3 грудня. Пам’ятні дати

Сьогодні в Україні і в світі відзначається Міжнародний день людей з обмеженими фізичними можливостями

День був проголошений Генеральною Асамблеєю ООН у 1992 році. Інваліди досить часто бувають виключені з повноцінного життя громад. Їхня дискримінація набуває різних форм, включно з фізичними і соціальними бар’єрами. Від цього потерпає суспільство, адже втрата такого вагомого потенціалу суттєво збіднює людство. 13 грудня 2006 року ГА ООН була прийнята Конвенція про права інвалідів, яка є правозахисним документом з чіткою орієнтацією на соціальний розвиток – це водночас договір з прав людини та інструмент розвитку.

Принципами конвенції є: повага до притаманної кожній людині гідності та особистої незалежності; недискримінація; повне й ефективне залучення в суспільство; повага особливостей інвалідів; рівність можливостей; доступність; рівність чоловіків і жінок; повага до здібностей дітей-інвалідів тощо. Україна ратифікувала Міжнародну конвенцію ООН про права інвалідів 16 грудня 2009 року.

У цей день народилися

в Україні…

Григорій Сковорода (1722-1794), видатний просвітитель-гуманіст, філософ, поет.

Григорій Савич Сковорода народився в селі Чорнухи Лубенського полку на Полтавщині, в сім’ї малоземельного козака. В 1734-1753 рр. з перервою навчався в Києво-Могилянській академії. Протягом кількох років (1741-1744) обдарований юнак був співаком придворної капели в Петербурзі. Потім знову навчався в Академії, а в 1745-му виїхав до Угорщини (1745-1750). На початку 1751 р. викладав поетику в Переяславській семінарії, де розробив курс лекцій, згодом заборонений місцевим єпископом. Після звільнення з семінарії Сковорода знову вчився, а потім був домашнім учителем. З 1759 року він працював на посаді викладача в Харківському колегіумі, але через вільнодумство і сутички з наставниками колегіуму знову був змушений залишити улюблену педагогічну роботу. В 1768-му Сковороду востаннє запросили викладати у додаткових класах при Харківському колегіумі, де він прочитав власний курс лекцій з етики. Та, оскільки просвітительська концепція моралі у Сковороди розходилась з офіційно-церковною, його звільнили з посади, позбавивши можливості педагогічної роботи, до якої у нього були і хист, і відповідні знання. Останні 25 років свого життя Сковорода провів у мандрах по Україні, поширюючи своє філософське вчення серед народу – чернець без ряси, мандрівник, самітник.

За способом мислення – філософ, богослов, містик. За способом діяння – учитель, письменник, проповідник, «мандрівний університет». Жив по садках, монастирях, пасіках, де міг справді відчути, як тихо збігає час, де мав нагоду влаштувати своє життя за порадами здорового глузду, згідно із заповідями Ісуса Христа. Саме в цей період і створив він основні філософські твори. Помер Сковорода 9 листопада 1794 року в с. Іванівці на Харківщині (нині с. Сковородинівка, Золочівського району). Вмираючи, мандрівний філософ попросив написати на його могилі такі слова: «Світ ловив мене і не спіймав». Це була квінтесенція цілого його життя.

Олександр Греків (1875–1958), військовий діяч, генерал-хорунжий армії УНР.

До початку військової кар’єри встиг ще й закінчити правничний факультет Московського університету. Родом з Чернігівщини. В роки Першої світової війни – генерал російської армії. В листопаді 1917 року призначений командиром 2-ї Сердюцької дивізії; з грудня 1918 – командувач Південної групи військ Армії Української Народної Республіки. Наприкінці 1918 на поч. 1919 року – міністр військових справ УНР. Згодом був призначений командувачем Української Галицької Армії. Підготував і провів Чортківський наступ 1919 року ( коли галичани, по суті, на одних багнетах прорвалися аж до Львова). У 1920-му Греків змушений був емігрувати до Австрії. Там колишній генерал зазнав чималої скрути. Займався спочатку сільським господарством, декілька років був безробітним, працював на книжковому складі. В 1948 році у Відні його викрали радянські спецслужби і доправили до Києва. Через рік винесли вирок: 25 років виправно-трудових таборів у Сибіру. Для 74-літнього генерала починався черговий бій – цього разу вже за власне життя. У 1956 завдяки старанням доньки та австрійського посольства його звільнили. Помер у Відні, на 83 році життя.

Степан Рудницький (1877-1937), географ, картограф та етнограф, академік ВУАН. Засновник української фізичної, політичної та військової географії.

Народився у Перемишлі. Вищу освіту здобув в університетах Львова, Відня та Берліна. З 1908 року – професор кафедри географії Львівського університету. Співзасновник Спортового товариства «Україна», член Надзірної ради Національного музею у Львові. Коли у 1919 році польська окупаційна влада звільнила його з університету, емігрував до Відня. Був професором економічної географії Академії торгівлі у Відні, деканом філософського факультету у Вищому педагогічному інституті ім. Драгоманова в Празі. У 1926 році емігрує до УРСР, де очолює кафедру топології та картографії Геодезичного інституту в Харкові. За рік став директором організованого їм самим Українського НДІ географії і картографії. Здійснив низку експедицій у басейні Дніпра та на Донбасі. З 1929 року – керівник кафедри географії ВУАН, Музею антропології та етнографії в Києві. У 1933 році заарештований органами НКВД СРСР, засуджений до п'яти років позбавлення волі. 3 листопада 1937 розстріляний в урочищі Сандармох. Реабілітований 1965 року, у березні 1990 року посмертно поновлений у складі АН України.

Особлива заслуга Рудницького в тому, що він започаткував картографічний напрямок в українській географії. Розробляти географічні карти українською мовою почав у Львові, продовжував на еміграції у Відні, а також у радянській Україні. Завдяки йому Україну чи не вперше було представлено в картографічних працях як цілісну просторову одиницю.

Рудницький вважав, що відсутність власної держави робить націю беззахисною у розв'язанні соціально-економічних, національно-політичних та інтелектуальних проблем.

Свої думки він виклав у працях: «Україна з політично-географічного становища» (1916), «Україна і великодержави» (1920), «Українська справа зі становища політичної географії» (1923).

Андрій Любка (1987), поет, прозаїк, перекладач, есеїст.

Хоча Андрій народився в Ризі, де тоді навчалася його мама, зростав і живе він в Україні. Закінчив Мукачівський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою та Ужгородський національний університет, отримавши ступінь бакалавра з української філології. Згодом навчався у Варшавському університеті, де отримав ступінь магістра з балканських студій.

Вірші та переклади Любки друкувалися у журналах «Київська Русь», «ШО», «Всесвіт», «Потяг-76», «Post-Поступ», альманахах «Джинсове покоління», «Карпатська саламандра», «Корзо», «Кур'єр Кривбасу» тощо.

Член літоб'єднання Ротонда. 2012 року разом із Dj Dimka Special-K видав альбом аудіовіршів «Перед вибухом поцілуємося».

Колумніст видань ART Ukraine, Радіо Свобода, Контракти, Збруч.

Член Українського ПЕН.

Премії: Дебют-2007, «Київські лаври» (2011), Лауреат премії імені Юрія Шевельова (2017).

…і у світі

Оззі Осборн (1948), британський рок-музикант, вокаліст, один з засновників і учасників «золотого складу» гурту Black Sabbath. Композитор, один із творців стилю хеві-метал. Дворазовий лауреат премії Grammy.

На сьогодні у світі продано понад 100 мільйонів його платівок. Артист видав автобіографічну книгу «Я – Оззі», де з моторошними подробицями, але водночас з гумором розповідає про своє життя, зокрема й про те, як він багато років поспіль вів боротьбу з алкоголізмом. Пити почав років з вісімнадцяти, а вже в сорок був справжнім алкоголіком, випиваючи щодня 3-4 пляшки міцних напоїв. До алкоголю додалися ще й наркотики. Не раз співак, батько п’ятьох дітей, був на межі між життям і смертю, але життя дивовижним чином неодмінно перемагало. Осборн усіляко намагався боротися зі згубною звичкою: він входив до товариства Анонімних алкоголіків, кодувався, був клієнтом приватних клінік, платячи чималі кошти за лікування, їздив до знахарок, але все намарне: після декількох тверезих днів, він знову опинявся в обіймах зеленого змія. Лише на початку 2000-х років він поволі почав позбавлятися залежності. Після смерті своє тіло Оззі Осборн заповів Лондонському музею природничих наук. Мовляв, нехай учені на здоров’я досліджують його надлюдську, гідну подиву витривалість і стійкість до спирту та іншої хімії.