Бабин Яр: роковини трагедії та суперечка, в якій немає винуватих

29-го вересня відбудеться вшанування жертв трагедії Бабиного Яру

Власне, жалобна церемонія саме єврейських організацій розпочалася ще 27-го вересня. Вшанування ж жертв трагедії світською владою, муніципалітетом, киянами традиційно відбувається 29 вересня. Тож завтра Меморіальний центр Голокосту «Бабин Яр» на території однойменного урочища планує представити низку проєктів до роковин трагедії та відкрити аудіосвітлову інсталяцію.

Одне слово, події 79-річної давнини все більше входять в буття української столиці, а ця до недавнього часу локальна пам’ять точно вписується в столичну й навіть українську пам’ять.

Але ці роковини все ж вимагають прояснити ситуацію із суперечкою двох проєктів меморіалізації. Хоча б тому, що питання це поставатиме під час усіх жалобних церемоній. Нагадаємо, що існує розроблений українськими істориками державний проєкт комплексної меморіалізації Бабиного Яру, який прагне гідно вшанувати пам’ять про всі жертви цього трагічного місця.

Його підтримує націонал-патріотична громадськість та лист на його підтримку підписало кількасот відомих українських євреїв. З іншого боку, розглядається й приватний проєкт із потужним фінансуванням, до якого існує певна недовіра через те, що серед донорів є російські мільярдери і головним мистецьким куратором проєкту є росіянин Ілля Хржановський. Тому в публічному просторі ситуація характеризується, як конфлікт приватного російського та українського проєктів. Цікаво, що в російських та фінансованих Москвою медіа побільшало критики саме державного українського проєкту, де піддається сумніву компетентність українських вчених, а ситуація подається, як особисті конфлікти груп.

Ми надаємо можливість висловитися учасникам робочої групи з розробки концепції меморіалізації Бабиного Яру (саме вони піддавалися атакам з боку російських медіа). Разом з тим, вирішили навести й останній медіа-коментар головного рабина України Якова Дова Блайха, котрий відомий своєю патріотичною позицією та захистом України, втім підтримує приватний проєкт меморіалізації.

СУПЕРЕЧКА ДВОХ БАЧЕНЬ, ОДНЕ З ЯКИХ РЕАЛІЗУЄ ПРИВАТНІ АМБІЦІЇ БАГАТИХ ЛЮДЕЙ, А ІНШЕ – ГРУПИ УКРАЇНСЬКИХ ІНТЕЛЕКТУАЛІВ

Тетяна Пастушенко, старший науковий співробітник відділу історії України періоду Другої світової війни Інституту історії України НАНУ, секретар робочої групи з розробки концепції меморіалізації Бабиного Яру:

- Те, що відбувається зараз, – це не суперечка проєктів, це суперечка двох бачень, одне з яких реалізує приватні амбіції багатих людей (і провокативне навіть у назві), а інше – українських інтелектуалів, які ініціювали творення державного проєкту і тих людей, які підтримували своїми підписом українських інтелектуалів.

Тобто наше бачення меморіалу Бабиного Яру – це територія, вільна від стихійної забудови, упорядкована, де позначені всі місця, пов’язані з подіями в Бабиному Яру. Це й музей історії жертв Бабиного Яру, і музей Голокосту в Києві, бо в Україні ця тема не досліджена та не вшанована. Те, що відбувається, – це суперечка світоглядів. А зараз можлива і маніпуляція пам’яттю загиблих людей, маніпуляція звинуваченнями в колабораціонізмі.

Це складна тема, бо пам’ять про Бабин Яр має об’єднувати людей. А вона сьогодні роз’єднує через різне бачення – як ця пам’ять має вшановуватися. І те, що зараз є понад 30 пам’ятних знаків на території, означає, що єдності пам’яті немає. Представники меморіалу з російським капіталом кажуть, що вони, мовляв, за об’єднання довкола пам’яті вшанування жертв, але вони досить зневажливо відгукуються про український проєкт та пропонують експерименти з людською свідомістю. Їхні опитувальники у тому вигляді, у якому вони з’явилися в медіа, маніпулюють почуттями та наводять на хибне розуміння, що таке Бабин Яр.

Представники приватного проєкту не зробили нам жодної поступки, починаючи від проголошення проєкту з 2016 року. Йде цілеспрямована робота на досягнення свого бачення. Дуже сумно, і найяскравішим показником стала публікація в московській єврейській газеті «Лехаїм», де йдуть неприховані звинувачення, що це націоналісти, колабораціоністи не дають будуватися в Бабиному Яру, бо, мовляв, будуть викривати їхні злочини. А на нараді-презентації за участю екс-президента Кравчука прозвучала фраза, що це буде центр боротьби з українським антисемітизмом. Але сьогодні потрібно говорити не лише про Меморіальний центр Голокосту. Такі проєкти не виникли б, якби місце не було порожнім. Тут варто говорити про відсутність та непослідовність державної політики щодо меморіалізації Бабиного Яру. Про те, що нема фінансування навіть, щоб дозавершити музей пам’яті жертв Бабиного Яру в єдиному історичному об’єкті, який зберігся на території Бабиного Яру, – в будинку контори. Критика російського проєкту відволікає від головної проблеми – послідовного проведення політики меморіалізації та вшанування пам’яті. А так, потрапляєш на станцію метро, що в епіцентрі розстрілу – жодного знаку та нагадування про те, що це метро на території Бабиного Яру. Жодної згадки на моніторах у потязі про те, що поїзд прибуває на станцію, пов’язану з Бабиними Яром. Натомість на моніторі в метро позначено, що біля станції «Дорогожичі» знаходиться «Лісопарк Кирилівський гай» та «Телевізійна вежа». Варто і на це звернути увагу. Пам’ятники приходять і відходять, але якщо в українського суспільства не буде потреби щось робити, то тут знайдуться з грошима чи без грошей, або просто активніші, які будуть нав’язувати своє бачення, свої ідеї. Важливо працювати над своїми ідеями. А поки що мер Києва підтримав російський проєкт та вирішує їхні проблеми. Коли в справу вкладають великі гроші, то вона виглядає успішнішою.

НАША КОНЦЕПЦІЯ МАЄ СХВАЛЬНІ РЕЦЕНЗІЇ ВІД КРАЩИХ ФАХІВЦІВ

Геннадій Боряк, академік, заступник директора Інституту історії, голова Робочої групи з розробки концепції меморіалізації Бабиного Яру при Інституті історії України НАНУ:

- Але ситуація виглядає не дуже здоровою. Надто, зважаючи на викривлення інформації про нашу групу. Те, як вона створювалася, на чию пропозицію, на чиї кошти (держави) починала функціонувати – все є на сайті.

Робоча група при Інституті історії України НАН – це півтора десятки провідних істориків з головних навчальних та академічних профільних закладів – Університет Шевченка, Грінченка, інститут історії, інститут політичних та етнонаціональних досліджень та багато інших дотичних установ. Ми зібрали провідних учених, які взялися розробляти концепцію загальної меморіалізації Бабиного Яру. Коли проєкт концепції був розроблений та оприлюднений, ми провели надзвичайно широке рецензування. На сьогодні маємо понад двадцять відгуків на концепцію вітчизняних фахівців, одержаних від двох десятків провідних європейських, американських та навіть азійських фахівців. Ці дані оприлюднені на нашому сайті, будь хто може з ними ознайомитися. Це до питання про компетенцію. Ми знайшли фахівців найвищої категорії – й вони дали високу оцінку проєкту.

Не так давно пролунало звинувачення, мовляв, концепція розроблена істориком Нахмановичем, який найбільше протестує. І це було бажання опонентів нас принизити. Останній входить у робочу групу, бо він один з найкращих фахівців, але туди входить і Владислав Гриневич. Група була створена в листопаді 2017-го року після того, як у жовтні президент підписав додатковий указ щодо перспективного розвитку Національного історико-меморіального заповідника Бабиного Яру. Потім до нас звернулося Міністерство культури – і проєкт ми зробили на їхнє замовлення. Концепція передбачає створення меморіального комплексу Дорогожицький некрополь, меморіального музею Бабиного яру та Українського музею Голокосту. Всі три музеї мають представити один меморіальний простір. Концепція – це понад сто сторінок тексту двома мовами, де детально розписані принципи побудови цих комплексів, засади державної політики стосовно меморіалізації місця пам’яті.

ТРИВАЮТЬ СПРОБИ ПОКАЗАТИ, ЩО В ЦИХ СУПЕРЕЧКАХ – НІБИТО ОСОБИСТИЙ ІНТЕРЕС ДЕЯКИХ КОНКРЕТНИХ ОСІБ, ЯКІ ДУРЯТЬ РЕШТУ ЗАГАЛУ

Віталій Нахманович, історик:

- Всі конфлікти виникають зараз через те, що держава не хоче мати своєї позиції, видивляється, як правильно притулитися. Паралельно діє відома технологія дискредитації – поставити під сумнів компетентність власних учених, мовляв, українці – то ніщо, а міжнародні фахівці – ото сила. Якщо з-за кордону запросили експерта, то він фахівець, а якщо місцевий – то він ніхто. Це спекуляція на нашому українському комплексі меншовартості, коли ми будь-якого закордонного гостя вважаємо за гуру, який навчить нас, як жити. А все, що ми самі можемо зробити, ми зневажаємо. Це заважає нам жити всі тридцять років.

А крім того, тривають спроби показати, що в цих суперечках – нібито особистий інтерес деяких конкретних осіб, які дурять решту загалу. Це смішно, бо на підтримку українського проєкту, на відміну від російського, збираються сотні підписів. Ну, навряд чи їх можна всіх надурити та змусити підписати, не входячи в курс справи. Якщо сотні людей виступають проти, це їхня позиція, а не позиція діяча, який вирішує свої особисті питання. Часом конфлікт трактують ще як спроби Йосифа Зісельса, який, мовляв, хоче все контролювати. Байдуже, хоче чи не хоче конкретна людина все контролювати, очевидно, що вона не може контролювати думку людей. Концепцію писало два десятки фахівців, а зараз тривають спроби дискредитувати опонентів. Тим більше, що у нас є загальне змістовне рішення, наукова концепція. Художнього втілення ми навіть не торкалися.

НЕ ДУЖЕ ПРАВИЛЬНО І НАВІТЬ ОБРАЗЛИВО, КОЛИ НАЗИВАЮТЬ ПРОЄКТ РОСІЙСЬКИМ

Яків Дов Блайх, головний рабин України:

- Не дуже правильно і навіть образливо, коли називають проєкт російським. Він жодного стосунку до Росії не має. Його учасники – люди, які народилися в Україні, чиї родичі лежать у Бабиному Яру, які жили в Росії й зараз живуть у Лондоні. І те, що тільки тому опоненти називають його російським – неправильно. Хто входить у борд меморіалу (керуючий орган): Кваснєвський, Віктор Пінчук, я, Вакарчук та інші повноцінні українці, які знають і розуміють ситуацію й здатні її контролювати. Те, що пише «Лехаїм», і те, що кажуть на російському телебаченні, не повинно нас хвилювати. Я можу показати передачі, де нищівним чином говорять про ситуацію з хасидами, лаючи Україну. Але це не має ніякого стосунку до нинішнього проєкту.

Наратив існує, написаний людиною, яка не має стосунку до Росії. Я тут живу вже майже 31 рік. Я приїхав сюди вперше в серпні 1989 року, а до Нового року я перевіз сім’ю. За тридцять років було безліч спроб зробити щось у Бабиному Яру. У 1991 році зробили Менору, це був перший міжнародний івент, приїхала величезна делегація з Ізраїлю й США. Далі – тридцять років нескінченних розмов, що треба щось зробити. І нарешті вперше ми наблизилися до реального втілення повноцінного проєкту. Гадаю, що ніде немає такого музею, з таким серйозним центром, який буде проводити настільки глибоку роботу. Це може бути рівень Яд-Вашему і Вашингтонського музею Голокосту. Є фінансування, є проєкт, є професійні люди, які цим займаються. І це хороший шанс, що це все буде виконуватися. Ті, кого ви називаєте опонентами, не мають навіть базового поняття, як будувати проєкт міжнародного рівня. Ви говорите, є конкуруючий проєкт? Немає конкуруючого проєкту. Є державний проєкт на 300-400 метрів і є величезний міжнародний проєкт. Ми домовляємося, щоб вони один одного доповнювали.

Коли ми говоримо про музей – це центр, який розповідає про події в Східній Європі. І чи будуть питання про те, що були колаборанти, зокрема, серед українців? Будуть. Але це питання існує. І ми зможемо тверезо подивитися на це. Не Україна – колаборант, але були люди, які жили тут і допомагали нацистам. Точно так, як вони були в будь-якій країні. Ніхто не буде використовувати музей, як місце пропаганди. Ми зустрічалися з президентом і говорили про це. Кваснєвський повторював, що він є гарантом того, що тут не буде пропаганди. Але ж не тільки він. В управлінні проєкту – поважні люди. Наприклад, сенатор Джо Ліберман, президент Всесвітнього Єврейського конгресу Рональд Ліберман. Я буду, буде Світлана Алексієвич. Там будуть люди, які знають ціну російській пропаганді й розуміють, що таке повага до Голокосту. Судити треба по кінцевому продукту.

ПІСЛЯМОВА

Життя зазвичай складніше, аніж наше уявлення про нього, а великі проєкти, їхнє авторство та реалізація навряд чи піддаються чорно-білим оцінкам. Автор матеріалу докладно вивчила вміст сайту приватного проєкту Меморіальний центр Голокосту «Бабин Яр». І не можна не відзначити перші плоди великої праці. Онлайн-проєкти команди «приватного» Бабиного Яру справляють позитивне враження. Один із них розповідає про тих, кому вдалося вижити (власне, це розповіді від першої особи). Інший цікавий проєкт – «Праведники» – розповідає про жителів України, які допомагали рятувати євреїв. До речі, поки що чотири з половиною тисячі українців отримали ці звання, мають допомогу єврейської громади та міста, а деяким з них навіть ремонтують житло (бо ж у цьому будинку рятували єврейських дітей). І праведників продовжують розшукувати з тою самою наполегливістю, як і тих, хто вижив. Чи все здається мені зразковим? Ні. Я, наприклад, маю сумніви щодо проєкту «Інтерактивний щоденник», який показує життя різних героїв, пов'язаних з Бабиним Яром.

Глядача ставлять на місце персонажа – щоб вирішити, що слід робити в цій ситуації... Після відповіді на ці запитання глядач побачить повний контекст – у якій ситуації опинилися персонажі, потім число персонажів збільшується, а глядач поступово поринає в дилеми дедалі більшої кількості людей. Одне слово, приватний проєкт вже існує й діє. Це даність. Хотілося б, щоб суперечка бачень завершилася компромісом – і приватний проєкт запросив до себе тих, кому так довіряє націонал-патріотично спільнота.

І ще. Хотілося б, щоб існуюча ситуація не завадила вшануванню пам’яті загиблих, і щоб ми не дали скористатися нашою суперечкою тим, хто так прагне конфронтації.

Олена Мігачова, Київ

Фото Євгена Котенка та Володимира Тарасова