Світлана Краковська, кліматолог

Глобальне потепління в українському суспільному дискурсі перестає бути темою коміксів, насмішок та анекдотів. Так, соцмережі ще посміюються над Гретою, клімато-песимісти ще орієнтуються на публіцистів-всезнайок, які кажуть, що потепління нема, а розкручена тема – лише результат всесвітньої змови. Втім, екологія та потепління бентежать. Ця тема стає затребуванішою в медіа, вона обговорюється і на засіданнях українських бізнес-клубів. Одним словом, кліматичне майбутнє України турбує. Про це ми говоримо із завідувачкою лабораторії прикладної кліматології Українського гідрометеорологічного інституту ДСНС та НАН України, учасницею Міжурядової групи експертів з питань зміни клімату Світланою Краковською.

Є КІЛЬКА ВАЖЛИВИХ МАРКЕРІВ ГЛОБАЛЬНОГО ПОТЕПЛІННЯ

- Світлано, почну з останніх висловлювань аудиторії в соцмережах, бо вони часто – свідчення суспільної екологічної свідомості. У нас, у зв’язку із серйозними температурними гойдалками, навіть освічені люди заговорили, що ніякого глобального потепління нема, а є звичайні кліматичні цикли і, мовляв, минулого року ми були в теплому циклі, сьогодні – в холодному. Оці температурні перепади із мінусом сьогоднішньої холодної весни заперечують глобальне потепління?

- Звичайно, не заперечують! Тому що глобальне потепління – це не сезонне потепління і похолодання. Дійсно, цикли існують, і вони змінюються. Але коли ми говоримо про глобальне потепління, то ми маємо на увазі зміни, які відбуваються внаслідок зміни хімічного складу атмосфери, по суті – про зміни в енергетичному балансі, в енергетичних потоках в атмосфері. І звичайно, ці зміни не можуть бути такими однонаправленими, це не лінійний процес. Вони мають хвилеподібний, швидше коливальний характер.

Я розумію людей, які досить спрощено собі уявляють цей процес. Вони думають, що кожен наступний рік має бути теплішим. Воно так не працює. Коли ми говоримо про клімат, ідеться про усереднені показники принаймні за період у десять років. Раніше ми говорили про зміни за 30 років, а зараз ми перебуваємо в такому періоді, коли ці зміни відбуваються швидше.

- Мені шкода, що ми мусимо продовжувати опонувати людям, які заперечують потепління, але я підібрала перелік якихось природних подій, і хотіла б запитати, чи можуть вони бути маркерами глобального потепління. Можна відповідати коротко: так-ні, а можна – ширше. На ваш розсуд. Чи свідчить про потепління, що:

Перше. Білі ведмеді все частіше підходять до поселень на Чукотці, або часто тонуть у морі, бо їм важко дістатися до дрейфуючої крижини через її танення? (Відоме фото помираючого білого ведмедя красномовніше за цифри танення Арктики).

- Такі коментарі краще давати зоологам. Але я була в Арктиці й бачила, як плавають і ведмеді, й ведмежата, які, дійсно, просто не можуть доплисти до крижини і тонуть. Така проблема існує. І, очевидно, воно кореспондується зі швидким таненням криги. Але те, що ведмеді все частіше підходять до людей – це навряд чи пов’язане з підвищенням температури. Тому що, ви знаєте, що всі тварини і всі живі істоти, людина теж, вона прагне там, де легше. Це скоріше свідчення того, що людина себе неправильно поводить, що вона, наприклад, продукує харчові відходи, якими звикають харчуватися ці тварини, і це погано.

- Друге. Розширення ареалу кліщів, вірусів та бактерій, які раніше не виживали при низьких температурах?

- Це, дійсно, може бути свідченням потепління, тому що, зазвичай, усі ці жучки, павучки, кліщі живуть у певних температурних кліматичних умовах. І вони мігрують відповідно до цих умов. Часто кажуть – це ж добре, що потепління, у нас є тепер екзотичні фрукти! Але разом із тими екзотичними фруктами приходять екзотичні шкідники й хвороби. І це – інший бік медалі.

- Третє. Те, що в селах зникає вода у колодязях?

- Це дуже тривожний маркер. Тому що в останні кілька років у нас весь час рівень опадів був нижчим за норму. За останні десять років тільки один рік рівень був вищим за норму, всі інші роки – нижчим. Звичайно, стало менше взагалі вологи, запасів у ґрунтах, і в криницях – у Чернігівській області, й навіть у Житомирській, у тих областях, які завжди були в умовах перезволоження. І там, де були криниці, неглибокі, вони повисихали, це правда.

- Четверте. Те, що в українських лісових зонах збільшується кількість пожежонебезпечних днів?

- Ну, звичайно, це показник. Бо ці дні корелюють із температурами й відсутністю опадів, у першу чергу. Для пожежі має бути те, чому горіти і як зайнятися. Але якщо у нас минулої зими не було снігу взагалі, то цей пожежонебезпечний сезон почався в березні – хоча зазвичай починають його відслідковувати тільки з квітня. Це один із таких, дійсно, чітких маркерів... Ну, минулий рік взагалі був показовим щодо змін клімату.

У НАС МОЖУТЬ З’ЯВИТИСЯ КЛІМАТИЧНІ МІГРАНТИ

- Зараз з’явився такий термін – «кліматичні мігранти». Мовляв, з тих малих острівних держав, які будуть зникати через танення льодовиків ( бо їхні острови йдуть під воду), може з’явитися величезна кількість людей, які шукатимуть місце для проживання. Чи може це стати реальністю для України?

- Це може стати реальністю для України з точки зору того, що почнуть мігрувати і до нас. Прибережні регіони по всьому світові – певна зона ризику. Люди будуть потерпати від підняття рівня океану, рівня моря й т.д. Кліматична міграція стосується не тільки країн, які поряд з океаном, це ще й країни Близького Сходу, в яких і зараз дуже спекотно й сухо, але це буде продовжуватися. Якщо в березні-місяці в Арабських Еміратах температура була вже за 40 градусів (і це березень!), то що вже казати далі? Це, дійсно, вже тільки багаті зможуть виживати під кондиціонерами.

- Під час минулого інтерв’ю ми з вами говорили про нагальну потребу в системах штучного зрошення для Півдня України, якому загрожує опустелювання. Чи після цього була якась реакція влади, можливо регіонів? Чи всі зайняті ковідом?

- Нас залучали в робочу групу до міністерства екології, і ми працювали над стратегією екологічної безпеки й адаптації до змін клімату. І в тому числі, там порушувалося, звичайно, питання про відсутність води. Там ідеться про посухи, про системи меліорації. Є пропозиції – розробити системи меліорації для південних регіонів. Те, що збиралася робоча група, в яку були запрошені не тільки науковці, а й громадські організації, і представники міністерств для діалогу – це вже дуже добре.

- А який кліматичний сценарій Криму?

- Для Криму сценарій невтішний. Взагалі-то, сценарії дуже залежать від того, що буде робитися в усьому світі, тобто можна досягнути різних рівнів глобального потепління. І, чесно кажучи, за будь-яких сценаріїв Криму буде непереливки. Його чекають посухи, відсутність води, екстремальні явища. А на тлі оцих посух і відсутності дощів – кількість екстремальних опадів, градів великого розміру більше як 20 мм, смерчі – будуть тільки збільшуватися. І будуть збільшуватися пропорційно до оцих рівнів потепління. Тому що у Криму клімат середземноморський, а для середземномор’я якраз прогнозується збільшення посушливості.

- Я вас слухаю – і розумію, що у нас є серйозний привід любити Україну вже за один клімат, чи не так? Все-таки ми живемо у кліматичному раю?

- Звичайно, є таке. Але не зачаровуйтесь, бо у нас при цьому найбільша швидкість потепління в Європі! Просто вона іде, так би мовити, в тих місцях, де холодніше, північний схід, наприклад. І там, якщо подивитися, то буде швидкість потепління більша. Але, з іншого боку, наразі це поки що дає тільки плюси – тому що там зменшується опалювальний період, наприклад. І це трохи розхолоджує, бо здається, що наче в нас є якийсь певний запас часу. Але тут просто треба розуміти, що Україна – частина світу. І якщо Україна не буде теж робити своє, так би мовити, домашнє екологічне завдання, нам так само стане погано, і вже незабаром.

Останній рік був для мене дуже показовим. У минулому березні ніхто б не міг подумати, що з нами трапиться за цей рік. А він показав, наскільки швидко людство вміє адаптуватися, коли є серйозна загроза. І це такий великий позитив, і гарний меседж для нас, що ми можемо мобілізуватися та діяти спільно перед такими глобальними, в даному випадку інфекційними загрозами.

З іншого боку, треба розуміти – що таке кліматичні зміни, які вже відбулися, і які продовжуватимуть відбуватися тому, що кліматична система має велику інерційність. І те, що ми маємо зараз – це результат діяльності людства, ну, десь приблизно, ще з часів Радянського Союзу. І якщо подивитися (зараз є багато ресурсів такої візуалізації), то дуже добре видно все, що стосується циклів. Ці цикли досить відомі (й не треба думати, що кліматологи не в курсі цих циклів – всі в курсі), просто треба розуміти, що, якщо ми, наприклад, говоримо про глобальну температуру – то це стала характеристика планети Земля. Ця глобальна температура 100 років тому змінювалася в межах плюс/мінус 0,2 градуса. Вже в 21 столітті температура піднялась на один градус, хоча індустріальна революція почалася ще в позаминулому столітті. Що це означає? Це означає, що спочатку були викиди, спочатку була зміна хімічного складу атмосфери, яка (ну, оці викиди, їх кількість) почала стрімко зростати після Другої світової війни, з розквітом індустріалізації. Далі, десь із 1960-х років, почала стрімко зростати концентрація вуглекислого газу в атмосфері. І ще через 20 років, у 1980-х роках, почала стрімко зростати температура. Тобто приблизно з такою от 20-річною затримкою цей процес відбувається.

І тепер-от трапилася пандемія, ми знизили викиди. Не набагато, якщо так у глобальному сенсі, але, за різними оцінками, приблизно на 7-8% за рік порівняно з попереднім. Але при цьому концентрація – як зростала, так і продовжує зростати. Тому що цей процес інерційний.

От, наприклад, не буде людства, щезне воно, але температура все одно продовжуватиме підніматися. Чому? Тому що планету нашу вкриває приблизно на три чверті океан, і океан, який уже набрав дуже велику кількість тепла, він його буде ще дуже довго віддавати. Будуть продовжувати танути льодовики. І це такий кумулятивний зв’язок, коли один процес підсилює інший.

Ковід показав, що людство може робити великі речі. Скажімо так, є позитив у тому, що викиди, принаймні, не збільшилися, а навіть трішечки зменшилися. І вийти з цієї кризи екологічнішими – це шанс для людства. Ми хочемо розвиватися, ми хочемо жити краще, але при цьому з умовою – не викидати більше парникових газів. Це було зафіксовано у Паризькій угоді, це засадничий документ. Там ішлося про межі втримання потепління на два градуси (але краще – півтора градуси), і для цього треба, щоб до 2030 року викиди зменшилися наполовину; до 2050-го року треба вийти в нуль, тобто, все, що викидається в навколишній простір, має поглинатися. Тобто щоб планета перебувала в балансі.

Але 2020-й рік там теж прописаний. За цим сценарієм, він мав би бути піком викидів, і в нас є всі шанси зараз втримати цей рік і цей прогноз на зменшення. Якщо ми цей рік ще втримаємо, то з кожним роком у нас буде більше шансів. Або навпаки, з кожним роком можемо втрачати той шанс, що є. Оці роки, минулий рік – вони є критичними. Ковід допоміг у цьому плані.

ПРОБЛЕМА ВОДИ Є І ВОНА ЗАГОСТРЮВАТИМЕТЬСЯ

- Глобальне потепління тягне багато соціальних та інфраструктурних змін. Країни, що розташовані нижче рівня моря, мусять думати про якісь нові інженерні стратегії. Які виклики для України?

- Один ми вже з вами обговорили – це зрошення, меліорація. Інший виклик стосується Карпат, бо там великі ризики повеней, і минулого року дуже постраждали Івано-Франківська, Чернівецька області. Тобто, і це теж великий виклик, де необхідні інженерні рішення, а ще здоровий глузд, щоб не селитися у поймах річок.

Узагалі те, що стосується адаптації міст до зміни клімату, має відбуватися дуже швидко. Тому що міське середовище підсилює температурні рекорди. І тут можуть бути й інженерні, і природні рішення. Озеленення – це природно орієнтоване рішення.

Але, я так думаю, краще довго запрягати (детально продумувати) і швидко їхати. Просто у нас в країні дуже часто й швидко змінюються уряди, і кожен хоче сказати щось нове. Ми завжди міряємося досягненнями з попередниками, тобто, немає тяглості. Якщо є якась проблема, то її вирішує один, другий, третій уряд – і кожен за власним рецептом.

Оці проблеми, як зміни клімату, вони не вирішуються за один, два, три роки. Це мають бути рішення, напрацьовані фахівцями, які виконуються кожним наступним урядом. І повинен існувати діалог і між поколіннями, і між різними гілками влади, і між міністерствами. Бо коли одне міністерство каже одне, а інше каже інше, це не сприяє формуванню екологічної політики.

Я наведу простий приклад. Нещодавно на одному із обговорень у відповідь на критику екологічних активістів, що держава продовжує надавати величезну субсидію «брудній енергетиці», заступник міністра енергетики сказав, що держава надала лише мільярд гривень і цього недостатньо, бо вистачило лише на зарплати шахтарям, але якщо б надали три мільярди, то вистачило б на модернізацію – і галузь стане прибутковою. Його відповідь мене просто увігнала в ступор, якщо чесно – невже вугільну промисловість треба ще модернізувати і заробляти на вугіллі й здоров’ї шахтарів та інших, бо всі ми цим дихаємо і зміни клімату відчуваємо на власній шкурі?

- Так, це ж найбрудніша генерація з усіх існуючих.

- Ну, все що завгодно, тільки якось по-іншому. Ну, чому Британія й Німеччина змогли відмовитися від вуглевидобування, вийти якось із цього, шахтарям запропонувати щось інше. А ми думаємо про модернізацію того, від чого слід відмовлятися?

- Питна вода. Стоятиме ця проблема перед Україною чи ні?

- Вона вже є. Ця проблема вже давно є в південних регіонах, і, звичайно, з розвитком сільського господарства вона загострюватиметься.

Вода взагалі такий продукт, який і містить, і поєднує всі кліматичні проблеми. З одного боку, багато води – проблема, з іншого боку, мало води – теж проблема. Є вода, яка не придатна для споживання, приготування їжі. І забруднення, знову ж таки, цієї води, випаровування цієї води, яке спричиняє сильні опади, повені й т.п. Тобто цей цикл води інтенсифікується в умовах підвищення температури, і ми це добре бачимо. Ми практично вже не спостерігаємо таких затяжних дощів, як колись, років 15-20 тому. У нас же були просто тривалі дощі, пам’ятаєте мабуть. А зараз у нас практично всі опади мають зливовий характер. А це означає: то густо, то пусто, тобто – в одному місці багато, в іншому – мало. І ці зливи ще й можуть змивати родючий ґрунт та робити багато іншої шкоди. Кліматична система мов би вийшла зі стану балансу, саме оце й породжує всі проблеми.

- Ви протягом року бували на конференціях, хоч і онлайн, чи є якісь нові дані чи цифри по климатичній кризі?

- Минулий рік був дуже інтенсивний, незважаючи на те, що він проходив онлайн. Інколи у мене було по чотири конференції, скажімо так, з ранку до ночі, намагалися враховувати різні часові пояси і т.д. І наразі готується шостий оцінювальний звіт групи експертів з питань зміни клімату, в якому я беру участь. Це міжурядова група експертів. І цей звіт буде готовий і буде прийматися урядами всіх країн наприкінці липня ц.р.

І є в ньому нові свідчення того, що ця криза посилюється. Цьому питанню приділяється надзвичайна увага, у цій організації ми проаналізували десятки тисяч публікацій. І цей звіт, який називається «Фізична основа зміни клімату», охоплюватиме всі можливі аспекти. Він міститиме все, що стосується природних циклів, починаючи з мільярдів років тому, до наших днів – і далі на пару століть. Там будуть представлені оновлені сценарії розвитку, які показуватимуть, чого очікувати, якщо глобальний рівень потепління буде півтора, два, три чи чотири градуси.

І ще в цьому звіті будуть саме регіональні аспекти. Тому що, коли ми говоримо про глобальне потепління, глобальні рівні – це одне, але глобальне потепління для різних регіонів означатиме різні зміни характеристик. І в цьому звіті буде інтерактивний атлас, в якому я також беру участь, і в якому можна буде це подивитися по різних регіонах, у т.ч., звичайно, і для України, як частини Центральної Європи.

- Чи праві ті дослідники, які кажуть, що зниження споживання їжі може позитивно вплинути на світову екосистему?

- Я б сказала, швидше – так. Але тут треба ще зауважити, що в нас же є просто перевиробництво тої самої їжі, коли 30% іде просто у смітник. Це досить великий об’єм. І давайте почнемо хоча би з того, що не будемо викидати, не будемо перевиробляти, будемо споживати стільки, скільки треба.

У іншому звіті вищезгаданої групи експертів, який називається «Зміни клімату і суходіл» є такі оцінки, які мене вразили. У світі приблизно 800 млн людей, які страждають від недоїдання, і 2 млрд – які страждають від зайвої ваги. Тому, знову ж таки, слід шукати балансу та перерозподілу. Є надлишок споживання м’яса, яловичини, особливо – у Південній Америці.

Я сама це бачила, колись там у ресторані нас попередили, що нам слід замовляти на компанію лише одну тарілку м’яса, бо нею можна наїстися компанії з п’яти людей.

І коли, наприклад, в Уругваї корів у п’ять разів більше, ніж мешканців країни, – це явне свідчення перекосу. І коли під випаси знищують тропічні ліси зі швидкістю 40 футбольних полів за хвилину, то немає у цьому екологічної логіки чи здорової перспективи.

- Які корисні навички в умовах зміни клімату людям слід виробити вже сьогодні?

- Мабуть, найбільш корисна звичка – це думати. Ресурси цієї планети вичерпні. Уявіть, що ми – як у комп’ютерній грі, тобто – у нас є ресурс і ми якось цим користуємося, і треба вижити всім, і якщо хтось направду загине, то від цього нічого гарного не буде, тому що біорізноманіття – це теж дуже важливо для всіх.

Корисна звичка – не орієнтуватися на споживання, тобто думати – чи воно тобі потрібне, чи ні – в першу чергу, оця купівля аби-чогось. Чи дійсно треба дитині купувати якісь супермодні іграшки, чи може краще з цією дитиною вийти на природу і показати їй, як розпускаються квіти, послухати птахів, поки вони ще є на цій планеті?

Узагалі екологічна свідомість формується з дитинства. Але й у дорослому віці можна усвідомити багато чого. Зараз навесні триває акція “Ми хочемо дихати”, тобто озеленення міст. Людина ж може без їжі обходитися тижнями і вижити, без води – мабуть, кілька днів, а от без повітря – кілька хвилин буквально. І оце саме повітря – це те, що ми псуємо викидами, тим, що ми спалюємо в лісі, не розуміючи, що це ж один ланцюжок. Я це дуже добре розумію, як воно, це вогнище, таке малесеньке у лісі, трохи запалилося, трошки потрапило в повітря. А повітря – це рухома оболонка нашої планети. Воно таке, наче ми його не бачимо, не відчуваємо. Але ж ми кажемо – як повітря потрібне, без цього повітря нічого не буде, планета Марс нас не врятує.

І якщо ми почнемо берегти це повітря, хоча би почнемо з цього, то, мабуть, далі й все інше вдасться також. Тому, повертаючись до вашого запитання, найбільш корисна звичка – думати, думати про наслідки своїх дій. Завжди.

Лана Самохвалова, Київ