5 грудня. Пам’ятні дати

Сьогодні в Україні і в світі відзначають Міжнародний день волонтерів.

Міжнародний день добровольців в ім’я економічного і соціального розвитку (саме такою є повна назва цього Дня), проголошений рішенням 40-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН 17 грудня 1985 року на знак визнання важливої ролі добровольчих та інших організацій у соціальному й економічному розвитку суспільства.

Волонтер – у перекладі з англійської мови означає добровільний помічник. Це люди, які цілком безоплатно працюють будь-де, де потрібна їхня поміч: у дитячих будинках, притулках, школах-інтернатах і будинках престарілих. Вони доглядають хворих і допомагають старшим людям поратися по господарству.

Офіційно вважається, що волонтерський рух бере початок у 20-х роках XX століття. Після Першої світової війни, у 1920 році у Франції, під Страсбургом, був здійснений перший волонтерський проект за участю німецької та французької молоді, у рамках якого волонтери відновлювали зруйновані війною ферми в районі місць найбільш запеклих боїв між німецькими й французькими військами. Потім цю естафету підхопила Індія й рух поширився світом.

Як зазначають в ООН, за останні місяці, коли пандемія COVID-19 охопила весь світ, волонтери були в авангарді боротьби з цією хворобою. Всюди ми бачимо приклади самовідданої праці добровольців, включаючи надання медичної допомоги, допомогу людям похилого віку та людям з обмеженими можливостями.

Цьогорічна тема Міжнародного дня волонтерів – «Разом ми зможемо завдяки волонтерству».

Разом з тим, щороку, 5 грудня, з ініціативи ООН, відзначається Всесвітній день ґрунтів. Встановлений 20 грудня 2013 року рішенням резолюції 68-ї сесії ГА ООН. Ґрунти є основою для виробництва продовольства і кормів, палива і клітковини. Без ґрунтових ресурсів неможливі розвиток екосистем і зростання добробуту людини. Ґрунти відіграють ключову роль в постачанні чистої води, а також слугують фактором стійкості під час повеней і засухах. Збереження ґрунтових ресурсів відіграє важливу роль в заходах з адаптації до зміни клімату, а також є необхідною умовою забезпечення продовольчої, водної та енергетичної безпеки людства. Україна має дуже великі площі чорноземів, які є найродючішими ґрунтами у світі. Але майже в усіх регіонах з року в рік в них зменшується частка гумусу – основної речовини, яка забезпечує родючість ґрунту. Цей процес відбувається внаслідок екстенсивного ведення сільського господарства, при якому порушилося співвідношення площ ріллі, природних кормових угідь, лісових та водних ресурсів, в результаті чого відбувається інтенсивний розвиток ерозійних процесів, при якому гумус вимивається з верхнього шару ґрунту. Крім водної ерозії ґрунту має місце і вітрова. Внаслідок механічної обробки чорнозем, який зазвичай має зернисту структуру, перетворюється на пил, який виноситься з полів сухими вітрами. Великої шкоди завдала також надлишкова меліорація, яка сприяла закисленню та засоленню, а також підтопленню великих площ ґрунтів. Загальні втрати родючих ґрунтів щорічно складають мільйони тон.

Події дня:

29 років тому (1991) у Верховній Раді пройшла інавгурація Леоніда Кравчука, який став першим Президентом України. На виборах, які відбулися 1 грудня разом із Всеукраїнським референдумом, Кравчук отримав підтримку 61,59% виборців. Вже 8 грудня у Біловезькій Пущі Леонід Кравчук разом із вищими посадовими особами Білорусі і Росії підписав угоди про розпуск СРСР і створення Співдружності Незалежних Держав, які 10 грудня були ратифіковані Верховною Радою України.

5 грудня 1994 року, в Будапешті, був підписаний Меморандум про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, за яким в обмін на відмову від ядерної зброї Україні були надані гарантії дотримання положень Заключного акта НБСЄ, Статуту ООН і Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Згідно з Будапештським меморандумом, Україна добровільно позбулася третього у світі ядерного потенціалу і стала без’ядерною державою. Жодна з країн так і не ратифікувала цей документ, посилаючись на одне з його положень, за яким він набував чинності з моменту підписання. Франція і Китай, два інших учасника Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, надали аналогічні гарантії, зробивши відповідні заяви, але не поставили свої підписи під Будапештським меморандумом. Згодом питання про статус меморандуму та за його перегляд виступав президент Ющенко, проте так і не була скликана міжнародна конференція для підготовки нового договору про гарантії безпеки і заміни Будапештського меморандуму. Саме цим скористалась Росія, коли 1 березня 2014 року Рада Федерації дозволила використання Збройних сил Росії на території України, анексувавши Крим.

Ювілеї дня:

Цього дня народився Олександр Олесь (справж. – Олександр Іванович Кандиба; 1878-1944), український прозаїк, драматург, поет. Його називали «українським Гейне» і «українським Надсоном». Понад вісімдесят композиторів – українських, російських, чеських, французьких – клали його вірші на музику. Його успіх перед Першою світовою війною, та й згодом, після буремних подій Української революції, коли чимало українців роз’їхалося по світам, був колосальним. Його рідний син Олег Ольжич називав батька «поетом гімназистів і телефоністок». Сам Олександр Олесь жодним чином не претендував на звання «високочолого пророка» чи «володаря дум». Його цілком влаштовувала любов гімназистів і телефоністок. «Популярність, - писав Олесь у листі до відомого мецената Євгена Чикаленка, - се зайва річ і не потрібна. Роздути все можна, але роздуте завжди лопається». Чоловік Лесі Українки Климент Квітка згадував, що Леся «…по виході першого тому віршів Олеся сказала, що він випередив її яко ліричний поет, і притім не зажурилася і сказала тільки, що їй вже писати ліричних віршів не варто». Микола Зеров у 1920 роках закидав Олесеві, що той, мовляв, «весь ніби зроблений був по мірці тодішнього масового читача». Втім, як виявилося, скептик Зеров помилявся. Читач (чи, радше, слухач) Олеся не перевівся й до сьогодні.

89 років від дня народження Григора Тютюнника (1931–1980), українського письменника, визначного майстра «малої» прози: новели та оповідання. Брат Григорія Тютюнника. Автор збірок оповідань «Зав’язь», «Деревій», «Батьківські пороги», «Коріння»; книжок для дітей. Народився Григір Тютюнник в селі Шилівка Зіньківського району на Полтавщині в селянській родині. У 1933 році родина Григора Тютюнника опухла з голоду, а дід по матері помер. «Я в цей час – тоді мені було півтора року – перестав ходити, сміятись і балакати», - згадував письменник. У 1937 році його батька арештували, як «ворога народу». Після закінчення п’ятого класу Григір пішов у ремісниче училище в Зінькові, «щоб мати якусь одежину і 700 грамів хліба на день. Вони, оті 700 грамів, і врятували нас із мамою у 47-му», - писав він. Виростав і виховувався Григір у російськомовному середовищі. Навіть закінчив факультет російської філології Харківського університету (тоді якраз панувала теорія злиття братніх мов у російськомовне русло). Служив радистом у морфлоті на Далекому Сході. Своє перше оповідання «В сумерках» надрукував у 1961 році в московському журналі «Крестьянка» і підписався: Грігорій Тютюннік-Ташанскій» (від назви річки Ташань, що біля рідного села). Писати українською мовою почав писати під впливом старшого брата, автора роману «Вир» Григорія Тютюнника. У братів був один батько, але різні матері. Якось, коли Григорій друкував у журналі «Жовтень» свій роман, брати зустрілися в Шилівці. Молодший Тютюнник якраз читав тоді Ремарка й з захопленням вигукнув: «Ось так треба писати!». Григорій помовчав, а потім сумно запитав, махнувши в бік степу і довколишніх хуторів: «А про цих людей хто напише? Ремарк?» Тоді Григір чи не вперше серйозно замислився. У нього був блискучий талант, недарма його порівнювали з російським Шукшиним (до речі, письменники були знайомі заочно; Шукшин «нюхом» відчув навіть у поганеньких російських перекладах декількох оповідань Тютюнника його непересічний талант), він міг би перебратися до Москви, писати російською, отримувати пристойні гонорари, але він свідомо обрав українську мову й тим самим нелегку долю вітчизняного письменника.  В одному з останніх своїх інтерв’ю він сказав: «Найдорожчою темою, а отже, й ідеалом для мене завжди були й залишаються доброта, самовідданість і милосердя людської душі в найрізноманітніших виявах». Вперше оповідання й новели письменника без так званих «купюр» вийшли друком лише на початку 2000-х років. Академічного видання творів Григора Тютюнника – лауреата Національної премії Тараса Шевченка і премії імені Лесі Українки, нема й по сьогодні.