Закон “про держреєстри”: є шанс, що ми позбудемося “довідкового пекла”

Якщо одному держоргану потрібна інформація про громадянина, якою володіє інший держорган, то нехай вони між собою і розбираються!

Більшості українців, мабуть, знайома ситуація, пов’язана із ходінням “дев’ятьма колами чиновницького пекла”. Коли для здійснення найпростішого правочину чи вирішення елементарної життєвої ситуації потрібно витратити купу нервів і часу в “походах” за безліччю довідок та виписок. Більшості, певно, доводилося для розгляду найпростіших питань оббивати не один поріг, “кланятися” не одному чиновникові, про яких – як-от про “привітних” жеківських паспортисток, легенди ходили... Можливо, за старих “паперово-бюрократичних” часів, коли вся інформація про громадян зберігалася у товстелезних гросбухах по численних конторах, конторках і архівах, із цим ще і можна було якось миритися. Тим паче, що людей із дитинства до того привчали (пам’ятаєте, російське: “без бумажки ты – к...шка”?). Але нині, в епоху “діджиталізації”, це вже нікуди не годиться. Створення ЦНАПів, запровадження у держорганах “єдиного операційного вікна”, звісно ж, трохи полегшило наші страждання. Але остаточно проблеми так і не розв’язало.

Одна із причин – відсутність так званої інтероперабельності (взаємодії, взаємного доступу, уніфікованості) публічних реєстрів, які, з-поміж іншого, містять ту чи іншу інформацію про кожного громадянина. В Україні, уявіть собі, існує більше 350 публічних реєстрів, якими опікуються понад 80 відомств! І кожна із цих структур “спить та бачить”, як завдяки “привілейованості” й “винятковості” їй вдається відхопити шмат “пирога” (нашого часу, нервів, грошей – якщо довідка платна чи якщо за пришвидшення вирішення питання треба “комусь” доплатити). Іноді людині доводиться витратити ледь не тиждень, щоб принести якусь довідку із кабінету "20" у кабінет "24" в одній і тій же будівлі... При цьому лише на підтримку 25 пріоритетних реєстрів із державного бюджету щороку витрачають понад 500 мільйонів гривень! Уніфікація реєстрів, ведення їх на спільній платформі, забезпечення “перехресного” доступу держструктур не лише дозволять суттєво заощадити, а й позбутися дублювання функцій різних органів. Та головне – полегшать комунікацію українців із держапаратом, коли будь-яке питання можна буде вирішити за одне – максимум, два – відвідування спеціалізованих адміністративних центрів. А в перспективі – он-лайн, сидячи удома на дивані...

Що робити, коли довідка “сидить” на довідці і довідкою “поганяє”?

Над необхідністю унормування й уніфікації роботи публічних реєстрів задумалися ще у Верховній раді попереднього скликання. У липні минулого року в парламенті зареєстрували відповідний законопроєкт (№8602). На початку жовтня 2018-го документ одностайно підтримали члени профільного комітету – з питань інформатизації та зв'язку. Утім, до його розгляду у сесійній залі так і не дійшло. Тож 29 серпня, після набрання повноважень новою Верховною радою, документ “автоматично” відкликали, як і сотні інших законопроєктів, які “попередники” не встигли розглянути у першому читанні. До честі нової влади, вона в цьому питанні вирішила не тягнути кота за хвіст. Доволі швидко група депутатів від “Слуги народу” (Михайло Крячко, Роман Соха, Олександр Федієнко, Єгор Чернєв) підготувала свій варіант законопроєкту, який 10 вересня зареєстровано в парламенті під номером 2110.

Документ враховує усі попередні напрацювання й рекомендації, адже свого часу готувався провідними експертами на замовлення Держагентства з питань електронного урядування України за підтримки Фонду “Євразія” (проект міжнародної технічної допомоги “Прозорість та підзвітність у державному управлінні та послугах”/TAPAS).

Згідно із законопроектом, систему публічних електронних реєстрів складатимуть:

• базові державні реєстри (Єдиний державний демографічний реєстр, Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, Державний земельний кадастр);
• інші державні реєстри;
• комунальні реєстри;
• визначені законом реєстри саморегулівних організацій;
• реєстр реєстрів.

Відповідно до документа, форму усієї реєстрової інформації буде уніфіковано, як і термінологію, що при цьому використовується. Зокрема:

• усі держреєстри, кадастри тощо вестимуться в електронному вигляді із забезпеченням резервного копіювання;
• забезпечуватиметься поділ реєстрових даних на базові (загальнодоступні, безоплатні) та спеціальні (що потребують спеціального доступу, платні) набори;
• усю архівну інформацію, що повинна міститися у реєстрах, мають оцифрувати.

Та головне – це забезпечення обміну інформацією і взаємодії між реєстрами, надання доступу до необхідної інформації усім держорганам, які відповідають за ведення тих чи інших реєстрів або надають громадянам адміністративні послуги. Таким чином:

• фізичним особам та бізнесу не доведеться звертатися до кількох органів для здійснення одних і тих же реєстраційних дій,
• не буде потреби подавати документи, які публічний реєстратор може (і після набрання законом чинності буде зобов’язаний) отримати з іншого реєстру самостійно,
• державним органам заборонять вимагати від людей інформацію, яка вже міститься в держреєстрах.

Стосуватиметься це інформації про фізичних осіб та їх об’єднання, юридичних осіб, їх спеціальні статуси, земельні ділянки, дозвільні документи (сертифікати, ліцензії), природні ресурси, правові режими використання і забудови об’єктів, нерухоме та рухоме майно, майнові і немайнові права, їх обмеження та обтяження, а також нормативні акти і документи технічного характеру, судові рішення, виконавчі документи, довіреності тощо.

Люди ж отримають більше можливостей знати, які відомості про них містяться в інформаційних базах: кожен із нас матиме право на безоплатний доступ до даних про себе в державних реєстрах. При цьому інформацію в держреєстрах про громадян і їхнє майно не зможуть змінювати без їх відома. Внесення відомостей до реєстрів супроводжуватиметься одночасним офіційним сповіщенням громадянина, громадської організації чи бізнес-структури, яких вони стосуються.

Як зазначають автори документа, головна його мета – спрощення та пришвидшення надання адміністративних послуг, скорочення кількості документів, необхідних для здійснення реєстраційних дій, а також уникнення дублювання інформації у кількох реєстрах.

Документ прогресивний. Але – не без “але”: експертні оцінки

Законопроєкт № 2110 вже розглянули на засіданні Комітету ВР з питань цифрової трансформації. Парламентаріям рекомендують узяти документ за основу. Натомість альтернативний законопроєкт – №2110-1 “Про основні засади упорядкування та розбудови національного інформаційно-комунікаційного простору” авторства Павла Фролова і Дениса Монастирського пропонують відхилити. Водночас Головне науково-експертне управління ВР радить після першого читання “основного” проєкту (№2110) повернути його на доопрацювання. Експерти, зокрема, наголошують на необхідності напрацювання додаткових інструментів захисту інформації, що міститься у реєстрах. Адже після забезпечення інтероперабельності вітчизняної системи держреєстрів кількість посадовців, які матимуть право доступу до неї, суттєво зросте, відповідно – зростуть і ризики несанкціонованого доступу до конфіденційних відомостей, аж до спроб змінити дані. Отже, треба посилити відповідальність за такі порушення, а також передбачити виплату гарантованих компенсацій у випадку доведеності факту порушення прав особи, інформацією про яку скористалися “не за призначенням”. “Уразливість реєстрів до неправомірного втручання може призвести до порушення прав як фізичних, так і юридичних осіб, що може стати неспівмірним із користю від ухвалення цього Закону”, – наголошується в експертних висновках.

Низку зауважень до законопроєкту мають і аналітики Лабораторії законодавчих ініціатив.   Приміром, на їхню думку, автори документа порушили регламент, не передбачивши у перехідних положеннях проєкту перелік змін, які необхідно внести до чинного законодавства. А таких змін чимало. Відповідно, відсутність їх повного списку у майбутньому може призвести до різночитань та виникнення спірних ситуацій. Більше того: “У цьому випадку відсутність змін до чинних законів фактично означає, що реформування системи реєстрів може затягнутися надовго, адже мова йде про несистематичне внесення змін до чинних законів в майбутньому. У найгіршому випадку, Закон “Про публічні електронні реєстри” працюватиме лише для тих реєстрів, які будуть створені після його ухвалення”, – наголошують експерти Лабораторії законодавчих ініціатив.

Фахівці також вважають, що велика кількість змістовних і технічних огріхів і неузгодженостей унеможливить стабільне, безпечне та передбачуване функціонування системи публічних реєстрів. “Розробникам необхідно удосконалити законопроект, зробити його системним і викласти основні вимоги до публічних реєстрів у вигляді принципів”, – наголошується у звіті аналітиків. Також експерти рекомендують детально обговорити законопроєкт із “зацікавленими “ структурами.

Чи прислухаються парламентарії до цих порад? Незабаром побачимо. Головне, що Верховна рада, судячи із заяв її керівництва та перебігу останніх пленарних засідань, вже вимкнула сумнозвісний “законодавчий принтер”. Тож можливостей для ретельного доопрацювання важливих для країни законодавчих актів стало більше.

Утім, навіть, якщо документ вдасться швидко удосконалити і затвердити в остаточній редакції, яку підпише президент, навряд чи можна очікувати, що “мук ходіння чиновницьким пеклом” ми з вами позбудемося уже завтра. Адже прикінцевими положеннями передбачено, що закон набере чинності не раніше 1 січня 2022 року.

Владислав Обух, Київ