24 січня. Пам’ятні дати

Сьогодні в Україні відзначається День зовнішньої розвідки

Свято встановлено згідно з указом Президента 22 листопада 2018 року «Ураховуючи значний внесок співробітників розвідувальних органів України у справу забезпечення захисту національних інтересів України від зовнішніх загроз, а також життя, здоров’я її громадян та об’єктів державної власності за межами України, зміцнення обороноздатності держави, з метою відродження національної розвідувальної ідентичності та започаткування сучасних традицій вшанування звитяг зовнішньої розвідки України».

Дата обрана не випадково: саме 24 січня 1919 року в Українській Народній Республіці було створено перший підрозділ загальнодержавної розвідки. Відтоді у складі Політичного департаменту Директорії УНР почав працювати відділ закордонної інформації з метою проведення розвідувальної роботи щодо активно діючих проти УНР ворогів, а також стосовно країн – потенційних супротивників.

Разом з тим, сьогодні в світі відзначають Міжнародний день освіти, який було встановлено 3 грудня 2018 року резолюцією Генеральної Асамблеї ООН.

На той час Брюсселі проходила Глобальна конференція з питань освіти і прийняття резолюції, ініційованої Нігерією і підтриманої 58 державами-членами, продемонструвало політичну волю, спрямовану на підтримку інклюзивної, доступної та якісної освіти для всіх. Як зазначають в ООН, цього року Міжнародний день освіти проводиться в період пандемії COVID-19, яка привела до безпрецедентних за своїми масштабами перебоїв в навчальному процесі у всьому світі. Закриття шкіл, університетів та інших навчальних закладів, а також перерви в наданні програм поширення грамотності і навчання впродовж життя позначились на житті 1,6 млрд учнів в більш ніж 190 країнах. Зараз настав час активізувати співробітництво та міжнародну солідарність, з тим щоб освіта та навчання впродовж усього життя зайняли центральне місце в процесі відновлення і перетворення в більш інклюзивні, безпечні і стійкі суспільства.

Події дня

Під час Революції Гідності, в ніч з 23 на 24 січня 2014 року, учасники протестів на Майдані проголосували за вихід із перемовин з Януковичем і відмовилися звільняти вулицю Грушевського.

Відтак, Арсеній Яценюк зі сцени оголосив розширення території Майдану до вулиці Ольгінської, де згодом звели нові барикади. Після двадцятигодинного перемир’я біля стадіону «Динамо» знову розпочалися зіткнення між активістами та силовиками. Причиною стали постріли гумовими кулями з боку спецпризначенців. Після цього у правоохоронців полетіло каміння та «коктейлі молотова». Протестувальники зайняли приміщення Міністерства аграрної політики на Хрещатику. Також залишалися захопленими облдержадміністрації у 8 обласних центрах України. В облозі були адміністрації у чотирьох містах: Полтаві, Чернігові. Ужгороді та Луцьку. У Черкасах захоплену напередодні Черкаську ОДА відбила міліція. У місті було схоплено і ув’язнено 58 людей.

Цього дня у 2015 році терористи завдали удару з реактивних систем залпового вогню БМ-21 «Град» та «Ураган» по Орджонікідзевському району м. Маріуполя (мікрорайон «Східний») та прилеглому до нього селища Виноградне Волноваського району. Внаслідок цього злочину загинуло 30 осіб, з них 2 дітей, 108 – було поранено, пошкоджено 30 житлових будинків, 7 закладів освіти, об’єкти інфраструктури та лінію електропередач. Частково зупинив роботу металургійний комбінат «Азовсталь». Спеціальна моніторингова місія ОБСЄ встановила, що обстріл мікрорайону «Східний» був здійснений саме терористами так званої «ДНР». Служба безпеки України навела докази, що обстріл житлових кварталів Маріуполя здійснювався з російської артилерії та за наказом офіцерів російської армії. Ввечері 24 січня Україна попросила терміново зібрати Радбез ООН для прийняття рішень та заяви щодо ситуації на Донбасі. Проте, російська сторона заблокувала цю заяву. У зв’язку з трагедією у Маріуполі, Указом Президента в Україні 25 січня 2015 року було оголошено днем жалоби. У червні 2015 року в Маріуполі встановили пам’ятник жертвам обстрілу мікрорайону «Східний».

У цей день народилися

в Україні…

Феодосій Добжанський (1900–1975), американський біолог, генетик, зоолог, еволюціоніст українського походження, якого колеги-науковці називали новим Дарвіном.

Професор Колумбійського університету, автор понад 500 наукових праць. Один із засновників синтетичної теорії еволюції. У своїй праці «Генетика і походження видів» (1937) на основі численних досліджень дійшов висновку, що еволюція – це не лише природний добір, а й зміни у генофонді певної живої істоти. Поштовхом до створення нових видів стає генетичне різноманіття, яке постачає матеріал для природної селекції. Отже, замість розглядати мутації та природний добір окремо, учений почав розглядати їх у синтезі. Народився Феодосій Добжанський у Немирові, походив з польсько-українського роду. Його дід володів чималими маєтностями під Києвом, але після участі в польському антиросійському повстанні 1863 року царат землі відібрав, а діда заслав до Сибіру. Батько майбутнього вченого викладав у гімназії Немирова математику, мати була родичкою російського письменника Федора Достоєвського (учений неабияк пишався цим фактом). Сім’я жила доволі скромно, у 1910 році переїхала в Київ. Феодосій після закінчення київської гімназії навчався на природничому відділенні фізико-математичного факультету Київського університету (1917-1921); з 1921 по 1924 – аспірант кафедри зоології Української академії наук. Саме в цей «київський період» Добжанський знайомиться з Володимиром Вернадським та Григорієм Левитським (відомий український цитолог і генетик, майбутній сподвижник Вавилова), що й визначило подальше наукове спрямування його долі. До того ж, у Києві він знайомився зі своєю майбутньою дружиною Наталею Сіверцевою – ученицею академіка Івана Шмальгаузена. У 1924 році молодий науковець переїздить до Росії, де стає асистентом на кафедрі генетики і експериментальної зоології Ленінградського університету, а також працює фахівцем Бюро євгеніки і генетики Комісії з вивчення виробничих сил Росії АН СРСР. У 1927 році Добжанський отримує стипендію Фонду Рокфеллера, їде до США й починає працювати у всесвітньо відомій лабораторії Томаса Моргана в Колумбійському університеті. У 1931 році він ухвалює остаточне рішення назавжди залишитися в США. Рішення було надзвичайно мудрим – повернись Добжанський в СРСР, на нього б чекала доля Вавилова і Левитського (останній загинув у травні 1942 року в енкеведистській тюрмі в Челябінській області, де нидів за звинуваченнями в «українському буржуазному націоналізмі»), а також сотень інших науковців, репресованих радянським режимом.

Юрій Покальчук (1941-2008), харизматична постать у сучасній українській літературі, відомий український письменник, поет, перекладач, науковий працівник, кандидат філологічних наук, голова міжнародного відділу Спілки письменників України.

У 1997-2000 роках – президент Асоціації українських письменників. У 2000-2002 роках – член Національної ради телебачення і радіомовлення. Знав понад десяток іноземних мов. Завдяки Покальчуку український читач має можливість на рідній мові насолоджуватися творами Гемінгвея, Селінджера, Борхеса, Кортасара, Амаду, Варгаса Льоси, Кіплінга, Рембо, Радіге, Жене. Читав лекції в Англії, США, Канаді, Аргентині, Бразилії, Португалії, Іспанії, Польщі, Росії. Автор понад 20 книг прози та поезії, мав понад 600 публікацій у періодичній пресі. Автор сценаріїв і співпостановник телефільмів, працював на телебаченні, здебільшого на «1+1». Лідер музичного гурту «Вогні великого міста». Покальчук понад 16 років опікувався підлітками з колонії. Помер 10 вересня 2008 року. Похований у Києві на Байковому кладовищі.

Ігор Ковалевич (1953), художник-кераміст.

Закінчив Львівский державний інститут прикладного і декоративного мистецтва.

Ігор Ковалевич є учасником багатьох арт-проектів як в Україні, так і поза її межами. Має чимало відзнак мистецьких форумів Європи та Азії. Він став першим серед українських мистців членом престижної світової організації – Міжнародної академії кераміки в Женеві (Швейцарія).

«Твір мистецтва повинен промовляти сам за себе, говорити своїми ознаками – формою, кольором, фактурою – тобто своєю власною, тільки йому притаманною мовою», – каже Ковалевич про концепцію своєї творчості.

Олександр Ірванець ( 1961), письменник, перекладач.

Автор понад двох десятків книг та численних публікацій, серед яких найвідомішими є «Рівне/Ровно», «Очамимря: повість та оповідання», «Хвороба Лібенкрафта», «Сатирикон ХХІ», «Пісні війни»: вірші останніх років». Твори письменника перекладалися англійською, німецькою, французькою, шведською, польською, чеською, білоруською, російською, італійською, хорватською мовами. 17 квітня 1985 разом із Юрієм Андруховичем та Віктором Небораком заснував літературне угруповання Бу-Ба-Бу. Перекладає з білоруської, польської, російської, французької та чеської мов.

Решат Аметов (1975-2014), перший громадянин України, убитий внаслідок російської агресії проти України. Герой України.

3 березня 2014 року о 7:30 Решат Аметов вийшов з дому. Рідні не знали його намірів, знали що він взяв з собою паспорт, картку на отримання грошей за народження дитини і припускали, серед іншого, що він міг піти у військкомат. Після того, як чоловік довго не виходив на зв’язок, дружина зателефонувала йому о 12 годині сама, однак мобільний телефон був вимкнений.

Пізніше з’ясувалося, що він брав участь у мирному протесті проти окупації Криму російськими військами на Площі Леніна у Сімферополі. Він півтори години стояв навпроти будівлі Ради міністрів Криму, захопленої російськими спецпризначенцями кількома днями раніше. Відповідав на запитання журналістів, які до нього підходили, але загалом його протест був мовчазним. Викрадення Решата Аметова зафіксували камери: троє людей з так званих «загонів самооборони Криму» підійшли до нього, вивели з площі, скрутили, посадили в автомобіль і повезли його у невідомому напрямку.

Після цього на зв’язок Решат більше не виходив. Сусідка Леране Хайбуллаєва переконала дружину Решата Заріну погодитися на поширення в мережі інформації про викрадення її чоловіка. Повідомлення підхопили її друзі, серед яких були медійники, маркетологи, СММники з різних областей. Так країна дізналася про викрадення кримськотатарського активіста.

Майже через 2 тижні, 15 березня Решата було знайдено мертвим у селищі Земляничне Білогірського району, за 60 км від Сімферополя. На тілі чоловіка були численні ознаки катування, голову було обв’язано скотчем, очі були виколоті, а поряд з ним лежали наручники. Причиною смерті було назване ножове поранення в область ока.

Сиротами лишилися троє дітей.

Стаття про журналістське розслідування смерті Решата Аметова, про самого Решата та його родину тут: https://www.radiosvoboda.org/a/reshat-ametov-rozsliduvannya/30137885.html