Нова «должностюха» Маї Пирогової з «ДНР»
Кого і чому Кремль намагається так наполегливо нав'язати нам у перемовники?
17 березня українська сторона в ТКГ вдруге відмовилася від роботи через присутність на переговорах «представительницы» ОРДЛО - Маї Пирогової, яку засудили в Україні за тероризм і яка не входить до групи.
Представник Окремих районів Донецької області України в ТКГ, журналіст Сергій Гармаш написав тоді у Фейсбуці: "Ми з самого початку попередили, що якщо засуджена за тероризм Мая Пирогова братиме участь у роботі ТКГ, українська делегація виходить з кімнати (віртуальної) переговорів. Якби Москва і її маріонетки хотіли діалогу, вони б почули нас. Проте... Почався звіт політичної підгрупи, громадянка Пирогова - поруч з Никаноровою, яку РФ запросила з ОРДО. Українська делегація залишила кімнату".
Укрінформ зібрав інформацію, хто така ця Пирогова? Згідно з даними, які містяться про неї на сайті "Миротворець" - це мешканка Донецька, у травні їй виповниться 56 років, закінчила Донецький політехнічний інститут і Слов'янський педагогічний інститут. Нині вона займає посаду "директора департамента государственной информационной политики Министерства информации» террористической организации "ДНР".
Шевченківський районний суд міста Чернівці 26 червня 2018 року заочно засудив її до 10 років ув'язнення за ст.258-3 ч. 1 КК України (Створення терористичної групи або терористичної організації). У суді було доведено, що дії Пирогової спрямовані на «порушення громадської безпеки, залякування населення, міжнародні ускладнення, пропаганду і поширення ідеології тероризму, а також вплив на прийняття рішень органами державної влади та органами місцевого самоврядування України».
У своїх інтерв'ю російським і болгарським ЗМІ Пирогова розповіла про свої погляди, не гребуючи, звичайно, власними домислами і явною брехнею в описі тих чи інших подій останніх семи військових років.
В «Министерство информации ДНР» Пирогова прийшла восени 2014 року, до цього журналістикою ніколи не займалася.
«Вот я сидела в январе, феврале (2014 года), сидела около телевизора в те небольшие моменты свободного времени, в которые я могла сидеть у телевизора. Я была занята, я работала, я была адвокатом, я занималась бизнесом там и так далее…», – розповідала вона про себе.
Звичайно, в інтерв'ю вона не згадувала, в чому саме полягали її адвокатська діяльність і бізнес. Про них красномовно свідчить судовий вирок від 2005 року. Саме тоді Пирогову заарештували за легалізацію доходів, одержаних у злочинний спосіб. Її звинуватили у фіктивному підприємництві, підробці та збуті фіктивних печаток, документів та бланків. Вона була засуджена Київським райсудом Донецька на два роки обмеження волі і звільнена від відбування покарання з випробувальним терміном 2 роки.
Але повернімося до спогадів. За словами Пирогової, її мама виросла на Західній Україні, де її нібито налякали «бандеровцы», які хотіли «привязать ее колючей проволокой к дереву и оставить умирать».
«Я вам расскажу, моя мама выросла на Западной Украине. Ну, она была очень беленькая, она русская и она была очень белого цвета. Так вот, когда она была маленькая, она жила в западноукраинском селе и к ней подошел житель этого села и говорит: «Билявка (ну, блондинка, белая девочка), билявка, иди до хаты, бо зараз придут наши хлопаки (а хлопаками называли лесных парней) и визьмут тебя на веночек». А веночек, что такое веночек? Мама говорит: я испугалась, я, говорит, в жизни так не боялась ни до, ни после. А веночек – это когда бандеровцы брали детей, не только русских, но украинских тоже, и об этом до сих пор говорят там, пусть не все, пусть это пытаются забыть, но это ж невозможно – и колючей проволокой привязывали детей к дереву, это было, эта наша история, эта наша общая история. Привязывали детей к дереву и оставляли их там умирать. То есть вот это называлось – взять детей на веночек. И это были люди! Моя прабабка пряталась от бандеровцев на протяжении года. Ее сами же односельчане в том же селе, они ее передавали из одного дома в другой, для того, чтобы они (бандеровцы) ее не убили».
Пирогова також розповіла, що не сприйняла розпад СРСР і не могла змиритися з тим, що Україна стала незалежною державою у 1991 році. Тому вирішила не лаяти своїх дітей за погані оцінки з української мови та історії України.
«После 1991 и 1993 годов я не особо жаловала политику, хотя в 2004 году (після «Помаранчевої революції» – ред.) моему мужу пришлось просто запереть меня дома на несколько дней, и я «отрубила» все телевизоры и несколько лет разрешала детям смотреть только фильмы на CD, которые покупала сама. Да и потом я вернула только российские каналы, а детей предупредила, что не буду ругать за тройки по украинскому и истории Украины».
Вона зізнається, що початок Майдану в 2013 році «немного прозевала», але потім включилася у політичну ситуацію і зробила свої висновки.
«Начало Майдана, честно говоря, я пропустила – работа, дети, друзья… Все изменило Рождество 2014-го. После Нового года моя московская подруга предложила съездить в Киев – ей было интересно, что там происходит. И три дня мы пробродили по майдану – смотрели, разговаривали с людьми, иногда пугались дикого количества бомжей в переходе».
Пирогова розповіла, що її журналістська діяльність почалася з коментарів і постів у Фейсбуці, де вона просто пропадала цілодобово, буквально «вправляя мозги» нерозумним співвітчизникам.
«Вернувшись (из Киева, с Майдана) домой, я буквально поселилась в Facebook – мне казалось, что именно там сидят люди, которых надо во что бы то ни стало убедить (или переубедить) в надвигающейся катастрофе… Запомнились бессонные ночи у компьютера и ощущение абсолютной правильности происходящего за окном. Да еще жаркие споры с некоторыми друзьями и родными. Возле ОГА (очевидно, вже захопленої місцевими бандитами і тими, хто прибув з Росії – ред.) я бывала не часто – что-то привозили, когда из Zello летели просьбы, мне казалось более важным писать, писать и писать».
«Юридическая практика» у Пирогової закінчилася, настали інші часи. Ось як вона про це говорить в інтерв'ю одному з прокремлівських сайтів.
«Работа моя закончилась, кстати, забавно. Я представляла интересы клиентки на судебном заседании, когда в кабинет забежал охранник со словами: «Суд захватили ополченцы», и убежал. Мы с судьей с улыбкой переглянулись – она явно была на нужной стороне, но вы бы видели, что стало с адвокатом противной стороны! Он завизжал как свинья, что его вот сейчас тут же убьют и все такое, и визжал до тех пор, пока к нам на шум не заглянул какой-то паренек. «Бога ради, выведите ЭТО отсюда, только поосторожнее», – попросила я со смехом, и, уверена, судье тоже было смешно».
Пирогова розповіла, що довго розмірковувала над політичною ситуацією та причиною війни, що почалася, і дійшла висновку, що усю відповідальність за це несе насамперед Америка, деякі громадяни якої і воюють проти «восставшего народа Донбасса».
«Не было бы, на самом деле, не было бы никакого вооруженного противостояния, не было бы войны... если бы в марте месяце с нами хоть кто-то захотел поговорить. А тот факт, что с нами никто не захотел поговорить, он объяснялся только одним – Америке это было не надо. Я говорю Америка, подразумеваю Америка и Европа. …Так вот, я считаю, что Европа и Америка ответственны напрямую и несут точно такую же ответственность за войну, развязанную здесь, как и Порошенко и компания. Я считаю, что они являются заказчиками, не исполнителями, но заказчиками, потому что уже сейчас на нас падают американские бомбы. Уже сейчас австралийские там, еще какие-то, против нас воюют ЧВК и вы, наверное, об этом – я не знаю, знаете или не знаете, но они здесь, против нас воюют частные военные компании. И наши ребята очень часто слышат американскую, английскую речь на той стороне, польскую речь и так далее. Причем, самое паршивое, что они даже не скрывают этого, то есть они считают, что это вполне нормально».
Водночас Пирогова у цьому ж інтерв'ю стверджує, що на боці «ополченцев» на Донбасі воюють серед інших добровольців-іноземців у тому числі американці, а російських військ там точно немає.
«Это называется гибридная, сволочная война, это называется геноцид против жителей Донбасса. Все уже устали повторять и доказывать, это доказано – никаких российских войск тут не было. Российские добровольцы были, здесь есть сербские добровольцы, чехи, американцы, итальянцы, французы, с некоторыми я знакома... Но один из самых храбрых воинов здесь – серб, который пережил Косово и бомбардировки. Сюда добровольцы ехали со всего мира. У нас приезжал парень из Австралии. Он говорил, я этнический украинец, но я живу в Австралии. Я приехал сюда, потому что это неправильно. Это все неправильно – убивают детей».
А українські військові, за словами Пирогової, виключно націлені вбивати саме дітей.
«Украина последних лет выбрала западноукраинский образец русофобских лозунгов… Они в школах проводили ярмарки, в которых ставили банку с компотом и на ней было написано «Кровь русских младенцев» – на украинском языке. Они пекли торт в виде младенца в русской одежде, и они этот торт резали и кромсали. Они пекли торт в виде Ленина – это ж надо было, денег у кого-то хватило, и не пожалел – они пекли торт в виде Ленина и отъедали от Ленина то ухо, то еще что-то. Они собирались в кафе, специализированных кафе в Киеве, во Львове, в Ровно, в Виннице и так далее – они собирались в кафе и устраивали театрализованные представления «Как я задушил русского».
Невгамовна фантазія... Але окрім цих вигадок, Пирогова в інтерв'ю з ніг на голову перевертає у своїх описах конкретні події, які навесні 2014 року, наприклад, відбувалися в Донецьку і Маріуполі.
Так, той факт, що на мітингу за єдність України у Донецьку, який проходив 13 березня на площі Леніна, загинув від ножового поранення проросійських бандитів 22-річний керівник пресслужби Донецької облорганізації партії ВО «Свобода» Дмитро Чернявський, Пирогова підносить як те, що приїхали до Донецька націоналістично налаштовані українці і влаштували побоїще. Хоча насправді журналісти тоді моніторили готелі Донецька і виявили, що у березні в них були заброньовані номери численними гостями, які приїхали на автобусах з Ростовської області. Ці ростовчани взагалі не знали міста, говорили з характерним "российским" акцентом і навіть не переводили стрілки своїх наручних годинників на український час, який відрізнявся від московського.
«Приехали сюда (украинские националисты) и устроили здесь ну просто тупо побоище. Они устроили здесь провокацию и побоище. Это есть в интернете, и пока на это место не собрался народ, было Бог знает что. Но их потом, естественно, погнали и гнали до самой границы Донбасса. Я думаю, вы позже найдете информацию об этом событии, я не помню, по-моему, это было то ли 13-го, то ли 15-го марта. Очень тяжело было, и погиб один человек».
А той факт, що у Маріуполі 9 травня 2014 року було захоплення озброєними сепаратистами будівлі міського УВС, Пирогова трактує зовсім по-іншому.
Про ті події кореспонденту Укрінформу детально розповів очевидець тих подій Микола Побойний - нинішній помічник начальника Головного управління МВС України в Донецькій області.
"Коли 9 травня було захоплення будівлі міського УВС, ми знаходилися на третьому поверсі, а сепаратисти зайняли перший і другий, і ми їх не пустили на третій", – пояснював Побойний.
А Пирогова зображує це у своєму дусі: «Правый сектор пожег людей в Доме профсоюзов в Одессе и тогда, когда 9-го мая в Мариуполе сожгли целое отделение РУВД, то есть милиционеров. Пришли люди, заперли милиционеров там, сначала им поставили ультиматум – вы идете убивать людей, и когда милиционеры отказались от этого, их просто заперли и спалили и расстреляли».
Працюючи вже в «Министерстве информации ДНР», Пирогова, не вагаючись, називає себе «журналистом»:
«Придя в Министерство информации, я влюбилась в профессию журналиста. До войны я иногда писала статьи в разные СМИ, но это было просто хобби, а тут стало осознанной страстью».
Удавання допомагає Пироговій приховувати свою справжню роль в кампанії по залякуванню жителів окупованої території. Але є чимало і таких, навіть з місцевих сепаратистів, хто все бачить і розуміє, і інакше як «подлейшей» Пирогову не називає, а то і зовсім сміється з неї та її вигадок.
Завзятий сепаратист, учасник проваленої кампанії за створення «Новороссии» місцевий блогер Роман Манекін (нині заарештований владою "ДНР" за критику) називав її в ЖЖ "женщина-Вий донецкой пропаганды, подлейшая мадам Пирогова". Він же характеризував її як чиновницю з інтелектом найнижчого рівня, яка не має ані таланту, ані совісті.
Ще один шанувальник "русской весны" - Євгеній Тінянський написав на своїй сторінці в "Телеграм":
"Друзья, попрошу не ржать с этого идиотизма, хотя уверен, что сдержаться вам будет тяжело. Итак, ловите новость. Выкинутый из МинИнфо позор донецкой журналистики хабалистого вида с прокуренным голосом, любительница огненной воды Майя Пирогова получила должностюху. Она теперь (не ржать, говорю!) представитель общественности "ДНР" на одной из минских площадок по урегулированию конфликта. Да, земляки, других общественников не нашлось. Теперь можете посмеяться и составить в этом компанию украинской стороне, которая с этого цирка ржОт в голосину и не может остановиться. Ну и псевдополиттехнологи, которые протолкнули этот лютый пипец, где-то сидят ухмыляются. Вот это трэш!", – висловив своє ставлення до призначення Пирогової Євгеній Тінянський.
Розповідь про Пирогову буде не повною без згадки про її спробу заявити про себе як про поетесу. Правда, чомусь вірш у збірці "поэтов ДНР" вона опублікувала під псевдонімом Марія Климова. Так, якщо пам'ятаєте, звали героїню відомої злодійської пісні "Мурка", подвійну перевербовану перебіжчицю "в кожаной тужурке". Здається, вона погано скінчила...
І ось цю Мурку Кремль вперто водить на зустріч в групу, яка повинна, за ідеєю, шукати взаєморозуміння у питанні про те, як припинити війну і повернути окупований Донбас в Україну. Пропагандистку, яка фонтанує фейками про «связанных колючей проволокой девочках» (такий собі ремейк «распятого мальчика»), про «австралийские ЧВК», про «сожженных в райотделе мирных милиционерах» і торти із зображенням Леніна, які «бандеровцы» кровожерливо їли, шматуючи ножами. Намагається всучити цей «позор донецкой журналистики», що все життя ненавиділа Україну – нам у перемовники.
Чи випадково це? Зовсім не випадково. Використовуючи такий прийом, путінський наглядатай у Тристоронній контактній групі Козак намагається реалізувати стратегію Кремля: або вщент зруйнувати переговорний Мінський процес, або змусити Україну грати за його, Путіна, принизливими правилами.
Якою на це повинна бути відповідь, пояснювати не треба.
Олена Колгушева
Фото з відкритих джерел