Скачок захворюваності? Ми давно й самі винуваті
Про самовбивчу безвідповідальність громадян і клінічну недолугість влади повторюватись?
1109… Здається, треба на це реагувати, щось писати. А що? Все вже сказано. В тому то й річ, що хоч і сказано, але не так і не там. І ради тому немає. Не лише Україна переживає сплеск захворюваності на COVID-19 – он, навіть, у великій Америці щоденний приріст перевалив за 30 тисяч і наблизився до квітневого піку. Але тут нам нема чим «пишатися», у кожного – свої причини. Наприклад, у США їх цілком можна списати на масові акції «після Флойда», де на маску звертають увагу в останню чергу, якщо взагалі звертають.
А у нас? Про самовбивчу безвідповідальність громадян і клінічну недолугість влади повторюватись? Так не діють же – доведено – всі ці мережеві «зойки і волання»! Не чують їх співгромадяни, не сприймають. І тут ми підходимо до головного. 20 років в Україні різні влади за різних обставин руйнували інформаційний ринок (який би він не був) – і зруйнували, нарешті, можете пишатися.
А тепер питання: яким українським ЗМІ ви довіряєте? Яка в них аудиторія? А, згадав, – «всьо будєт інтернет»…
Нашій владі, як заявляв її недавній «двигун», не потрібні традиційні ЗМІ для комунікації з суспільством. А що, ви сильно довіряєте тому, що читаєте в фейсбуці? Ви взагалі – здатні розібратися в цьому інформаційному обвалі? Ну, ви тоді вундеркінд… А якщо ні, то не дивуйтеся, що влада «цвірінькає» одне, а народ уперто чинить по-іншому. Бо ж серіалів «про корнавірус», здається, ще не наклепали…
«Журнашлюшки», «журналізди», «журна…» – яких ще принизливих кличок ви не вигадали для людей, яких спеціально вчили і які покликані забезпечувати суспільство достовірною інформацією й узагальненнями, що їм можна довіряти? Одну з найважливіших у сучасному світі професій – звели до становища парії. І не треба поспішати звинуватити в цьому, знов таки, журналістів. Бо брехуни і маніпулятори серед них траплялися завжди, але ж вистачає й людей, які чесно виконували і готові виконати свій професійний обов’язок.
Але навіть, якщо вони й нині чесно працюють то в які умови поставлені? Як допомагають їм держава і суспільство? І що, «допомагають» – це те слово? Один лише приклад: згідно з нині діючим законом, щоби отримати інформацію від будь-якої контори – державної, приватної – журналіст забов'язаний написати «запит». Інакше йому мають повне право відмовити. Досягнутий результат: пресслужби «міністерств і відомств» давно вже не виконують функцію, для якої створені, – підтримки, полегшення доступу ЗМІ до об’єктивної й термінової інформації. Натомість, вони перетворилися на засіб максимального обмеження такого доступу. «Надайте запит!» – перше, що, не включаючи мізків, промовляє якась «фєвочка» з пресслужби. Ніякі вмовляння і пояснення гостроти ситуації на неї не впливають: «Запит»! Дехто надсилає, а нікому вже не потрібна відповідь, точніше, відписка надходить через два-три тижні…
І що в підсумку? А те, що не треба дивуватися, чому мережеві плітки й дезінформація поширюються миттєво, а слова і цифри, які конче треба донести до уваги соціуму – навіть з міркування його безпеки – тонуть у хвилях інформаційного лайна. Ну от, скажімо, ви чули притомну відповідь на запитання: чому тести «на корону» у нас подекуди робляться до 10 днів? При тому, що сама по собі ця процедура, навіть на старому обладнанні – бере годину-дві? Ви взагалі чули, щоб таке питання ставилося? А про сучасне обладнання – де воно, ви щось чули? Краще нехай собі хвора людина, поки отримає позитивний результат тесту, ходить, заражує ближніх, не отримує належного лікування…
Сергій Тихий