Резильєнтність: Стратегія виживання в умовах гібридних загроз
Національна резильєнтність сьогодні є одним з найкращих каталізаторів національної безпеки держави та її цивілізаційної суб’єктності
В сучасному турбулентному світі незалежність є похідною від цивілізаційної суб’єктності. Без цивілізаційної суб’єктності незалежність стає формальністю, маскою, яка прикриває зовнішній вплив. Втім, недостатньо просто мати цивілізаційну суб’єктність, вона повинна бути стійкою або резильєнтною (від. англ. resilience – життєстійкість, спроможність відновлюватись).
Резильєнтність – медичний термін, який останнім часом міцно закріпився в міжнародній політиці. У первинному значенні резильєнтність – це сукупність притаманних суб’єкту рис, які роблять його здатним долати стреси та важкі періоди конструктивним шляхом.
В контексті цивілізаційної суб'єктності резильєнтність – це така стратегія, яка здатна зберегти збалансований розвиток та успішно протистояти зовнішнім і внутрішнім викликам; зусиллями політичної та інтелектуальної еліти передбачати й нейтралізувати ці виклики.
З точки зору сучасної міжнародної практики резильєнтність – це здатність суб’єкта міжнародних відносин протидіяти гібридним загрозам. Риси, що обумовлюють таку здатність, не завжди є притаманними, у багатьох випадках їх необхідно набувати.
Резильєнтність починається з розуміння гібридних загроз, які постійно «мігрують» і змінюються. Відтак, для країни як цивілізаційного суб’єкта та суб’єкта міжнародних відносин одночасно потрібна динамічна ідентифікація потенційних гібридних ризиків за результатами всебічного вивчення зовнішнього та внутрішнього середовища.
Не менш важливим для резильєнтності є усвідомлення здатності до неї, тобто наявності притаманних для цього рис та визначення тих якостей, яких необхідно набути.
Найбільш успішною стратегією резильєнтності є випередження викликів та загроз. Така стратегія дозволяє вчасно усвідомити та підготуватися з метою мінімізувати політичні й матеріальні втрати, які можуть бути катастрофічними для національних інтересів країни, її цивілізаційної суб’єктності та взагалі для її існування. Як забезпечити таку стратегію випередження? Хто здатен здійснити її? Які можуть бути етапи реалізації резильєнтності як стратегії випередження загроз та викликів?
Перш, ніж відповісти на ці питання, з’ясуємо сутнісні риси сучасного світу – епохи гібридних воєн і пандемії. Це допоможе нам усвідомити не лише формальні, але й змістовні риси резильєнтності.
По-перше, в сучасному світі глобальна економічна взаємодія поступилася місцем політичній та безпековій, що викликає кризу самої суті глобалізації як результату економічної експансії передових держав і транснаціональних корпорацій.
По-друге, в сучасному світі інтереси однозначно домінують над цінностями. Іншими словами, сьогоднішній світ це світ егоцентризму та ситуативних союзів.
По-третє, в сучасному світі хитаються, а часом навіть і руйнуються усталені системи міжнародного порядку та колективної суб’єктності. Здобуття й збереження суб’єктності все більше стає індивідуальною справою.
Вказані риси і роблять принципово важливою резильєнтність як стратегію випередження викликів і загроз цивілізаційній суб’єктності, умову збереження і розвитку реального суверенітету й незалежності.
Змістовне наповнення стратегії резильєнтності передбачає постійний аналіз 1) зовнішніх і 2) внутрішніх викликів і загроз.
Для моніторингу зовнішніх викликів та загроз передусім слід виділити країни (союзи країн), національні інтереси яких перетинаються – реалізуються в одному напрямі чи суперечать одні іншим. Ступінь цього можна оцінювати, наприклад, по трьохбальній шкалі: слабо; сильно; дуже сильно.
На сучасній геополітичній арені виділяються щонайменше такі гравці як США, НАТО, Європейський Союз, Росія, Китай. Їх інтереси перетинаються найбільшою мірою.
Потрібен постійний аналіз змін інтересів цих геополітичних гравців. Слід постійно аналізувати динаміку сили та якості їх цивілізаційної суб’єктності. Це дозволить усвідомлювати, коли випереджати загрози та виклики й на кого і як повинне бути спрямоване таке випередження з метою максимального скорочення втрат. В цьому плані показовими є слова Уїнстона Черчилля: «Я не можу передбачити вам дії Росії. Це загадка, загорнута в таємницю і поміщена всередину головоломки; але, можливо, є ключ. Цей ключ – російський національний інтерес».
При цьому важливо усвідомлювати не тільки інтереси, але й цінності, які сповідує той чи інший суб’єкт, і, особливо, його керманич/політичні еліти. Врахування світоглядних і психологічних факторів є необхідним при вибудовуванні ефективної стратегії резильєнтності.
Для кожного ключового геополітичного гравця слід виділити свої «червоні лінії», при наближенні до яких має модернізуватися вже сформована або втілюватись нова стратегія резильєнтності. Для кожного ключового геополітичного гравця слід створити прогностичну модель, яка водночас не повинна відображати занадто далеке майбутнє. Ефективними є часовий проміжок від року до п’яти – в залежності від динаміки й інтенсивності подій.
Аналіз як зовнішніх, так і внутрішніх викликів і загроз цивілізаційній суб’єктності країни потребує осмислення в контексті економічної, соціально-політичної, правової, військово-політичної, духовно-культурної, освітньо-наукової та мережево-інформаційної резильєнтності.
Однією з найбільш важливих є зовнішньополітична резильєнтність, яка потребує постійного поглибленого аналізу міжнародного середовища на предмет наявності в ньому явних та гібридних загроз, здатності ефективно протидіяти їм.
Військово-політична резильєнтність може бути виділена окремим напрямом, враховуючи стан гібридної війни, в якому знаходиться сьогодні світ. При реалізації даного напряму резильєнтності важливим є дослідження міжнародного військово-політичного середовища та власного військо-політичного й військово-технічного потенціалу.
Зупинимося тепер на напрямах, які, на перший погляд складають внутрішній вимір резильєнтності, але насправді в умовах глобального світу є одночасно і внутрішніми, і зовнішніми.
Економічна резильєнтність. Зрозуміло, що успішна економіка є базисом цивілізаційної суб’єктності, а тому важливим елементом стратегії резильєнтності. Потрібен аналіз зовнішньо- та внутрішньоекономічного середовища на предмет наявності викликів і загроз, окреслення найбільш реальних шляхів відповідей на них. Важливою складовою економічної резильєнтності країни є енергетична резильєнтність, яка потребує проведення моніторингу світового й регіональних енергетичних ринків та реалізації ефективної енергетичної політики в контексті усвідомлення актуальних викликів та можливостей протидіяти ним.
Соціально-політична й правова резильєнтність передбачає аналіз й нейтралізацію викликів і загроз в контексті розвитку внутрішньої політики, політикуму, взаємодії держави і громадянського суспільства, а також правової та правоохоронної систем, їх місця в міжнародно-правовій архітектурі.
Гуманітарна резильєнтність потребує аналізу викликів розвитку людини, забезпеченню її базових потреб і прав та ефективну відповідь на них шляхом належного захисту гуманітарної сфери, її суб’єктів та інститутів. В гуманітарну резильентність, слід включити демографічну резильентність – як актуальний напрям, одним з найважливіших елементів якого є міграційні проблеми в глобалізованому світі.
Духовно-культурна резильєнтність вимагає ґрунтовного дослідження мистецького та релігійного середовища як таких, що мають найбільший вплив на формування світогляду, аналізу викликів у цій сфері й вироблення рекомендацій по їх нейтралізації.
Освітня й наукова резильєнтність передбачає аналіз викликів у контексті розвитку освіти і науки, зокрема, зовнішніх впливів на ці сфери. Успішні відповіді на подібні виклики потребують збалансованого поєднання зарубіжних інновацій в організації освітньої і наукової сфер з розвитком продуктивних традицій.
Резильєнтність масових комунікацій (мережево-інформаційна резильєнтність) потребує оцінки інформаційного середовища (передусім ЗМІ, соціальних мереж, Інтернету) на предмет наявності викликів та здатності ефективно їм протидіяти. Мережево-інформаційний рівень резильєнтності слід виділити особливо – розвиток соціальних мереж в Інтернеті та спілкування в них у ХХІ столітті став фактором змін і в економічній, і в політичній, і, навіть, духовно-культурній сферах.
Поняття «національна резильєнтність» і «національна безпека» є достатньо близькими – на перший погляд, навіть тотожними. Проте більш глибоке осмислення проясняє відмінності: національна безпека – це стан захищеності ідентичності держави та самого її існування, реалізації її національних інтересів. У свою чергу, резильентність постає доволі ефективною стратегією та фундаментальною запорукою національної безпеки. При цьому, надзвичайно важливо зрозуміти, що і національна безпека як стан, і національна резильєнтність як стратегія є лише засобами досягнення й розвитку сильної та гуманістичної цивілізаційної суб’єктності країни. Адже саме така суб’єктність відкриває для громадян можливість розвитку, гідної самореалізації та належного життя.
Резильєнтність є смислом і метою безпеки. «Пропущені удари» призводять до справжніх економічних, екологічних, гуманітарних криз, безнадійного відставання від більш ефективних і потужних гравців, втрати суб’єктності, рівня життя та можливості самореалізації.
Тому випередження й нейтралізація на ранніх етапах стає своєрідною профілактикою серйозних хвороб, які по суті, є деформаціями цивілізаційної суб’єктності. Така профілактика є значно менш затратною, ніж подальше лікування. Іншими словами, якщо ми припустимо, що національна безпека держави є необхідним мінімумом цивілізаційної суб’єктності, то національна резильєнтність сьогодні є одним з найкращих її каталізаторів.
Єгор Божок, Надзвичайний і Повноважний Посол України
Сергій Пирожков, академік, віце-президент Національної академії наук України
Назіп Хамітов, доктор філософських наук, професор