9 січня. Пам’ятні дати

Сьогодні день народження класика світового кіно, вітчизняного кінорежисера Сергія Параджанова

Сергій Параджанов (1924-1990) народився в Тбілісі. Так сталося, що три країни називають його своїм – Вірменія, Грузія та Україна. В цих країнах (тоді ще республіках) Параджанов жив і творив. Крім них була ще й зона – звичайна тюремна зона, місце позбавлення волі, де Параджанов відбував ув’язнення. Там він, до речі, теж був «своїм». І зовсім не нудився світом у неволі. Принаймні, великої різниці між СРСР і в’язницею не бачив. Де б він не був, де б не жив – цей чоловік всюди знаходив джерела натхнення і з неперевершеним артистизмом втілював у життя власні ідеї. Для нього не було високого і низького, адже це «низьке» він завжди умів підняти до рівня високого – унікальна риса, притаманна лише справжньому художнику. Хто зміг розкрити геніальну (високу) прозу Коцюбинського так, як це зробив Параджанов? Тонко відчути українськість, вишукано показати гуцульський світ, розкрити таємницю гуцульської душі, таємницю людських стосунків? Параджанов. Або, згадайте його «Ашик-Керіба» чи «Колір граната»… Але той самий Параджанов міг зі шматків розбитих тарілок, пляшок, котрі викидали на смітник, та з іншого непотребу і мотлоху зробити дивовижної краси речі (декілька разів виставку робіт Параджанова привозив до Києва музей митця в Єревані, і то було незабутнє враження). Лише Параджанов міг спостерігати за мухою, що потрапила в цукровий сироп, а потім з ентузіазмом розповідати про це, як про щось неймовірно грандіозне й захоплююче. І це було набагато цікавіше слухати, аніж майстер-класи багатьох тодішніх «знаних» режисерів, від яких віяло просто незнищенною радянськістю, або ж власним пихатим егоїзмом (що, до речі, теж є однією з ознак цієї радянщини). Параджанов був абсолютно вільною людиною. Тому він був своїм і серед інтелектуалів, і серед простих селян-гуцулів, і серед зеків. Чужим він був лише для тих, кого його свобода лякала, подразнювала, непокоїла, хто на підсвідомому рівні відчував загрозу власному упорядкованому світу, упорядкованим та розписаним істинам і смакам, хто жив за принципом «бути як усі». Тому якось дивно поряд з ім’ям Параджанова читати регалії: «народний артист України» чи ще щось у такому роді. Звісно, народний. Але чи може бути щось суттєвішим за талант і просто звання Художника?

Тіні забутих предків дивилися всі, тому даємо посилання на арт-хаузну короткометражку Параджанова «Київські фрески». Її можна подивитися тут: https://www.comboplayer.ru/videos/view/kievskie-freski-sssr-1966

У цей день народилися

в Україні…

Степан Федак (1861–1937), громадсько-політичний діяч, адвокат, філантроп.

Був знаним львівським адвокатом, держсекретарем ЗУНР та УНР, співзасновником українського музичного товариства «Боян», співзасновником страхового товариства «Дністер», Центробанку, Центрального ревізійного товариства українських кооперативів. Одночасно був тестем двох видатних провідників ОУН-УПА – Євгена Коновальця, який був чоловіком його доньки Ольги та Андрія Мельника, одруженого з Софією. У селищі Ворохті Івано-Франківської області відкрито музей Степана Федака.

Степан Шагайда (1896-1938), актор театру і кіно.

Народився на Тернопільщині. Служив у церкві св. Юра у Львові, навчався іконопису в Почаївській лаврі. Учень Леся Курбаса, одночасно виступав на сцені театру «Березіль». Кінодебют Шагайди відбувся у 1924 році на Одеській кінофабриці (диякон Гордій у фільмі «Вендета», режисер Лесь Курбас). Згодом за 10 років своєї кінокар’єри знявся у 26 художніх фільмах Одеської і Київської кіностудій. Співпрацював з Іваном Кавалерідзе, Фавстом Лопатинським, Іваном Пир'євим. Степан Шагайда є автором спогадів про Олександра Довженка «Моя робота в «Аерограді»». Після арешту Курбаса в 1933 залишався в трупі Українського драматичного театру імені Шевченка в Харкові. Самого актора заарештували вночі 19 жовтня 1937 року разом з багатьма українськими кінематографістами – Януарієм Бортником, Фавстом Лопатинським, Миколою Надемським та іншими. Розстріляний на початку 1938 року.

Більше інформації та фотографій тут: https://csamm.archives.gov.ua/2019/07/11/1473/

Степан Горлач (1921-2018), український письменник, який працював у Канаді.

Народився на Мелітопольщині в селянській родині. У 33-му батька заарештовували як куркуля, подальша його доля невідома, хоча і передбачувана… Мати з чотирма дітьми дивом вижили в часи Голодомору.

Пізніше Степан жив у Ялті в родині батькового брата, 1941 р. був мобілізований, 1942 р. потрапив у полон, згодом перебував у таборах для переміщених осіб в Австрії, звідти виїхав до Канади, вищу освіту здобув у Торонтському університеті, учителював. Протягом декількох років Степан Горлач був куратором Бібліотеки канадсько-українського центру на Донеччині.

Горлач увійшов у літературу романом «Богдар». Події роману відбуваються у 30-х роках на батьківщині автора. В ті роки більшовики вирішили загнати селян в новітнє рабство-колгоспи. Описані картини голодомору вражають глибокою реалістичністю і достовірністю деталей. Своєрідним продовженням твору «Богдар» стала повість «Могута».

Василь Мироненко (1911-1964), художник-графік.

Народився у селі Орхівка на Полтавщині, закінчив Харківський художній інститут, згодом очолив там кафедру графіки.

Мироненко був одним з найкращих майстрів офорту в Україні. Основна тема творчості – усі різновиди пейзажу, зокрема міський та індустріальний. Багато робіт митець присвятив темі повоєнного відродження.

Як майстер міського пейзажу, окрім пейзажів скверів і площ Харкова, художник створив офорти, присвячені містам Болгарії та Польщі, гравюри італійських міст.

Олена Підгрушна (1987), біатлоністка, чемпіонка Олімпіади-2014 року у Сочі.

Жила у селищі Велика Березовиця у передмісті Тернополя. Виступає за спортивне товариство «Колос».

На чемпіонаті світу 2013 року здобула три медалі: золоту в спринті, срібну в естафеті і бронзову в гонці переслідування.

7 грудня 2013 року українські біатлоністки здобули «золото» на етапі в Гохфільцені (Австрія); під час нагородження біатлоністки Юлія Джима, сестри Валентина і Віта Семеренки та Олена Підгрушна вигукували «За Майдан!».

На Олімпіаді в Сочі здобула «золото» в естафетній гонці 4 по 6 км (збірна України виступила у складі Юлії Джими, сестер Віти та Валі Семеренко та Олени Підгрушної).

…і у світі

Сімона де Бовуар (1908-1986), французька письменниця, філософ, одна з провідних теоретиків фемінізму в ХХ ст.; подруга Жана-Поля Сартра, авторка відомого вислову про те, що «жінкою не народжуються, а стають».

Її публіцистична книга «Друга стать» давно стала програмним текстом другої хвилі фемінізму – перша у ХІХ-ХХ столітті була пов’язана з боротьбою за базові права жінок – виборчі, майнові, освітні. Друга ж хвиля (1960-1980), найяскравішою представницею якої і є власне Сімона де Бовуар, намагалася розібратися з «пастками» формального рівноправ’я, де крилося і криється чимало прихованих обмежень і заборон. Звісно «Друга стать» не гарантує приємного читання (можливо і навпаки), але вона залишається однією з головних книг другої половини ХХ століття. У Сімони де Бовуар завжди вистачало відданих шанувальників, є вони і зараз. А от одним із тих, хто не схилявся перед нею у шанобливому реверансі був Чеслав Мілош. Нобелівський лауреат не міг перенести її буржуазності (називав її «дамою вищого світу»), показної інтелектуальності (вірніше «моди на інтелектуальність»), а також не міг пробачити Сартру і Бовуар підлого цькування Камю.

Кетрін Елізабет Маунтбеттен-Віндзор, герцогиня Кембриджська (у дівоцтві Кетрін Елізабет Міддлтон; 1982), дружина герцога Кембриджського Вільяма – онука королеви Єлизавети II, сина Чарльза, принца Уельського і принцеси Діани.

Кетрін народилася в місті Федінг в англійському графстві Беркшир у сім’ї Майкла Френсіса Міддлтона та його дружини Керол Елізабет, уродженої Голдсміт. Родина Міддлтон не належить до британської знаті. Подружжя працювало в цивільній авіації, Елізабет була стюардесою, а Майкл – авіадиспетчером. У них є також середня дочка Філіпа і менший син Джеймс. 1987 року Міддлтони заснували компанію посилкової торгівлі «Party Pieces», яка успішно розвивалася на британському ринку і зробила їх мільйонерами. Сім’я мешкає у власному будинку в селі Баклбері в Беркширі. Саме там і виросла Кейт Міддлтон. Згодом вона здобула освіту в приватному коледжі Мальборо у графстві Вілтшир. 2001 року вступила до Сент-Ендрюського університету в шотландському регіоні Файф. Там дівчина познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком – принцом Вільямом, старшим сином Чарльза, принца Уельського. 29 квітня 2011 року молодята побралися. Церемонія вінчання відбулась у Вестмінстерському абатстві. Нині подружжя виховує трьох дітей. Звісно, багато хто спочатку порівнював Кейт в усьому з покійною принцесою Діаною, але з часом полишив цю марну справу, зрозумівши, що Діана – то Діана, а Кейт – то Кейт.