Подвійне громадянство: чому питання не обговорюється на референдумі?

Дивно, чому питання канабісу ми збираємося виносити на референдум, а питання українського громадянства протягуємо через законопроєкт

25 січня у Верховній Раді був зареєстрований законопроєкт №4640 «Про внесення змін до деяких законів України щодо правового забезпечення наявності іноземного громадянства (підданства) у громадян України», а вже за два дні його було надано на ознайомлення громадськості. У законопроєкті чітко вказано, що інститут громадянства не відрегульований та потребує удосконалення, а запропоновані зміни дають можливість добровільної легалізації іноземного громадянства в українських громадян.

Перш за все бентежить, що саме зараз і саме у такий спосіб – через подання законопроєкту – відбувається активізація цього питання Верховною Радою. Це при тому, що в Україні вже ухвалено закон «Про народовладдя через всеукраїнський референдум».

Стаття 5 Конституції України визначає, що народ є джерелом влади в Україні та відповідальний за своє майбутнє. Але дивно, чому питання канабісу ми збираємося виносити на референдум, а питання українського громадянства швиденько, в ці самі дні, протягуємо через законопроєкт, який потребує доопрацювання та громадського обговорення.

Якщо парламентарі сприяють тому, щоби кожен громадянин України отримав інструмент прямої демократії для самостійного визначення стратегії розвитку своєї держави, то що може бути найважливішим для українців як не громадянство? Чому питання похідного рівня переважають основоположні питання нації? На референдум можуть виноситися питання загальнодержавного значення, як вказано в ЗУ «Про народовладдя через всеукраїнський референдум». Питання громадянства має загальнодержавне значення без сумніву.

Коли політика є каменем спотикання

Через бажання більшості громадян України вільно пересуватися та подорожувати світом, при нагоді працювати за кордоном, а також через агресивну політику сусідньої держави, тема подвійного громадянства в останні роки активно обговорюється вітчизняними політиками. І єдиної думки вони не можуть дійти.

З одного боку у громадянина є його вибір та право. З іншого боку маємо ситуацію, коли «додатковий» паспорт – серйозний фактор політичної дестабілізації. Навряд чи в Україні з'явиться багато громадян з паспортами США чи країн-членів ЄС, а ось паспортів Росії, країни-агресора, вже чимало – їх активна видача відбувалася з перших днів окупації України. У Криму – у практично примусовому порядку.

Це підриває безпеку нашої держави, оскільки застосування агресором РФ сценарію "захисту власних громадян" на прикладі Південній Осетії і Абхазії, а тепер в АРК Крим та Донецьку з Луганськом, йде вже за напрацьованою схемою. Очевидно, видача угорських паспортів в Закарпатській області на сьогодні є не просто загрозою, а вже набуває більших масштабів.

Тобто, ситуація з можливим подвійним громадянством в Україні принципово відрізняється від тієї, яка існує в більш ніж 100 країнах, що допускають подвійне громадянство. Серед них Австралія, Бельгія, Бразилія, Канада, Колумбія, Кіпр, Сальвадор, Фінляндія, Греція, Угорщина, Ісландія, Ірландія, Італія, Латвія, Мексика, Нова Зеландія, Швеція, Велика Британія. В жодній із цих країн немає зовнішнього збройного втручання з аргументом «захисту» громадян з іншими паспортами.

За різними даними, в Україні російські паспорти мають від 350 тисяч до 2,5 млн українців. Більшість з них проживає у Криму та на Донбасі. Існують відомості, що кількість українців, що набули угорського громадянства, сягає 130 тис. осіб, румунського – до 100 тис. За іншими даними – неофіційно від 5% до 10% українців уже мають паспорт іншої держави, а близько 5 млн осіб перебувають на заробітках за кордоном, і теж в перспективі можуть отримати там громадянство. Отже, закривати очі на реальність вже не вийде. Тим більше, що виключність українського громадянства залишається досі слабко врегульованою.

Українське громадянство: або туди, або сюди – іншого не дано?

Статтею 2 Закону України "Про громадянство України" передбачено: "Якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України". Тобто, наразі, у громадян України відсутні підстави та можливості володіння паспортом іншої країни.

Проте не слід розцінювати це як заборону подвійного громадянства, оскільки втрата громадянства України відбувається не автоматично з набуттям громадянства іншої держави, а виключно з дня видачі Указу Президента України про припинення громадянства щодо певної особи.

Навіть якщо громадянин України набув громадянства іншої держави або держав, то він не позбавляється при цьому українського громадянства і в правових відносинах з Україною надалі визнається лише громадянином України. При цьому за приховування факту отримання іноземного громадянства передбачені штрафи. Неподання або несвоєчасне подання заяви громадянина, який добровільно отримав іноземне громадянство (підданство), а також копії документів про громадянство тягне за собою стягнення штрафу від 10 до 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 170 до 510 грн). Для чиновників покарання суворіше – від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 850 до 1700 грн).

Однак, маємо дуже багато правомірних обґрунтувань в судах, де дані штрафи зводяться нанівець. Кримінальної відповідальності за відсутність повідомлення – немає. І єдиним «болісним» покаранням, що може бути застосоване до громадянина України, котрий має паспорт іншої держави, – втрата громадянства України. Однак така процедура є надзвичайно складною і тому цю норму практично не застосовують. Загалом вітчизняна судова практика у 99% підтверджує, що заборона подвійного громадянства в Україні є помилковою.

Яскравим публічним кейсом була справа ексголови ДПІ України Романа Насірова, коли правоохоронні органи не могли досить довго отримати відповіді від деяких країн ЄС щодо його громадянства, адже в нас і досі відсутні меморандуми про обмін інформацією з питань громадянства з багатьма країнами.

Що думають самі громадяни?

За даними дослідження Центра Разумкова станом на 2010 рік 49 % громадян нашої держави хотіли б мати громадянство ще однієї країни при збереженні українського громадянства. А 41% громадян не хотіли б мати подвійного громадянства ні за яких обставин.

Останнє ж опитування, що було проведене у 2014 році Київським міжнародним інститутом соціології на замовлення ZN.UA, показало іншу статистику. Тепер охочих узаконити біпатридів (осіб з подвійним громадянством) в Україні стало менше – всього 30% в цілому по країні. Виступають проти "подвійного громадянства" вже 45%.

Примітно, що найбільше тих, хто підтримує право мати два паспорти – в Закарпатській області. Тут таких майже 57% опитаних. А ось в сусідній Галичині така сама більшість (57,5%) вважає, що дозвіл подвійного громадянства призведе до зростання сепаратизму і розколу Україн.

Як бачимо, думки кардинально різняться навіть в межах сусідніх регіонів.

Висновок. Питання подвійного громадянства – це питання національної безпеки під час військової агресії, а також кардинально інший стратегічний курс держави Україна. І тому тільки всенародний референдум, а не парламент має право реалізувати принцип статті 5 Конституції України, і саме народ України, як носій влади, має визначити загальнодержавний курс у цьому злободенному питанні.

Сергій Ніжинський, голова комітету з міграційного права Асоціації правників України