28 квітня. Пам’ятні дати

Сьогодні чергова річниця сумнозвісної операції «Вісла» - депортації українців з їх етнічних земель у Польщі.

Операція «Вісла» розпочалася о 4 годині ранку 28 квітня 1947 року. У ній були задіяні сім дивізій Війська Польського, дивізія Корпусу внутрішньої безпеки, три окремих полки (піхотний, автомобільний і саперний). До операції були також підключені сотні співробітників міліції, служби безпеки та добровільного резерву міліції. Загальна кількість «силовиків» склала близько 20 тисяч осіб. В цей же час відділи НКВС і чехословацької армії заблокували східні і південні кордони Польщі від Бреста до Нового Сончу. Безпосереднє командування операцією здійснював міністр оборони Польщі маршал Міхал Ролі-Жимерський. Ще у вересні 1944 року між Українською, Білоруською та Литовською РСР з одного боку та Польським комітетом національного визволення з іншого, була укладена угода, згідно якої відбувався «обмін населенням» - етнічні поляки відправлялися до Польщі, а українці, білоруси та литовці - в СРСР. Переселення почалося у листопаді 1944. За два роки з СРСР до Польщі було переселено майже 1,1 млн чоловік (з них 823 тис. з території України); з Польщі до УРСР виїхало 482 800 українців. На жаль, це був тільки перший етап масових депортацій. Звісно, що переселення і масові репресивні акції польського уряду щодо українського населення викликали закономірну протидію національно-патріотичних сил – УПА та ОУН, що являло собою серйозну загрозу для існуючого тоталітарного режиму в Польщі. У цих умовах польська влада, продовжуючи свою антиукраїнську політику, вирішила цілком виселити українське населення з його етнічних земель і розселити по всій Польщі. Формальним приводом до початку операції «Вісла» стала загибель 28 березня 1947 року у бою із загоном УПА заступника міністра оборони Польщі генерала Кароля Сверчевського. Того ж дня на нараді політбюро Польщі було прийняте рішення про повну депортацію українського населення у новостворені на колишніх німецьких землях воєводства. Вже до кінця 1947 року було переселено близько 150 тис. чоловік, посаджено в концтабір Явотно 3936 чоловік, убито 655 чоловік, арештовано 1466 членів українського національного підпілля. Одночасно разом із польською «Віслою» до осені 1947 року у Чехословаччині проходила «Акція Б» - перехоплення чехословацькими збройними силами і службою безпеки загонів УПА, які намагалися прорватися з Польщі до американської зони окупації в Австрії. На початку осені 1947 року Роман Шухевич розпустив структури УПА та ОУН у Польщі. Проте, це було ще не все. У 1951 році на Львівщині в районі Белза було скориговано польсько-радянський кордон, і полякам міста довелося переселятися до Польщі, а сам Белз заселено українцями. Лише 3 серпня 1990 року парламент Польщі засудив насильницьке переселення українців. А у 2007 році президентами Польщі і України операція «Вісла» була засуджена як така, що відбулась з порушенням прав людини.

Події дня:

28 квітня 2014 року, в Донецьку відбувся перший і єдиний проукраїнський мітинг «За єдину Україну», який завершився грандіозним кривавим побоїщем. Двотисячний мітинг розпочався в другій половині дня під цілком мирними гаслами: «Слава Донбасу, шахтарям – слава», «Донбас – це Україна», «Схід і Захід разом» тощо. Люди співали гімн України, «Червону Руту». Коли учасники зібрання і мирної ходи вже почали розходитися, то піддалися нападові з боку агресивно налаштованих молодиків у камуфляжі, з битами і арматурою в руках. Як виявилося, у багатьох із них була не тільки холодна, але й вогнепальна зброя. Тітушки час від часу вигукували проросійські гасла й діяли  точнісінько в традиціях гітлерівських погромників-нацистів часів «Кришталевої ночі», або «Пивного путчу» - швидко і гранично жорстоко.  Поранених наздоганяли й калічили по дворах. В результаті 13 проукраїнських демонстрантів отримали поранення різного ступеню важкості, чимало побитих людей навіть не зверталися за медичною допомогою. Міліція, а її було того вечора чимало, майже не втручалася в події, залишаючись відстороненим спостерігачем кривавого дійства й жодним чином не запобігала насиллю. Невдовзі майже вся вона віддано служитиме так званій ДНР, що показала того дня своє кримінальне нутро.

Ювілеї дня:

95 років від дня народження Гарпер Лі (1926-2016), американської письменниці. Нелл Гарпер Лі в історію американської літератури увійшла як авторка одного єдиного роману – «Убити пересмішника» (1960; Пулітцерівська премія), але саме цей твір поставив її ім’я поряд із Селінджером, Кеном Кізі та Філіпом Ротом. Існує чудова голлівудська екранізація цього роману (1962; режисер Роберт Малліган) з Грегорі Пеком у головній ролі. У 2007 році письменниця була удостоєна найвищої американської нагороди – Президентської медалі свободи. Нелл Гарпер Лі народилась у містечку Монровілл (шт. Алабама) у родині адвоката. Була подругою дитинства Трумена Капоте – згодом відомого американського письменника. У 1948 році, коли вийшов роман «Інші голоси, інші кімнати», який одразу ж зробив Трумена Капоте американською знаменитістю, батько сказав Нелл: «Хіба ти не розумієш, що з Монровілла не можуть вийти дві знаменитості?» Він хотів, аби донька кинула сумнівні мрії про літературу, а стала, так само як і він, юристом. Дівчина поступила на юридичний факультет Алабами, але невдовзі кинула навчання – вона добре розуміла, що відсутність манер і лоску робить її непридатною для професії юриста. Натомість поїхала до Нью-Йорка, намагаючись увійти до певних літературних кіл, але без особливого успіху – ніхто не звертав на неї жодної уваги – надто провінційною, надто «сірою» була Гарпер Лі. Коли її питали, чим вона займається, Нелл відповідала, що пише роман, але це нікого не цікавило і не дивувало, «бо писали тоді всі». Тому, коли у 1960 році вийшов друком роман «Убити пересмішника» (побудований значною мірою на автобіографічному матеріалі), і який майже повторив приголомшливий успіх роману «Над прірвою у житі» (1951) Джерома Девіда Селінджера, завсідники богемних тусовок були здивовані. «Як, це та сама Гарпер Лі?», - питали вони один у одного. Утім, і з настанням слави і визнання (однакового як з боку критиків так само і читачів), письменниця не перетворилася на світську левицю – вона вела досить усамітнене, не публічне життя, хоча й була почесним членом усіляких громадських організацій США (наприклад, вона була членом американської Національної Ради мистецтв, членом Алабамської почесної академії та ін.). Письменниця дуже рідко давала інтерв’ю і виступала на публіці. «Краще вже бути мовчазною, ніж балакучою дурепою…» - відповіла вона якось на прохання виступити з промовою на якомусь урочистому публічному заході. Друга її книга, що вийшла влітку 2015 року, «Піди, постав сторожу» – розрекламована, очікувана, але успіху «Пересмішника» вона не мала.

80 років від дня народження Ірини Жиленко (1941-2013), української поетеси-шістдесятниці, лауреата Державної премії України ім. Т.Г. Шевченка за поетичну збірку «Вечірка у старій винарні» (1994). Працювала у пресі. Автор близько 20 книг. Серед них збірки: «Соло на сольфі», «Автопортрет у червоному», «Вікно у сад», «Дівчинка на кулі», «Євангеліє від ластівки» та ін. Опублікувала низку повістей та ліричних збірок для дітей («Достигають колосочки», «Вуличка мого дитинства»). Дружина відомого українського письменника Володимира Дрозда (1939-2003). Одна з останніх книг Ірини Жиленко – автобіографічна книга спогадів «Homo Feriens» (2011), яка є, за словами Михайлини Коцюбинської, «колективним портретом в історичному і психологічному інтер’єрі шістдесятництва».

80 років від дня народження Василя Лопати (1941), відомого українського графіка, «батька» українських грошей - гривні. Народний художник України (2001), лауреат Шевченківської премії (1993), лауреат Міжнародної премії з екслібрису (Англія) та багатьох інших престижних професійних відзнак. Автор триптиха за мотивами творів Лесі Українки, серій «Життя і творчість Г.С. Сковороди», «Українські народні думи», ілюстрацій до «Кобзаря» Т.Г. Шевченка, повісті «Страшна помста» М. Гоголя; оформлення українського дипломатичного паспорту та паспорта громадянина України (1991). Творчий доробок майстра складає понад 700 робіт, 25 персональних виставок, він проілюстрував більше 65 книжкових видань і сам написав декілька книжок. Родом Василь Лопата з Чернігівщини, малював з дитинства, мріяв стати художником. Після школи вчився на зоотехніка – рідні хотіли, аби у нього був «шмат хліба». Але така цілком земна професія його не влаштовувала і він, з червоним дипломом зоотехніка, поїхав до Києва. Вчився в училищі прикладного мистецтва в Лаврі, потім служив в армії, згодом став студентом графічного факультету Київського художнього інституту. Вчився у славетних українських художників Василя Касіяна та Михайла Дерегуса. Роботи Василя Лопати на сьогодні зберігаються в музеях України, США, Канади, приватних колекціях. Останнім часом митець мешкає разом із сім’єю в США.

Сьогодні святкує свій день народження Пенелопа Крус (1974), іспанська кіноактриси. Знімалась у фільмах: «Жива плоть», «Все про нашу матір», «Нема вістей від Бога», «Кокаїн», «Ванільне небо», «Готика», «Сахара», «Бандитки». Володарка «Оскару» у 2009 року за роль другого плану у фільмі «Віккі Христина Барселона». Багаторазова номінантка найпрестижніших світових кіно премій. Крім творчих, Пенелопа Крус також є володаркою кількох спеціальних премій: у 2006 році у Франції актрису нагородили Орденом мистецтв і літератури III ступеня, а у 2007 році королева Іспанії Софія вручила Пенелопі золоту медаль за пропаганду іспанської культури в США.