Як працює система позашкільного виховання українських дітей на прикладі військово-патріотичної гри «Сокіл» («Джура»)
Необхідно на законодавчому рівні закріпити норму про те, що це виховна система у форматі освіти, а не разові заходи
Протягом липня 2021-го року в трьох областях України відбувається ІІІ Всеукраїнський етап дитячо-юнацької військово-патріотичної гри «Сокіл» («Джура»). Таборуватися учасники різних вікових груп будуть у Закарпатській, Кіровоградській та Чернівецькій облаcтях.
«Сокіл» («Джура») – всеукраїнська дитячо-юнацька військово-патріотична гра, метою якої є військово-спортивне і національно-патріотичне виховання української молоді на основі традицій українського козацтва. «Джура» є формою позакласної роботи з патріотичного виховання школярів, засобом формування патріотичної свідомості та спортивно-оздоровчої роботи.
Як відбувається дитячо-юнацька військово-патріотична гра «Сокіл» («Джура»)? Що ми знаємо про цей унікальний виховний метод та які напрямки роботи позашкільної освіти є найбільш дієвими у сфері національно-патріотичного виховання в етері програми «Діалоги про НПВ» на радіо «Армія.FM» говорили із директором Українського державного центру національно-патріотичного виховання, краєзнавства і туризму учнівської молоді Сергієм Недільком.
Сергій Неділько – історик, юрист, громадський діяч та один із організаторів і координаторів Всеукраїнської дитячо-юнацької військово-патріотичної гри «Сокіл» («Джура»).
Загалом, за його словами, саме система позашкілля є важливою складовою становлення молодої людини, адже більше передбачає виховання, а не навчання. «У позашкіллі все відбувається через практику – не через теорію, яку за підручником завчили, а через виховання. Чи стає вивчене за підручником якоюсь ціннісною частиною свідомості дитини? Не все і не завжди. Це можна побачити у діяльності дитини поза межами навчального класу», – пояснює Неділько.
Головний виховний метод гри «Сокіл» («Джура») полягає у трьох основних компонентах: по-перше, діти вчаться на практичних завданнях самостійно ухвалювати рішення, по-друге, виконувати ці рішення, і, по-третє, аналізувати ситуацію: що вони зробили і для чого вони приймали свої рішення.
Основна базова одиниця гри – рій – це невелика група дітей, яка формується за принципом багатозадачності, який би міг виконати і мистецьке завдання, і спортивне завдання, і військово-прикладне. Рій формується на основі класу і школи. На базі школи може бути створено кілька роїв, які формують єдиний курінь. Курінь формується за «пластовим», скаутським принципом, де в одній міні-організації є представники різних вікових груп: «соколи» представляють старшу вікову групу, «джури» – середню вікову групу, найменших умовно називають «котигорошками».
«Ідея наявності трьох вікових груп полягає в тому, що у процесі підготовки до якихось заходів, змагань, конкурсів, вони взаємодіють між собою. Але взаємодія пов’язана не тільки з підготовкою заходів. Формат куреня є живим організмом, де діти можуть самостійно проявляти ініціативу та ініціювати різні напрямки, які напряму не стосуються, наприклад, якогось мілітарного завдання, а стосуються життя школи в цілому. Таке собі «мінісамоврядування». Життя мікрорайону – завдання, яке діти також можуть брати на себе і допомагати дорослим вирішувати його», – наголошує директор Українського державного центру національно-патріотичного виховання, краєзнавства і туризму учнівської молоді.
У форматі гри «Сокіл» («Джура») є кілька напрямів, де можна реалізувати себе. З одного боку, це декілька змагальних елементів, які пов’язані виключно із спортивним напрямком. Окремий напрямок – творчо-мистецький, і ще один, який не є основним, проте є не менш важливим, – це напрямок мілітарної підготовки, навчання всьому, що пов’язане з військовою справою.
Окремо впроваджуються державницькі елементи, пов’язані із державними символами і ритуал, пов'язаний із формуванням ціннісних орієнтирів у дітей. «Незалежно від того, чим дитина займається: чи спортивними прикладними заходами, чи мистецькими, чи виконує завдання із навчальною зброєю, – головним є усвідомлення дитиною, хто є нашими пращурами, яку спадщину ми передаємо дітям. Є такий вислів, що нашу землю ми не успадкували у своїх батьків, а взяли в борг у своїх дітей. І ми також намагаємося йти за таким принципом, прищеплюючи нашим дітям в процесі гри саме такі ціннісні орієнтири», – розповідає Сергій Неділько про основне ціннісне наповнення гри «Сокіл» («Джура»).
Однією зі значущих проблем, на його думку, є сама система розбудови пріоритетів місцевої влади, яка стосується підтримки заходів із позашкільного виховання. Без підтримки Міносвіти, Міноборони та інших відомств, без активної участі громадських організацій та ветеранів АТО/ООС проводити гру було би набагато важче. Більше того, самі ветерани наголошують на тому, що якби подібні позашкільні заходи масштабно проводилися на території України протягом останніх 20-30 років, то подібної ситуації із військовою агресією на сході України могло би й не бути.
«Коли керівник органу місцевого самоврядування прокладе асфальт на двох вулицях або зробить освітлення на кількох вулицях, то таку діяльність оцінюють високо, мовляв, молодець, господарник, значить обрали не дарма. А коли місцеві депутати чи керівник захоче виділити 5-10 мільйонів (гривень – ред.) на створення і розвиток Центру позашкільної освіти і буде вкладати кошти у роботу з дітьми, то виміряти вагомість такого вкладу одразу не вдасться, бо на перших етапах цей результат невидимий. І навіть багатьох представників місцевих органів влади нам доводиться переконувати, що це не витратна частина, а їхня інвестиція в майбутнє», – наголошує Сергій Неділько.
Загалом, для підтримки завдань, які перед собою ставлять організатори гри «Сокіл» («Джура»), існує необхідність на законодавчому рівні у профільному законопроєкті про національно-патріотичне виховання закріпити норму про те, що це виховна система у форматі освіти, а не разові заходи. Злагоджена робота на центральному та місцевому рівнях, а також законодавче закріплення завдань позашкільної освіти дасть можливість у найближчому майбутньому суттєво підвищити якість національно-патріотичного виховання серед учнівської молоді.
Василь Мокан