16 квітня. Пам’ятні дати

16 квітня 1710 року (5 квітня за старим стилем) Пилипа Орлика було обрано гетьманом, а також прийнято «Пакти й Конституції прав і вольностей Війська Запорізького» - документ, що став першою українською конституцію.

Пилип Орлик, який був одним із найближчих сподвижників Івана Мазепи, після поразки шведсько-українського війська під Полтавою у 1709 році, змушений був емігрувати до молдавських Бендер, яке на ту пору належало Османській імперії. Разом із Орликом в Бендерах знайшли політичний прихисток частина козацької старшини, козаки Гетьманщини і запорожці, які відмовилися служити Москві.

На козацькій раді під час обрання Орлика між гетьманом, старшиною і запорожцями було укладено угоду – «Пакти і Конституція прав і вольностей Запорізького Війська». Цей документ пізніше дістав назву Конституція Пилипа Орлика.

Конституція фактично проголошувала в Україні незалежну республіку, зберігаючи тільки протекторат шведського короля замість колишнього підданства московському царю. Документ складався з 16 статей, у ньому обґрунтовувались права України на суверенітет від Москви і Польщі, основною релігією затверджувалось православне віросповідання, підпорядкованість константинопольському, а не московському патріарху.

Конституція відроджувала державні кордони часів розквіту Гетьманщини і регламентувала зовнішні та внутрішні соціально-політичні та економічні відносини гетьмана зі старшиною та рядовим козацтвом, встановлюючи інституцію на кшталт козацького парламенту, до якого залучалися не лише генеральна та полкова старшина, але і січовики.

Конституція Пилипа Орлика стала великим кроком уперед, визначним висловом української політичної думки XVIIІ століття. Документ існував у двох мовних варіантах: староукраїнському та латинському.

Ювілеї дня:

180 років від дня народження Христини Алчевської (1841–1920), українського педагога, діячки народної освіти. Дружина відомого харківського промисловця і банкіра Олексія Кириловича Алчевського, засновника і власника багатьох гірничих і металургійних підприємств на Луганщині, мецената. Послідовниця відомого педагога, новатора педагогічної науки Костянтина Ушинського. Заснувала у Харкові жіночу недільну школу, якою керувала у 1862-1919 рр. Очолювала авторський колектив по укладанню тритомного критико-бібліографічного покажчика літератури «Что читать народу?» (1884-1906), який містив анотації вчителів та відгуки читачів на 4183 книжки (самій Алчевській належало понад 1150 статей). Покажчик високо оцінили Франко, Леся Українка, Толстой, Чехов, Володимир Короленко, Еліза Ожешко та ін. Установила в своїй садибі у Харкові (1899) перший в Україні пам’ятник Шевченку (скульптор – В. Беклемішев). Учасниця педагогічних виставок у Парижі, Москві й Нижньому Новгороді. Удостоєна вищих міжнародних літературних і педагогічних нагород, золотих медалей Московського й Петербурзького товариств поширення в народі грамотності. Була віце-президентом Міжнародної ліги освіти. Авторка мемуарів «Передуманное и пережитое» (1912), багатьох статей. Граф Лев Толстой мав нагоду декілька разів зустрічатися у справах з Христиною Алчевською. Після першої зустрічі він занотував у щоденнику: «Умная, дельная баба. Зачем бархат, и на птицу похожа?» Пані Алчевська завжди одягалася згідно з модою і надзвичайно елегантно. Але Лев Толстой, котрий на той час вже сповідував принцип «нестяжательства» і дорікав за «панське вбрання» навіть своїй дружині, не міг утриматися й заочно «ущипнув» Алчевську. Втім, своїм метким оком він підмітив головне: «умная и дельная» - це була найточніша характеристика Христини Алчевської.

132 роки тому народився сер Чарлз Спенсер Чаплін (1889-1977), американський актор, кінорежисер, сценарист, композитор, один із найвизначніших майстрів екрану ХХ ст. Свій знаменитий костюм – маленький капелюх, тісний піджачок, мішкуваті штани й величезні черевики – Чаплін одягнув у лютому 1914 року на зйомках фільму «Неймовірно скрутне становище Мейбл». Кумедний образ він доповнив маленькими вусиками, а також ходою, яку він перейняв у старого на прізвисько Чудило Бінкс, який доглядав коней у шинку його дядька Спенсера. Про свій новий образ Чарлі Чаплін говорив таке: «Він дуже різний. Він – і волоцюга, і джентльмен, і поет, і мрійник. А взагалі, це самотня істота, яка мріє про красиву любов та пригоди».

Цього дня народився Борис Возницький (1926-2012), визначний український культурний діяч, мистецтвознавець, директор Львівської галереї мистецтв, академік. Борис Возницький був справжнім лицарем української культури. Впродовж десятиліть він відроджував старовинні замки й палаци, займався віднайденням і збереженням унікальних артефактів. За час свого служіння культурі, адже кар’єрою це в жодному разі не назвеш, він створив 16 музейних комплексів і зібрав понад 35 тисяч експонатів. Саме Возницький відкрив українцям і світові Пінзеля, врятувавши частину унікальних дерев’яних скульптур майстра від знищення, а потім підготував їх до виставки у паризькому Луврі (на жаль, мистецтвознавець не дожив до тієї визначної події). Саме завдяки Возницькому Львівська картинна галерея на сьогодні є найбільшим музеєм європейського мистецтва в усій Україні. Він повернув з руїни і забуття Олеський, Золочівський, Підгорецький замки (це, звісно, із найбільших і найвідомміших), повністю оформив усі зали палацу Розумовського в Батурині… Борису Возницькому, випускнику Львівського художнього училища і Ленінградської художньої академії, першому «совєцькому» мистецтвознавцю Львова вдалося зробити стільки, скільки до нього не робили десятки мистецтвознавців. Його фанатизм і житейська мудрість брали будь-які бар’єри і долали будь-які перешкоди. Пік його діяльності припадає на 60-ті, 70-ті, 80-ті роки минулого століття – час застою та «непробиваємої» радянської партійної бюрократії, коли на все потрібно було просити дозволу й майже ні на що його не отримувати. Возницький рятував абсолютно все, що потрапляло в поле його зору – від невеличкої, вкритої кіптявою і порохом скульптури, понівеченої старовинної ікони й закінчуючи колись величним палацом. ХVІ, ХVІІ, ХVІІІ століття – те, що давно здавалося втраченим, завдяки зусиллям, самовідданості та любові Бориса Григоровича поверталося в культуру, в пам’ять українців. Мистецтвознавець загинув 23 травня 2012 року у ДТП між селами Куровичі та Печенія Золочівського району, що на Львівщині.

Роковини смерті:

День пам’яті Валентина Мороза (1936-2019), відомого українського історика, публіциста, політв`язня. Народився Валентин Мороз 15 квітня 1936 року на Волині. Після закінчення школи вступив на історичний факультет Львівського університету, потім до заочної аспірантури (на очну не прийняли через незадовільну оцінку з історії КПРС). Працював завучем і вчителем сільської школи, а з 1964 - викладачем Луцького педінституту, потім Івано-Франківського педінституту. Вперше був заарештований у вересні 1965, засуджений за ст. 62 КК УРСР (антирадянська агітація і пропаганда) до 4 років таборів. Покарання відбував в Мордовії, звідки в самвидав виходить його «Репортаж із заповідника імені Берія». Після звільнення в 1969 пише статті «Серед снігів», «Хроніка опору», «Мойсей і Датан». 1 червня 1970 року Валентина Мороза знову заарештували. Судовий процес був закритим з порушеннями законів, вирок - 14 років за тією ж статтею. В 1979, під тиском світової громадськості, влада змушена була обміняти Мороза та ще чотирьох дисидентів на двох радянських агентів КДБ. Обмін проходив у ніч з 27 на 28 квітня 1979 року у Нью-Йоркському аеропорту ім. Кеннеді. Акція була оформлена як позбавлення громадянства з подальшим видворенням із країни. Спочатку він оселився в Америці, згодом - в Канаді. Викладав у Гарвардському університеті (1979-1980), видавав журнал «Анабазис» (1980-1991), вів щотижневу радіопрограму в Торонто (1986-1991). Валентин Мороз повернувся в Україну у квітні 1990 року. З 1997 року постійно жив у Львові, викладав у Львівському державному університеті фізичної культури.