7 грудня. Пам’ятні дати

Сьогодні в Україні День місцевого самоврядування, а в світі відзначається Міжнародний день цивільної авіації

День місцевого самоврядування встановлений згідно з Указом Президента від 25 листопада 2000 року. День місцевого самоврядування – це свято української громади. В словнику української мови Грінченка громаду визначено, передусім, як «товариство рівноправних осіб, суспільство». Саме громадський, а не державний устрій був невіддільною рисою українського народу. Тут можна згадати і поняття громади як базової форми життя українських селян і запорізьке козацтво, з його майже демократичною формою правління, і реформаційні рухи в Україні ранньомодерного періоду.

Михайло Грушевський ще у 1892 році так висловлював своє переконання щодо ролі громади та держави в історії: «…не збавляючи ціни держави, як культурної і поступової форми, одначе тільки тоді можемо встоювати за неї, коли вона дає змогу духовно-моральному, економічному і політичному розвитку громади».

Але понад 300-річне перебування у складі Російської імперії, а потім під 70-річним більшовицьким пануванням, завдало досить потужного удару по принципах українського народовладдя. Навіть саме слово «громада» в Радянській Україні намагалися витіснити російським словом «община», а за громадою закріпити лише значення сільської територіальної громади.

Сьогодні також Міжнародний день цивільної авіації. Саме цього дня у 1944 році у Чикаго була підписана Конвенція про міжнародну цивільну авіацію. Метою Міжнародного дня цивільної авіації є інформування громадськості про внесок цивільної авіації в соціальний і економічний розвиток держав-членів ООН, а також про унікальну роль Міжнародної організації цивільної авіації (ІСАО) в об’єднанні зусиль країн по створенню високошвидкісної глобальної транспортної мережі на службі всього людства.

Події дня

7 грудня 1941 року ударне з'єднання японського імператорського флоту під командуванням віце-адмірала Наґумо Тюїті завдало авіаційних ударів по військовій базі на острові Оаху і по кораблях ВМФ США, що стояли на якорі в гавані Перл-Харбор. Двома хвилями атак японцями було потоплено 4 лінкори, 2 есмінці, 1 мінний загороджувач та 188 літаків; ще 4 лінкори, 3 легких крейсери, 1 есмінець і 159 літаків отримали значні пошкодження. 2403 американця було вбито і 1178 поранено. Із 32 батарей берегової оборони тільки 8 відкрили вогонь по агресору і японці втратили лише 29 літаків і 64 людини (55 льотчиків та 9 підводників); ще один японець попав у полон. Успіх нападу на Перл-Харбор перевершив сподівання керівництва Японії – він на півроку нейтралізував тихоокеанський флот США і дав можливість захопити більшу частину Південно-Східної Азії, включаючи Гонконг, Бірму, Голландську Ост-Індію, Сінгапур та Філіппіни. Для США Перл-Харбор став повною несподіванкою і приводом до вступу в Другу Світову війну – 8 грудня вони оголосили війну Японії, у відповідь на що 11 грудня їм війну оголосили Німеччина та Італія. Щороку в США проходить Національний день пам’яті Перл-Харбора.

У цей день народилися

в Україні…

Левко Лепкий (1888-1971), український письменник, видавець, композитор.

Брат Богдана Лепкого. З початком Першої світової війни стає одним із перших організаторів Легіону Українських Січових Стрільців. Після війни був редактором декількох сатирично-гумористичних журналів у Львові. Один із засновників першого на західноукраїнських землях літературно-мистецького театру «Співомовки» і лялькового театру сатири й гумору «Вертеп наших днів». У 1939 році виїхав до Кракова, у 1944 – до США. Там став активним учасником громадського життя української діаспори, відновив видавництво «Червона Калина», публікував спогади, оповідання, вірші та нові пісні. Левко Лепкий є автором музики (слова написав брат – Богдан Лепкий) знаменитої стрілецької пісні-реквієму «Журавлі», яка вже встигла стати народною. У 1992 році редакцією журналу «Тернопіль» встановлено літературно-мистецьку премію імені братів Лепких, нині – Всеукраїнська літературно-мистецька премія імені Братів Богдана та Левка Лепких.

Олена Степанів (1892- 1963), історик, військова та громадська діячка, перша жінка, офіційно зарахована на військову службу в званні офіцера, чотарка Української Галицької Армії. Ув'язнена радянських таборів.

Народилася у с. Вишнівчик на Львівщині. Навчалася у семінарії Українського педагогічного товариства, Львівському та Віденському університетах. У молоді роки брала активну участь у діяльності товариств «Пласт» та «Сокіл» (очолювала його першу жіночу чоту у Львові). 1914 року виїхала на фронт як командирка жіночої чоти Українських Січових Стрільців. Учасниця Карпатської воєнної кампанії. Згодом стала хорунжою. У 1915 році під час бою на Болехівщині ( Івано-Франківська область) потрапила до російського полону. У квітні 1917 року повернулася до Галичини. Один з організаторів Листопадового чину 1918 року, брала активну участь в польсько-українській війні (1918-19 рр.) як чотар Української Галицької Армії. Після закінчення Віденського університету в 1921 році викладала історію та географію в одній з львівських гімназій та Львівському таємному українському університеті.

З 1939 року працювала в установах АН УРСР. З 1945 року – доцент Львівського університету, завідувачка сектором економіки Львівського відділу Інституту економіки АН УРСР, наукова співробітниця Природничого музею АН УРСР. 20 грудня 1949 року арештована і відправлена до мордовських таборів. У 1956 році звільнена за станом здоров'я, повернулася до Львова. Авторка близько 75 праць, в тому числі спогадів «Напередодні великих подій. Власні переживання і думки 1912–1914», «Напередодні великих подій» (1943 р.).

Катерина Білокур (1900–1961), видатна художниця, майстер декоративного розпису.

Автор фантасмагоричних пейзажів та натюрмортів – «Декоративні квіти» (1945), «Привіт врожаю» (1946), «Колгоспне поле» (1948-1949), «Цар Колос» (1949), «Сніданок» (1950), «Квіти і берізка ввечері» (1950) та ін. Катерина Білокур не здобула навіть початкової освіти. Читати, писати і малювати навчилася самотужки. Батьки забороняли їй вчитися, спалювали малюнки. Вона потайки виривала аркуші з школярського зошита молодшого брата й малювала. А ще брала шматочки полотна у матері, дошки – у батька. Пензлики робила сама. Її кумиром був Тарас Шевченко. Під час війни Катерина Білокур хворіла, була прикута до ліжка. Потім був голод 1947 року, коли багато хто з односельців помер, а її сім’ю врятували декілька колосків. Саме цим колоскам художниця присвятить картину «Цар-Колос», увіковічнивши на полотні скромне колосся пшениці. У 1954 році вісім картин художниці експонуватимуться на виставці в Луврі, удостояться компліменту Пікассо. Три картини, серед яких був і «Цар-Колос», назавжди залишаться за кордоном – їх викрадуть. 1977 року в селі Богданівка (батьківщина мисткині) відкрито музей-садибу художниці. На мольберті в її кімнаті – недописана картина – розкішні жоржини на синьому тлі.

Віталій Садовський (1950- 2009), художник, іконописець.

Родом з Хмельниччини. Після закінчення Одеського морехідного училища працював на суднах, побував у різних країнах Азії, Африки, Океанії тощо. Згодом закінчив Львівське училище декоративного та ужиткового мистецтва ім. І. Труша. З 1990 року жив у Польщі. Займався живописом, книжковою ілюстрацією, скульптурою, захоплювався художнім фото. Його картини зберігаються у приватних галереях Японії, США, Канади, Німеччини. У творчості багато черпав з досвіду таких майстрів, як Босх, Гойя, Бруно Шульц.

Плідно працював іконописцем. Одна з найбільш відомих робіт – розпис Вроцлавського собору св. Вінсента.