Віктор Ляшко, міністр охорони здоров’я

Головними темами нашої розмови з міністром охорони здоров’я України Віктором Ляшком були дві: трансплантологія, яка в країні почала масово розвиватися якихось неповних два роки тому (до того українці оперувалися за кордоном) та підтримка біотехнологій, покликаних давати відповіді на виклики часу (ті ж вакцини проти COVID-19, наприклад). З огляду на це, ми також запросили на розмову гендиректора Національної дитячої спеціалізованої лікарні “Охматдит” Володимира Жовніра та завідувача відділення трансплантації кісткового мозку цієї лікарні Олександра Лисицю.

- Пане міністре, ми – країна, що розвивається, в якій, до того ж, восьмий рік триває війна, і на науку виділяються мізерні кошти. Та все ж за останні півтора року - рік МОЗ «просунув», у тому числі й на законодавчому рівні, тему трансплантації, тим самим рятуючи життя українців. Які перспективи в української трансплантології? Що змінилося для лікарів, пацієнтів?

Віктор Ляшко: - За останні два роки вітчизняна трансплантація зрушила з мертвої точки, у якій вона перебувала близько трьох десятиліть. Зараз у нас є 43 заклади, в яких МОЗ гарантує оплату операцій з трансплантації, з них 22 заклади вже почали такі операції робити. Для пацієнта вони повністю безкоштовні.

Українці мають бути впевнені в тому, що за потреби вчасно отримають медичну допомогу методом трансплантації – у своїй країні. Їм не потрібно збирати великі кошти для поїздки в іноземну клініку, бо таке лікування доступне у нас. Кожна держава віддає перевагу лікуванню свого громадянина. Так має бути і в Україні.

- На чий досвід орієнтуєтеся?

Володимир Жовнір: - Олександр Лисиця вивчав досвід багатьох країн: від Білорусі – до США. Виграв грант на стажування у відомій на увесь світ американській клініці – St. Jude Children’s Reseach Hospital, що у місті Мемфіс, штат Теннесі. Його кілька учнів теж отримали гранти на навчання у провідних західних клініках.

- Іншими словами, наші лікарі конкурентоспроможні?

Володимир Жовнір: - Авжеж! Вибачте, але якщо держава не буде дбати про наших лікарів, то вони, поїхавши на навчання/стажування, назад не повернуться.

- Боротьба зараз ведеться не стільки за території, скільки за людські ресурси...

Віктор Ляшко: - Наразі працюємо над тим, щоб виконати указ президента України, який гарантує в цілому по країні зарплати: 13 500 грн – для середніх медичних працівників та 20 000 грн – для лікарів. Вони будуть пропорційно збільшені залежно від кваліфікації.

Якщо вести мову про лікарів-трансплантологів, то вже влітку ми значно підвищили тарифи на пересадку нирки, печінки та кісткового мозку – для того, щоби керівники закладів могли оплачувати конкурентну роботу команді, яка здійснює операції. Підіймаючи заробітну плату, зараз шукаємо юридичні механізми – як забезпечити коефіцієнт за складність проведення оперативних втручань.

- Власне, якими є тарифи на трансплантацію? До слова, в Укрінформі вийшло інтерв’ю з Олегом Журбою, заввідділенням серцево-судинної хірургії Черкаського кардіоцентру, де вперше в Черкаській області було зроблено операцію з пересадки серця 59-річному реципієнтові. Так от, він говорить, що у Білорусі така операція коштує 100 тисяч доларів, а в Черкасах, зі всіма супутніми витратами, – уп’ятеро дешевше, 613 тисяч грн.

Віктор Ляшко: - Це не секрет, зараз усе розповім. Отже:

● трансплантація печінки від живого донора – 1 579 165 грн (у 2020 році – 971 169 грн);
● трансплантація печінки від померлого донора – 1 428 734 грн (у 2020 – 929 125 грн);
● трансплантація нирки від померлого донора – 801 071 грн (торік – 397 884 грн);
● трансплантація нирки від живого донора – 788 314 грн (торік – 357 359 грн);
● трансплантація кісткового мозку (ТКМ) від неродинного донора – 2 484 470 грн (2020 – 1 360 141, 36 грн);
● ТКМ від родинного донора – 1 874 969,08 грн (2020 – 1 360 141,36 грн).

Щодо зміни тарифів з пересадки серця, то тут – центри самі розробляють розрахунки, аналізуючи досвід виконаних операцій, тарифи будуть підвищуватися.

У нас конкурентні ціни, однак дешевші, ніж в сусідній Білорусі. Не кажу вже про країни Європи, де першість у черзі надається своїм громадянам.

Окрім того, тарифи в Україні дозволяють розвивати і саму медичну сферу – трансплантацію, оскільки в них включені, як було сказано, зарплата медпрацівників, оновлення обладнання, можливість лабораторного супроводу…

Олександр Лисиця: - Алогенна трансплантація кісткового мозку від неродинного донора коштує десь понад 2 400 000 грн, тобто, це 90 тисяч доларів. Така ціна є ще в Туреччині. Проте у нас період спостереження за пацієнтом – рік, там – 60 днів. Можна ще потрапити на інтенсивну терапію, а це ще мінімум 1 500 доларів у день. Чотири роки тому Туреччина почала розвивати медичний туризм щодо трансплантації, зробивши наступний маркетинговий хід: мовляв, справжня ціна – 140 000 доларів, але існує знижка – до 90 000 доларів. Далі назбирується чимало додаткових опцій, які є обов’язковими до оплати. Так українці стають заручниками, лікуючись там. Це жорсткий медичний бізнес, у якому нема місця емпатії та емоціям.

- Пане Олександре, а що ви відчуваєте, коли рятуєте життя?

Олександр Лисиця: - Минулого року я був на хрестинах сина моєї пацієнтки. Тримав на руках немовля, спостерігаючи за сміхом його мами, очима, сповненими щастя, навіть її внутрішньою свободою від хвороби. А дев’ять років тому на мене дивилися великі перелякані очі.

Моя бабуся була сільським фельдшером на Чернігівщині. Вона лікувала і вміла говорити з людьми. Лікування – це ще й комунікації. На жаль, у вітчизняних медичних навчальних закладах цього не вчать.

Це правда, що часто медики стають циніками. Але коли ти не контактуєш face to face з пацієнтом, особливо важкохворим, і його рідними, тоді треба переходити у менеджмент, адміністрування.

- Очевидно, медицина з людським обличчям – мрія українців. А ще – цінність життя в країні... Але повернімося до теми трансплантації. Як відомо, у світі пересаджують велику кількість органів. Що пересаджують в Україні?

Віктор Ляшко: - Згадані нирки, печінку, серце. Найбільший запит – на трансплантацію нирки. Відповідно, центрів, де роблять таку операцію, найбільше. Пересадки печінки щорічно потребує близько тисячі пацієнтів, серця та легень – близько трьох сотень. Ми готуємося до впровадження високотехнологічних та складних трансплантацій легень, підшлункової залози, кишківника.

Щодо задоволення потреби, то, звичайно, впевнено рухаємось у цьому напрямку. Однак не слід забувати, що передові країни йшли до сучасних показників протягом десятиліть – і досі, до речі, не покривають увесь запит. З іншого боку, нам не потрібно вигадувати «український трансплантаційний велосипед» – можемо впровадити передовий світовий досвід, оминаючи помилки іноземних колег, які виправлялись із розвитком медичної науки. Отже, думаю, через 3-5 років можна буде сказати, що трансплантація в Україні відбулась.

Володимир Жовнір: - Я хотів би сказати й про те, що кілька місяців тому в “Охматдиті” з’явився кріобанк (до слова, перший державний). Приміром, нейрохірурги вимушені робити трепанацію черепа. Раніше трепанована кістка викидалася, тепер зберігається в кріобанку для повторного використання.

Зараз є наукова можливість заморозки яйцеклітин, коли юній-молодій пацієнтці видаляються яєчники, наприклад. Таким чином вона зможе мати дітей.

Заморожуємо стовбурові клітини з їхнім подальшим вирощуванням.

Також у нас діє Пренатальний консиліум, коли виявляємо вроджені вади до пологів і думаємо про те, яким чином вплинути на ситуацію.

Віктор Ляшко: - “Охматдит” є і буде кращою клінікою на пострадянському просторі й Меккою медичного туризму для пацієнтів зі Східної Європи.

Зараз стартуватиме масштабна ініціатива президента України – «Велике будівництво» в рамках проєкту «Здорова Україна». Бюджетним коштом плануємо перебудувати/реконструювати, технологічно оснастити лікарні в кожному регіоні країни.

- Якщо йдеться про органну трансплантацію, МОЗ зосереджує зусилля на розвитку саме системи посмертного донорства (коли найчастіше при ДТП або інсульті констатується смерть мозку, а серце ще б’ється). Ви вважаєте, українці до цього етично готові?

Володимир Жовнір: - Багато людей не знають, що вони можуть бути донором органів. Для цього треба говорити із суспільством. Якщо можу після смерті врятувати чиєсь життя, чому ні? (Це я про себе).

- Це має бути згода наперед?

Володимир Жовнір: - Це залежить від країни. У різних країнах – різне законодавство. У нашій – згода наперед.

Олександр Лисиця: - Відбувалася зустріч з Всеукраїнською радою церков стосовно цієї теми. Так уже є, що, приміром, для мешканців районних містечок і селищ Галичини часто більше значення має слово Блаженнішого Святослава (Шевчука), ніж те, що скажуть на телебаченні.

Віктор Ляшко: - З Міністерством цифрової трансформації ми працюємо над розширенням кабінету громадянина в додатку «Дія». Там має з’явитися розділ, в якому кожен, хто ухвалить рішення про найвищий прояв жертовності, зможе за свого життя залишити заяву про згоду стати донором після смерті. Це складна робота, адже інформацію про таку заяву ніхто не має бачити, поки людина жива. Навіть лікарі. Водночас, інформація має стати доступною, якщо цій людині констатовано смерть мозку, і трансплант-координатор формує картку потенційного донора в ЄДІСТ (Єдина державна інформсистема трансплантації). Коли ці роботи будуть завершені, ми розпочнемо інформаційну кампанію з популяризації донорства органів.

У суспільстві, будь-якому, завжди є ті, хто «за», і хто – «проти». Останні, зазвичай, нагнітають сильніше – дезінформують суспільство. «Свіжий» приклад – з антивакцинаторами.

Щодо трансплантації, то найбільше «працюють», якщо можна так сказати, історії на кшталт тієї, яку розповідав Олександр про хрестини дитини. Варто зустрітися з тими, кому через трансплантацію врятовано, продовжено життя. Показувати їх, розповідати про них, про лікарів. Про таких, як Олександр, приміром. Це теж змінюватиме оцю постсовкову ситуацію, і людське життя в країні набуватиме сенсу.

- В “Охматдиті” уже більше року виконуються трансплантації кісткового мозку від неродинного донора. Чи можливо використати досвід і ресурс лікарні, щоб зрушити в Україні з місця трансплантацію дорослим від неродинного донора і зменшити залежність від лікування за кордоном?

Олександр Лисиця: - У мене в планах – створення Української школи трансплантації кісткового мозку. Фактично, вона вже є. Не на папері. На практиці. Зараз якраз на стажуванні молодий лікар, який очолить нове відділення трансплантації кісткового мозку Львівської лікарні швидкої допомоги.

Володимир Жовнір: Олександр сказав про комунікації з фахівцями. Хочу додати про те, що в «Охматдиті» є потужна лабораторія, яка робить багато аналізів. Дуже багато лікарень, а саме онкологічних-гінекологічних відділень, співпрацюють з нами.

Також є міждисциплінарна група, яка допомагає онкохворим дітям зі всієї України знайти правильне рішення щодо встановлення діагнозу та лікування. Тобто, діє як консиліум.

- У цьому році в Україні запланований початок пілотного проєкту з аеромедичної евакуації. Так, у Львівській області у квітні та травні у «тестовому режимі» ДСНС та МОЗ України уже розпочали співпрацю (першою було транспортовано 79-річну жительку містечка Турки з підозрою на гостре порушення мозкового кровообігу). На регулярній основі цей проєкт має запрацювати у Києві та Львові. Від кого і чого залежить, щоби до нього доєдналися інші регіони, пане міністре?

Віктор Ляшко: - Гелікоптерні екстрені медичні служби існують у тому чи іншому вигляді в більшості розвинених країн світу. Ми дуже давно хотіли створити цивільну альтернативу аеромедичній евакуації Збройних сил України, і от у 2021 році нам це нарешті вдалося. Не в останню чергу через консолідовані зусилля МОЗ та МВС, адже частину авіаційних витрат, пов’язаних з експлуатацією техніки, та, власне, саму техніку забезпечують структури, що координуються Міністерством внутрішніх справ (Національна поліція, ДСНС). Ми сподіваємось, що розпочнемо із колегами з силових відомств системну роботу і за її результатами у 2022-му році, як мінімум, пролонгуємо, а як максимум, – розширимо проєкт на ще один додатковий регіон. Власне, приєднання інших регіонів залежить не в останню чергу від спроможності місцевих громад та центрів екстреної медичної допомоги, бо як доводить наш досвід, важливо, аби мотивація втілювати щось складне та інноваційне не закінчувалась за порогом профільного міністерства.

- Вчені-вірусологи заявляють, що пандемії, подібні до COVID-19, частішатимуть і світові треба до цього готуватися. Як Україна тут може діяти на випередження? (До речі, є цікавий матеріал Віктора Конде, наукового співробітника Економічної комісії ООН для Африки (UNECA), про успіх біотехнологічної індустрії у країнах, що розвиваються, зокрема, в Бразилії, Кубі, та про стан речей у деяких африканських країнах. У статті йдеться про те, чому одним державам вдається відповідати на виклики часу, а іншим – ні. Беззаперечним фактором тут слугує сприятлива державна політика).

Віктор Ляшко: - Так, біологічні загрози – один із викликів системі громадянського здоров’я у світі. Особливо вразливими є країни, які не мають майданчиків власного виробництва діагностичних засобів, медичних виробів та ліків, оскільки в умовах пандемії або надзвичайної ситуації створюється їх глобальний дефіцит. Ми це проходили торік навесні. Тому 18 серпня Кабінет міністрів України ухвалив проєкт постанови «Про затвердження Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для створення біокластеру «Біологічна безпека та розвиток біотехнологічних технологій», який має значно покращити ситуацію. Передусім це дозволить нам відновити виробництво тест-систем та імунобіологічних препаратів.

100 млн грн, закладених у бюджеті на цей рік, дозволять здійснити запуск роботи біокластеру вже у 2021-му, а також створити умови для його подальшого розвитку. Біокластер розпочне свою роботу на базі ЦГЗ МОЗ, яке має необхідний кадровий та ресурсний потенціал. Подальший розвиток потребуватиме створення спеціалізованого державного підприємства, що буде здійснювати управління біокластером, використовуватиме розробки та керуватиме технологічним парком. Таке державне підприємство буде створено вже в 4 кварталі 2021 року. Гадаю, найближчим часом вийдемо у цій сфері на передові позиції.

Ми вже сформували перелік засобів першої необхідності, які мають вироблятися на території України. І вже зустрічалися з провідними фармкомпаніями щодо цього питання.

- Раніше Україну часто асоціювали з сировинною, сільськогосподарською країною. Після того, як ми стали одним із центрів ІТ у Східній Європі, працюючи на цілий світ – із Києва, Львова, Харкова та Одеси, це позиціювання змінилося. Чи можливі прориви в українській медицині, щоби країна стала провідним біотехнологічним кластером, розвиваючи технології майбутнього?

Віктор Ляшко: - А чому ні? Прочитайте в Інтернеті матеріали про трансплантацію кількарічної давнини: мовляв, це неможливо в Україні… Сьогодні це роблять наші лікарі. Тож усе реально.

Надія Тисячна
Фото – Геннадія Мінченка