23 листопада. Пам’ятні дати

Цього дня, у 1708 році, Російська православна церква піддала анафемі гетьмана Івана Мазепу

Іван Мазепа (1639–1709), український політичний, військовий діяч, дипломат, гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави на Лівобережній (1687–1704) і всій Наддніпрянській Україні (1704-1709). У молодості служив при дворі польського короля Яна II Казимира. По обранню гетьманом, намагався відновити авторитет гетьманства в Україні. Зробив великий внесок у економічно-культурний розвиток Лівобережжя. Проводив курс на відновлення козацької держави Війська Запорозького з кордонами часів Хмельниччини. Тривалий час формально підтримував Московське царство у Північній війні зі Шведською імперією, проте 1708 року розірвав з російським царем і став на сторону шведів.

Дізнавшись про вчинок Мазепи, Петро І наказав головнокомандувачу російськими військами в Україні Олександру Меншикову зрівняти гетьманську столицю Батурин із землею, а саму столицю перенести до Глухова. Там же у Глухові, 16 листопада 1708 року, була розіграна страта «зрадника»: на площі спорудили ешафот та повісили ляльку Мазепи. 23 листопада у глухівському Троїцькому соборі в присутності царя і всього генерального штабу, а також «вірних» козацьких старшин митрополит київський Іосаф проголосив анафему Мазепі. У той же день подібна церемонія відбулася в Успенському соборі Кремля.

Після прокляття 1708 року всі заслуги гетьмана Мазепи були негайно забуті, пам’ять про нього активно винищувалась. За наказом Петра І по всій Україні прокотилася хвиля арештів симпатиків Мазепи та ліквідація всього того, що могло нагадувати про нього. Впродовж багатьох років в устах усіх прибічників російського царату ім’я гетьмана стало символом зради, але в пам’яті українців він національний герой, людина, яка хотіла об'єднати українські землі, гетьман, який прагнув незалежності своїй державі.

У вересні 2018 року, Вселенський Патріархат визнавав анафему, яка була накладена на Івана Мазепу, не канонічною.

У цей день народилися

В Україні…

Віктор Дроботько (1885-1966) – мікробіолог, епідеміолог.

Він був одним із піонерів у справі вивчення бактеріофага, започаткував новий напрям вивчення грибів – збудників мікотоксикозів. Значну увагу вчений приділяв питанням хіміотерапії інфекційних захворювань, досліджував антимікробні властивості рослин. Працюючи в Інституті мікробіології, Добротько розробив і впровадив у виробництво стафілококовий бактеріофаг, який успішно застосовувався для боротьби із стафілококовими інфекціями, сухий дизентерійний бактеріофаг у вигляді пігулок – ефективний засіб у боротьбі з дизентерією. То був дешевий, але високоактивний препарат, який зберігав свою активність протягом тривалого терміну та не потребував спеціального обладнання для виготовлення.

За його очільництва Інститутом мікробіології, Київ став осередком вивчення антибіотиків з вищих рослин. Упродовж півстоліття, отримані Віктором Дроботьком та його співробітниками антибіотики рослинного походження – іманін і новоіманін – врятували від хвороб та смерті чимало людей. Ці препарати й досі широко застосовуються в сучасній медицині.

Володимир (у миру Віктор Маркіянович Сабодан; 1935–2014), Предстоятель Української Православної Церкви (МП), Митрополит Київський і всієї України.

Митрополит Володимир народився у селі Марківці Хмельницької області. У 1958 році закінчив Одеську духовну семінарію, у 1962 – Ленінградську духовну академію. У 1992 році Володимир очолив УПЦ. Останні роки життя блаженнійшого були затьмарені важкою хворобою та боротьбою різних угруповань усередині самої церкви, які ще за життя Володимира розпочали поділ влади; зазнавав він, як виявилося згодом, і тиску з боку тодішнього українського керівництва. Але, попри тілесні страждання і внутрішньоконфесійні чвари, Митрополит Володимир до останнього залишався відданим Церкві й до останнього молився за долю України.

Олександр Івченко (1903–1968), авіаконструктор. Розробляв поршневі та газотурбінні двигун для багатьох типів літаків.

Народився у Великому Токмаку Запорізької області. Після закінчення механіко-машинобудівного інституту в Харкові (нині НТУ «Харківський політехнічний інститут») отримав диплом інженера з двигунів внутрішнього згорання й був направлений на моторобудівний завод № 29 імені Баранова в місті Запоріжжі (попередник нинішнього об'єднання «Мотор Січ»). Спільно з колегами займався створенням модифікації двигуна М-88 для винищувача І-180. За період війни завод, який евакуювали до Омська, виготовив близько 30 тисяч двигунів для військової авіації.

У 1945 році очолив дослідно-конструкторське бюро у Запоріжжі. У ньому було створено двигуни для літаків Ан-8, Ан-10, Ан-12, Іл-18, Як-40 і Ан-24 та гвинтокрилів Мі-1, Ка-10, Ка-15, Ка-18.

Олександр Георгійович розробив також бензопилу «Дружба». Модифікації двигунів серії АІ, створені у КБ Івченка, використовувалися на суднах з підводними крилами, для перекачування нафти та газу, при гасінні пожеж.

Микола Носов (1908-1976), письменник, автор знаменитої трилогії «Незнайко».

Народився у Києві. Микола Носов ввів в дитячу літературу нового героя – наївного і розсудливого, пустотливого і допитливого, що постійно потрапляє в незвичайні, часто комічні ситуації.