15 травня. Пам’ятні дати

Сьогодні в Україні відзначають День Європи, а у світі - Міжнародний день сімей.

Після здобуття незалежності, Україна ухвалила стратегічний курс на євроінтеграцію та висловила наміри якнайшвидше приєднатися до Європейського співтовариства.

Саме тому й був встановлений у нашій країні День Європи, який відзначається з 2003 року згідно з Указом Президента «Про День Європи» у третю суботу травня.

Україна – єдина держава не член ЄС, в якій на державному рівні відзначається День Європи. В самій Європі цей день відзначається щорічно: 5 травня Радою Європи та 9 травня Європейським Союзом як річниця проголошення плану виходу Європи з післявоєнної кризи міністром закордонних справ Франції Робер Шуманом 9 травня 1950 року, відомої також як Декларація Шумана.

Традиційно з нагоди Дня Європи в Україні організовуються і проводяться святкові тематичні заходи. Проте, через пандемію коронавірусу другий рік поспіль святкування проходять здебільшого онлайн.

Цього року офіс Віце-прем’єр-міністра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції започаткував онлайн-марафон #миEUкраїна. Впродовж тижня органи влади ділились на своїх сторінках в мережі Facebook історіями про те, як вони кожного дня своїми рішеннями втілюють шість базових цінностей Європейського Союзу.

Крім того, сьогодні за ініціативи ООН відзначається Міжнародний день сімей. Міжнародний день сімей встановлений Генеральною Асамблеєю ООН у 1993 році й покликаний привернути увагу світового співтовариства до проблем сім’ї, підвищити рівень поінформованості у питаннях, стосовно сімей і поглибити знання соціально-економічних і демографічних процесів. Як зазначають в ООН, родина продовжує залишатися центром соціального життя, забезпечуючи благополуччя всіх її членів, починаючи з навчання дітей і закінчуючи турботою про літніх людей. Стратегії, орієнтовані на інтереси сім’ї, можуть сприяти досягненню перших п’яти цілей в царині сталого розвитку: викорінення злиднів і голоду, забезпечення здоров’я населення, благополуччя для людей всіх вікових категорій, доступ до освіти протягом усього життя і досягнення гендерної рівності. ООН розглядає сім’ю як основний елемент суспільства, тому, вважають в організації, коли зневажаються права однієї сім’ї, під загрозою знаходиться все людство. Проголошення Міжнародного дня сімей стимулювало проведення низки пропагандистських заходів, включно з національними днями сім’ї. У 2021 році святкування Міжнародного дня сімей присвячено впливу нових технологій на добробут сімей.

Ювілеї дня:

167 років від дня народження Івана Горбачевського (1854-1942), українського біохіміка, гігієніста, епідеміолога і громадського діяча. У 1875 році закінчив Віденський університет, в якому спочатку і працював. У 1883–1917 рр. – професор кафедри лікарської хімії Чеського університету в Празі, з якою пов’язано усе наукове життя вченого (у 1902–1903 рр. був ректором цього університету). На початку ХХ ст. обіймав кілька урядових посад у тодішній Австро-Угорщині, до якої входила і Чехія. Так, у 1917–1918 рр. був першим міністром здоров’я Австро-Угорщини. З 1925 року Горбачевський – один із засновників, а згодом упродовж багатьох років ректор Українського вільного університету (1921), що почав функціонувати у Відні, пізніше – у Празі та Мюнхені. В університеті поєднував викладацьку та наукову роботу: брав участь у розробленні української хімічної термінології, видав українською мовою курс органічної хімії, опублікував велику кількість статей. Упродовж багатьох років навіть згадувати ім’я видатного вченого в Україні було заборонено.

164 роки від дня народження Миколи Соловцова (справж. – Федоров; 1857-1902), актора, режисера, антрепренера. Чоловік Марії Глєбової (актриса і антрепренер). Сценічну діяльність почав у 1875 році. Грав у театральних трупах Києва, Полтави, Харкова. У 1891 році разом з групою акторів створив київське «Товариство драматичних артистів». Цей театр, відомий як «Театр Соловцова», став одним із кращих театрів у Російської імперії. Соловцов очолював його до кінця життя і був основним режисером. Одночасно утримував й антрепризу в Одесі.  Один з організаторів Київського літературно-артистичного товариства, видавав «Київську газету». Помер у Києві, похований на Байковому кладовищі.

148 років від дня народження Павла Скоропадського (1873–1945), українського державного та політичного діяча, воєначальника, гетьмана Української Держави (1918). Походив із козацько-шляхетського роду. Засновником його був виходець з Уманщини Федір Скоропадський, який воював у війську Богдана Хмельницького і поліг під Жовтими Водами. Онук Федора Іван Скоропадський у 1708–1722 рр. був гетьманом України. Павло Скоропадський народився у німецькому Вісбадені в сім’ї повітового предводителя дворянства. Виховувався у пошані до української старовини і культури. Закінчив пажеський корпус – привілейований навчальний заклад при царському дворі. Влітку 1917 року він українізував 34-й армійський корпус на Південно-Західному фронті (40 тис. солдатів і офіцерів). На з’їзді в Чигирині, де було задекларовано відновлення стану українських козаків, Скоропадського обрали почесним атаманом вільного козацтва. Під тиском Симона Петлюри Скоропадський змушений був залишити службу у військах, і зблизився з партією українських хліборобів-демократів. Близькі йому люди з І Українського (колишнього 34-го) корпусу і вільного козацтва утворили так звану «Українську народну громаду». Ця організація лобістського типу почала проштовхувати думку про те, що тільки сильна диктаторська влада здатна вивести країну з безладдя й анархії. Найдоцільнішою, на їх погляд, формою влади було гетьманство, а найкращою кандидатурою на гетьмана – Павло Скоропадський. 29 квітня 1918 року владу Центральної Ради було повалено, а Скоропадського було проголошено гетьманом. Чимало зробив гетьман для України – запроваджував українські державні, культурні та наукові установи, вводив українську атрибутику. Проте йому не вдалося зробити головного – подолати більшовицьку агітацію та опозиційні настрої в суспільстві, зумовлені автократичними методами правління гетьманської влади й невирішеністю аграрного питання. За гетьманства Скоропадського було відкрито близько 150 нових україномовних гімназій, у Києві та Кам’янці-Подільському створено два нові університети, засновано Національний архів та Національну бібліотеку, відкрито Українську академію наук. Утім, 14 листопада 1918 року, намагаючись зберегти владу, гетьман проголосив федерацію Української держави з майбутньою небільшовицькою Росією, що стало приводом до антигетьманського повстання 13 грудня 1918 року. Як відомо, владу захопила тоді Директорія. Гетьманові довелося емігрувати до Німеччини. В еміграції, у листі до колишнього петербурзького професора Могилянського від 25 січня 1921 року Скоропадський писав: «Можливо, я помиляюсь, але я рішуче тієї думки, що російських людей, які допускають чесно не тільки федеративну Україну, але Україну хоча б з деякою культурною автономією, майже немає… Так чи ні? Якщо ні, то назвіть мені хоча б кілька людей, мене це дуже цікавить, я, признаюсь, таких людей шукав, але не знаходив; віра моя раніше, що такі російські люди існують, була, між іншим, однією з причин мого провалу у вісімнадцятому році в Україні…» 16 квітня 1945 року під час бомбардування станції Платлінг поблизу Мюнхена Павло Скоропадський був смертельно поранений і 26 квітня помер у шпиталі монастиря Меттен. Похований у м. Оберсдорф у родинному склепі Скоропадських.

Роковини смерті:

День пам’яті Казимира Малевича (1878-1935), видатного художника, митця зі світовим ім’ям. Народився Казимир Малевич у Києві у сім’ї Северина та Людвіки Малевичів. Батько був інженером цукрового виробництва, сім’я часто переїжджала з одного містечка до іншого, від однієї цукроварні до іншої. До 17 років жив на Поділлі (Ямпіль), Харківщині (Пархомівка, Білопілля), Чернігівщині (Вовчок, Конотоп). Малювати вчився у Миколи Пимоненка, в Київській мистецькій школі (1895–1897). У 1904 році переїхав до Москви, але згодом, поживши недовго у білокам’яній, червоному Пітері та білоруському Вітебську, в 1927 році знову переїхав до Києва. В 1927–1930 рр. викладав у Київському художньому інституті, мав намір працювати з Олександром Архипенком. Але початок репресій в Україні проти інтелігенції змусив Малевича знову повернутись у Ленінград. Митець неодноразово зізнавався, що найяскравіші враження і спогади, всі кольори – українські, з дитинства. У 2004 році вийшов двотомник листів Казимира Малевича і спогадів про нього - «Малевич о себе. Современники о Малевиче. Письма. Документы. Воспоминания. Критика» – найповніше і найфундаментальніше зібрання текстів про життя і творчість художника, з якого можна дізнатися чимало цікавого про непересічну особистість митця. Наприклад про те, що у нього був сильний, владний характер. Хоч і був дещо недорікуватим, але блискуче володів мистецтвом риторики – супрематичними маніфестами так і сипав. Міг бути різким, кривдником, самодуром. Але його обожнювали численні учні. І багато всього іншого – таких рис характеру, яких начебто й не очікуєш від автора «Чорного квадрата». У 1930 році Малевич був арештований, сидів у в’язниці (його звинувачували у шпигунстві), але невдовзі випустили. Цілком імовірно, що «вгорі» знали про його хворобу, тому й вирішили, що рано чи пізно рак знищить митця так само як Колима, або куля. У вересні 2012 Київрада перейменувала вулицю Боженка у вулицю Казимира Малевича (саме на цій вулиці, тоді Бульйонській, народився художник).