Візит Варфоломія: день другий

15 тисяч на службі в Софії та запрошення до діалогу Моспатріархату

Агностики та невіруючі сказали б, що сьогоднішній день — незаперечний доказ існування Бога. Або торжества справедливості. Або любові. Один старенький грузинський ієрарх, коментуючи мені українське церковне питання, сказав: "Усе приходить до тих, хто вміє з молитвою чекати".

Принаймні я згадувала ці слова, коли бачила, як тисячі людей (духовенства та мирян) з колись невизнаних українських церков та автокефальної частини Моспатріархату проходили крізь браму Софії Київської на літургію, яку служили предстоятель Православної Церкви України Епіфаній та Вселенський патріарх Варфоломій.

2008 року, коли в Україну приїхав Вселенський патріарх, більшість з них не могла бути на такій літургії через перебування в ізоляції. Вони стояли на Майдані, чекали повідомлень від переговорної групи, і хоча Вселенський патріарх неодноразово згадував тоді інших українських дітей, що є поза церковною огорожею, визнання не відбулося. Інші “українські діти” показали, що вміють і молитися, і чекати, і будувати церкву, і плекати надію. І сьогодні вони приїхали з усіх куточків України, щоб подякувати Його Всесвятості за автокефалію. Сьогодні був другий день візиту патріарха Варфоломія в Україну.

Про перший ми писали тут.

Я пройшла на територію святої Софії десь за годину до початку. Тут вже була прикрашена арка та встановлена сцена, на якій мала відбуватися літургія. Паломники стояли і сиділи по всій території. В Софії були встановлені великі екрани, на яких синоптично демонструвалися фото Вселенського патріарха та основні віхи його життя: патріарх у монашому одягу тримає в руках козочку, патріарх на великих екологічних форумах, патріарх ще студент майже голлівудської зовнішності, патріарх під час міжконфесійних перемовин. Для нас Його Всесвятість, людина, яка надала Українській церкві автокефалію. Але всім, хто хотів знати більше, мав таку можливість.

Я, переглянувши відеоряд про патріарха, йду далі і бачу знайомого священника зі Свято-Преображенського собора, отця Ростислава. Він стоїть в колі монахів з делегації Вселенського патріарха. Я вітаюсь і отець Ростислав представляє мені гостей.

- Це іконописець та каліграф ієромонах Лука з монастиря Ксенофонт, котрий відтворив на пергаменті текст Томосу про автокефалію Православної Церкви України. А це ігумен монастиря Пантократор - архімандрит Гавриїл, - представляє мені отець Ростислав гостей, якими опікується по їх приїзді в Київ.

Я висловлюю їм свою вдячність (вони радісно усміхаються, явно не розраховуючи на таку зливу емоцій, кажуть, що все добре і Україна їм припала до душі), я фотографую і йду далі.

Далі я бачу одного з найвідоміших ігуменів України з Волині - отця Костянтина Марченка, він однокласник ще двох священників з ПЦУ.  Його монастир один з найулюбленіших в області, дуже швидко росте. Хто знає, може, колись стане новою Лаврою. Ми вітаємося з отцем Костянтином, обмінюємося враженнями і біжимо кожен по своєму церковному маршруту.

Віряни чекали на літургію, сиділи на траві, селфілись, бавили маленьких дітей або просто гуляли. Цей заповідник завжди мав особливу атмосферу.

Софія була головним храмом України, а весь заповідник (там кілька об'єктів) був місцем церковного життя і осередком монастирського господарства. І сьогодні кожен музей та споруда заповідника може нагадати щось інше: бурсу, келії, братський корпус, будинок митрополита.

- Дівчата, як вас звати? - розпитую двох підлітків.

- Анна і Ганна, ми зі Львова, - представляються юні паломниці, які приїхали з мамою та бабусею.

Анна і Ганна - це наче Лівий та Правий берег, наче підтвердження, що Церква відкрита для всіх.

Я бачу митрополита Олександра Драбинка та священника Віктора Мартиненка. Обидва клірики приєдналися до ПЦУ, перейшовши з УПЦ МП. Отець Віктор є однокурсником і екзарха владики Михаїла, і митрополита Олександра. Отець Віктор вже бував в Константинополі. Він навіть колись подарував Патріарху рукавиці та шалик, які зв’язала його Всесвятості його старенька бабуся.

- Як настрій, отче? - питаю отця Віктора.

- У мене суцільна радість. Я знаю, що стаю учасником події, про яку ще будуть згадувати мої онуки, - сміється священник, - вчора ми були на вечірні в Андріївській церкві, і як завжди на його богослужінні, це велич в простоті. На тих богослужіннях ніби наново осмислюєш літургійні традиції.

- Владико, у вас не було тривоги з приводу візиту? - цікавлюся у митрополита Олександра.

- Не було. У нас правова держава, яка здатна захистити, як права одних людей протестувати, так і права інших приймати дорогого гостя. Якщо хтось вирішив взяти гроші та піти на антикампанію (мається на увазі кампанію з дискредитації Православної Церкви України на його Всесвятості — Укрінформ), то це мало зворотній ефект, і багатьом мирянам відкрило очі, що за начебто “протестними акціями” стоять політичні та олігархічні та проросійські сили.

- Відчуваєте свій внесок в автокефалію? Ви ж під домашнім арештом сиділи за автокефалію, спочилого блаженнішого охороняли? - перепитую.

- А ще раніше 2008 року готував перше свято хрещення Київської Русі, яке запровадив блаженніший Володимир. І ми змогли на достойному рівні прийняти предстоятелів, у тому числі патріарха Варфоломія. Було багато перешкод, пов’язаних із його візитацією. А тепер я бачу становлення нашої Церкви, як рівноправної церкви сестри. Візит Всесвятійшого патріарха - це як апостольський візит хрещеного батька до церкви - дочки.

Обох кліриків запрошують готуватися до служби.

Бачу популярного священника-блогера з Полтави отця Олександра Дедюхіна:

- Приїхав з вірянами, кожна парафія замовляла автобус, - ділиться він, - тут відбувається Євхаристія, ми йшли до цього дуже довго і дуже щасливі тим, що відбувається.

За кілька хвилин до початку прийшов Петро Порошенко з дружиною. Петра Олексійовича віряни люблять. Не він, звісно, був головним героєм свята, але коли виникали паузи, перед причастям та проповіддю, до нього безкінечно підходили фотографуватися та дякувати.

Я заходжу в зону для преси та бачу море священників в золотих облаченнях. Священники (хтось служив), а хтось стояв з вірянами і з керівниками церковних хорів навколо сцени. Коли під час служби вся Софія заспівала давній грецький кондак (піснеспів) українською мовою Богородице (“Взбранной Воєводє”) я вперше подумала, що такої служби більше ніколи не почую. Я чула дуже багато вишуканих консерваторських, величних, патріарших, глибоких монаших, молодих студентських церковних хорів, але такого спільного співу вже, напевно, не буде. Розумієте, оцю подяку Богородиці співали не просто тисячі священників та регентів, яких професійно з дитинства вчать співу, їх співали люди з неймовірною силою та щирістю почуттів. Вони саме тут і зараз з глибини свого серця дякували Богородиці за все, що з ними відбувається. Професійно можна згармонізувати голоси, але коли отак згармонізовані голоси, серця та душі, то повторити це неможливо. Мені здається, що це дуже відчула вся делегація Вселенської Церкви. Особливо, коли в кінці ці самі голоси та дущі співали многоліття Вселенському патріарху. Служба була українською мовою, деякі фрагменти (як то поминання предстоятелів інших церков) виголошували грецькою.

Чим ще запам’ятається служба? Чим вона ще була особлива? Літургія завжди містить низку молитовних прохань до Бога. Вони, як правило, стандартизовані, загальнолюдські. Але в цій службі прохання були дуже українські, з великою кількістю прохань про єдність.

Щоб визволив нас Бог від нашестя чужинців,

Щоб звільнив від хвороби душевної та тілесної,

Щоб дав повернутися всім здоровими та щасливими.

Всякому доброму ділу сприяй.

Незалежність нашу зміцни та утверди.

Подай владі, війську, людям твоїм однодумність, злагоду та мир.

Даруй любов до нашої Матері єдиної неподільної України.

Щоб у мирі та благочесті завжди перебували.

Я чекала моменту, коли почнуть причащати вірних. Адже до Чаші мали підійти тисячі людей. Але все вдалося зробити швидко. Наперед підготували більше десятка Чаш, і саме Таїнство не затягнули. Кінець Богослужінь завжди проповідь. Після привітання митрополитом Епіфанієм патріарха Варфоломія (він вручив Його Всесвятості спеціально встановлену для нього нагороду — хрест ордена Архістратига Михаїла. Це викликало бурю овацій).

Проповідь патріарха була звернута і до присутніх і до тих, хто вчора протестував під парламентом.

Слова Його Всесвятості могли бути майстер-класом з гомілетики для всіх священників, які роз’їдуться по парафіях і будуватимуть свої відносини і з вірянами, і з Московським патріархатом.

Кожне слово патріарха – це не лише фрагмент Євангелія, історичні паралелі, прив’язка та пояснення сьогодення, це заклик до миру та діалогу.

Провівши нас власною історією періоду хрещення, аж до подій 1686 року і Конституції Пилипа Орлика, Його Всесвятість (переклад проповіді зачитав екзарх владика Михаїл) розповів, як Київська єпархія була відірвана від Константинополя, і що “усі пізніші події, які мали на меті узурпацію, відбулися без участі Церкви-Матері, без її благословлення та з її великими стражданнями”. Церква без галасу пропонувала подолати братоовбивче розділення. А зрештою без нехтування та знецінення вирішила у своєму дусі зайнятися справами Української дочки. Патріарх пообіцяв, що історія ще відкриє подробиці подій і тексти, які багато пояснять тим людям, які вважають, що їм не дали можливості бути співзалученими частинам церковного цілого (мається на увазі МП, яке не доєдналося до автокефалії, і каже, що їх обійшли - Укрінформ). Нагадав, що чисельна перевага та світська сила не становлять елементів життя Церква. І що саме Церква надала автокефалію Церкві Росії, і України і іншим новітнім церквам. Його Всесвятість наголосив, що церква лікує сумніви та травми. І хоча було зрозуміло, що Константинополь в курсі всіх образ з боку Москви, але Церква живе і в славі, і в знеславенні, дбаючи лише про благо вірних. Особисто я читала у цьому посланні і відкритість всіх дітей (у тому числі МП) до діалогу та молитви.

На завершення предстоятель ПЦУ висловив вдячність всім, хто брав участь у здобутті автокефалії, і всім, хто долучився до богослужіння і до візиту, а потім всі 15 тисяч співали патріарху многоліття.

Тригодинна служба пролетіла швидко. Коли спускалася на Майдан, побачила сітілайт митрополита Онуфрія, який містив привітання очільника УПЦ МП.

- Приєднуйтеся, ваше блаженство, - подумки усміхнулася я йому, - як казав патріарх Варфоломій, сьгоднішня радість обіймає і тих, хто хоче перебувати у єдності із Кирилом. У нас добре, у нас інтелект, доброта та відкритість. Наша церква відкрита до всіх.

Лана Самохвалова, Київ

Фото автора та Геннадія Мінченка