9 листопада. Пам’ятні дати
Сьогодні українці відзначають День української писемності та мови
День встановлений указом Президента України 6 листопада 1997 року «на підтримку ініціативи громадських організацій… в день вшанування пам'яті Преподобного Нестора-Літописця».
Нестор Літописець був монахом Києво-Печерського монастиря (бл. 1114 р.), першим давньоруським письменником і літописцем, послідовником творців слов’янської писемності Кирила і Мефодія. Автор житій князів Бориса і Гліба, Феодосія Печерського; традиційно вважається одним із авторів «Повісті временних літ». Саме Нестор увів історію Русі в річище всесвітньої історії.
Українська мова належить до слов’янської групи індоєвропейської мовної сім’ї. Число мовців, за різними оцінка, від 40 до 45 млн осіб, більшість з яких живе в Україні. Поширена також у Білорусі, Молдові, Польщі, Росії, Румунії, Словаччині, Казахстані, Аргентині, Бразилії, Великій Британії, Канаді, США та інших країнах, де мешкають українці. Українська є другою чи третьою слов’янською мовою за кількістю мовців (після російської та, можливо, польської) та входить до третього десятка найпоширеніших мов світу. Українська мова є результатом інтеграції трьох діалектів праслов’янської мови – полянського, деревлянського та сіверянського. З погляду лексики найближчою до української є білоруська мова (84% спільної лексики), потім польська (70% спільної лексики) і словацька (68% спільної лексики).
Упродовж століть українська мова, так само як й її носій – український народ, зазнавала суттєвих утисків і заборон з боку різних держав, зважаючи на те, під чиєю владою опинялася Україна. Нині українська мова має державний статус, але зазіхання на неї з боку кремлівських можновладців та місцевих українофобів і русифікаторів не припиняються. Отже, варто докладати зусиль, аби українська мова не тільки зберігалася, але й розвивалася. Нею варто розмовляти, писати, послуговуватися будь-де. В іншому разі вона стане виключно «солов’їною».
Щороку саме в День української писемності та мови стартує Міжнародний конкурс знавців української мови імені Петра Яцика, а також проводиться Всеукраїнський радіодиктант національної єдності.
Події дня
9 листопада 1989 року було зруйновано Берлінський мур – стіну-кордон, що стала одним із символів Холодної війни та поділу Німеччини. В ході Другої світової війни, 2 травня 1945 року, Берлін був зайнятий радянськими військами, а після капітуляції Німеччини місто було поділене між Радянським Союзом, США, Великобританією і Францією на чотири окупаційні зони. У травні 1949 року німецькі землі, що перебували в західній зоні окупації, об’єднались у Федеративну Республіку Німеччина, а в жовтні того ж року, в радянській зоні окупації була створена Німецька Демократична Республіка.
Відносини між ФРН і НДР загострилися у 1960 році, коли НДР ввів в дію обмеження на відвідування громадянами ФРН Східного Берліна, посилаючись на необхідність припинити ведення ними «реваншистської пропаганди». В той же час тисячі східних німців продовжували виїжджати на Захід. Зрештою, 13 серпня 1961 року, о першій годині ночі, почалося зведення Берлінської стіни – кордон між Західним і Східним Берліном був заблокований військами і до 15 серпня вся західна зона була обнесена колючим дротом. З того дня для відвідування Західного Берліна громадянам НДР був потрібен спеціальний дозвіл. Будівництво та переобладнання стіни тривало з 1962 по 1975 рік, коли вона перетворилась на складну інженерно-технічну споруду довжиною 155 кілометрів. Сама стіна складалася із бетонних сегментів висотою до 5 метрів, зі сторожовими вежами і прикордонними пропускними пунктами. До 9 листопада 1989 року Берлінська стіна слугувала державним кордоном Німецької Демократичної Республіки з Західним Берліном. Фактичне ж об’єднання двох Німеччин відбулося 3 жовтня 1990 року.
9 листопада 1995 року Україна стала 37 країною-членом Ради Європи. Цього дня відбулась урочиста церемонія вступу України до РЄ. Того ж дня Генеральний секретар РЄ Даніель Таршис та член Європейської Комісії Ганс ван дер Брук підписали Спільну програму Комісії європейських співтовариств та Ради Європи щодо реформування правової системи, місцевого самоврядування та удосконалення системи правозастосування в Україні. Набувши членства в РЄ, Україна взяла на себе низку зобов’язань у сфері реформування чинного законодавства на основі норм та стандартів РЄ, зокрема прийняти відповідні закони та приєднатися до ряду конвенцій. При цьому РЄ висловила готовність надавати всебічну експертну допомогу.
У цей день народилися
в Україні…
Богдан Лепкий (1872-1941), письменник, педагог, перекладач, літературознавець.
Народився в с. Крегулець Гусятинського округу в Галичині (тепер Тернопільська обл.) у родині священика. Навчався у Бережанській гімназії, у Віденському та Львівському університетах. З 1895 року – вчитель української та німецької мови і літератури у Бережанській гімназії. В 1899–1914 рр. перебував у Кракові. Друкуватися почав з 1895 року. Під час Першої світової війни (1914–1918) вів культурно-освітню роботу в таборах полонених (Венцляр). Після війни деякий час був у Берліні, де став співробітником видавництва «Українське слово». В 1925 році повернувся до Кракова, працював професором Ягеллонського університету. У 1938-1939 рр. був членом польського сенату у Варшаві.
Автор збірок поезій: «Стрічки», «Осінь», «Книжка горя», «Доля»; тетралогії «Мазепа», оповідань, спогадів, літературознавчих критичних нарисів. Богдан Лепкий є автором знаменитої (особливо серед українських емігрантів у Канаді, Америці та Австралії) пісні-реквієма «Журавлі», яка вже встигла стати народною. Цю пісню неперевершено виконувала Квітка Цісик, була вона й в репертуарі Анатолія Солов’яненка.
Федір Ернст (1891-1942), історик-мистецтвознавець, теоретик мистецтва, фундатор та класик українського мистецтвознавства. Репресований совєтами
|
|
Народився у Києві у родині німецького колоніста. Через своє походження зазнав переслідувань і від царату, і від совєтів.
Майбутній вчений здобував освіту спочатку у Берлінському університеті на філософському факультеті, потім – в Київському університеті на історико-філологічному факультеті. Одночасно працював завідувачем бібліотеки і картинної галереї академії мистецтв. За працю, присвячену київській архітектурі 17-18 ст., був нагороджений золотою медаллю.
З початком Світової війни (1914) як «неблагонадійний», бо німець за походженням, Ернст був засланий до Сибіру, повернувся до Києва лише 1917 року. Працював помічником діловода у новоствореному Генеральному секретарстві освіти.
Фундаментальні праці Ернста «Київські архітектори XVIII ст.» (1918), «Українське мистецтво XVII–XVIII ст.» (1919) стали класичними в українському мистецтвознавстві.
Федір Ернст брав участь у всіх пам’яткоохоронних комісіях 1917 –1918 років під керівництвом Миколи Біляшівського.
За совєтів Ернст став професором Археологічного інституту та Художнього інституту в Києві. Був членом Комісії з організації Лаврського музею культів, Київської картинної галереї, Музею мистецтв ВУАН (нині – Національний музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків), членом комітету з ремонту та реставрації Софійського собору. Працював інструктором Всеукраїнського та Київського губернського комітетів охорони пам’яток.
У 1922–1933 рр. Ернст працював у Всеукраїнському історичному музеї ім. Т. Шевченка.
У 1926–1930 рр. очолював Київську крайову інспектуру охорони пам’яток матеріальної культури. У 1920-х роках брав участь у численних експедиціях для пошуків, дослідження і збереження пам’яток української архітектури і мистецтва, проводив археологічні розкопки, організовував виставки, формував музейні експозиції.
1933 року вченому пред’явили звинувачення у «контрреволюційній діяльності і створенні ворожого осередку в музеї». Ернстові «пришили» ще участь у німецькому націоналістичному контрреволюційному підпіллі. Після першого арешту вченого відпустили, але ненадовго. Того ж року його було заарештовано вдруге.
І цього разу вже був вирок – три роки виправних робіт на будівництві Біломор-Балтійського каналу. Після закінчення терміну Ернсту не дозволили повернутися до Києва.
Під час нетривалого звільнення в 1937–1938 рр. вчений був заступником директора Казахської національної галереї, очолював працю зі створення Казахської національної художньої галереї в Алма-Аті, був заступником директора з наукової роботи Башкирського художнього музею в Уфі.
Там, в Уфі, 16 липня 1941 року Ернста заарештовано утретє зі звинуваченням – «німецький шпигун». А 28 жовтня 1942 року розстріляли.
Михайло Дмитренко (1908 1997), художник, майстер монументального і сакрального мистецтва.
Народився у м.Лохвиця на Полтавщині. Студіював мистецтво у Київській художньо-індустріальній школі у період 1924-1926 рр. На запрошення Федора Кричевського став доцентом кафедри малюнка на архітектурному факультеті того ж інституту.
Дмитренко працював на Донбасі й в Київському театрі робітничої молоді над оформленням спектаклів. У 1939 році був відряджений до Львова для створення місцевої організації Спілки радянських митців України, завдання якої було «перевиховання» львівських митців.
За власним рішенням нікого він не «перевиховував», натомість з початком війни у 1941 році став одним із організаторів Спілки українських образотворчих митців. У цей час було влаштовано кілька її художніх виставок. Найбільш представницькою стала виставка митців всіх регіонів Галичини 1942 року, присвячена 25-річчю створення Української академії мистецтв у Києві, на якій виставлялися твори майстрів, що згодом опинилися в еміграції.
З наближенням фронту до Галичини, митець подався на еміграцію, бо остаточно зрозумів, що з совєтами йому не по дорозі.
У 1947 році українські митці з’їхалися на збори до Мюнхена, де відновили Українську спілку образотворчих митців. Організували у Німецькому національному музеї у Мюнхені виставку малярства, графіки і скульптури.
У 1951 році Михайло Дмитренко оселився в Торонто, згодом жив у Віндзорі (Канада), а від 1960 року – у Детройті (США). Проте полем його мистецької діяльності стали міста Торонто, Сарнія, Віндзор (Канада); Гемтрек, Бедфорд, Міннеаполіс, Детройт, Нью-Йорк (США); Лурд (Франція) та інші. У них він розписував храми численними монументальними композиціями, планував іконостаси, писав ікони та проєктував вітражі.
Художник був співзасновником і першим очільником Української спілки образотворчих митців Канади.
Матеріал про долю Михайла Дмитренка: https://zbruc.eu/node/58443
…і у світі
Роберт Франк (1924-2019), один із найвідоміших фотографів ХХ століття.
Народився у Швейцарії, але в 1947 році емігрував до США, де прославився книгою фотографій «Американці», в якій представлені фото його масштабної подорожі через усі Сполучені Штати. Згодом Франк був автором фотографій для журналів Harper’s Bazaar, Life, Vogue та режисером фільмів «Мені і моєму брату», «Цукрова гора» та інших робіт.