Феномен української Толоки у довгоочікуваному фільмі Михайла Іллєнка
12 березня виходить у широкий прокат стрічка за мотивами балади Тараса Шевченка…
Від поезії Шевченка «У тієї Катерини, Хата на помості…» й відштовхнувся Михайло Іллєнко, пишучи сценарій та фільмуючи стрічку «Толока», в якій на толоку до Катерини, аби відбудувати їй зруйновану хату, десь від 17 століття й до 21-го – власне, аж протягом 400 років на 14 толок – приходить миром увесь український світ. Навіть у Криму вона була-жила й хату відбудовувала. Загалом до сюжету стрічки, що є не тільки екранізацією згаданого вірша, увійшло 400 років української історії та, за рахунком толок, 14 важливих її фрагментів – із козаччиною, кривавими війнами, затопленням сіл дніпровськими водами, Чорнобильською катастрофою, містичними природними проявами, національними легендами й легендарними особами.
Власне, маємо такий собі кінопоетичний історичний епос із розвоєм біографій дійових осіб, а також історичними узагальненнями.
Можна сказати, що сюжет «Толоки» створювали українці своїми вчинками, долями та переживаннями кілька століть поспіль. А конкретний фільм із цією назвою правдивою толокою, гуртом створювали небайдужі українці сьогодні. Хтось із них вперто й запально рухав цю історію від початків до завершення, хтось з’являвся на кілька хвилин, а хтось і на секунди, але кожен підставив своє плече, кожен помічно усміхнувся і вклав свою душу: Іванка Іллєнко, Олег Скрипка, Богдан Бенюк, Сергій Романюк, Ахтем Сеітаблаєв, Дмитро Лінартович, Мирослав Гай, Олександр Ігнатуша, Інна Капінос, Ігор Цішкевич, Поліна Войневич, Олег Примогенов, Василь Вітер, Пилип Іллєнко, брати Капранови, Тарас Компаніченко, Іван Леньо, Олег (Фагот) Михайлюта, Фома і ще багато й багато, та й сам Михайло Іллєнко.
Взагалі ж, «Толока», що розпочинається краєвидом із сучасною автомагістраллю - образом та символом невпинного руху, так і закінчується тією ж дорогою, якою мчать у своїх автівках сьогоднішні наші знакові культурні й мистецькі персони. Вони везуть на східний фронт україно-російської війни зібрану толокою допомогу. Везуть і запально співають, за словами сценариста-режисера, «Українську народну камасутру» – фантазію на тему народної пісні «Чорні очка». Власне, ця пісня прошиває сюжет кінострічки наскрізь – її в тих чи тих ситуаціях та обставинах в усі зафільмовані часи співають різні персонажі «Толоки». «Чорні очка» - своєрідний мелокамертон картини, живильний камертон українського життя.
Таким чином, «Толока» вплітає й ніби вшиває глядача до драматичної, трагедійної, але й життєдайної, переможної та життєствердної української історії останніх століть. Безумовно, цим визначається унікальність створеного Іллєнком фільму.
«Так б’ється українське серце» – чим не гасло для просування стрічки до глядача. Тут можна й треба говорити про особливість та оригінальність картини в контексті сучасного багатовимірного українського кінематографа. Подібна виразність передусім є ознакою правдивого мистецького твору, що він і традиційно, й химерно продовжує лінію міфопоетичного українського кіна, котра бере свої початки від перших Довженкових стрічок, «Звенигори», «Арсеналу» й «Землі», розвивається у знаменитому корпусі фільмів 60-х- початку 70-х зі старшими братами Іллєнками, із Сергієм Параджановим, з Іваном Миколайчуком, Богданом Ступкою, Леонідом Осикою, й далі продовжується стрічками, зокрема Олеся Саніна та й самого Михайла Іллєнка з його знаковими картинами «Фучжоу» і «ТойХтоПройшовКрізьВогонь», які балансують на межі нестерпної реальности й майже казкового епосу.
В осерді «Толоки» на різних сутнісних рівнях грають три герої - сердешна Катерина в пошуках коханого і у викохуванні ґрона дітей, українська карколомна історія і сама хата. Та хата, яка раз-по-раз постає, що той Фенікс із попелу, виліплена теплими людськими руками.
Практично всі події фільму, вся драматургія, увесь сюжетний шарварок точаться навколо хати. І не тільки навколо, але й безпосередньо у самій хаті – йдеться про сюрреалістичний бій із червоноармійцями, що розгортається в хатніх інтер’єрах, які раптом виростають, як на дріжджах. Хата постає основою основ українського всесвіту. У цім контексті не випадково один із войовничих персонажів у виконанні Олега Примогенова, що прагне агресивно творити нове життя, буквально обурюється існуванню самої толоки як способу народної взаємодопомоги. Він прямо каже: «Я б цю толоку законом заборонив би».
Така позиція й максима колишнього совєтського військовика лунає підкреслено варварськи й дико, коли перед очима глядача проходить вервечка толок: зводять хату для Катерини, і це - свято, піднесення духу, людська безкорислива любов до ближнього свого. Низка толок у картині – це ніби низка сюжетних катарсисів, водночас завершень творення й початків нового життя.
Поряд із цим стрічку наповнюють кілька потужних епізодів, які складають драматургійний двигун картини. Саме в цих епізодах ґрунтуються сюжетні стосунки, які відлунюють згодом, навіть через століття. Саме тут кристалізуються характери персонажів, без перебільшення, героїв оповіді.
Одним із таких епізодів є розгорнута «козацька історія», де розпочинається й відбувається багато принципових для сюжету речей. Зрештою, це й ніби своєрідна пряма екранізація Шевченкової поезії. Епізод настільки насичений, що справляє враження фільму в фільмі. Він ніби надмірно перебирає на себе увагу, позірно перетворюючись на самодостатній.
Другою надзвичайно виразною «внутрішньою історією фільму» сміливо можна назвати лінію персонажа з досвідом божевільні у виконанні Богдана Бенюка, який себе характеризує як Вінні Пух Ламанчський: «Це я по паспорту Ломако, а так я з Іспанії родом». Ломако – електрик, і ловить на химерну вудочку весняну кульову блискавку та садовить її до слоїка. Персонаж і вся історія навколо нього створені вигадливо, «шизоїдно», в гоголівській стилістиці, зіграний абсолютно серйозно й блискуче, одночасно. Епізод акторськи й режисерськи вирішений потужно. Ломака виринає з козацького минулого – як пацієнт психіатричної лікарні – Семен Босий, що його Ломако лікує елементарною «довідкою про нормальність», а також напучує телефонічно: «Ніяких піґулок не приймай. Тільки хліб і вода. І клізми, клізми, клізми!» Епізод чи не цілком будується на парадоксі, і це не може не створювати глибинного комічного ефекту. Це практично гумористичний феєрверк, змайстрований Бенюком на деталях, на напівтонах, але емоційно надзвичайно відвертий. Десь, за подібно виконані ролі й дають «Оскарів». Тут варто додати, що Бенюк також блискучий перед однією з толок, коли танцює з Катериною у виконанні Іванни Іллєнко. Особливо ж коли зауважити, що Іванка є балериною й солісткою Чеського національного балету.
Про фільм «Толока» можна говорити й писати дуже багато, але раджу кожному сходити до кінотеатру й самому подивитися. Маємо не просто художньо майстерне кіно, «Толока» це щось значно більше, це правдива й непересічна культурна та суспільна подія…
Зрештою, словами Михайла Іллєнка, як резюме: «Якщо напередодні хату спалила блискавка, необережні діти, заздрісний сусід, п’яний старший брат, відьма, Чорнобильська аварія чи знищив набіг кочовиків, татар, литовців, кримчаків, московитів, білогвардійців, німецько-фашистських загарбників, то ті, що вціліли, мають шанс швидко збудувати хату й вижити, застосовуючи матеріали, які завжди під ногами. Власне, це й робить Катерина: попереджена про невідворотність виконання вироку, вона знову і знову зводить стіни свого будинку, достеменно так, як це робили мільйони українців протягом усієї своєї історії. Катерина рятує не тільки свій дім, а й тих, кого він прихистив і зберіг від зимової стужі, голоду, війн, пожеж, революцій та повеней»…
Володимир Войтенко, кінознавець, голова Української кіноакадемії