Зеновій Корінець, генеральний директор Національного хору ім. Верьовки

Генеральний директор Національного хору ім. Верьовки говорить відверто, не намагаючись применшити те, що трапилось. І це – викликає повагу  

У минулі вихідні на телеканалі “1+1” вийшов черговий випуск програми “Вечірній квартал”, в якій актори студії “Квартал-95” представили номер про підпал будинку ексголови НБУ Валерії Гонтаревої. Зокрема в ефірі прозвучав "переспів відомої народної пісні": "горіла хата-палала, а в Лондоні жінка плакала" – тобто з прозорим натяком саме на Гонтареву, яка проживає наразі в британській столиці. Цю пісню виконували співачки Національного заслуженого академічного українського народного хору імені Григорія Верьовки та гуморист Євген Кошовий.

Хвиля суспільного обурення покотилася вже в неділю, а в понеділок - по самі вінця накрила український сегмент соцмережі Фейсбук. Традиційного розділення думок, схоже, немає — обурених набагато більше (Детальніше про це — тут).

А що про це думають у "Верьовці", як виходитимуть із критичної ситуації? Щоби знайти відповідь на ці та інші запитання, журналісти Укрінформу із самого ранку відправилися на бульвар Шевченка 50-52 — будівлю, де сидить адміністрація хору та, власне, сам колектив.

А було все так...

До гендиректора Зеновія Корінця кореспонденти потрапили без проблем. Побачивши посвідчення “Преса”, літня дама на прохідній ввічливо попросила нас піднятися на третій поверх, де нас очікуватиме "начальство".

- Добридень, пане Зеновію!

- Заходьте, будь ласка! Тільки пождіть хвильку — поставлю телефон на зарядку, бо із самого ранку розмова за розмовою.

Поки ми підготували все необхідне — блокнот з ручкою, диктофон, камеру... — до Зеновія Михайловича подзвонили. “Перепрошую! Так, це я винен. Погоджуюся... Ні, колектив тут ні до чого”, - раз за разом повторював він, явно нервуючи.

- Напевно, все почули?

- Почули... Відверто кажучи, ішли до Вас із дещо іншим настроєм. Ба, взагалі не сподівалися, що нас легко пропустять, і що ви одразу погодитися з нами поговорити.

- Запитуйте будь-що.

- Ну, спершу про телефонну розмову, на якій ми вас заскочили. Хто вам телефонував, якщо не секрет?

- Не запам’ятав, як його звуть, на жаль. Але чоловік назвався представником якоїсь львівської громадської організації. Говорив зі мною від імені військових. За сьогодні я неодноразово говорив і повторюю ще раз, що це виключно мій поступок, і він абсолютно не етичний як щодо пані Гонтарєвої, так і щодо українців загалом. Я прийняв неправильне рішення. Не-пра-виль-не!..

- Розкажіть, як все це відбувалося? Вам хтось зателефонував чи прийшов особисто?..

- «Верьовку» часто просять виступили на тому чи іншому заході. Все попередньо обговорюється, тобто, що і як. Так і тут: ми підписали договір, мали виконати цілком пристойний репертуар з відомим коміком Юрієм Ткачем — це народні пісні “Несе Галя воду”, “Ой, чий то кінь стоїть”. Але пізніше нас попросили іще один, додатковий номер. Сказали, що він стоьбний, моментами політичний, але не більше. Все в традиційному для 95-кварталу стилі. Звісно, я почав розпитувати, що і як, і мені відповіли: “Співатиме Євгеній Кошовий. Пісня уже записана, але треба, щоб його супроводжував хор. Краще, аби цей хор був чоловічий”.

- І що, ви так просто взяли і погодилися?

- Ні. Я сказав, що це не просто не естетично, це — не етично. Дорікнув щодо чоловічого хору, що цю пісню виконують жінки, вона обрядова. Наводив іще аргументи...

- Але?..

- Але вони знову взялися мене переконувати, що в цьому номері нічого “такого” немає. Мовляв, слова до пісні придумали не вони, що текст взятий з Інтернету, де його уздовж і в поперек встигли обговорити: хтось висміював, хтось обурювався.

- Тобто з текстом ви ознайомилися?

- Все вірно. Утім просив змінити неприпустимі речі, наприклад, рядки про шашлик і так далі. А мені відповіли: “Женя вже записав свій голос. Ми нічого змінювати не збираємося”.

- Хоч нормально заплатили?

- 30 тисяч гривень. Але річ не в грошах. Сталася непоправна помилка. І винен тут не колектив, а виключно я один.

- Кажете, що колектив не винен? Та хіба ніхто не знав, про що співає? До речі, чи були такі, хто відмовився виступати?

- Я сказав, якщо не хочете — не співайте. І такі знайшлися, дехто відмовився. Щодо інших, то, можливо, вони подумали, що Корінець потім косо дивитиметься, матиме на них зуб.

- Пане Зеновію, то чи не простіше було узагалі відмовитися?

- Думки були різні з цього приводу. Утім подумалося й таке: якщо зараз відмовлюся, то хто його знає, що буде потім... Адже що таке “Квартал-95”? На сьогодні ці люди мають доступ практично до всього. Сталося те, що сталося. З мого боку це було непристойно. А тому, користуючись нагодою, хочу вкотре попросити вибачення в пані Гонтарєвої.

Після цих слів в приміщенні запала кілька секундна тиша. Зеновій Корінець поглядав час від часу на телефон, який розривався від дзвінків.

- Мабуть, колеги теж хочуть вашого коментаря?

- Що? Журналісти? - збентежено перепитав пан Корінець. - Різні люди телефонують. Але кажуть здебільшого одне і теж саме: або погрожують, або вимагають, щоб заяву про звільнення написав.

- Погрожують?

- Так. І смс-ки відповідні шлють. Тільки прошу, не робіть із мене жертву. Бо це я винен, це я поступив не етично.

Заледве випросивши, Зеновій Михайлович таки показав нам кілька повідомлень.

- Пане Зеновію, не заздрю вам, чесно. Думали на тим, що з усім цим робитимете?

- Прямо зараз відповісти не можу, це складно. Але я також людина і, повірте, все це глибоко переживаю. Мені дуже жаль. Я погано поступив.

- Напевно, читали коментарі в Фейсбуці? Приміром, народна депутатка Ірина Геращенко (фракція “Євросолідарність”) написала, що колектив Верьовки втратив репутацію та ім’я, напрацьоване роками. І якщо раніше вони відкривали сесії Верховної Ради, то нині - втратили на це моральне право. Власне, відучора Мережею ширяться усілякі “стьоби” про ваш хор, як ото - “хорор імені Верьовки”, “хор імені мила і верьовки” тощо. Згадують і майбутній концерт “Верьовки”, який має відбутися 21 листопада у Палаці Україна: “Вони, тобто ви, мають запам’ятати його надовго”. Нічого не запитуватимемо — просто прокоментуйте.

- Якщо заради подальшого існування колективу хтось мусить принести себе в жертву, повністю взяти на себе відповідальність, то це лише одна людина — Зеновій Михайлович Корінець. Винен тільки я, - після цієї фрази очі в гендиректора “Верьовки” стали підозріло поблискувати...

Мирослав Ліскович, Київ

Фото: Дмитро Стаховський