Ольга Герасим’юк, голова Нацради з питань телебачення та радіомовлення

Ольга Герасим’юк є членом Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення вже шостий рік, і незабаром рік, як обіймає посаду її керівника. Вона телевізійниця з двадцятип’ятирічним стажем, яка пройшла цей шлях з “першої станції МакДональдзу”: спочатку журналістика друкованих медіа, потім новинної телепрограми, потім телеведуча, продюсер, зрештою – участь у політиці, в якій вона ніколи не покидала демократичного табору. У випадку ухвалення закону про медіа очолювана Ольгою Герасим’юк Нацрада набуде значно ширших повноважень, отримуючи право ще й на регулювання Інтернет-медіа.

Саме навколо цього закону ведуться дуже гарячі медійні та політичні битви. Тож саме він став центральною темою нашої розмови з головою Нацради.

ВСЕ, ЩО МИ ЧУЛИ УПРОДОВЖ РОКУ ЩОДО ЗАГРОЗ ЗАКОНУ ПРО МЕДІА, Є МАНІПУЛЯЦІЄЮ

- Парламент робитиме вже не перший підхід до регулюючого медіазаконопроєкту. Чи несе він загрози для свободи слова?

- Все, що ми чули упродовж минулого року щодо того, ніби цей закон про медіа вводить цензуру та деспотію, переконана, є маніпуляцією і грубою політичною боротьбою проти медійної реформи. Інформаційна війна посилюється, набуває нових форм. Декому потрібно, щоб держава не могла давати відсіч дезінформації та пропагандистським хвилям, які перешкоджають суспільству нормально жити і йти обраним шляхом. А також цим силам потрібно залишити Україну на узбіччі цифрової епохи, в печері.

Щодо згаданого проєкту ми маємо підтримку Ради Європи, яка активно допомагала й підтримувала цю роботу; підтримку ЄС, що нещодавно висловився з надією на розгляд законопроєкту в першому читанні; посольства Німеччини, Канади, Швеції висловили свої сподівання…

Тобто – на Україну, що має підтвердити виконання своїх зобов’язань щодо асоціації з ЄС, покладаються великі надії. І єдине, що ми досі не виконали в рамках цього зобов’язання – це медійна реформа.

Закон про медіа – це не закон «Слуг народу» чи Зеленського, як пишуть заангажовані блогери. Над реформою іде робота вже десятий рік, і цей закон ще при жодному президентові не мав доброї долі. Я би хотіла, щоб він таку долю спіткав цього року. Тяганина навколо нього руйнівна, ница, часопоглинаюча, й вона не про державу взагалі…

Останній рік працювали над цим законопроєктом особливо ретельно – в робочу групу ввійшли представники всіх медіагруп, громадськість, найкращі експерти консультували їх, за рік провели численні публічні дискусії та презентації – і лише той, хто не хотів, не чув про це ні слова.

Нагадаю, що національне законодавство про медіа, яким ми керуємося, було ухвалене в 1993-му році. Це було дитинство наших радіо та телебачення, про гугл, ютюб, фейсбук ніхто ще й не здогадувався. І на сьогодні це застарілий, беззубий документ, який зовсім не відповідає тому медійному полю, що нині впевнено ввійшло в цифрову еру – і жодним чином не здатний регулювати його…

Вже сьогодні усе життя, вся інформація, в тому числі й війна, перемістилися в онлайн, і онлайн має виключну й недоторканну позицію порівняно з радіо та ТБ – на нього регуляція ніяк не поширюється! І тому всі справжні свої наміри та дії, що не враховують закон, медіа перемістили саме туди.

- Давайте поговоримо про регулювання онлайн-медіа.

- Чинний закон ніяк не регулює онлайн-медіа, і це не відповідає жодним вимогам інформаційної безпеки в умовах війни. А тим часом основним джерелом інформації для громадян все більше стає Інтернет, соціальні мережі, а зовсім не телебачення і не радіо у тому вигляді, в якому воно є. Це дуже відрізняє нас від значної більшості європейських держав, де онлайн регулюється – і часом жорстко!

Україна як держава-учасниця Ради Європи зобов’язана гармонізувати медійне законодавство країни зі стандартами Ради Європи. Законопроєкт – важливий крок до виконання цих зобов’язань. Та насамперед, це наша власна потреба – зробити перед законом рівними всіх гравців на інформаційному полі.

Однак наголошу – жодних нових обмежень, яких би не було в нинішньому законі, щодо онлайн не пропонується! Навпаки, зареєстровані онлайн-ресурси матимуть привілеї – дістати статус медіа. І ніхто не відмовить в акредитації, ніхто їх не використовуватиме в регіонах для інфосупроводу влади – адже тепер з таким медіа треба укладати угоди, ліцензування просте й недороге, захист – прописаний.

РЕЄСТРАЦІЯ ОНЛАЙН-МЕДІА ПРОПОНУЄТЬСЯ НА ДОБРОВІЛЬНИХ ЗАСАДАХ

- Ольго Володимирівно, до реєстрації онлайн-медіа висувалося багато претензій...

- Реєстрація онлайн-медіа пропонується на добровільних засадах, ніхто їх не змушує реєструватися. Але при цьому, якщо онлайн-видання буде порушувати закони України, наприклад, поширювати мову ворожнечі, агресію, розпалювання національної, расової, релігійної та іншої ворожнечі (щодо чого є й нині чинна стаття 6 Закону “Про телебачення та радіомовлення”), то вони будуть відповідати перед законом не залежно, чи вони зареєстровані, чи ні.

Проте закон детально прописує усі процедури розгляду регулятором ознак порушення і дає дуже детальний протокол таких процедур, щоби кожне порушення було не надумане, а доведене – а медіа мали би всі можливості захиститися, в тому числі й від ймовірного свавілля – закон передбачає створення органу співрегулювання, куди увійдуть представники медіа-індустрії (тут якраз і важливо бути офіційно зареєстрованим медіа). Для друкованих ЗМІ медіазакон теж пропонує реєстрацію – така реєстрація обов’язкова в період російської агресії, а вже коли завершиться війна, то вона стане теж добровільною.

Реєстрація медіа повинна сигналізувати суспільству, що цьому ЗМІ можна довіряти, що ці медіа виконують правила і норми. Що це не ті “журналісти” в спортивних штанях, яких ми бачимо на виборчих дільницях раптово у великий кількості.

- Ще одна з засторог нового закону: Нацрада блокуватиме блогерів чи навіть цілі ресурси.

- Як уже я казала, жодних новел у законі, які би вводили якісь додаткові обмеження, немає. Якщо блогер, наприклад, фрілансер-журналіст, який не зареєстрований, порушуватиме закон, то є відповідні правоохоронні органи, а не Національна рада. А що стосується онлайн-видань, то в розділі про порушення та покарання (якщо вже говорити про це) дуже ретельно прописано – які порушення є легкими, а які значними чи грубими. Відповідно до цього й визначено застосування заходів щодо них. Грубі – це, наприклад, розпалювання ворожнечі чи заклики до війни... І так – вони мають каратися суворо, без знижок. А уявімо, що це лише штраф, як пропонують деякі «критики»... і тепер згадаймо – які космічні гроші на пропаганду є у ворога, і що їм наш штраф...

Ми сьогодні, до речі, не маємо права закривати медіа просто рішенням Нацради. Якщо медіа системно не усуває порушення, подаємо до суду, та ці подання зависають у судах на роки... І тепер уявіть, де ми скоро будемо в жорсткій інформаційній війні з такою реформою?...

Сьогодні ми маємо уже навіть кілька випадків, коли суд перевищує свої повноваження і втручається у повноваження регуляції інформаційного простору. Це небачена нівеляція права в державі! 

- Наприклад?

- Суд не має права вирішувати, кому видати ліцензію, кому ні. Суд некомпетентний у розбудові інформаційного поля, яке є, між іншим, сферою національної безпеки. А цьогоріч ми мали не лише такий випадок, а й фактично позбавлені були можливості на касацію – нам просто відмовили, натомість суд одразу прислав виконавчий лист, а це означає, що якщо я, як голова Національної ради, буду пручатися і не виконаю його, то буду нести кримінальну відповідальність, розумієте?

Повертаючись до онлайн-видань – уся ця кампанія «проти» є не чим іншим, як атакою на безпеку держави.

І дуже прикро, що, наприклад, ті медіа, котрі позиціонують себе патріотами, і ті, кого називають “медведчуками”, вони у цьому абсолютно йдуть в одній упряжці, торпедуючи надважливий для країни закон, а також у брутальному здійсненні тиску на регулятора.

- Ви про звернення Спілки журналістів, яка критикує проєкт? 

- Я говорю про брудні партійні атаки, про атаки партійних медіа, ботоферм, так званих “ломів” – дешевих і примітивних «блогерів», що вдають патріотів і воюють за своїх патронів гидкою лайкою, погрозами з матом і фантастичною брехнею.

Що ж до Спілки журналістів, то останніми роками вона викликає і моє здивування, і багатьох експертів. Думаю, Спілка потребує значного оновлення та оптимізації – і сподіваюся, що вибори її керівництва цьогоріч мають започаткувати оздоровлення спілки, яку давно вже ніхто не реформував – навіть не проводив аудит членства…

Меседжі НСЖУ щодо закону абсолютно неадекватні, та й мета сумнівна, не журналістська. Я розумію, що, можливо, нинішній голова шукає собі якийсь певний “електорат”, але впевнена, що це велика помилка й експлуатація статусу національної спілки, від її імені в своїх численних виступах її голова не дає жодного посилання на реальні пропозиції законопроєкту – а виголошує технічно сфальшовані заяви, які дуже чомусь сильно перегукуються з меседжами тих медіа, що продукують недружні до власної країни й суспільства пропагандистські посили.

Часом доходить до фарсу – може ви чули, пан Томіленко нещодавно звинуватив Національну раду в тому, що ми створюємо для ліцензіатів умови для зараження на ковід (!). Дійшло до того, що зробили подання навіть у комітет пана Шуфрича (Комітет Верховної Ради з питань свободи слова — ред.), а той у свою чергу – на продовження комедії звернувся із заявою до Національної поліції. 

Українська Нацрада є активним та авторитетним членом платформи регуляторів європейських держав. Спільно працюємо над підсиленням незалежності регуляторів у своїх країнах. І скажу з досвіду, що такого тиску на регулятора і таких спроб руйнувати конституційний орган, як у нас, я в жодній країні не бачила.

Зараз робоча група, яка розробляла цей проєкт, зустрічається із тими, хто його блокує, вона намагається все ж таки зрозуміти – що вони вимагають, де можливий компроміс – хоча проєкт уже є компромісним. Як я вже говорила – увесь минулий рік був присвячений цій праці й роз’ясненню. Звісно: якісь речі при ухваленні закону ще можуть бути допрацьовані. Напевне, треба продумати більше запобіжників для заведення в країну російського продукту... Та в мене таке враження, що автори тих заяв про «заборону закону й нацради» не потребують цих пояснень, їм не потрібні жодні відповіді.

- Ще вас критикували за спроби створення співрегуляції…

- Є різні думки щодо необхідності запроваджувати співрегулювання законом. Але в законопроєкті прописано орган співрегуляції, що захищає право медіа на співучасть в ухваленні рішень та дасть запобіжник проти ймовірної сваволі.

Протягом усієї моєї роботи у Національній раді ми пробували напрацювати Кодекс мовлення – це було би саморегуляцією, тобто правилами, ухваленими спільно всіма медіа, які вони самі би неухильно й виконували. Ми спочатку зібрали всіх представників мовників і запропонували їм створити такий кодекс – він існує в дуже багатьох країнах.

Кодекс мовлення регулює принципи, підходи до висвітлення тих чи інших тем, де визначено так звані червоні лінії, те, які потрібно правила застосовувати щодо різних чутливих тем; як висвітлювати, наприклад, соціально важливі теми з урахуванням того, що їх мають споживати неповнолітні; чи щодо участі дітей в інфопродуктах; чи як говорити про самогубства; або що є невиправданою жорстокістю, як її показують в ефірах і т.д.

Почалося це з великого скандалу через те, що всі медійники між собою посварилися, зрештою заявили, що ніхто нічого не повинен робити, й традиційно – що це все наступ на свободу слова...

Тоді ми пішли іншим шляхом: створили робочу групу, в яку ввійшли всі великі мовники, крім «Інтера», там є – юристи каналів, продюсери, психологи, громадські організації, правозахисники. І ми таким чином розробили вже кілька окремих саморегулівних актів на ті теми, що я означила вище, інша справа – як вони виконуються. Це дуже довгий процес, надто довгий, щоби розраховувати на якесь покращення найближчим часом... Я не вірю в саморегуляцію у наших медіа.

- Я погоджуюся. Ми чомусь не стали єдиним цехом.

- Не стали. Тому я не вживаю вираз «журналістська спільнота»… Журналісти до кінця – не журналісти, на жаль, а часто є інформаційною прислугою для своїх господарів. От цим все і пояснюється. І професійність дуже слабка через те, що зараз журналістів-професіоналів особливо й не потрібно, оскільки в попиті – виконавці й молоді, неосвічені, недосвідчені у професії люди, вони якраз і виконують роль таких “денщиків”.

Це все справляє істотний вплив, скажемо делікатно, на редакційну політику. Це порушує основні принципи журналістики, спотворює мету діяльності медіа. Я вже не кажу про те, що оця біда всесвітня – коронавірусна інфекція – також вплинула на сферу медійного і телеінформаційного простору. Економічна активність упала і фінансування впало, і рекламний ринок упав. Є фінансові проблеми в ліцензіатів, люди втрачають роботу.

Щоби зарадити цим проблемам, Нацрада запропонувала звернутися в регулятор з заявою про тимчасовий відступ від умов ліцензії на час пандемії. Багато хто скористався з цього – а по закінченню карантину всі ці мовники повернуться до виконання записаних у ліцензії умов.

Також, за ініціативою члена Нацради Максима Онопрієнка й під його координацією ми створили таку платформу обміну контентом – регіональні медіа скидають туди свої програми, щоб поділитися з іншими. Умова – безкоштовне використання іншими колегами, без права поширення чи продажу їх. І медіа з різних регіонів скидають на оцю платформу свої продукти, і будь-хто, хто потребує, може їх взяти.

Це є дуже важливим моментом через те, що, по-перше, люди справді можуть заповнювати свої ефіри, а, по-друге, в такий спосіб виявилося, що регіони між собою почали культурним продуктом обмінюватися. Людей зараз цікавлять культурні продукти, і те, що ми колись у країні не допрацювали – знайомство регіонів одне з одним – почало робитися! Також на цій платформі ми почали проводити онлайн-навчання, провели кілька таких спеціальних тренінгів. Це всім страшенно сподобалося через те, що таким чином ми надолужуємо програми медіаосвіти колег. 

- Як Нацрада контролює виконання мовних квот на телебаченні та радіо? Бо на вашу адресу лунали докори... 

- Ми ніколи не переставали моніторити виконання мовного закону. Ні на один день! Докори – це знову ж маніпуляція з боку політиків, при тому – дуже токсична, бо вона лише підтримує мовний конфлікт, який роками використовується для ведення воєн. Механізм моніторингу виконання норм мовного законодавства встановлений законом. До речі, коли ухвалювався цей закон, Нацрада намагалася зробити його ефективнішим, ніж він є тепер.

Ми наполягали на тому, щоб цей закон передбачав щоденний моніторинг, який давав би повну картину того, що відбувається. Ні, тоді ухвалили щотижневий. І тепер легко, наприклад, п’ять днів можна виконувати мовний закон, а два дні давати ефір виключно російською мовою. Або розкидати програми так, щоб у праймі стояла російськомовна продукція. І моніторинг не показує порушень, а фактично – ми маємо в ефірі враження повної російськомовності.

Ті, хто ухвалював цей закон, і ті так звані “патріоти”, які зараз так кричать у парламенті, вони все це дуже добре знають. А відсутність реальної, нормальної роботи з підтримкою української мови в ефірі призвела до того, що сьогодні вже в індустрії заявляють про неконкурентоздатність українськомовного продукту... Державі треба вкластися в те, щоби цю проблему розв‘язати.

Ми дуже ретельно перевіряємо виконання мовних квот. Лише нещодавно 184 тисячі гривень у казну поклали в результаті стягнення штрафів із певних радіостанцій, хоча таких стає все менше.

А от щодо телекомпаній санкції не застосовувалися останнім часом, оскільки згідно з ось цим моніторингом, з оцими правилами, у них не було порушення мовних квот.

Ми можемо говорити про два різних закони – є ще закон про мову, але ці два закони, ці дві позиції законодавчі щодо мовних квот – трохи не корелюються.

Зараз ми цим теж займаємося, працюємо з профільним комітетом, щоб на це звернули увагу, тому що там є розбіжності й різні трактування. Доки змін не запровадять, ми мусимо виконувати законодавство в тому вигляді, в якому нам надав парламент. А всіх, хто справді вболіває за це, запрошую, щоби читали інформацію на нашому сайті, а не користувалися сумнівними «експертизами» й хайпами. Ми постійно даємо результати моніторингу.

Взагалі, мушу констатувати, що такого тиску на регулятора з боку політиків, агресії, маніпуляцій, безпідставних звинувачень – ще не було за останні роки. Ми заважаємо багатьом внутрішнім колаборантам, – не знаю, яке слово вжити правильно, не хочеться нікого “недооцінити” у цій боротьбі.

Державу розривають, і як відомо, інформаційна війна йде попереду – за нею входять танки. Інформаційна війна точиться зараз несамовита, і цим я пояснюю також і боротьбу проти медійної реформи. Пам’ятаєте, щойно колишній міністр культури поговорив про закон про дезінформацію – який піднявся скандал! І, відповідно – цього закону немає, а боротися з дезінформацією надзвичайно непросто. Це важлива і важка робота, бо ми то здійснюємо в межах тих повноважень, які дав нам цей застарілий закон, але в тому законі немає жодного механізму для того, щоб їх зупинити. 

- Проєкт закону про дезінформацію збили, але кожного дня ми слухаємо про “зовнішнє управління”, “деміфологізацію Майдану”, “сфальшовану Небесну Сотню”, “жалюгідного президента, який розчинився в порохоботах”, про “геноцид народу з тарифами” та необхідність російської вакцини. І це – щодня...

- Ми призначили вже десятки перевірок щодо цих явищ. Проте пропагандисти вже пристосувалися так вимовляти все це в ефірі, щоби юридично було важко пред’явити їм претензії.

Наприклад, якщо в ефірі лунають якісь такі речі, що порушують закон України, а ведучий ніяк не реагує на це, ми можемо стверджувати, що порушення з боку мовника наявне – незбалансована подача, цілеспрямоване продукування ангажованих політичних меседжів, недостовірна інформація, якій мовник ніяк не запобіг… Зараз вони «реагують» – можуть так, мовчки, скептично скривитися.

Нещодавній приклад – на одному з ефірів увімкнули «випадкову» жінку із ОРДЛО, яка сказала, що бачила, як український льотчик бомбардував і сміявся в літаку над загиблими… Ну, здавалося б, очевидний фейк. Ведучий промовив при цьому ніби скептично: «Сміявся?» Він зреагував? Ніби в певному сенсі зреагував. І таким чином проти кваліфікації цього факту як порушення мовник буде боротися в суді.

Це робиться навмисне, навмисне ведучі в ефірах при цьому згадують Нацраду, – демонструючи, як вони буцімто глузують. Нічого розумного в цьому немає. Я би сказала так: добре сміється той, хто сміється. Крапка. Хоча в судах зараз буває дуже непросто. От з «Інтером», до речі, ми нещодавно отримали чергову поразку – може пам’ятаєте, колись, іще на 9 травня, концерт усіх так збурив… Четвертий рік пішов, як ми в суді сперечаємося.

Тобто дієвого механізму запобігання поширенню такої інформації досі не сформовано, і він може бути сформований тільки завдяки цьому, новому закону.

Тому ми не перестаємо працювати. Підписали, до речі, меморандум з добре всім відомим «Стоп фейком», і взяли собі за мету принаймні разом роз’яснювати людям на основі наших аналітичних досліджень, – що їм показують, де в цьому фальшування, де дезінформація. На нашому вебсайті є спеціальний розділ «Робота з дезінформацією» – хочеться, щоби медіа дивилися й туди, й поширювали цю аналітику, замість тиражувати домисли політично заангажованих «експертів».

Ми свого часу заборонили інформаційні ресурси країни-агресора. Своїм рішенням ми навіть не уможливили розгляд будь-яких заяв про ретрансляцію таких програм провайдерами програмних послуг. Але ми бачимо, що кремлівський наратив активно просувається вітчизняними телеканалами. Тож ще раз – нам потрібен цей закон. Я не втомлюся це повторювати, бо слід максимально активізувати українські медіаресурси для того, щоб вони пропагували цінності демократії, щоби говорили про людське життя з повагою, щоби в нашому суспільстві не було непомітних, горьованих людей, щоби медіа замість виконання політичних замовлень, якими вони зараз переймаються найбільше, думали про свою роль у суспільстві.

- Є шанси на прийняття закону?

- Ми без нього не житимемо. І ми будемо робити все, щоб цей закон був ухвалений. Є серйозна протидія, ми працюємо над тим, щоб мобілізувати усі здорові й розумні, й справді патріотичні – а не на словах – сили для того, щоб донести до парламентарів необхідність голосування. Голоси для закону, я думаю, що будуть.

МИ НЕ ПОЛИШИМО ЦЬОГО ПОСТУПУ ПО ВДОСКОНАЛЕННЮ РЕГУЛЯЦІЇ

- А як підняти довіру до Нацради? Можливо, змінити принципи її формування?

- По-перше, я не погоджуюся з тим, що Нацраді треба зараз не довіряти – хоч як би це вносили людям у мозок наші вороги. А от удосконалювати, й посилювати її незалежність – необхідно, і у проєкті закону закладаються ці принципи. Дехто пропонує додати до сторін, що висувають кандидатів до Нацради, ще й професійну спільноту… Як я вже казала – я сьогодні не знаю, про кого це. Але в критеріях відбору вже закладено, що без досвіду роботи в медіа ніхто не може кандидувати. Хоча це порушувалося регулярно в минулі роки, і навіть у минулому скликанні так було.

А довіра формується результатом роботи. Тому треба тверезо оцінювати істерію, яку підпалюють для дискредитації конституційного органу – регулятора. І треба покласти край політичному тиску, що завдає шкоди суспільству. Немає недовіри до Нацради? Та немає жодного факту в тих, хто насправді кричить про недовіру, пробуючи позбавити державу органу, який стежить за виконанням закону. Це очевидні речі.

Ми зробили дуже багато важливого минулого року. І, до речі, розбираємося, що належить виправити в тому, що дісталося нам у спадок. Ми підписали меморандум із Уповноваженим із захисту державної мови, ми почали приводити в порядок певні документи, які спрямовані на регуляцію та допомогу медійному середовищу, – наприклад, зараз переглядаємо наше положення щодо винесення санкцій. Досі існувала така можливість для медіа – зняти з себе накладену санкцію, але ніколи не використовувалася. Ми хочемо розробити градацію відповідальності – адже є такі порушення, які мовник усуває і більше не вдається до них. Чи мають вони «висіти» за ним вічно? А є такі, які належать до тяжких – розпалювання агресивної війни, ворожнеча, розпалювання расової нетерпимості… Ми зараз це положення передали на громадське обговорення. І хочемо все ж таки впорядкувати ці процедури, й щоби вони служили виконанню закону, а не були гачком для підвішування неугодних.

Ми також працюємо над удосконаленням положення про вшанування скорботних та пам’ятних дат. Нам треба впорядкувати положення – щоби медійні організації свідомо виконували цей обов’язок, бо нині замість того, щоби вшановувати пам’ять, починається просто “відбувайлівка”, коли аудиторії незрозуміло, чого там на екрані свічка та горить, коли ніхто уже на це не зважає. Це дискредитація, насправді, під палкими лозунгами.

Ну, і власне, у нас є зараз певні документи... (робить паузу). Нас же ж зараз постійно б’ють за те, що ми нібито «медведчуків не закриваємо». Хоча вже рік, як у суді наше подання про скасування ліцензії NewsOne перебуває. І тим каналам винесено вже десятки санкцій. А зараз ми знайшли кілька документів, котрими колишній член Нацради (звільнений президентом), що є таким великим експертом з питань “зради” сьогодні, просто скасував ті перевірки по таких каналах через нібито «втрату актуальності»…

Була, очевидно, якась нагальна потреба у того колишнього колеги, бо зробив він це одноосібно, що в колегіальному регуляторі неприпустимо. Ми вже знайшли аж чотири таких “закриття”, причому це стосується саме от цих каналів. І зараз проводимо службове розслідування. Якщо це все буде підтверджено, будемо звертатися про кримінальну відповідальність. Мушу додати, що зараз цей «принциповий колега» працює в партії “ЄС”. Яка нещодавно робила кілька заяв проти Нацради. Про те, що нібито Нацрада закриває канал Прямий. Я утримаюся від коментування цього фарсу... 

- Це філософське питання: що необхідно зробити для розвитку в Україні незалежних, професійних, збалансованих медіа? А може – нічого не треба, може це еволюція?

- Я таки думаю, що у нас, безперечно, одне з ключових питань – питання прозорості власності, воно дуже багато що вирішує. Сьогодні ми можемо дізнатися, кому належить той чи інший ресурс, але нічого з цим знанням далі не можемо зробити.

Є велика проблема з розумінням журналістами своєї місії. У нас не виконує свою функцію та ж сама Національна спілка журналістів України – я членкиня цієї спілки дуже багато років, може одна з перших серед тих, хто «нині і прісно», бо вступила туди в 1978 році, уявіть собі. І з того часу я не виходжу з цієї організації, сподіваючись на те, що вона таки стане професійною творчою спільнотою коли-небудь. За радянських часів це була така система роздачі благ особливо шанованим. А зараз вона перетворилася на філію певних політичних сил. Я, як членкиня цієї спілки, жодного разу взагалі не була залучена в якихось справах, хоча й пропонувала свої безкоштовні послуги, наприклад, проведення тренінгів. Я б із задоволенням попрацювала з молодими колегами, передала би свій досвід, я це пропонувала спілці, та вона, здається, вирішила не завдавати мені клопоту.

Але саме такі об’єднання у кожній країні виконують дуже важливу функцію! Є європейські журналістські об’єднання, наприклад, у Швеції, в яких перебувати є надзвичайною честю й заслугою. І коли тамтешній журналіст щось пише, він із жахом думає про те, що його колеги по спілці журналістів, не приведи господь, можуть його засудити за недонесення якоїсь до кінця вивіреної інформації, що це серйозно, що думає про тебе спільнота, як вона взагалі реагує на якісь твої вчинки.

Оце все те, що дуже необхідно нам. У нас були спроби створити певні якісь журналістські об’єднання, але вони, по-моєму, не досягли мети, перетворилися на такі невеличкі гуртки за інтересами, які фінансувалися грантами. І не стали імпульсом для великого професійного об’єднання.

Тому робота по просвітництву, по медіаосвіті журналістів є дуже важливою. Без цього не прийде розуміння спільності, цехової солідарності. Інша справа, що, якщо ти журналіст зі своїм сильним поглядом, з принципами, ти часто не потрібен медіа, які просто обслуговують політиків чи своїх власників.

Але попри всі ці труднощі, попри спроби компрометації, це ніяк не зупиняє нас у наших стараннях провадити просвітницьку роботу, боротися за цей закон, ставити перепони перед порушниками. Ми не полишимо зусиль по вдосконаленню регуляції. І я хочу, щоби люди розуміли регулятора – як орган, вкрай необхідний державі. Регуляція – це передусім допомога інформаційному ринкові, бо тільки правила можуть його зміцнити. Ми переможемо у війні. Однозначно.

Лана Самохвалова, Київ

Фото: Олександра Йорк, «Телекритика» / «Львівський портал» / Юлія Овсяннікова