1 квітня. Пам’ятні дати

За традицією, сьогодні, 1 квітня, відзначається День сміху і жартів.

Цей день, або як його ще називають, День дурника, відзначають не тільки в багатьох європейських  країнах, але й по всьому світі, зокрема і в США. Відомий він із ХVІІ століття, «батьками-засновниками» вважають англійців.

Триста з лишком років тому, відомий англійський письменник і антиквар Джон Обрі (добрий приятель такого серйозного чоловіка як Томас Гоббс), котрий збирав не тільки старі цінні речі, але й усілякі кумедні історії, чутки, плітки та лондонські анекдоти, вперше згадав про «Свято дурників». Декілька років потому, гурт молодих лондонців квітневого ранку запрошував містян до Тауера – мовляв, там відбувається цікаве й незабутнє видовище – миття левів.

Утім, дехто сумнівається в тому, що першими День сміху «винайшли» саме британці й надає пальму першості у цій справі французам.

Як би там не було, а в Україні цей веселий День з’явився приблизно з кінця ХVІІІ століття, а остаточно затвердився у столітті ХІХ. Його, як і новорічне свято, «завезли» іноземці. Про те, що День сміху в Україні прижився, можна зрозуміти по тодішній пресі, яка рясніла першоквітневими жартами – здебільшого досить невинними.

Традиція розігрувати цього дня рідних, друзів та колег по роботі збереглася й донині. І хоча цього року багатьом не до сміху, варто пам’ятати, що саме сміх є тими універсальними ліками, що допоможуть пережити ці складні часи.

Події дня:

1 квітня 1919 року декретом Раднаркому України колишній маєток барона Фальц-Фейна «Асканія-Нова» оголошено народним заповідним парком. З 8 лютого 1921 року він став Державним степовим заповідником. На Асканію-Нову було покладено завдання зберігати і вивчати природу цілинного степу, а також акліматизувати та вивчати якнайбільше число видів тварин і рослин, які мають народногосподарське значення. При Асканії-Новій були створені науково-степова станція, зоотехнічна станція з племінним господарством, фітотехнічна станція та інші наукові заклади. Значно розширено зоопарк і ботанічний сад. Як відомо, заповідник був заснований у 1898 році німецьким колонізатором Фрідріхом Фальц-Фейном. Назву місцевості дав один з її попередніх власників – герцог Ангальт-Кетенський у 1841 році на честь свого родового маєтку Асканія в Німеччині. Нині до складу Біосферного заповідника «Асканія-Нова» ім. Ф.Е. Фальц-Фейна, що знаходиться в смт Асканія-Нова Чаплинського району Херсонської області (звідси і колишня назва заповідника «Чаплі»), входять ділянка заповідного степу, акліматизаційний зоопарк і дендропарк. Площа заповідника становить 33 307,6 га, з них 11 054 га – «абсолютно заповідна» степова зона. Біологічна різноманітність степових екосистем налічує більше 500 видів вищих рослин і понад 3000 видів тварин. У різні пори року над Асканією пролітає 270 видів птахів, з яких 107 видів залишаються на гніздування. У 1984 році заповідник «Асканія-Нова» рішенням Бюро ЮНЕСКО внесений до списку еталонних територій планети і є Біосферним резерватом.

Ювілеї дня:

Сьогодні день народження Миколи Гоголя (1809-1852), одного з найзагадковіших письменників ХІХ століття. Автор «Вечорів на хуторі біля Диканьки», «Тараса Бульби», «Шинелі», «Ревізора», «Мертвих душ», «Вибраних місць з листування з друзями». Микола Гоголь – уродженець Великих Сорочинців що на Полтавщині. Дитинство його минуло в селі Василівці (тепер Гоголеве) поблизу Миргорода. Навчався у Ніжинській гімназії вищих наук. Дев’ятнадцятирічним приїхав до Петербурга з метою прославитися. Мріяв стати актором, зіркою театру, потім – чиновником, високопосадовцем, але став письменником. Із 43-х років свого життя Гоголь прожив у Росії приблизно 13 років. Двадцять – в Україні, та майже десять – за кордоном, переважно в Італії.  Гоголь любив цю країну. З одного боку вона чимось нагадувала йому рідну Україну – клімат, люди, кухня (до речі, Миколі Васильовичу смакували італійські страви, він знався на сирах, вині, сам пречудово готував славнозвісну італійську пасту, аналог полтавських галушок), а з іншого, зокрема Рим – якоюсь мірою наштовхував його на думку про Росію, про Петербург, щоправда вже муміфікований, мертвий, а отже, й не здатний заподіяти якоїсь шкоди. І по сьогодні точаться дискусії з приводу того, чи Гоголь українець чи росіянин. Про це його запитували ще за життя. В одному з листів до своєї приятельки, одеситки Олександри Смирнової він писав: «Вы говорите:  «Спуститесь в глубину души вашей и спросите, точно вы русский или хохлик?» …скажу вам только, что знаю: что это до сих пор неразрешимая загадка… для меня. Знаю только, что меня подозревают в двуличности или какой-то макиавеллевской штуке…сам не знаю, какая у меня душа, хохлацкая или русская. Знаю только то, что никак бы не дал преимущества ни малороссиянину перед русским, ни русскому перед малороссиянином. Обе природы слишком щедро одарены Богом и, конечно как нарочно, каждая из них порознь заключает в себе то, чего нет в другой…» Отаким він і залишається для нас – поміж російською шинеллю і українською свиткою – загадковий подорожній у довгому чорному плащі та саквояжем, з м’яким проникливим поглядом карих очей і усмішкою Мони Лізи – містик Гоголь.

93 роки від дня народження Жака Майоля (1927-2001), французького вченого-експериментатора, одного з найвідоміших нирців у світі. Його ще за життя називали «людиною-амфібією», «людиною-дельфіном». Він прославився світовими рекордами з занурення на глибину 60, 100 метрів без акваланга і спеціального підводного обладнання. Його рекорди та екстраординарні здібності не раз збивали з пантелику медиків – під час занурення його пульс становив лише 20 ударів на хвилину. В 1961 році Майоль став почесним громадянином комуни Каполівері на о. Ельба, біля берегів якого він тренувався і встановив декілька рекордів. Водночас він працював журналістом, вивчав життя морських ссавців, особливо дельфінів, намагаючись знайти спільне в походженні дельфіна і людини. В 1988 друг і соратник Майоля режисер Люк Бессон присвятив йому фільм «Блакитна безодня» (на створення фільму режисера надихнула дружба-суперництво Жака Майоля з італійським нирцем Енцо Майоркой).

Роковини смерті:

День пам’яті Миколи Руденка (1920-2004), українського письменника, філософа, правозахисника, лауреата Державної премії України ім. Т. Шевченка, Героя України (2000). Микола Руденко був одним із тих, чиїм ім’ям означене українське національне відродження 60-90-х років ХХ століття. В історії правозахисного руху його ім’я стоїть поруч з такими видатними особистостями, як академік Андрій Сахаров і генерал Петро Григоренко. Разом з Олесем Бердником та Оксаною Мешко він у 1976 році організував і очолив Українську групу сприяння виконанню гельсінських угод. Завдяки діяльності групи, до складу якої входили також Левко Лук’яненко, Михайло Горинь, Олекса Тихий та інші, за кордоном почали з’являтися матеріали про політичні репресії в Україні, про закриті судилища над патріотами. Ця група згодом стала Українською Гельсінською Спілкою і проіснувала три роки. Майже 40 українських патріотів-інтелігентів з неї пішли у тюрми й концтабори. Сам Руденко був засуджений до 7 років таборів суворого режиму та 5 років заслання.