14 грудня. Пам’ятні дати

Сьогодні в Україні День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС

День встановлений на згадку про завершення 14 грудня 1986 року будівництва саркофагу над четвертим зруйнованим енергоблоком ЧАЕС.

26 квітня 1986 року на Чорнобильській атомній електростанції сталася найбільша в історії людства техногенна катастрофа – Чорнобильська аварія. Лише завдяки самопожертві ліквідаторів наслідків катастрофи, багато з яких заплатили за це власним життями і здоров’ям, вдалося локалізувати аварію та врятувати країну і світ від радіаційного забруднення. За різними даними, протягом лише одного місяця після Чорнобильської катастрофи від отриманого опромінення загинуло від 30 до 200 пожежників і працівників АЕС.

На початковому етапі до робіт залучалися військовослужбовці строкової служби. Пізніше, влітку 1986 і далі, величезний обсяг робіт виконували залучені військові запасу та вільнонаймані працівники. За неповними даними, через чорнобильський майданчик пройшли понад 600 тисяч осіб.

Задля запобігання розповсюдженню радіації наприкінці 1986 року зруйнований реактор накрили спеціальним «саркофагом». За оцінками спеціалістів, під ним залишилося близько 95% палива, яке було в реакторі на момент аварії, а також значна кількість радіоактивних речовин, які складаються із залишків зруйнованого реактора. З міркувань безпеки 15 грудня 2000 року роботу Чорнобильської АЕС було припинено. Водночас об’єкт «Укриття», зведений у 1986 році, поступово руйнувався.

У 2004 році було проведено тендер на проектування і спорудження нового «саркофагу» – Нового безпечного конфайнмента. Його будівництво розпочалось у 2012 році. 29 листопада 2016 року на об’єкт «Укриття» було насунуто Арку Нового безпечного конфайнмента. 10 липня 2019 року Державне спеціалізоване підприємство «Чорнобильська АЕС» ввело в експлуатацію комплекс НБК. Надалі будуть роботи з демонтажу нестабільних конструкцій об’єкту «Укриття».

Сьогодні ми згадуємо їх – тих, хто усвідомлено й мовчки жертовно віддав за нас своє життя у ядерному котлі. Попри величезну ціну, яку довелося заплатити, самі ліквідатори-чорнобильці нерідко називають 14-те грудня святом.

Події дня

Цього дня, у 1918 році, в результаті державного перевороту було повалено Гетьманат і встановлено владу Директорії.

Гетьманом України Скоропадський пробув трохи більше ніж півроку. За цей час гетьманат зумів провести реформу адміністративно-територіального устрою, перевибори до місцевих органів самоврядування, провів кардинальну господарчу реформу, запроваджено нову грошову одиницю (гривню), реорганізовано і зміцнено флот, сформовано 60-тисячну регулярну армію. Разом з тим відкрито понад 150 українських гімназій, створено держуніверситети в Києві і Кам'янці-Подільському, засновано Державний архів, Національну галерею мистецтв, Український історичний музей, Український театр опери і балету, Українську національну бібліотеку, Українську Академію Наук, утворено Українську автокефальну церкву. Павло Скоропадський, передавши владу та державний скарб урядові, надрукував заяву про зречення: «Я, гетьман усієї України, протягом семи з половиною місяців прикладав усіх моїх сил, щоб вивести край з того важкого становища, в якому він перебуває. Бог не дав мені сил справитися з цим завданням, і нині я, з огляду на умови, які тепер склалися, керуючись виключно добром України, відмовляюся від влади».

У цей день народилися

в Україні…

Михайло Старицький (1840-1904), письменник, режисер, актор, театральний і громадсько-культурний діяч.

Народився в селі Кліщинці (нині Черкаська область). Походив зі шляхетського роду. Залишившись сиротою, Михайло виховувався у родині свого двоюрідного дядька – Віталія Романовича Лисенка, батька композитора Миколи Лисенка.

Автор понад 30 п’єс (серед них історична драма «Богдан Хмельницький», «Маруся Богуславка», «Не судилось», «Талан», «Оборона Буші»). Щоб поповнити занадто обмежений тогочасний театральний репертуар, крім оригінальних п’єс використовував твори інших авторів. З творів Гоголя, крім «Різдвяної ночі», він переробив для сцени «Тараса Бульбу», «Майську ніч», «Сорочинський ярмарок». Використав для сцени і твори багатьох інших авторів: Крашевського – «Циганка Аза», Ожешко – «Зимовий вечір», Нечуя-Левицького – «За двома зайцями», Панаса Мирного – «Лимерівна», «Крути, та не перекручуй», Олександрова – «Ой не ходи, Грицю». Саме завдяки Старицькому ці твори на довгий час стали репертуарними та надзвичайно популярними серед глядачів. У 1882 році організував першу українську професійну трупу (разом з Марком Кропивницьким), керував трупами Марка Кропивницького (1883-1885), власною (1885-1891), Миколи Садовського (1892-1897).

На розвиток українського театру – справи всього свого життя, Михайло Старицький витратив усі свої статки і заощадження. Наприкінці життя він був змушений «у дві руки» разом з дочкою Людмилою (Старицька-Черняхівська) писати до російськомовних журналів романи та водевілі.

Микола Кузнецов (1850-1929), живописець і графік, засновник Товариства південноросійських художників.

Уродженець Одещини. Закінчив Санкт-Петербурзьку Академію мистецтв. З 1890 його творчою майстернею стає родовий маєток Степанівка під Херсоном – своєрідний культурний центр, який відвідували І. Рєпін, В. Сєров, М. Врубель, Ф. Шаляпін, П. Саксаганський. 1895-го його запрошують до художнього училища Петербурзької академії мистецтв – як керівника класу батального мистецтва. У 1900 році йому присвоєно звання академіка. Його твори виставлялися на паризьких салонах і всесвітній виставці в Парижі 1900 року. На початку 1920 року емігрував з родиною на Балкани. Найбільш відомими роботами митця є жанрові полотна-портрети І.Рєпіна, І.Мечнікова, В.Васнецова, П.Чайковського. До речі, на картині «Козаки пишуть листа турецькому султану» Іван Репін зобразив Кузнецова в образі козака – у центрі композиції, з довгими вусами та пов’язкою на голові.

Геннадій Біліченко (1972-2014), капітан СБУ, перший загиблий військовослужбовець у війні на Донбасі.

Після закінчення Бобруйського автотранспортного технікуму у 1994 році переїхав до місця проживання батьків – в с. Гожули Полтавської області. З червня 1995 року – оперативний водій Служби безпеки України. У 2001 році заочно закінчив Полтавський педагогічний університет ім. В. Короленка. У липні 2009 року атестований на офіцерську посаду, призначений оперативним співробітником відділу ЦСО «А» в Управлінні СБУ в Полтавській області.

За час служби брав участь у 180 спеціальних операціях. Достроково отримав звання капітана. На ранок 13 квітня 2014 року група співробітників СБУ спільно з керівництвом донецької обласної міліції проводила рекогностування в районі проведення антитерористичної операції поблизу м. Слов'янськ Донецької області. Тут і відбувся короткий, але запеклий бой. Розповідають, поранений офіцер Біліченко продовжував вести вогонь, прикриваючи своїх товаришів. Загинув від чисельних поранень. Указом Президента України від 20 червня 2014 року за особисту мужність і героїзм нагороджений Орденом Богдана Хмельницького III ст. (посмертно).

…і у світі

Джейн Біркін (1946), британська кіноактриса. Знімалась у фільмах: «Блоу-ап» («Фотозбільшення»), «Басейн», «Смерть на Нілі», «Меланхолійна крихітка», «Останній вересень», «Мисливці за пригодами» та ін.

Ще в 1967 році, 21-річною, вона переїхала до Парижа і живе там досі. Джейн Біркін це, передусім, чуттєвий сексуальний образ лоліти у міні з чубчиком і плетеним кошиком в руках, брутальний Серж Генсбур – кохання майже всього її життя, скандальна пісня «Я тебе кохаю… Я тебе теж ні», яку вони заспівали дуетом, заборонена свого часу Папою Римським за надмірні стогнання Біркін, а також знаменита сумка від модного будинку «Hermes», без якої ніяк. Біркін тричі була в шлюбі, має трьох дочок (найстарша, відомий фотограф Кейт Баррі, покінчила з життям у 2013 році). Вперше Джейн вийшла заміж ще зовсім юною за відомого британського композитора, автора музичної теми до «Бондіани» Джона Баррі. Наступним і доволі тривалим етапом її життя став Серж Генсбур. Пара прожила разом 12 років. Результатом цього союзу стала не лише знаменита пісня, але й народження другої доньки – Шарлотти (нині Шарлотта Генсбур одна з найвідоміших і найталановитіших французьких актрис). В третьому шлюбі з кінорежисером Жак Дуайоном знову народилася дівчинка – Лу Дуайон (французька актриса, співачка, фотомодель). У Франції Біркін люблять. І за її колишню красу і молодість, і за Сержа Гензбура, і за непідробний і бездоганний французький шарм. Хто-хто, а Біркін ніколи не була «розфуфиреною» і вульгарною.