23 серпня. Пам’ятні дати
Сьогодні День Державного Прапора України
Свято встановлено «…На вшанування багатовікової історії українського державотворення, державної символіки незалежної України та з метою виховання поваги громадян до державних символів України…» згідно з Указом Президента від 23 серпня 2004 року. У 2009 році було внесено зміни до цього указу, й засновано щорічну офіційну церемонію підняття прапора 23 серпня по всій Україні.
Серед прапорів Київської Русі переважаючим був червоний колір – найбільш зручний для сигналізації під час бою. Але національний (державний) прапор у його сучасному розумінні, можна вважати, з’явився під час існування козацької держави. Найвідоміший із гетьманських прапорів пов’язують з ім’ям Богдана Хмельницького (він був білого кольору). Поєднання синього і жовтого кольорів на національному прапорі можна спостерігати з середини ХІХ століття.
У час «весни народів» 1848 року Головна руська рада проголосила загальноукраїнським гербом старовинний герб князів Романовичів, Львівські землі та Руське воєводство – зображали золотого лева, що спирається на скелю, на блакитному тлі. У цей же час згідно з геральдичними звичаями усталилися поєднання жовтої та синьої смуг на прямокутному полотнищі.
Утвердження ж синьо-жовтого прапора як державного відбулося із проголошенням Української Народної Республіки (УНР). Потім в історії України був період червоного «серпасто-молоткастого», а за синьо-жовтий саджали до в’язниць.
У новітні часи національний синьо-жовтий прапор уперше офіційно замайорів на ратуші міста Стрий 14 березня 1990 року. У Києві прапор було піднято над міською мерією пізніше – 24 липня 1990 року.
23 серпня 1991 року групою народних депутатів синьо-жовтий український прапор внесено у сесійну залу Верховної Ради, а вже 4 вересня його урочисто підняли над будівлею парламенту.
Події дня:
23 серпня 1939 року, у Москві, міністр іноземних справ Німеччини Йоахім Ріббентроп і комісар у закордонних справах СРСР В'ячеслав Молотов у присутності Йосифа Сталіна підписали договір, що увійшов в історію як «пакт Молотова-Ріббентропа». Він передбачав зобов'язання обох сторін утримуватися від агресивних дій і будь-якого нападу стосовно один одного. Окрім того, договір містив таємний протокол, в якому був обумовлений територіальний устрій майбутньої Європи. Згідно з ним, Фінляндія, Естонія, Латвія, Литва (разом з польським Вільно, нині – Вільнюсом) і Бессарабія відходили до радянської зони впливу, а Польща мала бути поділеною між Німеччиною та СРСР по річках Нарев, Вісла і Сян. Вже за тиждень після підписання Пакту, Німеччина атакувала Польщу, а наприкінці вересня радянські війська почали окупацію Західної України та Західної Білорусі. Протягом усього повоєнного періоду в СРСР існування «секретного протоколу» до Договору категорично заперечувалося. Лише в грудні 1989 року був опублікований його німецький примірник, який зберігся на архівних фотоплівках МЗС Німеччини.
У цей день народилися
Михайло Палідович-Карпатський (1914-1944), один з ідеологів ОУН, близький соратник генерала Романа Шухевича, головний редактор центрального органу проводу ОУН – журналу «Ідея і Чин» в 1944 році.
Народився в місті Миколаєві на Львівщині. В юні роки долучився до націоналістичного руху, у 1933 році його було засуджено на 9 місяців ув’язнення та виключено з гімназії.
Після виходу з в’язниці освіту здобував у приватній малій семінарії та на торгових курсах у Львові, поступив до політехніки у Ґданську. У 1939 році його знову було заарештований під час українського конгресу.
В роки Другої світової війни переїхав до Австрії, де навчався у Віденському університеті.
У 1941 році відповідно до наказу проводу ОУН прибув до Львова для роботи з молоддю, де перейшов у підпілля. Михайло Палідович загинув 26 травня 1944 року за нез’ясованих обставин.
Софія Караффа-Корбут (1924-1996), художниця-графік. Проілюструвала близько 60 творів українських письменників, які вийшли накладом понад 6 мільйонів примірників.
Народилася у Львові. Її батько, Петро Караффа-Корбут, білорус за національністю, належав до давнього шляхетського роду.
Навчалася у Львівському художньо-промисловому училищі та у Інституті прикладного й декоративного мистецтва . По закінченні вишу Софія працювала в галузі станкової та книжкової графіки (переважно в техніці ліногравюри), декоративного мистецтва.
Проілюстроване художницею видання «Лісової пісні» побачило світ вже після її смерті – цей шедевральний цикл ілюстрацій став останнім в доробку.
Більше дізнатися про видатну ілюстраторку і побачити її твори можна тут: https://zbruc.eu/node/40605
Більше ілюстрацій: https://sverediuk.com.ua/sofiya-karaffa-korbut-klasik-hudozhnogo-oformlennya-knigi/ і ще https://art-slav.blogspot.com/2016/02/blog-post_24.html
Давид Черкаський (1931-2018), режисер, художник-мультиплікатор, сценарист.
Народився у м. Шпола на Черкащині. Закінчив Київський інженерно-будівельний інститут (1955).
Працював художником Творчого об’єднання художньої мультиплікації «Київнаукфільму», з 1964 р. – режисер цього об’єднання.
Як художник-аніматор брав участь у створенні широко знаних мультфільмів, зокрема серіалу «Як козаки…». Найбільший успіх Черкаському принесли поставлені і зрежисовані ним «Пригоди капітана Врунгеля» та «Острів скарбів».
Давид Черкаський був Президент Міжнародного фестивалю анімаційних фільмів «КРОК».
Цікавий матеріал про секрети популярності мультиків Черкаського: https://mind.ua/style/20206171-anatomiya-shedevru-chomu-multfilm-prigodi-kapitana-vrungelya-vse-shche-zalishaetsya-populyarnim
Герман Гольд (1933), художник, що репрезентує єврейську тему в мистецькому житті України.
Народився в Курську (Росія), батько був воєнним, сім’я часто переїздила.
Гольд рано склався як художник-романтик, виробивши свою гостро-індивідуальну пластичну манеру, засновану на експресивно-виразному тональному живопису переважно великоформатних полотен.
Герман Гольд – це ім’я вперше прозвучало ще в кінці 1960-х, коли на всесоюзній виставці в Москві з’явився портрет командира легендарного авіаполку «Нормандія-Німан» Жана Луї Тюляна. Молодий художник, виставив роботу, написану на одному диханні, яка виявила потужну обдарованість, пристрасть і вишуканий смак.
Разом з дружиною, єврейкою з України, Гольд переїздить в Україну і залишається тут жити і працювати.
Герман Гольд з кінця 1960-х років починає створювати єврейський цикл робіт, який поповнюється понад півстоліття.
Подивитися твори художника можна на його персональному сайті: http://www.herman-gold.com/
Римма Зюбіна (1971), актриса, телеведуча, громадська активістка. Зажила міжнародної слави завдяки фільму «Гніздо горлиці».
Народилася в Ужгороді на Закарпатті. З дитинства займалася балетом, навчалася у музичній школі, а також в дитячому театрі «Ровесник», театрі-студії при Закарпатському облмуздрамтеатрі, де з 17 років грала у виставах у масових сценах.
По закінченні Ужгородського культурно-освітнього училища Римма вступає на режисерський курс в Майстерню Дмитра Чайковського Київського державного інституту культури.
1992 року відбувся кінодебют актриси в головній ролі в фільмі «Про шалене кохання, снайпера та космонавта».
У 1994 році співпрацює з театром “Браво”. 1997 року увійшла до складу трупи Київського академічного Молодого театру.
Фільм «Гніздо горлиці», який отримав нагороду «Золотий Дюк» у номінації «Найкращий український повнометражний фільм» на Одеському міжнародному фестивалі 2016 року, переміг в 6 номінаціях першої Національної кінопремії «Золота Дзига» 2017, а також отримав «Приз Журі» на Міжнародному Кінофестивалі в Мумбаї (Індія).
Робота Римми Зюбіної була відзначена першою премією «Золота Дзига» в номінації «Найкраща акторка року». Отримала вона і міжнародне визнання: на престижному 65-му Міжнародному кінофестивалі в Мангейм-Гайдельберг (Німеччина) 2016 року Зюбина отримала «Спеціальну відзнаку за неперевершене виконання ролі”. Також їй було присуджено нагороду “Найкраща жіноча роль» на 25-му Міжнародному кінофестивалі в Варні (Болгарія) 2017 р.
Римма Зюбина – надзвичайно працьовита акторка – зіграла більш ніж 50 ролей в театрі та близько 100 ролей в кіно та телефільмах.
Сергій Жадан (1974), поет, прозаїк, перекладач, громадський активіст, фронтмен гуртів «Жадан і Собаки» та «Лінія Маннергейма».
Народився на Луганщині (тоді – Ворошиловградська область). У часи перебудови 1990–1991 років поширював у містечку рухівські газети та національну символіку.
1992 року був одним із організаторів харківського неофутуристського літературного угрупування «Червона Фіра».
1996 року закінчив Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди, факультет українсько-німецької філології, захистив кандидатську дисертацію, присвячену українському футуризму: «Філософсько-естетичні погляди Михайля Семенка».
Під час Помаранчевої революції Жадан був комендантом наметового містечка в Харкові.
Неодноразово висловлював симпатії до анархістів, в багатьох його творах присутні «ліві» мотиви.
Брав активну участь у харківському Євромайдані.
Автор поетичних збірок «Цитатник», «Генерал Юда», «Пепсі», романів «Депеш Мод», «Ворошиловград», «Месапотамія». Перекладав Целяна, Рільке, Мілоша. Сьогодні Жадан один із найвідоміших сучасних українських письменників. Його твори перекладено тринадцятьма мовами, його добре знають за кордоном, він є лауреатом численних літературних премій і відзнак.
Поєднання різної лексики: біблійної, військової, політичної, тюремної; експерименти з синонімією і антонімією створюють особливий експресивний ефект, який є синтезом різних явищ, мотивів, проблем.
Послухати «Лінія Маннергейма»: