Про психологічні війни, Росію, Захід, Японію і Шевельова

Цілий тиждень повторюю на Захід на різні лади, телефоном і на письмі: люди, не годуйте вампіра!

Трохи втомилась заспокоювати своїх західних друзів (у них усіх panic disorder чи щось близько того). Зокрема пояснювати, що це й є головна зброя Кремля – індукований психоз: замість жити своє життя, творити-будувати-мислити-розвиватись, ви спускаєте енергію й невідшкодовний час свого життя в чорний унітаз "планів Путіна": він диктує вам свій порядок денний. На фіга ж йому якось іще "нападати", коли він і без зайвих затрат, надурняк може вас розчудесно паралізувати якою-небудь одною ексцентричною новиною, і ви ні про що більш не будете думати цілими днями?..

(Колись на моїх очах у такий спосіб було паралізовано ціле покоління інтеліґенції – покоління моїх батьків, оте, котре починаємо називати "Задушеним Відродженням" – і я знаю, наскільки для нас досі – досі!!! – "невидимими" й незначними здаються ці форми психологічної війни, хоча в КГБ ними займались цілі департаменти: досі "Арештовану Коляду" ми бачимо – обшук-арешт-тюрма, це "понятно", а неможливість, десятиліттями, для десятків тисяч людей займатись улюбленою працею – це вже "не так понятно", і ніби й "не так страшно" – не повісили ж, як Івасюка, не зарубали, як Горську, не "залікували" в тюрмі до смерти, як Марченка й Снєгірьова! – ну а вже коли людина роками тільки тим і зайнята, що "грає в шахи" з КГБ, навіть на прогулянці з рідною дитиною обдумуючи стратегії захисту й нападу, то така людина просто зникає з усіх радарів, навіть в очах своїх близьких:

- Що ти кажеш, татку?
- Нічого, нічого, доцю, це я думаю, як я з одним дядьом буду розмовляти...

І так дівчинка звикає, що татко завжди зайнятий. Іноді, коли під час прогулянки його внутрішній монолог проривається уривчастим бурмотінням, вона перепитує:

- Це ти думаєш, як з одним дядьом будеш розмовляти?..
- Так, так...

І тільки через пів століття, вирісши, дівчинка розуміє, що її теж тоді було окрадено: вона теж жертва психологічної війни – андроповські технології "непомітно" відгризли і в неї колосальний шмат ресурсу, якого вона недоотримала через те, що її батьки в цей час мусили готуватись до наступного допиту і, замість спогадів, писати скарги в ЦК КПРС – тодішній еквівалент "кол-центру"...)

А сьогодні Путін – продукт "андроповської школи" – застосовує цю технологію вже в масштабі цілих країн. І всі ведуться.

Цілий тиждень повторюю на Захід на різні лади, телефоном і на письмі: люди, не годуйте вампіра! Готуйтесь проткнути його кілком, але, ради всього святого, не панікуйте, – не розмовляйте (подумки) з Путіним, розмовляйте зі своїми дітьми!

І на цьому тлі – зненацька, як ковток свіжого повітря, розповідь про реакцію японських ЗМІ: єс!!! оце воно! Відчуйте різницю (див. тут).

"Банзай" там уже чи не "банзай", а психологічно – єдино грамотна реакція: та, що забезпечує концентрацію сил, а не їх розпорошення. Аж я, мимоволі облизнувшись, вкотре подумала про геніальність Юрія Шевельова, з його прогнозом щодо ролі Японії в цивілізації 21-го ст. (хто читав наше листування, той у темі, хто не читав – стисло: Шевельов захоплювався Японією тому, що (крім Пд. Кореї) це, казав, єдина країна, якій вдалась модернізація на традиційній основі: невикористаний резервний шанс людства на майбутнє, коли Захід остаточно виснажиться...)

Учімось. Читаймо. Озброюймось.

Оксана Забужко
FB