Чому так поширена духовна хвороба сьогодення – байдужість?
Як важливо уникнути тяжкого гріха байдужості: до Бога, до своїх ближніх та до Батьківщини
Навколо тисячі людей – а серед них людина почувається самотньою. Замість очей і посмішок люди вдивляються в екрани смартфонів. Комусь стає зле посеред вулиці, а іншим часто байдуже, бо їх це ніби не стосується… Поширена духовна хвороба сьогодення – БАЙДУЖІСТЬ.
Саме з її мовчазної згоди трапляються великі лиха, катастрофи, безкарні вбивства і різні людські страждання. Бо вона закриває серця, присипляє совість, робить людей «сліпими і глухими». Байдужість – небезпечна й підступна зброя диявола, яка вчить дивитися «повз» людину, вбиває почуття, бажання і прагнення, умертвляє духовність людини, а відтак – забирає і сенс життя.
У сучасному світі, який стрімко розвивається технічно і технологічно, бачимо, що так само швидко прогресує й людська байдужість. Віртуальний світ для багатьох почав важити набагато більше, аніж реальний. Кількість вподобань у соцмережах перетворюється на критерій успішності людини та замінює думку і почуття живих особистостей. Реалії довкілля люди теж ніби «скролять» – швидко прокручують, не вникаючи, а тому не помічають не лише краси, що нас оточує, але й проблем, несправедливості, потреб інших.
Байдужість – це стан людини, коли вона не виявляє ані найменшого зацікавлення будь-чим, коли до неї ніщо не може «достукатись», коли її серце і душа не реагують. Недарма байдужість ще називають черствістю, прохолодністю, знеохоченням, нечулістю, безсердечністю, бездушшям. Байдужі люди втрачають бажання служити Богові, людям, вони зрікаються свого покликання, мети, заради якої були створені Господом.
Байдужість починається тоді, коли людина починає жити лише для себе, своїх цілей, інтересів, і їх вона ставить вище за все, що відбувається навколо. Таких людей ще називають егоїстами, які не можуть і не хочуть приборкати гріховну пристрасть гордині. Зосередившись лише на своєму «я», вони віддаляються від Бога, а також від інших людей: руйнуються нормальні взаємини, щирі стосунки, дружба, сім’я.
Тяжкий гріх байдужості відомий ще з біблійних часів. Згадайте розп’яття Господа нашого Ісуса Христа. Після несправедливих звинувачень, страшних тортур, побиття і знущань, Син Божий був розіп’ятий на Хресті. А що ж робили люди? «І стояли люди і дивилися» (Лк. 23: 35)…
Слово Боже також застерігає нас про часи, коли пануватиме байдужість, відсутність любові, уваги одне до одного. Відповідаючи на запитання учнів про знамення цього, Ісус Христос казав апостолам: «Через збільшення беззаконь охолоне любов у багатьох» (Мф. 24: 12). Книга Апокаліпсис подає такі слова Спасителя: «Знаю твої діла; ти ні холодний, ні гарячий; о, якби ти був холодний або гарячий! Але оскільки ти теплий, а не гарячий і не холодний, то викину тебе з уст Моїх» (Одкр. 3: 15 – 16), тим самим показуючи, що байдужість – риса, неприйнятна Господом.
Так склалося, що суспільство подекуди поняттями нейтралітету, невтручання, стриманості, ігнорування тощо прикриває звичайну байдужість – таким чином поступово стаючи «байдужим до байдужості» і не розуміючи усього масштабу небезпеки, на яку себе наражає. Тож не будьмо байдужими! Живімо за заповідями Божими, піклуймося одне про одного. І молімо Господа, аби Він допоміг уникнути цього тяжкого гріха – байдужості: до Бога, до своїх ближніх та до Батьківщини. Бо нам, дітям Божим, – не байдуже!
Епіфаній
FB