29 жовтня. Пам’ятні дати

Щороку, 29 жовтня, в Україні і світі відзначається Всесвітній день боротьби з інсультом.

День заснований у 2006 році Всесвітньою організацією боротьби з інсультом (WSO), яка об’єднує представників з 85 країн світу.

Інсульт – захворювання, яке розвивається внаслідок раптового припинення кровопостачання частини головного мозку або крововиливу в порожнину черепа та стискання тканини мозку кров’ю. Наслідком цього є порушення функціонування та загибель нервових клітин ураженої ділянки, що, в свою чергу, викликає порушення або втрату функцій тих частин тіла, якими вони керують. В належності від локалізації враження, можливе порушення мови, чутливості, рухової функції, зору, пам’яті та ін. Термінове розпізнавання ознак інсульту та звернення за кваліфікованою медичною допомогою впродовж 3-6 годин від його початку дозволяє зберегти життя хворого та попередити розвиток важких наслідків. Нині ця недуга є однією з головних причин смертності та інвалідності в світі.

За даними Української асоціації боротьби з інсультом, в Україні щороку діагностують близько 140 тисяч випадків цієї хвороби. На жаль, тільки 20% українців після інсульту повертаються до нормального життя.

Головне завдання заходів цього Дня – підвищення обізнаності світової спільноти, і, перш за все молоді, про проблему інсульту, важливість правильного і своєчасного надання першої допомоги і, звісно, про профілактичні заходи.

Події дня:

30 років тому (1989) Верховна Рада Української РСР ухвалила закон «Про мову в Українській РСР, який встановлював, що українська мова є державної мовою в Української РСР. Ухвалений закон набув чинності 1 січня 1990 року і став першим в історії України законом про правовий статус і порядок використання української мови. Він складався з преамбули та 40 статей, розміщених у 6 розділах. Як відомо, питання про державний статус української мови першими порушили письменники, присвятивши його обговоренню пленуми й з'їзди Спілки письменників. Установчі збори Товариства української мови ім. Т.Шевченка у лютому 1989 року схвалили проект Закону. Доопрацьований робочою групою Верховної Ради, проект документа було опубліковано у вересні 1989 року для всенародного обговорення. На підставі прийнятого Закону було складено й затверджено «Державну програму розвитку української мови та інших національних мов в Українській РСР на період до 2000 року», якою передбачалося утвердження української мови як державної поетапно в різних регіонах країни. Проте ця програма виконувалася дуже повільно, особливо в східних і південних областях. Саботували її виконання комуністи й інші проросійські політичні сили, які відстоювали принцип двомовності. Закон 1989 року діяв аж до ухвалення за часів Януковича закону «Про засади державної мовної політики», відомого як «закон Ківалова–Колесніченка». 28 лютого 2018 року Конституційний Суд України визнав цей Закон неконституційним і таким, що втратив чинність. Зрештою, 25 квітня 2019 року Верховна Рада ухвалила закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної», що гарантує використання української мови у державному управлінні, сфері послуг, освіті й медіа. Новий закон, за винятком окремих положень, набрав чинності 16 липня 2019 року.

Ювілеї дня:

137 років від дня народження Жана Жіроду (1882-1944), французького есеїста, драматурга і дипломата. Один із найпопулярніших письменників Франції у міжвоєнний період (20–30 роки ХХ ст.). Автор книг «Людина в тіні», «Чарівна Кліо», романів «Зігфрід і Лімузен», «Белла», п’єс «Електра», «Ундіна», «Божевільна з Шайо». Жіроду був талановитим, удачливим і йшов від успіху до успіху. Його ім’я ставили в один ряд з такими літературними гігантами як Марсель Пруст і Андре Жід, проте Жіроду є все ж таки менш глибоким, що й підтвердилося з часом. Сам письменник любив повторювати, що «достатньої глибини можна знайти і на поверхні життя». П’єси Жіроду і сьогодні є досить популярними. В Парижі є вулиця, названа його ім’ям (біля Єлісейських полів, вбік від Тріумфальної арки).

110 років з дня народження Івана Климіва (псевдо – Легенда; 1909–1942), українського політичного діяча, члена ОУН. Іван Климів народився у селі Сілець Сокальського району на Львівщині. Ставши членом Організації Українських Націоналістів, був одним з організаторів націоналістичного руху та керівником екзекутиви ОУН на Сокальщині. Окрім того, був одним із співорганізаторів мережі осередків ОУН на Волині. За це у Луцьку був засуджений 31 серпня 1937 року на 10 років в’язниці, звідки визволився у 1939 році. Повернувся на батьківщину, але через загрозу арешту НКВС таємно виїхав до Кракова. Взимку 1940 року Климіва призначили представником Проводу ОУН в Крайовий провід північно-західних українських земель. Із травня 1940 року він був провідником крайового проводу ОУН у Львові, з грудня 1940 року очолив крайовий провід ОУН на Волині. Після проголошення у Львові 30 червня 1941 року відновлення Української держави на західноукраїнських землях, Іван Климів увійшов до складу Українського Державного Правління на чолі з Ярославом Стецьком, де очолив міністерство політичної координації. Із 1942 року Климів був керівником організаційного відділу військової референтури Проводу ОУН. Він організатор перших військових формувань ОУН на Волині, які згодом стали основою Української повстанської армії. 4 грудня 1942 року Івана Климіва у Львові заарештувало гестапо, він був закатований під час допиту. Головне Командування УПА 14 жовтня 1952 року відзначило Івана Климіва як першого організатора і політвиховника відділів Української Повстанської Армії, підвищивши його до ступеня генерала-політвиховника та нагородивши Золотим Хрестом Заслуги. 11 липня 1992 року у рідному селі Сельці Івану Климіву поставили пам’ятник, а згодом назвали його іменем вулицю.

Разом з тим, сьогодні день народження у Вайнони Райдер (Вайнона Лора Горовіц; 1971), американської актриси, дворазової номінантки на «Оскар», володарки «Золотого глобусу» (1993). Починаючи з 1985 року – дебюту в кіно, Вайнона Райдер знялася у півсотні фільмів. Найвідоміші – «Едвард руки-ножиці», «Дракула», «Епоха невинності», «Маленькі жінки», «Перерване життя». Актриса народилася у родині надзвичайно творчих людей. Її батько походив з родини єврейських емігрантів з Харкова (справжнє прізвище – Томчин), письменник, редактор, власник пристойного архіву з психоделічної літератури. Мати – літераторка, переконана буддистка. Серед друзів родини – поети-бітники Аллен Гінзберг та Лоуренс Ферлінгетті. Друге ім’я – Лора, дівчинці дали на честь другої дружини Олдоса Хакслі Лори (англійський письменник з 1937 року мешкав у США). Хрещеним батьком Вайнони був Тімоті Лірі – відомий американський письменник, психолог, учасник кампанії з дослідження психоделічних препаратів, розробник програмного забезпечення. Тобто, з самого дитинства Вайнона зростала в творчій атмосфері, її оточували цікаві та неординарні особистості. Впродовж деякого часу сім’я мешкала в сільськогосподарській комуні – без світла, телевізора та інших цивілізаційних штучок. Саме тоді дівчинка пристрастилася до читання. Навіть хотіла стати письменником. Улюблена книжка Вайнони в юності – «Над прірвою у житі» Селінджера. У неї був важкий період дорослішання – підліткові комплекси, несприйняття однолітками (її навіть одного разу побили), але допомогло мистецтво – дівчина відвідувала акторські курси в Американському театрі-консерваторії. Вайнона Райдер не є зразком правильного голлівудського життя: вона не в шлюбі, не всиновлювала дітей, не займається благодійністю (можливо й займається, але про те ніхто не знає), не є послом доброї волі ООН, та й «Оскара» не має – її обходили більш удачливі (хоча іноді й менш талановиті) колеги. Єдине, що дала їй професія – слава і зірка на голлівудському бульварі. Декілька років тому актрису звинувачували у вживанні наркотиків та в крадіжці, вона переживала депресію, лікувалася від клептоманії. Ще вона ненавидить журналістів і вважає, що життя, сповнене падінь і злетів, блукань, помилок і раптових евристичних відкриттів набагато цікавіше за респектабельне сидіння в особняку. Щодо особистого життя актриси, то в неї були бурхливі романи з Джонні Деппом, Меттом Деймоном та Марком Волбергом.

Роковини смерті:

108 років з дня смерті Джозефа Пулітцера (1847-1911), американського журналіста і видавця угорського походження. Вважав, що «журналістика є, або принаймні, повинна бути однією з визначних інтелектуальних професій». Заповів свої статки на створення школи журналістики при Колумбійському університеті (відкрита в 1912 році) і заснування премій за кращий твір у царині літератури, мистецтва і музики (1916). На це залишив 2 мільйони доларів. Його волю виконали, і з 1917 року премія, названа Пулітцерівською, вручається щороку першого понеділка травня попечителями Колумбійського університету. Формальне оголошення про присудження премії за традицією робить президент Колумбійського університету (щорічно у квітні). Понад дві тисячі претендентів беруть участь у конкурсі на здобуття премії. Роботу в незалежному журі доручають 90 фахівцям, котрі й відбирають найдостойніших у всіх номінаціях. Розмір премії складає 10 тисяч доларів, але ця досить скромна (за американськими уявленнями) сума не відображає значення Пулітцерівської премії, яка є вершиною професійного визнання.