Україна в аутсайдерах з вакцинації проти COVID-19: це реально змінити?
У планах держави до 2022 року вакцинувати 50% населення. Але де взяти для цього достатню кількість вакцин, наразі не відомо
Кінець року приніс здавалося б хороші новини: в МОЗ затвердили план імунізації, в якому передбачено протягом 2021–2022 років охопити вакцинацією щонайменше 50% населення України (20 млн осіб). Про це повідомив в. о. гендиректора ЦГЗ Ігор Кузін. «Ми готові отримувати вакцину вже у першому кварталі 2021 року. Першочерговою буде вакцинація медиків, особливо тих, хто працює в стаціонарах, де надають лікування від COVID-19. Вакцинація для українців з непідконтрольної території також буде доступна – відповідна процедура буде затверджена окремим планом», – зазначив Ігор Кузін.
Але наразі жодних деталей не було озвучено, окрім того, що вакцинація пройде у 4 етапи, сформульованих більш ніж неконкретно. Приміром, перший етап, що розрахований на січень-квітень 2021 року, має охопити людей з критичним ризиком інфікування та розвитку COVID-19 і тих, які виконують критичні функції у боротьбі з пандемією COVID-19. Швидше за все йдеться передусім про медиків, які працюють з пацієнтами з коронавірусною інфекцією. Другий етап, у квітні–червні 2021 року, розрахований для людей з надзвичайно високим ризиком інфікування та розвитку COVID-19 і ті, що надають медичні послуги. Чим ці два етапи відрізнятимуться? Схоже, у відповідальних чиновників теж немає відповіді на це питання, допоки не буде зрозуміло, скільки конкретно вакцини отримає Україна за глобальним розподілом ініціативи COVAX. Це стане більш зрозуміло у січні.
Але поки Україна має контракти для забезпечення 5% населення
Між тим, іноземні ЗМІ повідомляють про кардинально протилежну ситуацію: забезпеченість вакцинами в Україні прогнозується одна з найгірших. Зокрема широке обговорення у ЗМІ і соцмережах викликала карта доступності вакцин проти коронавірусу, яку опублікувала газета The Economist. Україна (разом із Монголією і більшістю країн Африки) входить в групу країн, які отримають широкий доступ до вакцин останніми – у проміжку з квітня 2022 року до кінця 2023 року. Ці дані корелюють із інформацією іншого впливового видання Bloomberg, яке на основі укладених контрактів на поставки вакцин опублікувало свою карту – і Україна так само в числі аутсайдерів, оскільки поки має контракти для вакцинації лише 5% населення. У той час як країни Європи, приміром, для 172%, а Канада і взагалі для 400%. Це явище навіть отримало назву вакцинний націоналізм і детальніше про нього Укрінформ писав раніше, але тепер цікавить інше – як може Україна змінити таку ситуацію?
Але кому ж вірити? І чи є шанси, якщо все так погано, поліпшити ситуацію?
Відстоювати власні інтереси і запускати виробництво вакцин
Власне, про те, що Україна не входить до списку країн, які першими отримують вакцину, буквально пару днів тому заявляв президент Володимир Зеленський. А тим часом, за даними Bloomberg, перші щеплення проти Covid-19 вже зроблені понад 2,1 мільйону людей в шести країнах. Україні ж, аби не бути аутсайдером у вакцинній гонці, потрібно будувати довгострокові відносини з великими виробниками і відстоювати власні інтереси, наголошує Вадим Арістов, директор Revival Institute for Future. «Компанії Pfizer і AstraZeneca мають широке представництво в Україні і реалізовують інші препарати. Відповідно можна було б проводити з ними стратегічні перемовини – або уряд створює для них зелене світло в багатьох проєктах для поставок препаратів і отримує краще забезпечення вакциною, або навпаки висуває кроки, які унеможливлюють їх інтереси в такій великій країні як Україна. Так, це торг, але і перемовини, які зараз потрібно вести в повну силу. Адже часто буває, що коли іноземним виробникам відкривають всі двері, то забувають про національні інтереси», – переконаний Вадим Арістов.
Експерт додає, що Україні потрібно демонструвати готовність розглядати будь-які інші поставки, щоб не повторити ситуацію з Будапештським меморандумом, коли, розраховуючи на союзників, ми не отримали належної підтримки. «Якщо американські і британські компанії тримають нас у низькому пріоритеті – то слід говорити прямо: ми не будемо чекати. Ми співпрацюватимемо, наприклад, з азіатськими країнами – тими, де з’являться і пройдуть повні випробування вакцини. Думаю, що в такому разі наші міжнародні союзники розглядатимуть нас серйозніше», – вважає стратег.
Крім того, за словами Вадима Арістова, потрібно просувати українсько-іноземне співробітництво, зокрема залучати стартап-команди з інших країн для запуску розробки вакцин в Україні. «У нас можна знайти цікаві бази для досліджень. Зокрема, той же Одеський протичумний інститут, який свого часу отримав значні інвестиції в обладнання. І хоча у нас немає потужних команд професіоналів для розробки вакцин, але ми можемо їх отримати із запуском хедхантингу (пошук ключових і рідкісних, як за фахом, так і за рівнем професіоналізму фахівців) та венчурних інвестицій (фінансування стартапів). З іншого боку, можна було б налагодити випуск вакцин за іноземною технологією зі сплатою роялті. У світі ця практика давно застосовується, але щоб вона була результативною в наших реаліях не слід покладатися на державних чиновників – потрібно залучати інвестиційних, проектних менеджерів з сучасною освітою, підходами та інструментами», – каже експерт.
Інфекціоніст Юрій Жигарєв додає, що за радянських часів на території України виготовлялася більшість імунобіологічних препаратів – вакцини, сироватки, імуноглобуліни. Відтак він переконаний, що нам потрібно спрямувати зусилля на відновлення втрачених потужностей.
«Всі провідні епідеміологи кажуть, що коронавірус – це лише тренування. Насправді це не така небезпечна інфекція, і в майбутньому нас можуть чекати більш серйозні випробування. Єдине, що ми можемо зробити в цій ситуації – повернути те, що ми мали. У тій же Індії з нуля створили потужне виробництво, яке тепер виробляє вакцини для всього світу. А у нас усе було – і підприємства, і науково-дослідні інститути. Тому ці установи потрібно відновлювати, але однієї волі міністра для цього недостатньо, потрібна державна воля на найвищому рівні», – говорить інфекціоніст.
А якщо все залишиться, як є?
Попри озвучені плани з імунізації проти коронавірусної інфекції в Україні, конкретні заходи із підготовки до вакцинації поки що не озвучувалися. А це передбачає великий об’єм роботи. За словами депутатки партії «Голос» Ольги Стефанішиної, потрібно провести аудит інфраструктури холодового ланцюга. Також важливий моніторинг залишків та утилізації вакцин, планування зберігання та транспортування вакцин, перешкоджання фальсифікації і перепродажу, а також навчання персоналу. А ще – створення електронних реєстрів імунізації.
На запитання про те, якщо ж в Україні в найближчий час нічого не зміниться, то чи буде сенс у очікуванні вакцин до 2023 року, пан Арістов відповідає, що невизначена тривалість імунітету у тих, хто перехворів коронавірусом, є підтвердженням, що вакцини залишатимуться актуальними мінімум у найближчі пару років.
«В Україні, за повідомленням ЦГЗ, зафіксовано близько 2 тисяч випадків реінфекцій. Причому повторні випадки можуть розвиватися і більш тяжко. Якщо раніше в світі синдром мультисистемного запалення фіксували у дітей (MIS-C), то зараз його фіксують і в дорослих (MIS-A). Зі збільшенням кількості реінфекцій синдром мультисистемного запалення як загрозливе ускладнення ковіду може проявлятися усе частіше. Якщо такий тяжкий розвиток подій не підтвердиться, то все одно поширення вірусу серед населення буде і надалі. Досі немає інформації, що в якихось країнах могло перехворіти більше 50% населення, тому хвороба вируватиме іще два роки поза сезонністю, поки у світі до неї не виробиться імунітет одночасно у домінуючій кількості населення (більше 60%). Скоріш за все у малорозвинених країнах це станеться за рахунок того, що до 2024 року перехворіє значна кількість населення. А у високорозвинених вже з осені 2021 подальше поширення інфекції контролюватиметься вакцинами», – підсумовує інфекціоніст.
Окремо він наголошує, що Україні слід взяти під пильний нагляд застосування російської вакцини, адже дуже імовірно, що її несанкціоновано завозитимуть для імунізації працівників великих компаній. «Проста заборона зі сторони влади буде неефективною. Потрібно дуже чітко комунікувати – в чому відрізняються докази безпеки цієї вакцини від перших американських і європейських вакцин, які можуть бути віддалені наслідки застосування неперевіреної вакцини. Тому слід проводити власні дослідження у співпраці з третьою країною (наприклад. Казахстаном), яка використовує російську вакцину. Якщо підтвердиться її шкода для здоров’я, то краще про такі наслідки попередити корпоративний сектор», – зауважує Арістов.
А от Юрій Жигарєв навпаки вважає, що на взагалі вакцину не варто покладати великих сподівань. «Уже є новий штам, який поширюється в Британії. Постійно можуть виникати нові штами, проти яких вакцина може виявитися недостатньо ефективною. Теоретично, навіть якщо влітку ми матимемо стільки вакцини, скільки забажаємо, то хто дасть гарантію, що до літа не з’явиться штам, який суттєво відрізнятиметься? Від того ж грипу доводиться вакцинуватися щороку. Тому ми повинні думати про ті заходи, які можуть вплинути на ситуацію зараз – про кисень і ефективний локдаун. Є небезпечні інфекцій проти яких людство так і не отримало надійної вакцини, але побороло їх. Тому не варто думати, що єдиний захист – лише вакцинація. Якщо ми не будемо носити маски, мити руки і покращувати систему меддопомоги, то жодна вакцина нас не врятує», – резюмує Жигарєв.
Усі крапки над «і» у розумінні ефективності вакцин зможе розставити лише час. Як бачимо, розвинуті країни вирішили його не гаяти, і все одно зробили ставку на масову вакцинацію. Краще використати хоч якусь можливість, ніж проігнорувати її взагалі, чи не так?
Юлія Горбань, Київ