Агнєшка Голланд, режисер фільму “Ціна правди” про Голодомор в Україні

У Варшаві відбулася урочиста прем’єра художнього фільму “Ціна правди” (у польській версії “Громадянин Джонс”) про британського репортера Гарета Джонса, який першим на Заході розповів про жахіття Голодомору в Україні 1932-1933 років. Із 25 жовтня фільм виходить у широкий прокат у Польщі, а з 28 листопада його показуватимуть в Україні.

В інтерв’ю власному кореспондентові Укрінформу режисер фільму Агнєшка Голланд поділилася, зокрема, рефлексіями про фільм, його значення для нинішнього покоління, про паралелі між сучасним і минулим та своє ставлення до українського колеги Олега Сенцова.

У ФІЛЬМІ У ТОМУ ЧИСЛІ ПРО РОЛЬ ЗМІ, МАНІПУЛЯЦІЮ ПРАВДОЮ, БОЯГУЗСТВО ПОЛІТИКІВ

- Пані Агнєшко, якими є ваші очікування від цього фільму?

- Щоб якомога більше людей його побачило. І це не лише тому, що говорю про щось миле моєму серцю. А тому, що йдеться про важливі справи, які не дуже добре відомі широкому загалу, але які є актуальними й донині. Це питання, які ми ставимо перед собою і сьогодні: про роль ЗМІ, маніпуляцію правдою, боягузтво політиків тощо.

- Чи все заплановане і закладене вами у сценарій фільму вдалося реалізувати на практиці, адже фільм знімався у багатьох місцях в Україні, Польщі та Великій Британії?

- Ніколи не вдається все зробити на 100%. Якщо б усе вдавалося зняти по максимуму, як собі плануєш, то можна було б собі сказати: я зробила ідеальний фільм і можу вже перестати знімати кіно.

Однак загалом, ми здійснили те, що запланували. Деякі моменти вийшли краще ніж я очікувала, деякі – гірше. Але ми мали величезну підтримку, зокрема з боку українського творчого колективу і продюсерів. Було відчуття, що ми робимо щось дуже важливе. Це завжди окриляє всіх, дає відчуття сенсу роботи. Ми почали знімати фільм зі сцен в Україні: подорожі Гарета через українські села. Тоді випав великий сніг і було дуже зимно. Відтак, навіть фізично було важко знімати фільм. Можливо, це нам допомогло знайти відповідну тональність для зйомок упродовж усього фільму.

-Ким для вас особисто є Гарет Джонс?

-Це молодий, інтелігентний, освічений і дуже амбіційний молодий чоловік, який має в собі інстинкт слідчого. Тому, коли він знаходить якийсь слід, то він йде по ньому, незважаючи на те, що може й сам зірватися у прірву. Спочатку його діями керує інтелектуальна зацікавленість, при зыткненны з страшною реальністю, в ньому прокидається відчуття місії і відповідальності. Тому, у ході фільму він виростає до ролі героя.

У СВІТІ ЗАРАЗ БАГАТО ГАРЕТІВ ДЖОНСІВ

-Чи в сучасному світі є місце для Гарета Джонса?

-На жаль, зараз є багато Гаретів Джонсів, включно з тим, що деякі з них гинуть. Я маю на увазі сміливих журналістів, які працюють в умовах тоталітарних і авторитарних режимів. Але це трапляється також і в таких країнах як Словаччина - наприклад, у випадку журналіста Яна Кучака, коли людина намагалася докопатися до правди у питаннях корупції чи зв’язків словацького уряду з мафією. У момент загибелі він був ровесником Гарета Джонса.

Нещодавно я бачила фотографію інсталяції російських незалежних журналістів, де в залі було кількадесят порожных крісел, на кожному з яких був портрет вбитого російського журналіста. Ми потребуємо цей фільм можливо більше, ніж коли-небудь, оскільки в еру Інтернету дуже легко брехати й маніпулювати – ще простіше ніж це можна було робити в 30-х роках минулого століття. Ми потребуємо відважних журналістів, які не служать якійсь політичній силі, а досліджують факти і не бояться їх передати громадськості.

-Які емоції вас переповнювали під час зйомок фільму?

-Робити такий фільм - це завжди велика відповідальність. Тобто, кожний фільм вимагає відповідальності, оскільки у це інвестуються значні кошти. Але якщо фільм стосується дуже драматичного фрагменту історії цілого народу, то ця відповідальність є ще більшою.

-А які були емоції у британських акторів, які зіграли головні ролі, адже вони раніше, напевно, взагалі нічого не чули про Голодомор в Україні?

-Це потрібно в них запитати. Але за моїми спостереженнями, головні британські й американські актори (ми мали трьох британських акторів й американця Пітера Cарсгаарда) дуже ретельно підготувалися, гарно увійшли у свої ролі. Актор – це такий дивний механізм, який сідає в якийсь потяг і вже за мить знає, для чого і чому він їде, хоча донедавна ще не знав. Вони мусять ці емоції пережити внутрішньо, аби ідентифікувати себе зі своєю роллю, щоб зіграти її правдиво.

ІСТОРІЯ ГАРЕТА ДЖОНСА Є СЕРЙОЗНИМ ПОПЕРЕДЖЕННЯМ ДЛЯ СУЧАСНИКІВ

-А який фрагмент фільму вам найближчий, можливо викликає прискорене серцебиття?

-Без сумніву, зйомки в Україні були найбільшим викликом, я повинна була найбільше зосередитися, це було найскладніше. Я усвідомлювала, що це величезна відповідальність: якщо це не вдасться, все виглядатиме нереалістично чи артистично неправдиво, то весь фільм розвалиться, адже саме події в Україні є серцем цього фільму. Для мене сильними є сцени розмов маніпулятора Дюранті й трохи наївного Джонса, адже показують дві сторони підходів до цієї професії та до оточуючої реальності.

-На вашу думку, які рефлексії має викликати фільм у глядачів, беручи до уваги, що його показуватимуть в усьому світі?

-Ми живемо в часи, які часто порівнюються із 30-ми роками минулого століття – часи змін, великих загроз, страхів. Люди бояться змін, відчуваючи, що вони наближаються і вже, власне, відбуваються.

Зараз дуже легко маніпулювати людьми, дуже легко популістам, різного роду націоналістам будувати наративи про цапів-відбувайлів чи ворогів. Сьогодні також дуже легко маніпулювати у ЗМІ, оскільки суспільства є поляризованими і в них нескладно мати медіа, де невідомо, що є правдою: хтось служить одній, а хтось - іншій. Показ історії Гарета Джонса, голоду в Україні і що уряди демократичних країн 30-х років минулого століття зробили із цією правдою - є серйозним попередженням чи сигналом того, що нам сьогодні загрожує.

-Через кілька днів фільм вийде на широкі екрани в Польщі, через місяць – в Україні. А Росія? Влада цієї країни заперечує, що в Україні був Голодомор. Чи повинні цей фільм побачити прості росіяни?

-Було б дуже добре показати фільм у Росії. Анджей Вайда (відомий польський кінорежисер – ред.), який був моїм другом і вчителем, зробив фільм про “Катинь”, правду про яку Росія також дуже довго заперечувала. Але цей фільм усе ж таки було показано в Росії через деякий час. У будь-якому разі після багатьох років заперечення, що щось таке мало місце і що росіяни за це відповідають, вони визнали це.

Думаю, якщо багато говоритиметься про Великий Голодомор в Україні, то сподіваюся, що росіяни колись це визнають. Складно будувати правду будь-якого народу на брехні і запереченні.

Зрештою, Великий Голодомор – це була не лише Україна. Це була значно ширша територія, багато регіонів Росії також від цього потерпали. Однак в Україні ситуація була найгіршою. Там це свідомо підігрівалося через несприйняття чи побоювання Сталіна щодо розвитку українського націоналізму чи незалежності заможних українських селян. Ця трагедія найбільш болюче вдарила по Україні, є частиною національної свідомості українського народу, адже це зачепило майже кожного у цій країні, але про це не можна було говорити. Це є свого роду незалікована травма. Це також дуже важлива частина світової історії, Росії теж.

-Чи можна в якому сенсі порівняти події 30-х років минулого століття в колишньому СРСР до того, що відбувається зараз у Росії?

-Може аж не настільки, адже там немає зараз масових вбивств, арештів, великої кількості сфальшованих судових процесів і вивезення на Сибір. Добре, що українців нещодавно вдалося щасливо обміняти…

-Ми ще зараз поговоримо на цю тему..

-Якщо йдеться про кількість і якість режиму Путіна в Росії, то його ще не порівнюють зі сталінським режимом: там ще можна вільно подорожувати, діє Інтернет. В усякому разі, якщо сьогодні росіяни хочуть дізнатися правду про свою країну, то вони мають такі інструменти. Зокрема, і подивитися цей фільм.

-Коли ми з вами спілкувалися майже два роки тому, ви дуже активно підтримали Олега Сенцова і робили це регулярно під час різного роду європейських та польських кінофестивалів. Зараз Сенцов, разом із багатьма іншими українськими в’язнями Кремля вже на волі. Учора він приїхав до Варшав. Що б ви йому побажали?

- Я радію, що він на волі. Для нього це буде складний період. Оскільки він, з одного боку, об’їжджає різні країни і трохи виконує роль такого собі ведмедика, з яким усі фотографуються і хочуть якось його підтримати. А з іншого боку – він мусить наново збудувати своє життя, яке було брутально змінено. Це інша реальність.

Я колись місяць сиділа у в’язниці, але мені потрібно було після того ще кілька місяців, аби прийти до себе. В його випадку це завдання набагато складніше. І він може й надалі розраховувати на нас - європейських і польських кінематографістів. За останні п’ять років ми його активно підтримували і не втратили жодної нагоди, щоб про нього згадати.

-Чи можна сказати, що у певному сенсі він також є сучасним Гаретом Джонсом?

-Він герой трохи іншого типу. Російська влада вибрала його (фактично трохи випадково, хоч він і був активно задіяний у громадську діяльність), щоб цим арештом залякати жителів Криму і незалежних українців на території, де тривала боротьба. Але його поведінка під час процесу і у в’язниці зробила з нього героя. Часом люди виростають до рангу героїв, коли зовсім випадково опиняються в тій чи іншій ситуації. В одних людей у таких ситуаціях зростає внутрішня сила, інші - ламаються, Олег не зламався. Я дуже рада за Олега, оскільки він став для мене кимось близьким, хоча ми з ним ніколи не бачилися.

-Нещодавно відбувся великий обмін в’язнів між Україною і Росією. Але в російських в’язницях та на окупованих територіях перебуває ще понад 100 громадян України, майже 90 із них – це кримські татари. Чи вони можуть розраховувати на якусь солідарність, підтримку, тримання цього питання у фокусі уваги міжнародної спільноти?

-Так, демократичний світ повинен пам’ятати про всіх політичних в’язнів. Це досить складне завдання. З Олега вдалося створити свого роду ікону, складніше подібне зробити з майже анонімними особами. Але з того що я розумію, Олег своєю місією вважає їхнє звільнення. Тому, він вже зустрівся з Макроном, з іншими європейськими політиками, він цим займатиметься. Подивимося, як розвиватиметься політична ситуація в Україні. Новообраний президент України, на жаль, потрапив у кілька пасток, які йому підготували хитрі циніки. Зараз багато залежатиме від того, чи світ не відвернеться від України, як це було в 1932-1933 роках. Я сподіваюся, що цього не станеться. Такого роду фільми якраз і мають служити тому, щоб приковувати увагу до цього регіону.

УКРАЇНА МАЄ ІНВЕСТУВАТИ В КІНОІНДУСТРІЮ

-Чи ви хотіли б знову повернутися до України, щоб зняти якийсь свій черговий фільм?

-Україна не є місцем, де найлегше у контексті зйомок фільмів (посміхається). Це мусила б бути якась подія, яка безпосередньо пов’язана з Україною.

-Президент України нещодавно приймав голлівудських зірок – Тома Круза, Мілу Куніс – і запрошував їх до виробництва фільмів в Україні.

-Я незабаром буду в Україні на прем’єрі фільму. Це все цілком реально, і залежатиме від того, які умови будуть створені. Західні кінопродюсери тільки і чекають, щоб десь з’явилися нові території, де можна знімати. Тому, тримаю кулаки. Моя донька зараз знімає американський фільм у Софії, в Болгарії, яка останнім часом стала популярним місцем для зйомок фільмів. Україна має інвестувати в інфраструктуру. В нашій групі ми мали багато талановитих молодих українців з хорошою англійською мовою. Тому, кадри ростуть.

Юрій Банахевич, Варшава.