Чи можливо екологію зробити частиною національної ідеї

У Кривому Розі відбувся Національний круглий стіл з питань виховання екологічного мислення

Це була розмова про екологію. Про високі матерії глобального потепління, про те, як виховувати екологічне мислення, й про те, як зробити турботу про природу частиною української ментальності. Або навіть більше — частиною національної ідеї.

У Кривому Розі відбувся круглий стіл, присвячений екології. Один із заходів, який проходив у рамках Національного культурного діалогу, низки дискусій інтелектуалів, академічної спільноти та громадянського суспільства, зорганізованого Міністерством культури та інформаційної політики України, зокрема, на найбільш чутливі для українського суспільства теми.

Нагадаємо, що ініціатива Міністерства культури передбачала проведення сімох круглих столів у різних містах України: Києві, Одесі, Харкові, Чернівцях, Острозі, Кривому Розі та Полтаві. Українські науковці вже дискутували про культуру діалогу, український історичний пантеон, мову, щастя і ще обговорюватимуть гострі питання релігії та мистецтва.

Проведення таких загальнонаціональних дискусій у регіонах, а не на столичних майданчиках, стало знахідкою організаторів, бо відкривало таким чином проблеми саме цих регіонів, показуючи їх особливості, роль, та й зрештою – потенціал міста проведення.

Про перший круглий стіл, присвячений культурі діалогу, Укрінформ писав тут.

Про другий, де дискутували про історичний пантеон, – тут.

Враження про діалог, присвячений українській мові, ми описали тут.

Про щастя – тут.

Одна з головних цілей проєкту — підвести громадян, та й політикум, до світоглядної реформації, а можливо й дещо доповнити національну ідею. Нинішній захід довів, що збагатити національну ідею екологічним мисленням було б цілком доречним. Бо, як зауважив у вступному слові міністр культури та інформації Олександр Ткаченко: “Екологія – це також частина культури, культури співіснування. Ми будемо у міністерстві просувати цей lifestyle, тому що культура співіснування полягає також у тому, яким чином ми взаємодіємо не тільки одне з одним, а й з природою у тому числі. Символічно, що круглий стіл, присвяченій саме цій темі, відбувається у Кривому Розі, де труби димлять, повітря немає”. Я нещодавно побував із робочою поїздкою в Чорнобильській зоні відчуження, відвідав АЕС, місто-привид Прип’ять, радіолокаційну станцію “Дуга” та інші об’єкти, а також провів круглий стіл з туроператорами, які спеціалізуються на відвідуванні зони відчуження. Ми побачили, що природа сильніша за нас. Буде вона з нами жити, із людьми, чи жити без нас, але дерева пробивають вже будинки в тому місці. Це символічно”.

Ми подаємо найбільш цікаві вислови круглого столу в формі стрижневих запитань, які там пролунали, та відповідях на них.

ЯК УКРАЇНЦІ СТАВЛЯТЬСЯ ДО ОХОРОНИ ДОВКІЛЛЯ?

Павло Вишебаба, голова ГО “Єдина планета”, координатор кампанії ХутроOFF

- Нещодавно було проведене дослідження, яке стосується екології, й 93% респондентів-українців засвідчили, що для них це надзвичайно важливо або просто важливо. До речі, ця цифра збігається з суспільною думкою в країнах – членах ЄС, там також громадяни відповідають таким чином. І зрозуміло, чому — тому що довкілля впливає на кожного з нас, це наше з вами життя і здоров’я: ВООЗ чітко говорить, що 23% смертей на планеті пов’язані саме з забрудненим довкіллям.

Головними проблемами українці вважають забруднене повітря, сміття, вирубки лісів. Що цікаво (і це така істотна відмінність від громадян ЄС), всього 16% українців вважають зміни клімату важливою проблемою. (Хоча це один з найбільших викликів для людства). В Європі 51 відсоток людей вважають це надзвичайно важливою проблемою.

Захист та охорона довкілля мають кілька вимірів: глобальний (зміна клімату), регіональний (захист певних видів тварин від вимирання, це наша спільна відповідальність із Білоруссю та Польщею, бо це наш спільний ареал). І національний вимір: забруднення повітря, очищення водойм, відновлення зелених насаджень.

ЩО ТАКЕ КЛІМАТИЧНИЙ АПАРТЕЇД?

Світлана Романко, кандидат екологічних наук:

- Зміна клімату стосується кожної людини на планеті, вона має практичні виміри і вона несе дуже великі ризики. Ризики дотримання та реалізації громадянських прав: кліматична несправедливість, втрата доступу до питної води, до санітарії, втрата гідних життєвих умов, кліматична міграція, втрата доходу, нестача продовольства, занепад сільського господарства, зростання бідності, потреба в адаптації й відсутність коштів на адаптації від зміни клімату, потерпання від частих стихійних лих. Зрештою, виникнення такого явища, яке ми називаємо кліматичним апартеїдом, коли тільки заможні люди у розвинених країнах світу матимуть доступ до чистих природних ресурсів для добробуту та охорони здоров’я. 

Зараз ми говоримо про зміну клімату в умовах пандемії, світової кризи у тому числі – охорони здоров’я. Те, як ми реагуємо на пандемію, добре індикує, як ми будемо реагувати на зміну клімату. Ми як громадськість формуємо певну екологічну культуру.

Близько 60% відсотків знають, що таке глобальне потепління, і наше завдання – донести не лише проблему, а й рішення, яке ми називаємо “зеленим курсом”. Це сукупність документів, політик, планів, що дозволить зменшити соціальну та економічну нерівність, забезпечити зелене зростання та кліматичну справедливість, а також побудувати вуглецево нейтральну економіку до 2050 року.

Це ціль Єврокомісії. Для нас вона складна, вона складна для будь-якої економіки, вимагає ресурсів. Соціальна складова та охорона довкілля повинні займати перше, а не останнє місце після доходу та профіту.

І ЗНОВУ ПРО ВІДХОДИ І НАШЕ СТАВЛЕННЯ ДО НИХ…

Сергій Волков, співзасновник ГО "Друге життя", еколог:

- Згідно з Держстатом, у нас орієнтовно – 53 млн кубометрів побутових відходів. І десь 90%, у деяких регіонах і 93%, й 94% – прямує просто на звалища, на полігони, на несанкціоновані звалища. І це є реальна біда, тому що ми потім цим дихаємо, це впливає на екосистему тих територій, де це відбувається. Це потужний вплив на здоров'я громадян.

Ці 90% відходів, які відправляються на сміттєзвалища або полігони, фіксує орган Держекоінспекція. За 2019 рік на понад 1 млрд гривень виставлено претензій саме за забруднення і засмічення землі.

Є дослідження, що, у середньому, здоров’я жителів районів навколо смітників набагато гірше, ніж у цілому по області.

Ми самі здатні впливати на ситуацію. Ми живемо у часи надмірного споживання. Триває постійна боротьба маркетологів, зацікавлених у прибутку і заробітку, та нашої слабкої психіки, яка каже, що нам цей товар не потрібний. Але, голосуючи гаманцем, у супермаркеті ми можемо обирати продукцію, яка знаходиться без пакування, або у пакуванні, яке переробляють. Люди мають можливість самостійно впливати на зменшення побутових відходів.

Можна практикувати обмін речами, вирішувати, які речі можна використовувати багато років, а також не викидати старі речі, а спробувати їх відремонтувати. Або є така штука, як компостування: багато речей можна захоронити у вигляді компосту на прибудинковій території. Побутові звички можуть змінити екосистему. Зараз те, про що я кажу, буде імплементуватися в оновлене законодавство щодо управління відходами.

ЧОМУ УКРАЇНЦІ ПРОГРАЮТЬ СУДИ ЗАБРУДНЮВАЧАМ ДОВКІЛЛЯ?

Олена Шафранова, координатор спілки екозахисних організацій "Досить труїти Кривий Ріг:

- Ми провели дослідження, спираючись на Єдиний державний реєстр судових рішень, впроваджений 2006 року. Завдяки йому ми можемо відслідковувати судові справи, які розглядалися в судах різної юрисдикції, пов'язані так чи інакше із забрудненням повітря. Виявилося, що за всі ці 14 років було лише 88 таких судових справ. Із них тільки сім відкрито за позовами фізичних осіб. П'ять справ стосувалися відшкодування шкоди, завданої здоров'ю, всі вони програні позивачами на користь підприємств-забруднювачів. Ще дві справи – про ненадання підприємствами екологічної інформації – задоволені на користь фізичної особи частково.

Такий результат є закономірним, оскільки держава не вбачає збереження довкілля своїм пріоритетом. Лише у 53 судових справах участь брала Державна екологічна інспекція як відповідач чи позивач. З них у 32 випадках ухвалене рішення на користь держави, а 21 справу Держекоінспекція програла, зокрема 16 – тому що у контролюючого органу не було коштів на сплату судового збору!

Це серйозна проблема, бо єдиний контролюючий орган, покликаний захистити нас і забезпечити конституційне право на безпечне життя та довкілля, не спроможний відстояти наші інтереси!

Добре, що останнім часом сталися позитивні зрушення – держава ухвалює необхідні рішення для захисту довкілля, у громадськості з'явилися важелі впливу на ці процеси.

ЯК СФОРМУВАТИ ЕКОЛОГІЧНЕ МИСЛЕННЯ?

Любко Дереш, письменник:

- Погіршення екосвідомості значної частини українських громадян, що позначається на засміченні навколишнього середовища країни, має стати предметом уваги українських еліт і церков. Це надзвичайно складне питання. Я зізнаюся, що зараз практично закінчив книжку, яка присвячена цьому питанню.

Загалом можна сказати, що це проблема останніх 200 років, починаючи з моменту, коли ми почали активно експлуатувати землю. Розвиток раціонального знання почав поступово витісняти наше розуміння простих цінностей, які раніше здавалися очевидними, відчувалися більше.

Тому є просте рішення, є складне рішення. Просте полягає в тому, що люди роблять те, що роблять видатні люди. Якщо відомі люди, впливові, авторитетні – будуть демонструвати хороший приклад, це буде сильним сигналом для всіх інших. Тобто, якщо ті чи інші еліти в різних сферах будуть давати правильний сигнал, то сама система почне поступово змінюватися.

Суспільство нині перебуває у кризі, й я погоджуюся з твердженням Папи Римського Івана Павла ІІ, що в корені екологічної кризи лежить передусім криза людини, криза її віри, духовності та моральності. Я гадаю, що аби неемпірична складова життя людини відновлювалася і таким чином наповнювала цінностями життя суспільства, дуже важливим є діалог між різними релігійними громадами – аби вони шукали в цьому певні точки дотику, бо проблема є настільки великою, що вона не може стосуватися однієї конфесії, а стосується всіх людей. І, попри відмінність учень, ми можемо розділяти спільну відповідальність. І мені здається, що це може бути потужною силою. За оцінками 2017 року, 83% населення землі так чи інакше відносять себе до тих чи інших духовних конфесій. Тож вони мали би стати “великою підтримкою” для розв’язання обговорюваної проблеми.

ПІСЛЯМОВА

Круглий стіл, присвячений екології, міг бути корисним і для людей, які шукають чи формують власну екологічну поведінку. (І зрештою, вони отримали пораду: сортувати сміття, використовувати скляний, а не пластиковий посуд, прибирати за собою в лісі й поширювати світлини про це в соцмережах). Але він може дати й прекрасний інструментарій для тих, хто в силу статусу має та чинить впливи, й готовий і до збереження довкілля, і до зміни екологічного мислення. Священникам та активним вірянам пропонували працювати з членами своїх парафій: така собі комунікація для зміни повсякденних практик.

Активістам радили працювати так, щоб запровадження екологічного мислення не стало прерогативою закритих клубів чи тусовок. Треба крок за кроком прищеплювати суспільству запит на інформацію про стан повітря та води, дані про забруднення. В людях слід будити зацікавленість до екологічних даних та водночас працювати над відкритими базами екологічної інформації...

І хто знає, може саме цей пункт, який організатори Національного діалогу хочуть додати до оновленої національної ідеї, зробить наше суспільство щасливішим.

Олена Мігачова, Київ

Фото: МКІП

Попередні круглі столи у рамках Національного культурного діалогу:

1. «Про фейсбучні ристалища, здатність чути іншого та маніпуляції»
2. «Історичний пантеон: коли описуємо трагедії – обов’язково говорити про опір та порятунок»
3. «Україна – більше, аніж мова? Але чи вона можлива без мови?»
4. «Щастя як мета, або Чи варто переглянути національну ідею?»