Що дали квоти українській музиці за три роки?
Новим артистам стало легше зайти на музичний ринок, вже відомі ідентифікували себе і відкриті до експериментів. Але цього недостатньо
Можливо, це прозвучить дещо пафосно, але здається, що дату 8 листопада, коли три роки тому ввели квоти на україномовні пісні, умовно можна назвати другим днем народженням української музики. А все тому, що результат, який відтоді ми побачили, приємно вражає. За останніми результатами моніторингу Нацради з питань телебачення і радіомовлення, що були представлені наприкінці вересня, регіональні і місцеві радіостанції не просто дотримуються встановлених квот – вони їх перевиконують аж на 18%. Тобто тепер на радіо 53% пісень звучать українською мовою. Хтось може пригадати подібне? Схоже, питання риторичне. І за словами члена Нацради Сергія Костинського, за цей час українська мова тотально повернулася в ефір телеканалів і радіостанцій, а українська пісня отримала потужний розвиток і сталу ротацію в ефірі радіомовників.
Квоти – це про ідентичність, маскульт і захист території
Хоча ми пригадуємо, як з початком введення квот багато розмов велося про те, що мовляв якісного україномовного контенту просто не вистачить, щоб їх дотримуватися. І на деяких радіостанціях можна було почути відверту шароварщину нібито на підтвердження такого стереотипу, про що Укрінформ писав раніше. Проте, як ми самі чуємо з ефірів радіостанцій, ці закиди аж ніяк не підтвердилися – свіжа кров україномовних артистів потужно наповнила організм нашого шоу-бізу (про це – далі). Це підтверджують і лічильники переглядів на YouTube, де приміром, пісня гурту KAZKA “Плакала” набрала рекордні 283,3 млн, Jerry Heil “Охрана отмєна” – 13,8 млн, Аlyona Аlyona “Залишаю свій дім” – 3,7 млн. (Для порівняння, одна з найпопулярніших пісень поп-діви української сцени Тіни Кароль “Сдаться ты всегда успеешь” набрала 11,4 млн переглядів, тож для новачків це фантастичні цифри).
Навіть більше – у репертуарі музикантів, які звикли співати російською, теж поступово з’являються україномовні пісні. Це і Настя Каменських, і гурт “Время и Стекло”, і Сергій Бабкін, і Тіна Кароль, і навіть володар жіночих сердець Олег Винник. Але, щоб не бути голослівними, Укрінформ поспілкувався з експертами музичної індустрії про те, як, за їхніми спостереженнями, змінилася українська музика за час дії мовних квот, і що це їй принесло?
Ігор Панасов, музичний критик, головний редактор Karabas Live і директор з розвитку премії YUNA:
“Це підсилює індекс ідентичності нашої сцени і зміцнює її самостійність, впевненість в собі”
За три роки квот на українській сцені сформувалося нове сильне ядро із виконавців, основу матеріалу яких складають пісні українською мовою. Очевидно, що квоти простимулювали цей процес. The HARDKISS, TAYANNA, KADNAY, Jerry Heil, KAZKA, БЕZ ОБМЕЖЕНЬ, Pianoбой, Антитіла, Один в каное, Арсен Мірзоян, Христина Соловій, Сергій Бабкін – для всіх цих артистів період 2016-2019 став етапом виходу на більш високий рівень популярності (або різкого зльоту – для тих, хто тільки з'явився на сцені в ці роки).
Сьогодні ці артисти помітно впливають на звукову картину світу, в якому живуть українці. Зрозуміло, це підсилює індекс ідентичності нашої сцени і зміцнює її самостійність, впевненість в собі. У кожного з них свій шлях і своя специфіка комунікацій з українською мовою (для деяких вона не рідна). Але кожен з них – новий помітний гравець на полі вітчизняного шоу-бізнесу, де довгі роки найсильнішими фігурами були російськомовні артисти.
У 2018 та 2019 головні хіти року від українських артистів («Плакала» KAZKA і «Охрана, отмєна» Jerry Heil) заспівані українською ж мовою. Такого не було, мабуть, з початку 2000-х, коли своїми бойовиками бомбили ефір «Океан Ельзи», а Ірина Білик та Ані Лорак ще співали українською. Відродження такого тренду саме в період роботи квот не може бути випадковістю.
Висновок: квоти допомагають будувати нову, самоцінну українську сцену, мотивують артистів вдосконалюватися в роботі з українською мовою або пробувати себе в неї, ризикувати, експериментувати. Для мене це очевидний позитивний процес.
Богдан Буткевич, музикант, радіоведучий, учасник гурту “Пирятин” та музично-мистецького колективу Ukiez:
“Результат дії квот у тому, що у нас почала з’являтися якісна україномовна маскультна продукція”
“Найважливіше, що українська мова завдяки квотам пішла в маскульт, бо той, хто рулить маскультом – той рулить мізками громадян. Ми можемо скільки завгодно любити “Даху Браху” і вважати, що найкрутіше, що створила Україна – це андеграундні гурти, але все одно в шоу-бізі вирішальне те, кого крутять по радіо і кого показують по телевізору. І дуже відчутний результат дії квот у тому, що у нас почала з’являтися якісна україномовна маскультна продукція – Alyona Alyona, Jerry Heil, KAZKA, розкрутився гурт БЕZ ОБМЕЖЕНЬ. Тобто це ті виконавці, пісні яких будуть слухати звичайні люди просто з телефону – на кшталт “Охрана отмєна” тощо. А це найголовніше.
Той, хто очікував, що квоти українську музику перетворять на таку музичну машину, як в США, просто не розуміє, як це працює і для чого. Я не покладав на це надто великих сподівань, але зрозуміло, що треба було дати можливість ввести в маскульт український продукт і створити прецедент, що він може бути успішним. Бо фактично з часів “Океану Ельзи” і “Бумбоксу”(а це початок 2000-х) такого не було. Мені здається, це було одне з найважливіших рішень, які були прийняті минулою владою.
У нашого україномовного продукту, який нарешті став звучати з кожного “утюга” (не беремо до уваги андеграундні колективи), тепер є більше шансів конкурувати з якимось Артуром Пирожковим чи американською музикою, на яку працює величезна індустрія, а не просто крутитися через YouTube.
Ігор Кондратюк, музичний продюсер:
“Запровадити квоти однозначно було корисно і правильно, адже це – захист нашої території”
“Три роки – це дуже маленький проміжок, щоб бачити серйозні зміни. Квоти безумовно були потрібні. Квоти дають можливість Україні, по-перше, слухати свою музику; по-друге, захиститися від неякісного контенту.
В результаті ми почули багато нових імен, а згодом їх стане ще більше. Крім проривних тенденцій, які, як правило, приходять до нас із США та Великобританії, ми теж почули якість в українській музиці. А очікування, що наші музиканти стануть набагато популярнішими і отримуватимуть Греммі на Заході, безглузді. Під час запровадження квот йшлося про інше – що в Україні склалася ситуація, коли ми не ротували свою українську музику. А це нонсенс! (Я в “Караоке на Майдані” навпаки старався підбирати репертуар так, аби звучало якнайбільше пісень українською). Радіостанції цим нехтували, мовляв, у нас не такий якісний контент. Хочеться запитати: не такий якісний – як де? Як в США? То спустіться з небес, ви не в США живете! Я не маю права не чути свою музику. Наші музиканти не мають права не отримувати за це роялті. Якого біса ви платите гроші Мадонні, в якої і так грошей кури не клюють, але не платите нашим хлопцям та дівчатам, яким потрібно заробляти гроші на життя і розвиватися? Всім противникам квот хочу задати одне запитання: “Скажіть, який світовий хіт чи навіть сотню хітів ці квоти заборонили поставити у ваші ефіри?” Відповідь буде: нуль. Запровадити квоти однозначно було корисно і правильно, адже це – захист нашої території”.
Чому квоти не стануть панацеєю для нашої музичної індустрії
Але не всі проблеми музичної індустрії можуть вирішити квоти. На часі, за словами представників музичного ринку, залишається шаблонність у погоні за швидкою славою та відсутність регулювання збору роялті.
Ігор Панасов: “На сьогодні я бачу кілька головних проблем. Перша: низький рівень вимог до себе з боку багатьох українських артистів. Більшість з них йдуть за стереотипами і шаблонами, не розуміють, у чому їх сильні індивідуальні риси. Це робить їх безликими постачальниками контенту на ринок, який і так перенасичений.
Друга: проблема, яка безпосередньо пов'язана з першою. Немає великого пулу музичних менеджерів, які ефективно працювали б з артистами, відсівали випадкових, допомагали професійно зростати найбільш талановитим.
Третя: криза медіа як таких відбивається на стані профільних видань і програм про музику. У сучасному інфопотоці складно зацікавити аудиторію «просто музикою» – людям треба розповідати історії. Для того щоб ці історії були якісними (тобто, не тільки про те, хто з ким переспав), треба влити в музичні ЗМІ дуже серйозні гроші – в авторів, редакторів, технологічні нововведення, SMM. Це гра на майбутнє, на 15-20 років вперед, яка може в перспективі стати бізнесом, а може і не стати. Я не бачу ані на українському музичному ринку, ані поза ним людей, які готові вести таку ризикову гру. Можливо, коли в Україні закінчиться війна і буде помітне економічне зростання, такі люди з'являться. Але, схоже, в найближчі, як мінімум, 2-3 роки цього не станеться.
Четверта: в свідомості мільйонів українських слухачів ще не закріпилося надійно розуміння, що музика українською мовою варта уваги. В українських чартах iTunes і YouTube панують російські і західні артисти. Але ця проблема мені здається однією з найзрозуміліших для вирішення – просто потрібен час. Що активніше музична індустрія України буде працювати над створенням локальних зірок з наших найталановитіших артистів, то більше простору в головах слухачів вони будуть завойовувати”.
Олександр Ягольник, музичний продюсер: “Для того, щоб індустрія розвивалася, до неї мають надходити гроші. В Україні не працює ефективно прийнятий закон про роялті, а закону про спонсорство і меценатство взагалі досі немає (а це фундамент для музикантів усіх цивілізованих країн, навіть і в Росії). Закон про роялті настільки заплутаний у юридичній площині, що ніхто не скаже, де загубилися гроші українського шоу-бізу за півтора роки дії закону. А все через те, що він погано виписаний. Тому виходить, що завдяки квотам музика з’являється, але грошей за неї ніхто не платить. Індустрія втрачає можливість заробити. Але ж людина, яка приходить сюди, має знати: якщо вона напише хіт, який скрізь звучатиме, то за це вона отримає гроші, як її колеги в Німеччині, Австрії, Італії, Польщі. Інший закон – про спонсорство і меценатство – вже написаний, і команда Володимира Зеленського обіцяла його прийняти. Думаю, до гуманітарних проблем у нової влади, дійдуть руки не раніше весни наступного року”.
Богдан Буткевич: “Одна з найбільших проблем, чому та ж MARUV здебільшого перетворилася на російську артистку, у тому що в нас досі немає прямих представництв Major label (чотири звукозаписувальні лейбли, які контролюють близько 70% світового музичного ринку – Universal Music Group, Sony BMG Music Entertainment, EMI Group, Warner Music Group. – Ред.). З дотриманням авторських прав у нас та ж проблема, що і в Росії – десь 5% контенту є легальними. Але там спрацьовує економіка великих чисел: в Росії чисельність населення – 140 мільйонів, а у нас – 40 мільйонів. Відповідно вигідніше тримати Major label в Росії, тому виконавці прагнуть просунутися на світовий ринок саме через Росію.
Окрім того, що у нас нема нормальної системи плати роялті, а законодавство у сфері інтелектуальної власності перебуває на низькому рівні, у нас ще й врешті немає розуміння людей у тому, що за музику треба платити. Поки музиканти не зможуть отримувати гроші за свою творчість і більшість населення споживатиме нелегальний контент, розвитку далі не буде, і українські виконавці продовжуватимуть виїжджати в Росію”.
Юлія Горбань, Київ