Валентина Данішевська, голова Верховного Суду

На порозі – чергова спроба “підрихтувати” судову систему. Цього разу депутати хочуть запустити роботу Вищої кваліфікаційної комісії суддів, яка більше року не працює, пропонуючи нову процедуру добору її членів. До того ж, після скандалів довкола Окружного адмінсуду столиці, попри заклики його ліквідувати, президент вирішив по-своєму розв’язати проблему – забрати частину його повноважень – права розглядати позови до центральних органів виконавчої влади і передати їх на розгляд Верховному Суду. Останній опинився в епіцентрі суспільної уваги через оскарження Указів президента, ухвалених за підсумками рішень РНБО. Тут уже розглядаються позови на запровадження санкцій стосовно телеканалів NewsOne, ZIK і «112 Україна», яким анулювали ліцензії, та відносно зв’язки нардепів від ОПЗЖ Віктора Медведчука і Тараса Козака. ВС також має поставити крапку в спорі між президентом і головою КС Олександром Тупицьким, якого теж звільнили за нового схемою – Указом на виконання рішення РНБО. До того ж суспільство іще під враженням від рішення суду, відповідно до якого “суддя Майдану” Оксана Царевич  може продовжувати свою суддівську кар’єру.

Як у суді ставляться до перспективи розглядати справи ОАСКу, що думають про запропонований варіант запуску ВККС і коли чекати рішень за позовами до президента, Укрінформ розпитав у Валентини Данішевської, яка четвертий рік очолює реформований у 2017 році Верховний Суд.

- Валентино Іванівно, останнє рішення Верховного Суду про скасування Указу Порошенка, яким було звільнено за порушення присяги Оксану Царевич, викликало обурення в суспільстві.

Чи можуть інші “судді Майдану” піти її шляхом і поновитися на посаді? Чи стане це рішення такою собі “зразковою” справою для подібних позовів?

- У таких справах не може бути зразкових рішень, бо дії кожного судді розглядаються індивідуально. Навряд чи можна порівняти бодай кілька справ.

І рішення теж різні: у певних випадках суд підтримував рішення Вищої ради юстиції, у деяких – скасовував її рішення. 

Думаю, що кожне таке рішення буде оцінено крізь призму часу. Важливо й те, як відреагують на ці рішення у Європейському суді з прав людини, куди вже надійшли деякі звернення: чи вважатимуть вони це простою суддівською помилкою, чи дійдуть висновку, що це все справді стосувалося присяги судді.

Звісно, досі панують різні думки. Правники в контексті правозастосування і тлумачення закону аналізують ці рішення і те, чи мала Вища рада юстиції повноваження розглядати такі справи. Від громадськості також отримуємо неоднакові відгуки. Одні вважають це рішення справедливим, інші – таким, що суперечить очікуванням суспільства та принципу верховенства права.

- Чи є схожі справи щодо “суддів Майдану” на розгляді Верховного Суду?

- Ця справа була однією з останніх. Окремої статистики стосовно “суддів Майдану” у нас немає, але, наприклад, минулого року ми розглянули 40 справ щодо звільнених суддів, у 2019 році – 53 такі справи. Не всі вони стосуються подій Революції Гідності. Є й інші підстави звільнення суддів.

Рішення в цих справах різні. Інколи Верховний Суд підтримує рішення Вищої ради правосуддя, часом – скасовує їх. Існують для цього і формальні, й змістові причини.

- Нещодавно у Верховному Суді оскаржили Указ Президента від 27 березня, яким було скасовано попередні укази про призначення суддів КС Тупицького і Касмініна. Чи можна передбачити, що суд задовольнить їхні вимоги, оскільки прецедент з Указом експрезидента Ющенка стосовно судді КСУ Сюзанни Станік уже був? Тоді ВС поновив Станік на посаді...

- Я б не бралася прогнозувати. З метою забезпечення єдності судової практики судді зазвичай дотримуються тих позицій, які вже висловлювалися судами вищих інстанцій. Але це не є обов’язковим. Тобто, якщо суддя вмотивує відступ від позиції, то він може ухвалити й інше рішення. Тому краще його дочекатися.

Але ж є вже і звернення до Конституційного Суду щодо цих указів…

- Також є різні судження з приводу того, чи лишаються Тупицький і Касмінін суддями КСУ після Указу Зеленського. На вашу думку як правника, чи мають вони повноваження суддів?

- Подібні дискусії серед правників виникали й після визнання Конституційним Судом неконституційним, тобто фактично – його скасування, Указу Президента про призначення Ситника (директор НАБУ – ред.). Тоді теж розходилися думки. Але ж ми бачимо і фактичні наслідки: пан Ситник продовжує працювати на своїй посаді.

Щодо мого коментаря, то я працюю у Великій Палаті Верховного Суду, і, найімовірніше, буду брати участь у розгляді цієї справи в порядку апеляції. Отже, не можу висловлюватися наперед.

- До Касаційного адмінсуду в складі ВС почали надходити скарги на укази Президента за підсумками останніх засідань РНБО. Яка кількість таких скарг і коли орієнтовно можна очікувати на рішення в цих справах?

- Одна справа за позовом телеглядача вже розглянута по суті. Суд відмовив у задоволенні позовних вимог. 

Решта скарг, а їх надійшло вже майже 20, ще не розглянуті. Позиваються, зокрема, й ті, щодо кого були застосовані санкції. Ці справи Суд розпочав слухати 5 квітня. Тож будемо чекати на результати розгляду.

- Чи оскаржили у ВС Указ Президента від 25 березня 2021 року щодо запровадження санкцій стосовно 19 компаній у сфері користування надрами?

- Я думаю, ще трохи зарано чекати на ці скарги, адже адвокатам потрібен час, аби ґрунтовно підготуватися і звернутися до суду.

БОРОТЬБА ЗА ВПЛИВ НА ФОРМУВАННЯ ВИЩОЇ КВАЛІФІКАЦІЙНОЇ КОМІСІЇ НА СЬОГОДНІ СТАВИТЬ ПІД СУМНІВ УХВАЛЕННЯ ЗАКОНУ

- Давайте поговоримо про чергові ініціативи щодо змін у судовій системі. У лютому до парламенту подали законопроєкт №5067, який передає частину повноважень з ОАСК до Касаційного адміністративного суду в складі ВС. Із цього приводу ви говорили, що направлення до вас великої кількості справ негативно вплине на терміни їх розгляду. Що вам відповіли у правовому комітеті парламенту?

- Ми не мали дискусії з авторами законопроєкту до його реєстрації у парламенті, але зараз перебуваємо в постійному діалозі й з ініціаторами законопроєкту, і з парламентським комітетом з правової політики. Також Верховний Суд підготував свій висновок і надіслав його до Верховної Ради.

Наша позиція така: якщо в державі виникає проблема, яка має бути вирішена через закон, потрібно її чітко ідентифікувати, знайти найкоротший і найдешевший шлях її розв’язання. Не менш важливо, вирішуючи одну проблему, не створити ще більшої.

Нам відомо, що спочатку таких законопроєктів було кілька. Один готували в Міністерстві юстиції, два інших – здається, в Офісі Президента. Вони передбачали скерування на розгляд Верховного Суду значно більшої кількості категорій справ. Якби ці законопроєкти ухвалили, то один із них додав би Верховному Суду 10 тисяч справ на рік, інший – 5 тисяч. Але зареєстрований законопроєкт №5067, у якому йдеться лише про справи щодо оскарження нормативно-правових актів Кабінету міністрів України, міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади, Національного банку України чи іншого суб’єкта владних повноважень, повноваження якого поширюються на всю територію України, додасть Верховному Суду приблизно 200-300 справ на рік. Це не така велика кількість, якщо враховувати, що ми розглядаємо 90-100 тисяч справ щороку. Однак не все так просто…

Станом на І квартал цього року Верховний Суд має приблизно 53-54 тисячі справ до розгляду, 30 тисяч із них розглядаються саме в адміністративній юрисдикції. Це величезна кількість. І ми з вами розуміємо, що чим більше справ, тим менше шансів своєчасно отримати судове рішення.

До того ж попередні законодавчі ініціативи Верховної Ради були спрямовані на те, щоб Верховний Суд отримував менше справ, тобто були розширені касаційні фільтри. І начебто ми рухалися в цьому напрямку, а тепер, здається, починаємо рухатися у зворотному. Виходить, Верховний Суд як суд касаційної інстанції, яким він є за своєю суттю, буде розглядати менше справ, зате працюватиме як суд першої інстанції. Дещо нелогічно.

Однак ми не проти взяти на себе певне додаткове навантаження, якщо це зможе вирішити наявну проблему. Але чи вирішить?

Як я вже говорила, проблему потрібно чітко ідентифікувати. Тоді стане зрозуміло, що її потрібно розв’язувати не шляхом передачі справ у ВС. Сподіваюся, що з урахуванням подій останніх днів таке розуміння вже формується.

- Але якщо справи таки передадуть до ВС, чи немає у вас побоювань, що ці кілька сотень позовів можуть наділити ВС і тим негативом, який зараз пов’язують з Окружним адмінсудом Києва?

- Верховний Суд регулярно розглядає, зокрема, і резонансні справи. Деякі з них ми з вами обговорювали на початку нашої бесіди. Тому ми звикли і до компліментів, і до критики.

Наше завдання – не догодити всім своїми рішеннями, бо це неможливо, а забезпечити незалежність і неупередженість суду, а відтак і верховенство права.

- Ви сказали, що за рік ВС розглядає 90-100 тисяч справ. А чи запрацювали так звані касаційні фільтри, які були запроваджені минулого року? Чи аналізували це в Суді?

- Звісно, ми аналізували. Коли підбивали підсумки за минулий рік, то констатували, що фільтри не вплинули на кількість звернень до Верховного Суду, попит на наші послуги залишається так само високим. Люди все ще сподіваються, що їхню справу Верховний Суд має обов’язково розглянути. Є певна інерція, певна правова традиція, адже раніше кожен мав доступ до Верховного Суду. Тому бажання отримати таку послугу, попри обмежений доступ до касаційної інстанції, буде залишатися ще деякий час. Водночас фільтри дали змогу не брати частини справ до розгляду. Це не дуже зменшує навантаження, тому що кожну відмову ми повинні мотивувати, але рішень по суті минулого року ухвалено вже дещо менше.

- Як у ВС оцінюють другу спробу судової реформи Президента, зокрема, спосіб добору членів ВККС, який встановлюється законопроєктом №3711-д? Парламент на початку березня ухвалив його в першому читанні на заміну закону №193, який КС минулого року скасував...

- Відсутність Вищої кваліфікаційної комісії – для нас дуже болюче питання. Це було безпрецедентне рішення Верховної Ради, коли орган залишився з повноваженнями, але без людей. 

Якщо президент розпускає Верховну Раду, вона працює, доки не сформується інша. Якщо парламент розпускає Кабінет міністрів, він працює, доки не сформується інший. А що ж ми маємо на прикладі судової системи? Майже півтора року не працює Вища кваліфікаційна комісія і, відповідно, судова система не поповнюється кадрами. У нас не вистачає майже 2 тисячі суддів. Я вже не кажу про те, що зупинилися певні процедури реформування, кваліфікаційного оцінювання, конкурси... Відповідальність за стан справ у судовій системі в цій частині лежить зараз на Верховній Раді, яка спочатку ухвалила неконституційний закон, а тепер уже стільки часу не може ухвалити закон, який би дозволив створити Вищу кваліфікаційну комісію суддів наново.

Зараз ведуться дискусії, у який спосіб будуть призначені члени Вищої кваліфікаційної комісії. Є різні думки. Частина народних депутатів не сприймають участі іноземних експертів у принципі, частина – сприймають, але вважають, що в них не повинно бути права вирішального голосу. Є ще третя частина, яка наполягає на тому, що міжнародні експерти повинні мати це право. Така боротьба за вплив на формування Вищої кваліфікаційної комісії на сьогодні ставить під сумнів ухвалення закону.

- У першому читанні його ухвалили...

- Так, але й у першому читанні його більше року не ухвалювали... Ми знаємо, що коли є три позиції, три групи, то шансів, що буде більшість за конкретний проєкт, – зовсім мало. Тому не так багато в нас оптимізму із цього приводу, але ми все ж сподіваємося на здоровий глузд. Судова система вже не ставить інших умов, окрім того, що все має відбуватися в межах Конституції та з урахуванням європейських стандартів.

- За рішенням КСУ, до Верховного Суду мають бути переведені 9 суддів старого Верховного Суду України. Ви раніше казали, що “автоматом” суддів перевести ніхто не має права, це має зробити або ВККС, якої поки що немає, або парламент – окремим законом. Уже рік це питання не вирішується. Виходить, у депутатів немає бажання це зробити? Чи хочуть самі судді ВСУ працювати у ВС?

- Наскільки мені відомо, у Верховному Суді України є різні судді. Є ті, хто хочуть якомога швидше отримати повноваження і працювати. Водночас дехто бореться за інші ідеї.

Початкова редакція президентського законопроєкту №3711 пропонувала врегулювати цю ситуацію, але коли законопроєкт потрапив до парламентського комітету для опрацювання, то там вирішили роз’єднати ці питання: створення Вищої кваліфікаційної комісії залишили в законопроєкті №3711-д, а питання забезпечення гарантій суддів ВСУ відокремили і створили робочу групу при комітеті, яка зараз і розробляє такий законопроєкт. Уже є кілька версій, але жодна з них не зареєстрована. Як ви правильно кажете, вирішення цього питання наразі немає.

- Чи отримують судді ВСУ зарплату? Яка вона?

- Заробітна плата їм перераховується, приблизно 70-80 тисяч гривень на місяць. Частина суддів Верховного Суду України отримують заробітну плату, а частина – відмовляються, мотивуючи це тим, що вона їм перераховується не в належний спосіб. Вони вважають, що Верховний Суд України має фінансуватися не через комісію з припинення.

- А як вирішується питання з передачею майна, яке було на балансі ВСУ?

- Частково воно вирішене. Як ви бачите, ми розташовуємося в приміщеннях, які належали Верховному Суду України. Проте на подвір’ї Суду стоїть приблизно 70 автомобілів без номерів, їх не передає ВСУ. На ці автомобілі у Верховного Суду немає документів, їхні номери вилучені, тобто автомобілі не можуть використовуватися. Фізично вони стоять у нас на подвір’ї, а юридично – їх не можна прийняти. На наші численні звернення передати їх – Верховний Суд України відповідає відмовами. Уже цілу папку цих відмов назбирали… 

- І як бути з цим? Як у Суді планують вирішувати питання з передачею цього майна?

- Очікуємо на рішення Верховної Ради. На жаль, іншого способу вирішити це питання немає.

 СУДОВА СИСТЕМА НИНІ ПЕРЕБУВАЄ У ДУЖЕ ВАЖКОМУ СТАНІ

- Після скасування КСУ закону №193 про судову реформу, відповідно до якого суддів ВС мали скоротити вдвічі, утиски судової гілки влади, про які ви раніше говорили, припинилися?

- Якщо в нас немає Вищої кваліфікаційної комісії суддів, то це тиск чи ні? Звісно, тиск!

Виходить так: від судової системи вимагають, щоб суди в нас були найкращі, але необхідних умов для цього не створюють. Умови навіть погіршуються. У нас, окрім того, що не вистачає третини суддів і напівпорожні суди, немає ще й належного фінансування.

За даними Державної судової адміністрації, цього року судова система недофінансована щонайменше на 5 мільярдів гривень. Міністерство фінансів говорить, що треба шукати внутрішні резерви. Так, я погоджуюся, що в ситуації, коли в країні є дефіцит фінансових ресурсів, усі ми повинні шукати резерви. І судова система робить це. Але ж навряд чи ми знайдемо внутрішні резерви аж на 5 мільярдів! Тому в цих умовах суди не мають за що переслати справу, яка оскаржується, до апеляційної інстанції чи до Верховного Суду. І ситуація нагадує 1990-ті роки, коли справи возили в багажниках власних автомобілів для того, щоб люди могли отримати судове рішення.

У судах немає коштів не лише на забезпечення процесуальних гарантій, а й на виплату заробітної плати апарату суду. Якщо суддівська винагорода гарантована і на неї поки що гроші є (хоча в деяких судах із цим також були проблеми), то на апарати судів коштів немає. І я не знаю вже, чи можемо ми чекати привітності від співробітника канцелярії суду на вході до суду, коли йому за лютий заплатили 500 гривень? Для того, щоб люди працювали так, як ми очікуємо, вони повинні мати для цього відповідні умови. Тому судова система нині перебуває в дуже важкому стані.

- Саме через недофінансування?

- І через недофінансування, і через брак кадрів. До того ж, сама процедура, яка встановлена в законі щодо добору кадрів, потребує багато часу та ресурсів. Отже, навіть після створення ВККС ми ще тривалий час будемо проводити конкурси і наповнювати суди.

Можливо, комусь набридло слухати від мене, від голови Вищої ради правосуддя чи від голови Ради суддів, що в нас не вистачає 2 тисячі суддів. Можливо, не всім не зрозуміло, що це означає? А це означає, що, коли у якомусь суді захворів єдиний суддя, там не можна розірвати шлюб, не можна стягнути аліменти, а також вирішити будь-яку справу. У нас за ґратами сидять тисячі людей, яких обвинувачують у скоєнні злочинів, а в певних судах немає суддів, щоб розглядати кримінальні справи. Ми не можемо сказати, щоб вони просто почекали розгляду своєї справи, бо в нас тут дискусія, чи мають обирати іноземні експерти членів ВККС. Це проблема! Розумієте? Брак 2 тисяч суддів. Начебто банальні цифри, але за ними стоять людські долі. Люди чекають, що суд врешті-решт щось зробить, а в нас то коштів немає, то суддів бракує...

- Ви про це говорите посадовцям, які мають сприяти вирішенню цих проблем?

- Діалог у нас є, стосунки нормальні, але нічого не вирішується. Ми комунікуємо з комітетом парламенту з правової політики, з головою цього комітету, з відповідними працівниками Офісу Президента. Але ж ми не можемо комунікувати з усією Верховною Радою. Тим більше, це питання незалежності судової влади, а незалежність – це не суддівський привілей, це гарантії для людей, які звертаються до суду! Я не повинна ходити по Верховній Раді й домовлятися про ухвалення закону. Тим паче, цього не повинен робити будь-який інший суддя. Ми обмежені у своїх діях і сподіваємося, що кожна гілка влади буде виконувати свою роботу належним чином, розуміючи нашу спільну відповідальність перед людьми, які чекають рішень суду.

- Останнє запитання до вас як до члена ВРП за посадою. 15 березня закінчилися повноваження голови в Андрія Овсієнка. Коли члени ВРП планують обрати нового голову?

- У березні до ВРП приєдналося четверо нових членів. Вибори – це така річ, коли людина віддає свій голос за того, кого вважає найбільш авторитетним, найбільш достойним. Для цього люди мають познайомитися, побачити одне одного в роботі. Ми не виключаємо, що голова може бути обраний із нових членів ВРП. Як і не виключаємо, що це буде хтось із досвідчених членів. Тому ті, хто певний час працюють, мають зрозуміти, ким є нові члени Вищої ради правосуддя – і відповідно зорієнтуватися. І навпаки, нові члени повинні побачити в роботі тих, до кого вони приєдналися. Тобто наразі триває підготовка, тому назвати якусь конкретну дату, звісно, я не можу.

Алла Шершень, Київ