Бути гідним: критерій, непідвладний російській пропаганді

День Гідності та Свободи знову став маркером і тригером для масованих атак російською зброєю інформаційної війни

Попри 30 років української незалежності, російські пропагандисти досі не можуть змиритися з цим фактом, як і з тим, що Україна повністю вийшла з орбіти впливу Кремля. Тому День Гідності та Свободи знову став маркером і тригером для появи численних заяв, коментарів і публікацій, якими поширюються кремлівські наративи про події Майдану й України загалом.

Масові публікації в цей період традиційно з’являються не лише в російських, а й на українських прокремлівських медіаресурсах. Таким чином Кремль намагається нав’язати свою думку і позицію у контрольованому інформаційному просторі, створює безальтернативну картинку подій або навпаки – прагне поляризувати суспільство. Тож чергова хвиля кремлівської пропаганди з наративами про «зовнішнє управління», «державний переворот», «занепад» України, а також про те, що Росія-«посередник», а не сторона конфлікту – традиційно збігається з річницею початку Євромайдану.

Саме Революція Гідності закріпила європейський вектор розвитку нашої країни, з яким Кремль так і не зміг змиритися, як і з втратою України для своїх імперських замислів. Без України російський новоімперський проєкт ніколи не буде реалізований, адже впродовж усіх 30 років нашої незалежності РФ так і не вдалося вийти на вищий рівень та досягти омріяного статусу і визнання. Зрештою, це й стало однією з причин її військової агресії задля повернення Києва в геополітичну орбіту Москви. Щоправда, така поведінка спрацювала з точністю до навпаки – Україна чітко визначилася з напрямком розвитку і він протилежний баченню Москви. А світ остаточно визначився зі своїм ставленням до РФ – це країна-агресор.

Тож російська пропаганда та її прихвостні в особі так званих «посадових осіб» терористичних об’єднань «ДНР» та «ЛНР» упродовж останніх днів продовжують продукувати чималу кількість брехливих інформаційних заяв на українську тематику. Причому, роблять це поза цивілізаційними нормами, вдаючись до приниження, сумнівних жартів та кампаній з дискредитації нашої державності. Саме такими маркерами позначилися і заяви й коментарі, що стосувалися відзначення в Україні річниці Євромайдану. Навіть колишній президент-утікач В.Янукович – і той вирішив написати українцям листа, у якому згадав роковини подій на Майдані. У цьому «зверненні» він традиційно під копірку перерахував пропагандистські кліше Кремля, перекинувши усі звинувачення на бік України, та навіть «порадив» нову «стратегію» розвитку розграбованої й покинутої ним країни. У порадах не обійшлося без заяв про посилення військової загрози та спонукання до ухвалення нейтрального статусу нашої держави, очевидно, без руху до НАТО та ЄС, та розробки «нової стратегії соціально-економічного розвитку України», а тут уже теж не обійтися, на думку колишнього президента-злодія, без легітимізації терористичних угруповань «ДНР» та «ЛНР». Януковича натомість запросили до Києва, бо 13 років вʼязниці «самі себе не відсидять» – такою була відповідь України на офіційному акаунті у Twitter.

Пояснення такому «пожвавленню» на гібридному російському інформаційному просторі просте – Україна йде правильним шляхом, тому й викликає таку бурхливу реакцію Кремля. Президент України Володимир Зеленський, вітаючи українців зі святом, наголосив, що головне – не втрачати гідність та пам’ятати, що наш народ продовжує платити за свободу велику ціну. Ніколи не забудемо всіх, хто віддав за Україну своє життя. І ніколи не пробачимо всім, хто позбавив їх життя і хотів позбавити нас волі, – наголосив президент.

Москва ж намагається й далі силою домагатися більшої лояльності до себе та використовує війну на Донбасі як інструмент зовнішньополітичного впливу на Захід, насамперед на США, ЄС і НАТО. Саме загрозу конфронтації на Донбасі РФ розглядає як основний запобіжник вступу України до Північноатлантичного альянсу. Згадаймо, що неодноразово російські посадовці заявляли, що вступ Києва до НАТО викличе загострення конфлікту на Донбасі. Особливо помітно це стало після саміту президентів Зеленського й Байдена, коли Кремль зрозумів, що США не підуть на неприйнятні для України компроміси з РФ. Кремль на сьогодні робить усе, щоб заблокувати дипломатичне вирішення з врегулювання війни на сході України, водночас продовжуючи свою лінію розвитку й підтримки конфлікту, озброюючи, тренуючи та фінансуючи підконтрольні їй сили на місцях та просуваючи вигідні для себе пропагандистські кліше про те, що «в усьому винен Київ» та про те, що «російських військових тут немає». Це ключові тези, якими користуються представники угруповань «ЛДНР» , просуваючи свою версію «незалежних і самостійних республік та коментуючи заздалегідь узгоджені з кремлівськими кураторами пропагандистські кліше.

Відповідальність за відсутність прогресу в мирному врегулюванні ситуації на сході України повною мірою лежить на Російській Федерації, яка беззаперечно є стороною конфлікту. Такою є позиція не лише Києва, а усього цивілізованого світу. Підтвердженням такої позиції стають офіційні заяви глав держав-лідерів та впливових міжнародних організацій. Зокрема, нещодавно майже 50 країн ООН визнали РФ стороною конфлікту на Донбасі, а не посередником, та висловили підтримку «Нормандського формату» ф\і мирному вирішенню конфлікту на сході України, відповідно до Мінських домовленостей та з повною повагою до суверенітету й територіальної цілісності України.

Сама ж держава-агресор уперто не визнає факту своєї присутності на Сході України та участі у збройних протистояннях. Натомість фактично впродовж усього воєнного загострення на Донбасі у відкритому доступі з’являються повідомлення про участь Збройних сил РФ у бойових діях на боці незаконних збройних формувань самопроголошених республік. А також наявність російської зброї та військової техніки, регулярну політичну і фінансову підтримку так званих «ДНР» і «ЛНР». Докази цього також легко знайти у публікаціях сепаратистів, російських пропагандистських ЗМІ, дописах у соціальних мережах та дослідженнях експертів.

Можна стверджувати, що й анексія Криму, й утворення так званих «ДНР» і «ЛНР» стали продуктами кремлівської пропаганди. До їх реалізації Росія готувалася щонайменше 10 років і доволі ґрунтовно. Принаймні ще з 2004-2005 років можна відстежити пожвавлення уваги російських пропагандистів до української тематики. Вже тоді мусувалися думки про утворення якоїсь «Новоросії», обговорювалися теми, з одного боку, про можливу громадянську війну в Україні, а з другого – про війну між Росією та Україною. Зрештою, усі амбітні імперські плани Путіна прорвалися назовні й втілилися в життя після 2014 року, у часи російсько-української війни.        Революція Гідності, а також усі драматичні події Майдану стали, за задумом Кремля, поштовхом до відкритого конфлікту. Ґрунтуючись на вже поширених стереотипах і міфах, російська пропаганда до сьогодні викривлює справжні причини й перебіг протестів, критикує Майдан, прив’язуючи до нього негативні ярлики. Продовженням цієї кремлівської схеми стала анексія Криму, тимчасова окупація територій на сході країни та те, що сьогодні українці зі зброєю в руках відстоюють своє право на свободу й незалежність. Водночас Україна продовжує зміцнювати свій оборонний потенціал і національну безпеку, проводить складні та болісні реформи, робить державу сильнішою проти не лише нинішніх, а й майбутніх загроз. Варто вірити, що усі ці випробування остаточно позбавлять державу пострадянського спадку та залежності й стануть містком до України майбутньої – європейської, прогресивної, сильної та по-справжньому незалежної.

Тарас Попович