28 серпня. Пам’ятні дати
Християни східного обряду святкують Успіння Пресвятої Богородиці, яке в народі називають Першою Пречистою
Успіння – одне з найдавніших і найвеличніших християнських свят – присвячене Богородиці, Матері Ісуса Христа.
Церква називає смерть Богородиці сном, успінням, тому що Вона першою серед людей стала безсмертною і душею, і тілом. Згідно з церковними переказами, після вознесіння Ісуса Христа Богоматір жила в оселі апостола Іоанна Богослова. Про наближення кончини Їй сповістив за три дні до цієї події архангел Гавриїл. Після успіння Богородиці апостоли були зібрані в Єрусалим на Її погребіння. Відсутній був тільки апостол Фома. Коли ж він потрапив в Єрусалим і висловив бажання попрощатися з тілом Діви Марії, то печера, де Вона була похована, виявилася порожньою – Богородицю воскресив Ісус Христос і возніс на Небо.
Для українців Богородиця здавна була першою Заступницею і Помічницею. Саме до Неї зверталися за будь-якої потреби – особливо українське жіноцтво і ченці. Богородиці присвячували ікони, будували на її честь храми.
Крім того, сьогодні, в останню суботу серпня, в Україні відзначається День авіації – спільне свято військових та цивільних авіаторів та працівників авіаційної промисловості та транспорту. Свято встановлено згідно з Указом Президента від 16 серпня 1993 року. Крім цього дня в Україні, у першу неділю серпня, відзначається День Повітряних Сил Збройних Сил України.
Історія світової авіації тісно пов’язана з українською землею. Тут творили конструктор одного з перших літаків, що піднявся у повітря, Олександр Можайський, засновник теорії ракетобудування Микола Кибальчич, творець бойових ракет Олександр Засядько. Всесвітньо відомі імена киян Ігоря Сікорського та Дмитра Григоровича. В Одесі промисловцем Артуром Анатра був створений один із перших у Російській імперії авіаційних заводів.
Нині Україна входить до десятки країн, що мають замкнутий технологічний цикл створення і виробництва авіатехніки.
Події дня
Цього дня у 1665 р. під Богуславом, гетьманом Правобережної України проголошено Петра Дорошенка – одного з найвидатніших борців за незалежність та цілісність українських земель. У 1667 році, не в змозі оволодіти козацькою Україною, правлячі кола Росії й Польщі домовилися про її поділ між собою по Дніпру. У листі до російського посла від 11 січня 1668 року гетьман Петро Дорошенко обурювався, що московити «недавно вчинили договір з поляками на нашу згубу; розірвали надвоє, і обидва монархи умовились між собою, що будуть нас викоріняти!.. Ви звикли вважати нас за якусь безсловесну худобу, без нас вирішили, які міста залишити під собою, а які уступити…».
8 червня 1668 року Дорошенка було проголошено гетьманом України по обидва боки Дніпра. Ставши гетьманом він наполегливо боровся за возз'єднання Правобережної та Лівобережної України та опинилася у вирі спровокованого польським та московським урядами протистояння правобережної та лівобережної старшини. У ході багаторічної війни між Україною, Польщею та Туреччиною Дорошенко зневірився у подальшому протистоянні та зрікся булави.
28 серпня 1921 року, Київська губернська ЧК розглянула справу про обвинувачення в участі в Українському повстанському комітеті учасників міської військової організації Січових стрільців і бойової групи отамана Бесарабенка в державному злочині – намаганні повалення радянської влади з метою поновлення УНР.
За організацію повстанської діяльності до вищої міри покарання було засуджено 35 осіб; ще 9 було засуджено до таборів. Серед розстріляних ЧК були й відомий український військовий і політичний діяч, сотник Січових Стрільців Іван Андрух та Григорій Чупринка – український поет, політик, борець за незалежність України. Таким чином, репресії більшовиків проти українського національного визвольного руху почалися ще на початку 20-х і тривали аж до кінця століття, до розпаду СРСР.
28 серпня 1923 р. у Харкові сформована трупа Українського державного драматичного театру. До її складу увійшли артисти Вінницького театру ім. І. Франка, організованого у 1919 р., також запрошено київських акторів і театральних працівників. Головним режисером призначено Гната Юру, який залишався беззмінним художнім керівником драматичного театру ім. Івана Франка протягом 46 років.
У 1926 році театр ім. Івана Франка переїхав зі столичного Харкова до Києва.
Будівля, у якій зараз розташований театр, зведена на місці осушеного наприкінці XIX століття ставка, належала спочатку театру Соловцова, який згодом перетворився на Театр російської драми ім. Лесі Українки.
У 30-ті роки театр ім. Івана Франка переживав справжній підйом. Критики називали його «театром нового тисячоліття».
На сцені театру розкрили свої таланти та стали знаменитими Амвросій Бучма, Наталія Ужвій, Микола Яковченко, Нонна Копержинська, згодом – Галина Яблонська, Богдан Бенюк, Анатолій Хостікоєв, Олексій Богданович. У стінах театру почалися акторські династії Михайла Задніпровського та Богдана Ступки.
У цей день народилися
в Україні…
Андрій Коверко (1893-1967), скульптор і різьбяр.
Народився на Львівщині. 1914 року закінчив Коломийську художньо-промислову школу. Після Першої світової війни брав участь у визвольних змаганнях.
Багато працював для церков, створював скульптури, вівтарі та іконостаси, де поєднував барокові мотиви з мотивами народного мистецтва. Окремі роботи виконані у стилі арт-деко, з модерністською архаїзацією та стилізацією середньовічного мистецтва. У світських роботах експериментував з кубізмом.
У 1931 році Коверко створив монументальну статую митрополита Андрея Шептицького, яку було встановлено у саду греко-католицької Богословської семінарії на вул. Коперника, 38 у Львові. У 1945 році пам’ятник був знищений, але зберіглася його гіпсова модель, за якою було виготовлено новий пам’ятник, встановлений 2015 року на площі перед Архикатедральним собором Святого Юра.
Більше дізнатися про Коверка і його роботи можна тут:
https://zaxid.net/andriy_koverko__tvorets_monumentalnogo_pamyatnika_mitropolitovi_andreyu_n1375232
а особливо – тут: https://zbruc.eu/node/60293
Валентин Литвиненко (1908-1979), художник, графік, карикатурист, письменник.
Народився в Кременчуку. До німецько-радянської війни працював у газеті «Комсомолець України», «Дитвидаві», видавництві «Мистецтво». З 1941 року – працівник журналу «Перець», створив символ журналу – чоловічка у широких червоних штанях.
Автор чудових ілюстрацій до поеми Шевченка «Сон», творів Лесі Українки, Івана Франка, Леоніда Глібова.
Роман Майборода (1943-2018), оперний співак
Народився на Полтавщині у родині композитора Георгія Майбороди. Закінчив Київську державну консерваторію імені П.Чайковського у 1971, відтоді – соліст Київського театру опери та балету (тепер – Національна опера України).
З 1988 -го – викладач у консерваторії імені П.Чайковського (нинішня Національна музична академія України імені Петра Чайковського).
В репертуарі співака були класичні партії для баритона в українських, російських та європейських оперних творах. Також виконував багато народних пісень і романсів.
Роман Майборода успішно виступав у Ризі, Талліні і Варшаві, у сезони 2000–2001 років був запрошений у Мадридську Королівську оперу.
Залишив сцену у 2012 році.
Послухати Романа Майбороду:
https://www.youtube.com/watch?v=120iith4s9k
https://www.youtube.com/watch?v=INd9wDXkUFE
Євген Дикий (1973), науковець, військовик, публіцист. З лютого 2018 року очолює Національний антарктичний науковий центр.
Народився в Києві, закінчив біологічний факультет Київського університету ім. Т. Шевченка й аспірантуру в Києво-Могилянській академії за спеціальністю «Екологія».
Викладав у Києво-Могилянської академії, працював старшим науковим співробітником Національної Академії наук України, згодом – Центру міждисциплінарних досліджень Національного педагогічного університету імені М. Драгоманова.
Та навчання і наукова робота не були приводом відмовитися від громадської активності, яка для нього почалася у 1990 році, коли він став учасником Революції на граніті.
Вже у січні 1991-го року Євген очолив Український добровольчий студентський загін у Литві, коли у Вільнюсі радянське керівництво силою спробувало повернути республіку до складу СРСР. 1995 року брав участь у російсько-чеченській війні як волонтер та керівник гуманітарної місії.
Активний учасник Помаранчевої революції 2004 року та Революції гідності 2013–2014 років.
Після Євромайдану виконував обов’язки командира роти батальйону «Айдар». Влітку 2014 року брав участь у боях під Луганськом, Новосвітлівкою, Хрящуватим. Був демобілізований через бойове поранення.
Його книга «Гібридна війна РФ в Україні: досвід для Балтії» перекладена російською, литовською та англійською мовами, з 2015 використовується як підручник при підготовці офіцерів країн Балтії.
У 2019 році Євгена Дикого обрано директором Національного антарктичного наукового центру, який забезпечує роботу української наукової станції «Академік Вернадський» в Антарктиді.
…і у світі
Йоганн Вольфґанґ фон Ґете , німецький письменник, основоположник німецької літератури нового часу, мислитель і природодослідник (1749–1832).
До речі, під час Семилітньої війни у 1757 році, у Франкфурті-на-Майні, в оселі цісарського радника Йоахіма Гаспара Ґете – батька великого поета, поселився граф Григорій Орлик, генерал-лейтенант французької армії, син гетьмана у вигнанні Пилипа Орлика, хрещеник гетьмана Івана Мазепи. Значно пізніше Вольфганг Ґете напише про нього оповідання.
Перший переспів Гете українською мовою зробив Петро Гулак-Артемовський – балада «Рибалка» (1827). Перший повний переклад «Фауста» українською мовою зробив Микола Лукаш. Перекладам Ґете українською присвячено розвідку Володимира Дорошенка «Ґете в українських перекладах, переспівах та наслідуваннях» (1932 р.).
Аркадій Стругацький (1925- 1991), російський та радянський письменник-фантаст, сценарист.
Серед найвідоміших творів, написаних у співавторстві з братом Борисом Стругацьким, книги: "Понеділок починається в суботу", "Пікнік на узбіччі", "Важко бути богом", "Жук у мурашнику".