Михайло Данильчук, лікар сімейної практики з Тернопільщини

Із Михайлом Данильчуком ми розмовляли рівно рік тому. Тоді він, 29-річний медик, розповів свою історію про те, як після стажування у клініках Великобританії, Німеччини мав шанс залишитися там на роботі. Але обставини розпорядилися так, що опинився… у сільській амбулаторії найвіддаленішого району Тернопільської області. А згодом у селищі міського типу зумів створити свою клініку і почав лікувати понад 1800 пацієнтів, котрі обрали його як сімейного лікаря.

Нині розмовляємо з героєм нашої публікації про непростий пандемічний рік, коронавірус, вакцину і медичну реформу, про переживання й радості лікаря сімейної практики.

ПРО ЩЕПЛЕННЯ, НА ЯКИХ ЛІКАРІ НЕ НАПОЛЯГАЛИ

- Михайле, погодьтеся, для кожного з нас ще один коронавірусний рік залишає певну мітку в колись звичному побуті, розміреному житті. Але для медика, лікаря-«сімейника», то, напевно, особливий відтинок?

- Як колись казали – «рік – за два» (усміхається). Що там говорити, бувало по-всякому. Нервове, фізичне виснаження – колосальне… І в мене, й у моїх колег із поліклініки, та й у пацієнтів – стрес на стресі.

- До речі, пацієнтів додалося за цей час?

- Ні, кількість – практично на минулорічному рівні. Нових не реєстрував. Разом із дружиною маємо 3 тисячі пацієнтів. Ми свідомо нових декларацій не укладаємо, бо така кількість на нас двох із дружиною Сніжаною й так досить велика, як ми вважаємо.

Щоправда, зараз дружина у декреті, народила ще одного синочка.

- О, вітаю, то велика радість – поповнення у сім’ї!

- Це так. Дякую!

- А от коли ви вперше зіткнулися з таким поняттям як щеплення, вакцинація, що зараз чи не найбільше на слуху?

- Зрозуміло, що саме в дитячі роки. Але я цьому не надавав якогось особливого значення. Щеплення та й щеплення. Треба, то треба. Взяли батьки за руку, повели до лікарні. Укол чи краплі – й усе.

А власне вакцинацією я активно зайнявся у 2016 році. На той час уже рік працював сімейним лікарем, і тоді помітив таку річ, яка мені не дуже сподобалася.

- Що маєте на увазі?

- А те, як ставляться до щеплень поодинокі колеги. На жаль, вони не наполягали на вакцинації, часто навіть казали пацієнтам, щоб ті просто написали відмову від щеплень. Це все якось робилось не на примусі, але й без ентузіазму. Просто створювалась видимість такої важливої справи. Але відчувалося, що завжди було більше бажання не робити щеплення, аніж робити цю важливу медичну процедуру.

- Як ви на це реагували?

- Мене це просто обурювало. Не раз говорив, скоріше з самими людьми, про важливість і необхідність щеплень. І знаєте, поступово це давало результат.

- Невже такі слухняні пацієнти у вас?

- Не всі, але відчувається, що люди з кожним роком краще розуміють, що вакцинація – річ необхідна. Щоправда, серед моїх пацієнтів було і є багато людей, які не хотіли вакцинуватися через різні переконання. Принаймні, вони запитували про це, мовляв, чи вакцину готують із компонентами людської крові; інші ж питали, чи немає у ній формальдегіду, фосфору, ртуті, а зараз і про чіпи питають. Доводилося популярно пояcнювати – що таке вакцина, які її особливості, як її готують для щеплення, який її принцип дії.

- Це про які щеплення йдеться?

- Та про всі види – кашлюк, дифтерію, правець, поліомієліт, кір, епідемічний паротит, краснуху… Тут і гемофільна та пневмококова, менінгококова, ротавірусна інфекції, вітряна віспа, гепатит…

- Ого, це ж живого місця на тілі людини не залишиться від стількох щеплень.

- А ви як хотіли? Береженого Бог береже!

ПРО ВАКЦИНАЦІЮ, І НЕ ТІЛЬКИ ВІД КОРОНАВІРУСУ

- Михайле, майже рік тому почала діяти Дорожня карта із впровадження вакцин від гострої респіраторної хвороби COVID-19. По суті, тоді й стартувала вакцинація.

- Так, але з її початком я пішов навіть далі – пояснював людям, що крім щеплень від коронавірусу, не слід забувати й про інші обов’язкові вакцинації – за календарем щеплення, бо вони також дуже важливі для збереження здоров’я.

- Так ви прямо – приклад активного «вакцинатора».

- Принаймні, я би хотів так думати, уже два роки тому увійшов до громадської організації «Батьки за вакцинацію», потужної структури, яка зараз веде активну вакцинальну кампанію. Там знайшов багато однодумців.

- Що ви конкретно кажете своїм пацієнтам про ту чи іншу вакцину, як переконуєте, що альтернативи вакцинуванню немає?

- Коли мені дехто з пацієнтів каже, що деякі вакцини ризиковано приймати, бо, мовляв, їх занадто швидко придумали, вони не перевірені часом, то їм кажу ось що. Наприклад, вакцина AstraZeneca – це розробка однойменної шведсько-британської компанії та Оксфордського університету. Розробили її за технологією, яка вже давно відома, за якою імунна система людини розпізнає хворобу та захищається у випадку зустрічі зі справжнім вірусом.

Або ж CoronaVac – теж виготовлена за технологією, якій уже понад 70 років! Це вакцина, що містить у своєму складі неактивний, так би мовити, «убитий» вірус. Організм реагує на нього й виробляє імунітет. До речі, першу вакцину за цією технологією – від поліомієліту – розробили у 1955 році. І так про інші типи вакцин можна розповісти, у кожної – своя передісторія.

КОЛИ «АНТИВАКЦИНАТОР» – НЕ ДРУГ У ФЕЙСБУЦІ

- Але в «антивакцинаторів» – свої міркування: мовляв, із повітря спеціально розсіюють вірус, аби потім від нього ж і вакцинувати людей…

- Ну, тут у мене просто немає слів. Це як вірити, що Земля – пласка. Просто не можу читати такі нісенітниці.

- Але дехто в це вірить.

- Так, я знаю, бо, розумієте, для людей, суспільства в цілому – боятися чогось невідомого – це нормальна реакція.

Це для мене, скажімо, спеціаліста, який вісім років навчався фаху, може бути очевидним те, чого хтось не розуміє чи не хоче зрозуміти, коли мова йде про вакцинацію. Ще раз кажу, можна зрозуміти людину, яка не має поняття, що таке вакцина, не вміє диференціювати її види, боїться цього всього. Це нормально. Але ненормально, коли така людина агітує інших, аби підтримували свою точку зору – людини, яка не компетентна у цій сфері.

- А лікарі, медсестри... Серед них же теж не все так однозначно. Будьмо відвертими, не всі, як ви, активно підтримують вакцинацію?

- Знаєте, десь років чотири тому мав досить специфічну розмову з молодою мамою, якій дитячий невропатолог сказав, що її дитину не можна вакцинувати до одного року. А я вважав, що потрібно. І сказав тоді: запитайте того лікаря, скільки особисто він вакцинував дітей? А я вам покажу величезну кількість карточок провакцинованих маленьких пацієнтів. І це подіяло. Зробили дитині щеплення, жива-здорова.

- Це ви до того, що кожен повинен займатися тим, на що вчився?

- Саме так. Я до того, що іноді лікарі іншого профілю створюють враження у пацієнтів, що вони у цьому розбираються, у тій чи іншій темі. А насправді це не завжди так.

- А чому «антивакцинатори» є і в білих халатах?

- Гадаю, тут не одна причина. Це й упередженість рішень, заснованих на особистому досвіді, й відсутність компетенції, ну – і «шкурний» інтерес, за яким часто ховаються банально корисливі мотиви…

ВИСЛУХАТИ, РОЗ’ЯСНИТИ І НАПОЛЯГТИ НА СВОЄМУ

- Михайле, от коли люди кажуть, що бояться вакцинації, називають усі свої супутні болячки, що ви їм на це відповідаєте?

- Я їх просто вислуховую. А тоді кажу: саме це все, що ви мені розповіли, і є підставою для вакцинації. От я, молода людина, тьху-тьху, у мене нічого не болить, і ось ви – зі своїми болячками. То кому потрібен додатковий захист організму? Намагаюся розвіяти в людей відчуття страху, обґрунтувати необхідність вакцинації.

Повторюю, це нормально – боятися. Це природна реакція людини на щось невідоме, на те, чого вона не знає чи не розуміє. Це нормальна фізіологічна реакція. От я не наважуюсь поки що сідати за кермо. Не маю навичок, не вчився в автошколі. Так, я боюся сісти за кермо, і це нормально. Але острах мине, коли пройду курси водія, набуду певних навичок. Так і тут.

А щодо вакцинації, то лікар, передусім сімейний, має розвіяти той страх у деяких пацієнтів.

- Ага, спробуй його розвіяти, коли з усіх боків – такі «антивакцинаторні» перли, що сам уже не знаєш, де правда, а де фейк…

- Так, людину підминає такий величезний вал суперечливої інформації, що дехто просто губиться, не може зорієнтуватися у почутому чи прочитаному. Тому лікар повинен роз’яснювати, переконувати, обґрунтовувати – чому потрібна вакцинація, хоч і сил для цього стає дедалі менше.

От зараз у мене 15 пацієнтів лежать удома з ковідом, ізольовані. Вік – від 21 до 81 років. На жаль, є такі, які хворіють уже навіть третій раз.

- Є серед них вакциновані?

- Жодного! Тому я за них дуже переживаю зараз. Але, дякувати Богу, ніхто не помер цього року з моїх пацієнтів, хворих на коронавірус…

- Що вас найбільше нервує в оцьому всьому?

- Передусім, нервує, що люди «постять» у соцмережах відверту маячню. Це мене виводить із себе. Я таких людей просто видалив із фейсбучних друзів. Не хочу, щоб вони були на моїй стрічці, якщо так думають, зокрема, про вакцинацію. Просто сумно, що вони можуть прийти до мене на прийом із ознаками коронавірусної хвороби, вакцинацію проти якої вони заперечували… От що я їм тоді можу сказати? Напевно, єдине: тепер ви вірите, що треба було вакцинуватися?

КОМУ – В ЛІКАРНЮ, А КОМУ – ЗАСЬ!

- А як ви реагуєте, коли ваші пацієнти пізно ввечері телефонують у паніці, мовляв, ґвалт, низька сатурація, висока температура, що робити?

- Передусім, я вчу своїх пацієнтів, щоб вони поважали і свій, і мій особистий простір. Принаймні, це для мене дуже важливо. Люблю і поважаю тих, хто робить це щодо мене. І вони це розуміють. Мій робочий телефон о 18-й годині вже вимкнений, а перед сьомою ранку вмикається. Мої пацієнти про це знають. А їм кажу, що при COVID-19 є кілька «червоних дзвіночків». До прикладу, задишка у спокої або дуже часте дихання, друге – сухий надсадний кашель, який не дає заснути, аж до блювання доходить, температура більша 38,5, яка погано реагує на відповідні препарати.

- А ті ваші 15 пацієнтів – як вони, хто контролює перебіг хвороби?

- Я обдзвонюю їх у понеділок-середу-п’ятницю. І так повинно бути, щоб пацієнт не був наодинці зі своєю хворобою, яка не знати як себе поведе через день-два. Але щотижня є нові хворі, все це, звичайно, виснажує…

- З якою категорією пацієнтів вам найлегше, а з якими – найважче?

- Та немає якихось певних категорій. Різні пацієнти, різні люди, характери, симптоми та перебіг хвороби… От, була у мене пацієнтка, яка мала сатурацію лише десь 60. І не хотіла лягати у стаціонар. Я рідко когось страхаю, але в цьому випадку подібне спрацювало.

- Що ж ви їй сказали?

- Просто сказав: якщо вона зараз не буде дихати чистим киснем, то до ранку не буде дихати взагалі. Це, можливо, й було нетактовно з мого боку, але подіяло. Жінка нині жива-здорова. А от інша, якій понад 80 років, маючи легке дихання, сатурацію 95, просто вимагала, щоб її скерував у лікарню, бо там їй «буде легше». Я цього не зробив. Як міг, пояснив усе. Вона мало не з плачем сказала, що «йде вмирати додому» – і гримнула дверима. Теж жива, слава Богу, приходить іноді робити тести. Різні випадки бувають…

- Якось хвалите тих, хто вакцинувався?

- Все кажу таким людям, що от, ви молодчина, добре, що взяли вакцину. Між іншим, я крім ковіду агітую робити щеплення й проти грипу. І знаєте, люди дослухаються, багато приходять і роблять різні щеплення. Ми це робимо в один день – вакцинуємо і від ковіду, і від грипу. Це нормальна практика, такий підхід. Але у цілому – із моїх пацієнтів вакцинувалися майже третина. Та є такі, які вакцинувалися і за кордоном, і в інших містах, таких пацієнтів – понад 200.

НА ПОРАДУ ДО МЕДИЧНИХ ГУРУ

- А з ким у непростих ситуаціях ви радитеся, хто є авторитетом для вас?

- Серед моїх ідейних наставників – Ірина Волошина, професор кафедри сімейної медицини Запорізького державного медичного університету, сімейний лікар, член правління громадської організації "Академія сімейної медицини України". Веде свої телепрограми, дуже крутий спеціаліст. Спілкуємось у Фейсбуці. Не раз давала слушні поради.

Стежу за думками голови Національної технічної групи експертів із питань імунопрофілактики Федором Лапієм. Цілком підтримую заклик, що професійні лікарські асоціації мають оприлюднити свою позицію щодо вакцинації від COVID-19 і публічно закликати громадян вакцинуватися. А одна з його пропозицій, яку я теж підтримував, була про запровадження вакцинування безпосередньо в аптеках, куди люди приходять за ліками чи придбати певну вакцину, скажімо, від грипу. І такий проєкт уже стартував 10 листопада.

- Черга за церквами, напевно, як роблять це в інших країнах?

- Так. Зрештою, Українська греко-католицька церква у своєму Патріаршому соборі в Києві також відкрила пункт вакцинації проти коронавірусу. Так що упевнений, щеплення почнуть робити і в інших українських соборах. І взагалі, якщо працюватиме правило культурного середовища, коли всі навколо вакциновані, то людині легше буде прийняти рішення про вакцинацію.

ПРО СИНЕРГІЮ, ЕЛЕКТРОННУ СИСТЕМУ ТА ГРУПУ РІВНИХ

- Як же налагоджено процес безпосередньо у вашій клініці?

- У межах нашої клініки ми розділяємо прийоми, плануємо вакцинацію, щодня у середньому до 20 пацієнтів вакцинуємо. Це чіткий процес. Пацієнти – віддзеркалення слів і дій лікаря. Вони дивляться – коли все аргументовано, чітко, логічно, то й самі намагаються дотримуватися такого запропонованого алгоритму. У нас практично не буває, щоб хтось запізнився на прийом, на вакцинацію. Раптом щось виникає, то телефонують, попереджають. І так має бути. Отаке розуміння, синергія пацієнтів і медичного персоналу. Тоді й буде бажаний результат.

- А яка роль у цьому процесі молодшого медперсоналу, зокрема медсестер?

- Коли ще організовував клініку, дуже ретельно добирав молодший медичний персонал. Вони величезний обсяг роботи виконують. Документація, планування, виконання – це все на них. Отримай вакцину, збережи її, введи, запиши, заповни документацію, занотуй, хто має прийти, все – на них, медсестрах.

- Перехід на електронну систему роботи дещо полегшив процес?

- Звичайно, зменшилася частина паперової документації, це дуже добре. А електронна система – це шикарна річ у сфері охорони здоров’я. Щоправда, іноді вона дає збої. Усі клініки зав’язані в одне ціле, і то дуже круто, але навантаження на лікарів велике – це вимотує.

- Що, на вашу думку, потрібно змінити під час реформи медичної галузі?

- Передусім – уніфікувати фінансову сферу. А то кажуть, можливе повернення до введення казначейських рахунків. От якщо мені потрібні експрес-тести сьогодні, то я їх миттєво замовляю, оплачую, навіть у Туреччині, й вони завтра вже в мене. Але коли буде повернення до казначейських рахунків, то я на ті тести чекатиму днів 15. Щоправда, коли матиму «свою людину» в казначействі, то зателефоную, аби прискорити перерахунок, і тоді все може піти швидше…

Ми зробили класний крок уперед, але якщо це правда, що буде повернення до колишнього, то я просто не знаю, чи співпрацюватиму з Національною службою здоров’я України наступного року і чи взагалі за таких умов працюватиму. Це буде крах медичної галузі.

- Не будемо завершувати на такій песимістичні ноті. Скажіть краще, які задуми у вас як лікаря сімейної практики – що би хотіли реалізувати?

- Виношую ідею створення так званої групи рівних, зокрема, йдеться про медсестер. Мова – про організацію регулярних зустрічей фахівців одного рівня, скажімо, чи тих же медсестер, чи сімейних лікарів. У такій групі вони би відкрито дискутували, обговорювали, аналізували професійні ситуації, розбирали ті чи інші складні клінічні чи управлінські випадки, ділились би знаннями або обмінювалися досвідом, напрацьовували професійні зв’язки з колегами.

- Десь є щось подібне?

- Такі групи рівних успішно функціонують у багатьох європейських країнах. Думаю, варто подібний досвід запроваджувати й у нас, навіть на рівні первинки. І приємно, що зараз починає діяти Українсько-швейцарський проєкт «Розвиток медичної освіти», який, власне, підтримує запровадження і розвиток таких груп рівних. Це, думаю, сприятиме оновленню системи безперервного професійного розвитку працівників сфери охорони здоров’я задля надання якісної медичної допомоги.

Олег Снітовський, Тернопіль
Фото автора та з власного фотоархіву Михайла Данильчука