У чім нефаховість петиції про відкриття офісів Facebook/Meta і Google в Україні

Нещодавно набрала необхідну кількість голосів петиція до президента щодо відкриття офісів цих міжнародних компаній в Україні

Понеділок почався з висипання кристалізованого монооксиду дігідрогену. І це прекрасна нагода поговорити про піррову перемогу у вигляді петиції до президента щодо відкриття офісів ФБ/Мети і Гугла в Україні.

Нагадаю, кілька днів тому набрала необхідну кількість голосів петиція щодо відкриття офісів міжнародних компаній в Україні. Ось текст.

Авторка петиції закликає президента відкрити офіси компанії в Україні через те, що РФ вкладає багато зусиль, щоб вести гібридну війну проти України. Петиція набрала 25К підписів і народ радуєцця, бо президент має розглянути.

А от я не радуюсь. Бо це показує, наскільки коротка пам'ять і наскільки нефахово ми діємо.

Ну по-перше, 2015 року Порошенко уже звертався до Марка Цукерберга і той відповів на це питання:

Проблема 1: коротка пам'ять.

По-друге, для того, щоб щось просити, треба провести мінімальне дослідження того, що ми хочемо.

Почну з гугла. ТОВ ГУГЛ, засновником якого є той самий Google, а кінцевим бенефіціаром – Брін і Ко, заснований 20 червня... 2007 року. Це легко знаходиться тут.

Тобто офіс Гугла в Україні вже є 15 років. І до речі, є великим платником податків. Так, це не центр модерації, але тож і питання – не у офісі, а в функції, яку він виконує.

З ФБ цікавіше. Нагадаю, що свого часу ФБ відкрив офіс в Дубліні. Сталося це 14 років тому. Зараз їх там три. І центр модерації – теж там (упс!).

Простий гугл-пошук видає, де є офіси ФБ в Європі.

Ну, дуже секрет Полішинеля. А якщо залізти на карти, то навіть можна їх там знайти.

А де ж московський офіс ФБ? І отут виникає прекрасний приклад, коли "всі знають" ТМ, але ніхто не шукав і не перевіряв. Представники ФБ заперечували завжди існування такої структури. І жодного доказу на підтримку цього міту я не бачив.

Проблема 2: сам придумав – сам повірив.

Пішли далі: відкриття національних офісів. І ось тут – чергова проблема нерозуміння, як працюють міжнародні компанії. У мене складається враження, що авторка це вважає собі як посольства Гугл чи ФБ в країні: от вони є в Європі, відкрийте у нас. Але проблема в тому, що проблема взаємодії з мережами є не лише в нас, і кожна країна шукає свої методи. Німеччина і Франція ухвалили закони, наприклад, які вимагають щопіврічної звітності. Але це ЄС.

Проблема в тому, що у ФБ немає поняття національного офісу. Їхні офіси розташовані відповідно до потреб. А власне офіс в Дубліні був відкритий як найбільш сприятлива країна.

Проблема друга: модерація – це операційна витрата. Приблизно так само, як миття підлоги чи дезінсекція в магазині. Треба, але по-мінімуму, щоб не було проблем з перевіряючими і клієнтами. Бо це – зайві видатки.

Тобто петиція просить відкриття в Україні СЕС, яке не приносить прибутку. З точки зору бізнесу я б покрутив пальцем біля скроні: он є Дублін, нам вистачає.

Проблема 3. Не читав, но осуждаю.

Час від часу я розбираю і оскаржую кейси до ФБ. З типових уявлень користувачів я бачу купу міфів про блокування.

Наприклад, що масове скарження діє. Ні, діє предмет скарги. ФБ розподіляє загрози за рівнями (tier). Наприклад, тероризм, загроза життю – це топ пріоритет. А якісь більш дрібні порушення будуть нижче. І до них руки можуть не дійти, особливо коли є проблема з ковідними обмеженнями. Питання авторських прав, бо там діє американський DMCA, законодавство Каліфорнії й відповідна директива ЄС – теж буде на вищому рівні.

Друге, масове блокування. Теж улюблена байка, як РФ блокує патріотів. А насправді, це через нерозуміння, як працюють модератори. В уяві користувача – це 24/7 андрогени, які не п’ють, не їдять, не какають, а тілько сидять і модерують. А реальність така, що є скарги, які розглядаються раз на тиждень. От їх розглянули – і поприлітали бани.

Третє. Алгоритми. Алгоритми лажають. Модератори лажають. Це факт. Чому я й оскаржую певні кейси, навіть якщо це був денний бан. Бо важливо, щоб не дати помилкам накопичитись.

Ітого: купа міфів і хибних переконань вилилися в петицію, яка має сумнівну перспективу. І точно нас виставляє дурнями на загал. Але це півбіди.

Основна проблема – в хибному переконанні, що якщо будуть національні офіси, то перестануть банити. І ось тут криється найбільша проблема.

Бо якщо відкинути дурість модераторів і збої алгоритмів, то бани найбільше прилітають за мову ненависті, трохи – за порушення авторських прав, трохи – за неавтентичну координовану поведінку. І тут часто я безсилий, бо формально оскаржувати нема чого. Так, ми можемо бути тисячу разів незгодні, але їх філософська й етична матриця така. І ми або в неї вписуємося, або ні. І так, я не згоден з деякими обмеженням і підходами.

Ще одна категорія – відсутність розуміння контекстів і критики. І тут я отримав відмову, бо вони так бачать.

В сухому залишку – ця петиція, насправді, іспанський сором.

Ви спитаєте: "Якщо ти такий розумний, то що б ти робив"? І це справедливо.

Якби я писав петицію, а я сумніваюся, що я б її адресував президенту, а не приміром МКІП чи Мінцифрі, я би означив, яку проблему ми хочемо вирішити.

От у чому проблема з соцмережами?

Ну, хоч як дивно – мова. І це б була моя перша вимога. Розділення кириличного сегменту: Росія і СНГ – окремо, ми – окремо. А з іншого боку, ще раз показує, що російська мова – це канал для троянів під час війни.

Друга, видача: якщо я дивлюсь українське відео про деревообробку, папужок, не треба мені підсовувати контент із раші. Ніякий, навіть про папужок.

Третя: скарги. Будь-які країни в стані конфлікту мають розглядатися за іншими процедурами, аніж звичайна модерація. Бо зрозуміло, що якщо є фізична агресія, то є агресія і віртуальна. І скарги роскомнадзора щодо українського контенту мають йти в дупу.

Четверте – налагодження співпраці з мережами щодо контекстів.

П'яте: міжнародне регулювання. Соцмережі – це приватні компанії, але їх вплив – такий же високий, як, наприклад, монополій. І держави мають запроваджувати системи, які дозволяють ефективно функціонувати, а з іншого боку – не створювати охолоджуючого ефекту свободі слова.

Ну, і поза петицією. За контент тре платити. Слова «подешевше» і «безкоштовно» треба вибити з себе назавжди. Бо все коштує грошей. Завжди. Навіть якщо ми не шелестимо купюрами. Час – це гроші, зусилля – це гроші.

Отаке.

Ігор Розкладай
FB