20 серпня. Пам’ятні дати

Цього дня, у 1925 році, у Каневі, було засновано музей-заповідник «Могила Тараса Шевченка», нині – Шевченківський національний заповідник.

Про те, аби заснувати заповідник біля могили Тараса Шевченка, почали говорити ще з 1923 року. Тоді відомий геолог, академік Володимир Резніченко підготував кілька доповідних листів до уряду, Ради народних комісарів України з пропозицією організувати на Чернечій Горі національний парк на зразок північноамериканських національних парків. Зрештою, 20 серпня 1925 року, вийшла постанова, якою був заснований заповідник біля могили Шевченка. Відтоді заповідник кілька разів змінював назву, але діяв практично безперервно.

Як відомо, Шевченко помер у Санкт-Петербурзі, там його спочатку і поховали. Але і друзі Тараса Григоровича, і численні шанувальники його творчості знали про бажання поета бути похованим згідно з його «Заповітом», написаним ще в 1845 році, на рідній землі – «Як умру, то поховайте мене на могилі серед степу широкого на Вкраїні милій…»

Після того, як п’ятдесят вісім днів прах Шевченка перебував у Петербурзі, його домовину, згідно із заповітом, було перевезено в Україну й перепоховано на Чернечій горі біля Канева. На могилі встановили дубовий хрест, і такою вона залишалася до 80-х років ХІХ століття.

На народні пожертви, у 1884 році, замість дубового встановили чавунний хрест, впорядкували земляний насип, могилу обклали дерном, поруч збудували хату для доглядача. У 1889 році тут було влаштовано перший музей Шевченка.

У 1918 році, за часів УНР, місце поховання Шевченка перейшло під опіку держави. З приходом до влади більшовиків, які почали використовувати ім’я поета в своїх пропагандистських цілях, був створений Канівський державний музей-заповідник «Могила Тараса Шевченка», а у 1939 році поетові споруджено бронзовий монумент.

Нині Шевченківський національний заповідник об’єднує  території історико-культурного та природно-заповідного фонду  загальною площею 45 га. На його території знаходяться  пам’ятки археології, архітектури, історії, мистецтва та природи: Могила Тараса Шевченка (1939); Державний музей Шевченка (1933-1937, 1939); Могила Івана Ядловського, довголітнього хранителя Шевченкового меморіалу; багатошарове поселення Пилипенкова гора.

Сьогодні національне свято Естонії - День відновлення незалежності. Естонська Республіка була заснована 24 лютого 1918 року, і отримала незалежність після першої світової війни і естонської війни за незалежність (1918-1920). У 1940 році країна була окупована і анексована Радянським Союзом в результаті підписання німецько-радянського Пакту про ненапад (Пакту Молотова-Ріббентропа) і його секретного протоколу, підписаних 23 серпня 1939 року. Рух за незалежність в Естонії почався у 1987 році. У листопаді 1988 року Верховна Рада Естонії прийняла 254 голосами проти 7 Декларацію про суверенітет Естонської РСР.  У березні 1990 року Верховна Рада Естонії проголосила початок переходу до повної незалежності, і 8 травня 1990 року було проголошено Естонську Республіку. 3 березня 1991 року відбувся референдум, на якому населення республіки проголосувало за державну самостійність і незалежність Естонії. 20 серпня 1991 року Верховна Рада Естонської РСР ухвалила резолюцію про вихід республіки із складу СРСР і відновлення національної незалежності Естонії. У 2004 році Естонія стала членом ЄС та НАТО. Україна визнала незалежність Естонії 26 серпня 1991 року, в свою чергу Естонія визнала незалежність України 9 грудня 1991 року. Дипломатичні відносини між країнами встановлено 4 січня 1992 року.

Події дня:

Цього дня у 1896 році Києві відбулось освячення собору Св. Володимира. Нині собор Св. Володимира - одна з архітектурних перлин Києва, а також один з центрів духовного оновлення сучасної України. Будівництво храму розпочалось у 1862 році, а завершилося через 20 років, у 1882. Після того понад десятиліття велися оздоблювальні роботи. Його розписували провідні художники тогочасної імперії: українські - Врубель, Пимоненко, Замирайло, Костенко; російські - Васнецов, Нестеров, польські - Сведомський, Котарбінський. Керував роботами професор Прахов. Собор побудовано у руському неовізантійському стилі, початковий проект розробили архітектори Іван Штром і Павло Спарро; згодом його переробив архітектор Олександр Беретті. Храм будувався на громадські пожертви. У радянські часи собор залишався діючим храмом, виконуючи функції кафедрального собору Києво-Галицької митрополії Російської Православної Церкви. Хоча спроби закрити були: у серпні 1929 року більшовики хотіли влаштувати там черговий музей антицерковної пропаганди. Під час окупації гітлерівцями споруду реставрували, а після визволення Києва від німців собор став кафедральним собором Російської православної церкви і у такій якості функціонував надалі. Лише у 1992 році, після утворення Української Православної церкви Київського Патріархату храм став Патріаршим кафедральним собором цієї конфесії. У Володимирському соборі зберігаються мощі Великомучениці Варвари, а також мощі Святителя Макарія. 

Ювілеї дня:

172 роки від дня народження Болеслава Пруса (справж. – Олександр Гловацький; 1847–1912), польського письменника. Автор романів «Лялька», «Емансиповані жінки», історико-філософського роману «Фараон», а також фейлетонів, літературної критики і публіцистики. До того ж Прус був ще й чудовим новелістом. Розпочинав як письменник-гуморист в журналі «Муха». Робота в цьому виданні забезпечила письменникові сталий заробіток і принесла визнання. Згодом зосередився на публіцистичній діяльності в журналах «Громадянський опікун» і «Нива»; 1875 р. Пруса запросили працювати в газету «Кур’єр варшавскі», де він упродовж 12 років (1887) пише щотижня фейлетони. Газетні статті та фейлетони Пруса, в яких підіймалися нагальні питання того часу, були надзвичайно популярні у Варшаві, вони читалися найрізноманітнішими верствами населення. Один із сучасників Пруса, письменник Маріан Гавалевич розповідає, що Пруса «знають усі, від салону до кухні, від письмового столу до верстата, від горища до підвалу… Були часи, коли важко було собі уявити Варшаву без «Кур’єра», а «Кур’єра» без Пруса».

136 років від дня народження Омеляна Ковча (1884-1944), українського греко-католицького священика, капелана УГА, праведника України, блаженного священомученика. Омелян Ковч походив із родини священика. Навчався в Львівській гімназії та римській Колегії святих Сергія і Вакха. Капеланом Української Галицької армії він потрапив у радянський полон, звідки втік. Пізніше був ув’язнений поляками. Після звільнення майже 20 років душпастирював у Перемишлянах. Під час німецької окупації Галичини рятував євреїв – хрестив їх і видавав метрики про хрещення (всього більше 600, за деякими даними – до 2000 осіб). Отця Омеляна заарештували наприкінці 1942 року. Незабаром його вивезли до концтабору «Майданек». Але й тут отець сповняв свої священичі обов’язки - сповідав і причащав в’язнів. Після Різдва 1944 року о. Омелян важко захворів, а 25 березня 1944 року його не стало. У червні 2001 року під час візиту в Україну Папи Римського Івана Павла ІІ Омеляна Ковча було проголошено блаженним Католицької Церкви. 24 квітня 2009 року блаженний Омелян Ковч був проголошений покровителем священиків Української Греко-Католицької Церкви.

82 роки від дня народження Тараса Мельничука (1938-1995), українського поета. Працював у редакціях газет Прикарпаття і Буковини, лісорубом у Комі АРСР, шахтарем на Донбасі, будував Криворізький гірничо-збагачувальний комбінат, теслював у Красноярському краї, був слюсарем-машиністом на Одеській залізниці. У 1972 році був безпідставно репресований, згодом за ним встановили адміністративний нагляд, позбавили роботи. Видав декілька поетичних збірок: «Із-за грат», «Князь роси» (Державна премія України ім. Т. Шевченка, 1992 р.), «Строфи із Голгофи». У своїх поезіях розгортає власне тлумачення пракоренів українського народу, його історичного буття й духовного космосу.

Роковини смерті:

День пам’яті Григорія Квітки-Основ’яненки (справж. – Квітка; 1778–1843), українського письменника, культурно-громадського діяча. Основоположник художньої прози в новій українській літературі. Найвищими досягненнями Г. Квітки-Основ’яненки вважаються комедія «Приезжий из столицы, или Суматоха в уездном городе», яка за сюжетом і характером персонажів передувала появі «Ревізора» Гоголя, і соціально-побутові комедії «Сватання на Гончарівці» та «Шельменко-денщик». Кращі твори Г. Квітки-Основ’яненки одними з перших репрезентували українську літературу в царській Росії та Європі. Він також брав участь у підготовці та відкритті Харківського університету, займав посаду директора Харківського театру, його стараннями був створений і видавався ряд журналів.

День пам’яті Юрія Липи (1900–1944), відомого українського громадсько-політичного діяча, письменника, публіциста і лікаря, одного з визначних ідеологів українського націоналізму. Народжений в Одесі, Юрій у 1917 році вступив добровольцем до Куреня морської піхоти Армії УНР. Освіту здобував в Кам’янець-Подільському університеті, у 1929 році закінчив медичний факультет Познанського університету (Польща). З літа 1943 – один з активних учасників українського руху Опору. Закатований співробітниками НКВС у Яворівському районі на Львівщині.