Наталія Хоцянівська, заступниця глави Мінрегіону

На позачерговому засіданні в понеділок Верховна Рада вирішила направити на доопрацювання у профільному парламентському комітеті (з питань енергетики та житлово-комунальних послуг) проєкт Закону “Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання окремих питань у сфері надання житлово-комунальних послуг” – №2458.

Документ має врегулювати питання встановлення тарифів, призначення управителів багатоквартирних будинків й уточнити окремі повноваження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП). Така потреба виникла ще наприкінці 2017 року, коли набрав чинності Закон України “Про житлово-комунальні послуги” і з’явилася необхідність удосконалення норм та положень чинного законодавства у сфері надання ЖКГ-послуг. Зокрема, співвласники усіх багатоквартирних будинків (незалежно від обраної форми управління) мають визначитися з моделлю організації договірних відносин із постачальниками й виконавцями послуг (крім послуг із постачання та розподілу електричної енергії і природного газу).

Проте, голосів для ухвалення нового закону у другому читанні та в цілому не вистачило (лише 212 – “за”). Через те, що кілька фракцій відмовилася голосувати за документ до усунення низки недоліків. Парламентарії вимагають більш чіткого формулювання певних положень, а також наголошують на проблемах утримання старого житлового фонду. Приміром, проєкт, за деякими оцінками, повністю не розв’язує конфліктної ситуації щодо технічного обслуговування внутрішньобудинкових систем газопостачання багатоквартирних будинків...

У Міністерстві розвитку громад та територій сподіваються, що ці та інші положення законопроєкту вдасться доопрацювати і документ буде ухвалено якнайшвидше. Оскільки у царині реформування ЖКГ й без того втрачено багато часу.

Про найпринциповіші моменти, на збереженні яких наполягатимуть у профільному відомстві, Укрінформу розповіла заступниця міністра Наталія Хоцянівська.  

– Наталіє Володимирівно, якою вважаєте головну мету документа і які його положення, на Вашу думку, будуть визначальними для виконання поставленого завдання?

– Ключова мета документа – забезпечення споживачів більш якісними житлово-комунальними послугами, а головне – створення всіх умов для безпечного проживання українців у своїх помешканнях. Трагедія, що сталася нещодавно в багатоповерхівці на столичних Позняках, наочно засвідчила: затягувати з урегулюванням питання технічного обслуговування внутрішньобудинкових мереж – зокрема, газових систем – не можна. Адже з 2015 року мережі ніхто не обслуговує. Відповідальність газовиків закінчується на вході труби в будинок.

При цьому співвласники житлового фонду вже давно мали визначитися, як і хто обслуговуватиме внутрішні мережі у їхніх будинках. Але, на жаль, майже скрізь цього й досі не зробили. Тож через те, що ці системи ніким не перевіряються й не обслуговуються, ми не убезпечені від аварійних ситуацій в багатоповерхівках. Стосується це й інших інженерних мереж. Хоча наслідки інцидентів на них і не такі серйозні, як у випадку із газом, але локальні НП також можуть завдати неабияких клопотів багатьом родинам.

Щонайпізніше за кілька місяців після ухвалення Закону “бездоглядних” мереж та будинків в Україні уже не буде. Співвласники зможуть самостійно обрати організації, які обслуговуватимуть усі без винятку внутрішні мережі. Постачальники ж послуг за рахунок ціни та якості вільно конкуруватимуть за споживача. Але це не означає, що, приміром, ми з Вами: ви – журналіст, я – економіст, – зможемо цим займатися. Кожна така організація повинна мати повний перелік дозвільних документів і штат кваліфікованих виконавців. Якщо співвласники багатоквартирного будинку не визначаться із постачальником послуг самостійно, то, приміром, у випадку із газовими системами, функції з обслуговування автоматично перейдуть до оператора газорозподільних мереж. У столиці це – ПАТ “Київгаз”. Якщо ж споживачі обрали іншого виконавця, мають укласти з ним договори, поінформувавши про це оператора. Також із дотриманням певних регламентних норм – зокрема, щодо завчасного інформування – постачальника послуг можна буде змінити. У будь-якому випадку права співвласників багатоквартирних будинків будуть захищені.

– І, з-поміж іншого, майбутній закон визначатиме правила співпраці між споживачами та постачальниками послуг...

– Нагадаю, чинне законодавство передбачає підписання як колективних (укладаються між виконавцем та управителем багатоквартирного будинку чи іншою уповноваженою співвласниками особою), так і індивідуальних (між виконавцем та кожним співвласником багатоквартирного будинку) договорів з надання комунальних послуг. Проєктом закону пропонуються зміни, які запровадять поняття Публічного договору приєднання. Це – своєрідний “антидот” проти нашої пасивності, коли співвласники багатоквартирних будинків роками не можуть визначитися з моделлю договірних відносин. Законодавець передбачив запровадження нового виду договору як спрощеного механізму підтвердження взаємовідносин між споживачем і постачальником. Йдеться про послуги з постачання теплової енергії та гарячої води, централізованого водопостачання і водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Публічний договір має бути оприлюднений на офіційних сайтах органів місцевого самоврядування або на вебресурсах підприємств, що надають відповідні комунальні послуги. За 30 днів після публікації договір автоматично вважатиметься укладеним. Це, з-поміж іншого, дозволить заощадити гроші й час не лише постачальників, а й споживачів, адже постачальники не перекладатимуть на них додаткових витрат. Бо всім відомо: для укладання письмового індивідуального договору із кожним домогосподарством його, перш за все, треба надрукувати (а це – витратні матеріали на десятки чи й сотні тисяч таких документів), і витратити час на те, щоб або ми, споживачі, прийшли для підписання договору до постачальника, або його представник прийшов до нас...

– А чи не буде при цьому зловживань, коли до тексту договорів потраплятимуть “ризиковані” положення, з якими ми всі начебто “автоматично” погоджуємося?

– Зловживань бути не може. Бо йдеться про типовий Публічний договір приєднання, який розроблятиме Мінрегіон і затверджуватиме Кабмін. Усі передбачені законодавством гарантії й запобіжники буде враховано. За законодавством сторони не повинні відступати від типового договору, затвердженого Кабміном, а можуть лише конкретизувати його умови.

Також новим законопроєктом передбачено, що Міністерство енергетики підготує обов’язковий перелік видів робіт для обслуговування внутрішньобудинкових систем. А національний регулятор – НКРЕКП – на підставі цього переліку встановить граничну вартість обслуговування. Тобто, ціну послуг не визначатимуть “зі стелі”. Правила їх надання чітко регламентують, а умови для всіх потенційних постачальників будуть однаковими. І якщо буде компанія, яка зможе виконати усі ці роботи за менші гроші, споживачі, вочевидь, і віддадуть їй перевагу.

– Наталіє Володимирівно, а чи не виникатиме непорозумінь при виборі постачальників послуг і укладанні із ними договорів у будинках, де не створено ОСББ?

– Законопроєкт №2458 має врегулювати це питання. По-перше, співвласники з дати введення в дію відповідних положень Закону “Про житлово-комунальні послуги” (з 1 травня 2019-го) мали рік, щоб визначитися із моделлю договірних відносин та укласти з виконавцями комунальних послуг відповідні договори. Цього, на жаль не зроблено.

По-друге, співвласники будинків мали вдосталь часу і для того, щоб визначитися із формою управління багатоповерхівками. Але зробили це далеко не всі. Тепер у цьому питанні поставимо крапку. Якщо співвласники не визначаться із формою управління своїм будинком до 1 січня 2021-го, органи місцевого самоврядування повинні до 1 травня наступного року провести конкурси із визначення управителів багатоквартирних будинків. Тобто, після 1 травня наступного року в Україні, скажімо так, не може бути “покинутого” житлового фонду: в кожному будинку або створять ОСББ, або працюватиме управитель. Знову ж таки, управителів обиратимуть не довічно: при бажанні співвласники зможуть їх змінити.

– А відповідальність за неякісні послуги. Чи не вийде так, що єдиним покаранням для поганих постачальників буде тільки розірвання з ними договору й укладання угоди із іншими підприємствами, а заподіяні їхніми бездіяльністю чи непрофесійністю збитки споживачам ніхто не відшкодує?

– Ця проблема стосується не тільки взаємовідносин постачальника і споживача послуг, а й ролі органів місцевого самоврядування, які мають впливати на стан житлово-комунального господарства на своїй території. За таких умов, вважаю, давно назріло питання створення житлово-комунальної інспекції для контролю за усіма учасниками ринку житлово-комунальних послуг. Такий контроль має здійснюватися за розміром тарифу, за обсягами наданих і нарахованих комунальних платежів, за якістю послуг й за платіжною дисципліною. Багато споживачів, приміром, минулої доволі теплої зими стикнулися із проблемою, коли їм нараховували набагато більші обсяги спожитого тепла, ніж у попередні, більш суворі зими. Залишається неврегульованим і питання самовільного перепланування помешкань. Ми не знаємо, яку конструкцію під нашою квартирою сусід зруйнував і до яких наслідків це може призвести... І це тільки ті проблеми, що, як-то кажуть, лежать на поверхні...

Тому обов’язково треба ухвалювати рішення про поновлення діяльності житлово-комунальної інспекції. Щоб посилити відповідальність усіх учасників ринку, і щоб усі процеси в цій сфері були контрольованими. Але це – завдання наступних законодавчих актів. Наше міністерство готує законопроєкт про створення житлово-комунальної інспекції. Сподіваюся, до кінця року відповідне рішення буде ухвалене Верховною Радою.

ДВІ ПЛАТІЖКИ ЗАМІСТЬ ДЕВ’ЯТИ. І ТО – ТІЛЬКИ ЗА ТЕПЛО!

– Повернімося до законопроєкту №2458. Які ще важливі для широкого загалу новації ним передбачено?

– Важливий для споживачів момент – оптимізація кількості платежів. Приміром, відповідно до ухваленого останніми роками законодавства – Законів “Про житлово-комунальні послуги”, “Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання” – лише за послугу з постачання теплової енергії і гарячої води споживач може отримувати аж по 9 рахунків. Це – вартість самих комунальних послуг – з постачання теплової енергії та постачання гарячої води – внески за встановлення й заміну будинкового приладу обліку, за обслуговування цього приладу, плата за абонентське обслуговування... Звісно ж, з огляду на розподіл функцій і демонополізацію ринку надання ЖКГ-послуг такий розподіл має логіку. Але для споживачів це – певні ризики. Приміром, може йтися про плутанину й неповне розуміння ситуації. Та найбільша прикрість у тому, що за кожен платіж банки братимуть плату за розрахунково-касове обслуговування (комісію), яка іноді співмірна із сумами окремих платежів. Для того, щоб уникнути такого “комісійного навантаження” на споживача, і вирішили оптимізувати платежі. Зміни до законодавства передбачають лише два їх види: безпосередньо вартість комунальної послуги і плату за абонентське обслуговування.

– А що з обліком наданих послуг і правильністю нарахувань?

– Закон нарешті має вирішити питання обліку комунальних послуг. Нагадаю, з 2017 року діє Закон “Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання”, який зобов’язує постачальників забезпечити встановлення будинкових приладів обліку тепла, холодної і гарячої води. Але... Законодавець сказав, що це треба зробити, та не визначив, де для цього брати гроші. Галузь ЖКГ, переважно, збиткова. Тому керівники підприємств не можуть звернутися до банківських установ, аби взяти кредит, встановити лічильники та раз і назавжди розв’язати проблему. Хоча й передбачено, що після придбання і монтування лічильника співвласники багатоквартирного будинку повинні протягом 5 років компенсувати постачальникові ці витрати у вигляді внесків за встановлення приладів обліку. Але що маємо? Наразі в багатоквартирних будинках встановлено лише 81% необхідних лічильників теплової енергії і ще менше приладів обліку холодної та гарячої води. Все це позначається на людях, адже за відсутності лічильників рахунки їм виставляють за нормами споживання. І, приміром, аналіз минулої зими засвідчив, що йдеться про суттєві переплати.

Для прикладу: місто Дніпро. Однокімнатна квартира площею 33 квадратні метри. Нарахування у січні в будинку з лічильником склали 686 гривень. А у будинку без приладу обліку – 1025. У півтора рази більше. Така ж квартира у Запоріжжі. Там, де є лічильник, січневі нарахування за теплопостачання – 472 гривні, а без лічильника – 1078. Різниця більш ніж удвічі...

– І як цю ситуацію може змінити новий закон?

– Законопроєкт передбачає, що до 1 серпня 2022 року в будинках українців мають бути встановлені всі прилади обліку. І у постачальників послуг вже не буде відмовки: “немає грошей”. Адже витрати на встановлення будинкових приладів обліку ми повертаємо до основного тарифу – до інвестиційної складової. А вартість їх обслуговування залишаємо у складі плати за абонентське обслуговування. Тобто, протягом двох наступних років за рахунок інвестиційної складової в тарифі підприємства мають забезпечити облік як тепла, так і води. Також таке відтермінування врятує постачальників від стягнення вже з 1 серпня нинішнього року штрафних санкцій. Адже реальних джерел коштів для сплати штрафів підприємства не мають. Відповідно, штрафи можуть призвести до ще суттєвішого погіршення фінансового стану постачальників і поставити під загрозу виконання ними робіт із постачання необхідних населенню послуг. Законопроєкт пропонує відтермінувати застосування санкцій на два роки – до серпня 2022-го.

– Для постачальників послуг це – справді гарна новина. А чи підрахували, як нововведення позначиться на платіжках українців? Чи не доведеться нам, як-то кажуть, “хапатися за голову”?

– Ні. Бо йдеться про незначні суми. Якщо взяти, приміром, облік тепла, то розрахунки свідчать: через так звану інвестиційну складову тариф на наступні два опалювальні сезони зміниться десь на 6 копійок. Тобто, витрати домогосподарств будуть мінімальними. Тим паче, що ці витрати з надлишком компенсує те, що до нового опалювального періоду підприємства-постачальники зобов’язані знизити тариф на теплову енергію у зв’язку зі зменшенням вартості газу. У попередньому тарифі для переважної більшості підприємств закладено ціну “блакитного палива” у 6235 гривень за тисячу кубометрів. Зараз же вартість газу набагато нижча.

Погоджуюся, що комусь із мешканців будинків, де прилади обліку вже встановлено, збільшення інвестиційної складової тарифу може здатися несправедливим. Мовляв: чому ми повинні платити за інших? Але маємо розуміти: якщо взяти ці кошти з місцевих бюджетів, у підсумку також виявиться, що заплатили усі мешканці громади – платники податків. До того ж, такий підхід дозволить підтримати мешканців невеликих будинків. Судіть самі. Вартість встановлених раніше приладів обліку споживачі відшкодовують упродовж 60 місяців (5 років). Якщо будинок має, приміром, 300 квартир, а прилад коштує 80 тисяч, загальні витрати одного домогосподарства на оплату лічильника не перевищать 300 гривень (приблизно 5 гривень на місяць). А якщо 80 тисяч розділити на мешканців будинку, в якому 4 чи 8 квартир? Витрати кожного домогосподарства складуть від 10 до 20 тисяч гривень (160-330 гривень на місяць)... Також несправедливо.

ПРИБУДИНКОВА ТЕРИТОРІЯ СТАНЕ НАШОЮ ВЛАСНІСТЮ

– Наостанок. Про які ще новації, на вашу думку, варто передовсім поінформувати споживачів?

– Документ стосується багатьох важливих моментів. Більшість нововведень “цікаві” для фахівців. Але є й ті, що торкаються інтересів кожного українця, котрий мешкає у багатоквартирному будинку. Приміром, передбачене законом врегулювання питання реалізації співвласниками права на отримання у користування чи власність земельних ділянок, на яких розташовані їхні будинки. Для цього відводять два роки – до 1 липня 2022-го. Після ухвалення закону Кабінет міністрів має внести зміни до низки інших нормативних документів. А органи місцевого самоврядування повинні до 1 січня 2022 року визначитися із межами прибудинкових територій. Нині ми сплачуємо за їх утримання. Але, переконана, мало хто знає, де ж межі цієї ділянки і якого вона розміру. Документ же передбачає чітке визначення цих меж. До того ж, передбачено, що ми платитимемо за прибирання, якщо отримаємо ділянку, на якій розташований будинок, у користування чи власність. Тобто, у цій сфері запроваджуються більш цивілізовані правила, за якими живе увесь світ.

Розмовляв Владислав Обух, Київ