Оксана Горбач, координатор Ігор Нескорених в Україні

Конкурс у збірну  - 10 осіб на місце

Вже цієї весни 16-22 квітня у м. Гаага (Нідерланди) мають відбутися міжнародні змагання для ветеранів та військовослужбовців Ігри нескорених (Invictus Games). Мета Ігор – реабілітація учасників бойових дій після травм та поранень та привернення уваги суспільства до питань реінтеграції ветеранів.

Українські ветерани також братимуть участь у змаганнях і вже почали інтенсивно до них готуватися. Часу на підготовку вистачало, адже Ігри вже двічі переносились через пандемію COVID-19.

Як проходитимуть цьогорічні Ігри Нескорених, ще невідомо, але треба сподіватися, що вони відбудуться. Про те, як українська збірна реагує на переноси Ігор, як ветерани готуються до змагань та коли буде наступний відбір учасників до команди, Укрінформу розповіла координатор Ігор Нескорених в Україні Оксана Горбач.

ПРО ТЕ, ЯК ВИНИКЛИ ІГРИ І ХТО БЕРЕ В НИХ УЧАСТЬ

– Не так багато українців знають про Ігри Нескорених. Поясніть, що це за змагання? Який у них формат?

– Ігри Нескорених – це міжнародні спортивні змагання. Започаткував їх принц Гаррі у 2014 році. Він сам військовий, служив в Афганістані, і неодноразово розповідав про те, що бачити тяжкопоранених військових і не мати змоги їм допомогти, було для нього дуже травматично. Він хотів знайти формат, у якому міг би допомагати військовим. Так з’явились Ігри Нескорених – захід, спрямований на спортивну реабілітацію військовослужбовців та ветеранів, які отримали травми, поранення чи захворювання під час виконання службових обов’язків.

В Іграх беруть участь 20 націй, серед них США, Великобританія, Австралія та інші країни, які змагаються у 9 видах спорту. Ми стали країною Invictus в 2016 році, а у 2017-му взяли участь у Іграх Нескорених в Торонто, і у 2018-му – в Сіднеї. Фактично це спортивний захід, але організаційний комітет позиціонує його, як платформу для спільноти поранених військовослужбовців та ветеранів, об’єднаних такими цінностями як підтримка один одного, взаємодопомога і взаємоповага.

А ще у них є речі, про які ми, як країна, дізналися тільки тоді, коли потрапили до Ігор Нескорених. Наприклад – важливість сім'ї та близького кола друзів для відновлення і реабілітації ветеранів. Учасник може взяти з собою на Ігри двох членів сім'ї або друзів. Це його вибір. Організаційний комітет забезпечує проживання, харчування, переміщення, транспортування.

Завдяки досвіду участі у Іграх Нескорених ми дізнались про адаптивні види спорту, яких або не існувало в Україні, або вони вимирали. Так, вперше в Україні ми розпочали тренування та участь у змаганнях з бігу на візках, баскетболу на візках, велоспорту. Скориставшись досвідом збірної США, започаткували програму спортивних амбасадорів для українських ветеранів, адже ніхто не знає краще потреби ветеранів, ніж вони самі.

Ми звикли, що в спорт приходять тільки ті особи, які мають природню схильність та спортивний талант. В професійому спорті – це доцільно, але не в спортивній реабілітації. Спорт повинен допомагати ветерану адаптуватись до нової реальності, побачити можливості там, де раніше були тільки обмеження.

Ось приклад: коли ми були у 2020 році в Гаазі на рекогностуванні, менеджер команди з Румунії розповів про ветерана з майже повністю обмеженим функціонуванням тіла, він міг тільки кліпати очима. Менеджер розповів, що це учасник бойових дій, якого він хоче привезти на змагання в Гаагу як глядача, але в перспективі придумати для нього такий вид спорту, в якому він міг би взяти участь. Поки що вони не знайшли такого, але шукають.

І мене вразила ця історія. Це той шлях, куди ми маємо рухатись. Не шукати спортсменів під певний вид спорту, а шукати спорт під певного ветерана з його конкретними потребами.

Я думаю, що румунська команда зможе провести того учасника на Ігри. І він, повірте, буде зіркою змагань. Так само, як можна було побачити в Торонто чи Сіднеї: учасники на візках, чи з ампутованими кінцівками добігають останніми, але весь стадіон їм аплодує. 

– Як обирають країну, де проходитимуть змагання?

– Це конкурсний процес. Є керуюча організація, яка відповідє за проведення змагань – Фонд Ігор Нескорених. Її штаб-квартира знаходиться у Лондоні, в Великобританії, і нею керує Наглядова рада, яка забезпечує збереження цінностей Invictus Games. Задача організації також – обирати країну, де проходитимуть наступні змагання.

Країна, яка хоче прийняти Ігри, повинна сформувати заявку, в якій має показати розвинену транспортну інфраструктуру, яка забезпечить прибуття та відбуття 20 націй-учасниць, умови для проживання осіб з  обмеженою мобільністю, обмеженнями зору, слуху.

Але в центрі уваги перебувають і інші аспекти. Чи цікаво буде, наприклад, в цій країні сім’ям і друзям учасників?Чи країна підтримує цінності захисту довкілля та екології?

Як правило, місце проведення наступних змагань оголошується перед початком попередніх, але оскільки Ігри Нескорених вже двічі переносилися, то ми вже знаємо, де будуть наступні Ігри – у Дюссельдорфі в Німеччині. Утім, до 2025 року нас може очікувати несподіванка. Бо організатори, окрім літніх, розглядають ще й зимові локації. Тож, можливо, Ігри Нескорених стануть зимовими. 

– Організаційний комітет стежить за підготовкою збірних?  

– Комітет стежить, але спортивний компонент сюди не входить. Він не стежить за тим, як готуються наші учасники. І ми маємо повну свободу дій. Можемо обирати та реєструватися у тих видах спорту, у яких хоче виступити учасник збірної, від нас не вимагають показати попередні досягнення спортсменів, мати ліцензії чи інші кваліфікаційні документи, що є в професійному спорті.

– З якими складнощами стикається наша збірна під час підготовки до змагань?  

– Якщо говорити про спортивну підготовку, то, орієнтовно, кожні три місяці ми викликаємо збірну на навчально-тренувальні збори, і її учасники разом з тренерами працюють в таких видах спорту як плавання, пауерліфтинг, веслування на тренажері, стрільба з лука, легка атлетика, велоспорт, баскетбол на візках. Крайній навчальний збір був у листопаді. А у лютому у нас буде збір з баскетболу на візках, і наступний – у березні перед від'їздом. Це не є надзвичайно довгий період у порівнянні із професійними спортсменами.

Процес спортивної підготовки для нашої збірної є дуже важливим. І ми бачимо величезний прогрес.

Наприклад, Андрій Бадарак за період тренування не просто підняв свій професійний рівень, він захистив статус «Майстер спорту» разом зі ще одним учасником – Іваном Лепехою. А Віктор Легкодух – з першої спроби штовхнув ядро на рівні кандидата у майстри спорту. І можливо, після Ігор хтось з них захоче продовжувати займатися спортом. Ми будемо дуже раді. 

Але спорт – не основний етап підготовки. Члени збірної працюють з психологами, фізіотерапевтами, залучаються медіа-проєкти, соціальні ініціативи, які сприяють реінтеграції учасника збірної в суспільство.

Потрібно розуміти, що це й є, по суті, мета проєкту. Ми не веземо учасників збірної для того, щоб вони заробили медалі. У нас 11 тисяч поранених у зоні бойових дій військовослужбовців, близько 400 тисяч ветеранів АТО, яким потрібна фізична, медична, психологічна і спортивна реабілітація. Реінтегруватися в суспільство дуже складно для багатьох з них, особливо, якщо вони отримали психічні чи фізичні травми.

Просто уявіть, що ми працюємо з учасниками, які мають проблеми з алкоголем, проблеми в сім’ї та з працевлаштуванням. Тому на виході проєкту ми хочемо бачити: чи вдалося допомогти учаснику реінтегруватись у суспільство?

За минулі роки побачили, що вдається. Багато учасників Ігор починають бачити життєву перспективу , покращили взаємовідносини в родині, знайшли роботу або розпочали власну справу. Більшість з них є активістами місцевих громад і займаються реабілітацєю військовослужбовців та ветеранів в своїх містах і селах.

ПРО РОЗВИТОК НОВИХ ВИДІВ СПОРТУ

– А у яких спортивних дисциплінах українські ветерани братимуть участь?  

– Кожен може обрати будь-який вид спорту та будь-яку кількість дисциплін. Це легка атлетика, куди входять три дисципліни: біг, штовхання ядра, метання диску; це – стрільба з лука, пауерліфтинг, веслування на тренажері, плавання, баскетбол на візках, регбі на візках, волейбол сидячи, велоспорт, і теніс на візках. Ми, як нація беремо участь у всіх видах спорту, крім тенісу на візках, і регбі на візках. Думаю, що це стане наступним етапом, коли ми зможемо закупити відповідне обладнання.

– Тобто ми не можемо обрати певні дисципліни, тому що немає відповідних умов для підготовки?  

– Ми працюємо на базі та інфраструктурі, яка вже є в Україні. І повинні бути свідомі того, що, якщо якийсь вид спорту не був у нас розвинений, то ми не можемо взяти в ньому участь.

Так було з баскетболом на візках. Станом на 2017 рік в Україні фактично не було баскетбольних візків. Є декілька команд в Харкові, у Львові, у Києві, але це не професійний спорт. Виявилося, що й тренерів немає. 10 візків, якими ми зараз користуємося,  нам подарувала американська збірна Invictus Games. І тренер, який нас тренує, це теж американський тренер. Коли ми знайшли візки, коли ми привезли тренера, ми почали шукати, де нам тренуватися, бо ж баскетбольних залів, доступних для осіб на візках – в Україні одиниці... 

Я сподіваюсь, з тенісом на візках буде трошки легше, я знаю, що у нас в Україні ним займаються. Але один візок для тенісу коштує 5 тисяч доларів. Утім ми знайдемо кошти – це тільки питання часу.

Тому ми намагаємося не тільки вводити нові види спорту для учасників бойових дій. Ми намагаємося працювати з громадами та організаціями, переконувати їх, що треба покращувати спортивну інфраструктуру для осіб з обмеженим функціонуванням тіла.

Коли, наприклад, приїхали до Олімпійського центру Конча-Заспа (це центр в якому тренуються олімпійська, паралімпійська збірні), то були впевнені, що база адаптована під потреби осіб з інвалідністю. На жаль, ні. Але керівництво бази пішло нам назустріч, і  протягом двох місяців були відремонтовані номери під потреби осіб на візках.

ПРО ТЕ, ЯК ПІДБИРАТИ СПОРТИВНУ ДИСЦИПЛІНУ

– Учасник збірної самостійно підбирає собі вид спорту? 

– Так, він заявляє про бажання взяти участь у якомусь виді спорту. Щоб допомогти йому з вибором, робимо тестування. Фактично це такий захід, на якому учасник бойових дій може прийти і спробувати себе в будь-якій кількості видів спорту. І вже потім обрати той, що до вподоби. Причому згодом може змінити його. 

З роками ми помітили, що деякі види спорту позитивно впливають на певні фізичні та психічні стани. Наприклад, стрільба з лука надзвичайно добре спрацьовує у подоланні тривожності, нервовості, розсіюванні уваги. Для того, щоб вистрелити, треба бути дуже сконцентрованим та правильно дихати. Тож, якщо бачимо якісь такі прояви, то рекомендуємо обрати певну дисципліну.

– Більшу частину часу учасники тренуються самостійно, чи під наглядом професійного тренера? 

– Під наглядом тренера вони тренуються під час навчально-тренувальних зборів. Тренери готують їм індивідуальні програми підготовки, і за цими программами учасники готуються вже вдома самостійно.

– А тренують збірну здебільшого українські тренери чи закордонні?

– Більшість тренерів - українські. Зараз у нас працює тренерська группа на чолі з Сергієм Конюшком, це президент Федерації стронгмену України, і в цю групу входять одні з найкращих тренерів України, в тому числі Василь Вірастюк, Олена Яновська, Сергій Пуцов, Олексій Соловйов. Це люди, які здобули досить високий рівень визнання в спортивній спільноті.

Однак специфіка роботи з ветеранами відрізняється від роботи з професійними спортсменами, бо виникають ситуації, в яких необхідна допомога психолога. І у нашої збірної є два психологи – Валерій Чоботар та Ігор Холодило. Це ветерани, учасники бойових дій і дуже досвідчені фахівці.

Нашій збірній це вкрай необхідно, тому що тривожність та безсоння зустрічається у 99% учасників бойових дій. І з цим потрібно працювати.

ПРО ДОПОМОГУ ДОНОРІВ

– Хто фінансує підготовку збірної до Ігор Нескорених? 

– Підготовка збірної фінансується з державного бюджету за підтримки Трастового фонду НАТО з медичної реабілітації та інших партнерів. Такі компоненти, як форма, страхування, проведення зборів, медичні послуги – закриває Міністерство у справах ветеранів. Крім того, ми постійно шукаємо донорів, які б допомагали нам розвивати спортивну реабілітацію в Україні. Адже трапляється, що у учасника збірної немає змоги оплатити 2000 гривень для тренування в басейні чи залі, або потрібно оплатити спортивне харчування, чи спеціальне обладнання. Тому підтримка донорів є надзвичайно важливою. 

– Вже плануєте відбір учасників до збірної на наступні Ігри?  

– Звичайно. Наступний відбір відбудеться у вересні 2022 року. Причому хочемо проводити відбіркові змагання не тільки в Києві. Улітку 2021 року ми провели їх у Кривому Розі та Черкасах.

Я побачила, що коли місцева влада, активісти на свої очі бачать, як змінюються учасники бойових дій, займаючись спортом, то в них наступає прозріння: а чому б не інвестувати в інфраструктуру, не допомогти ветеранській спільноті

Хочемо охопити відбірними змаганнями і Східну Україну, і Південну, і Західну. Є  багато учасників бойових дій, але вони чомусь не приїзджають до нас у Київ. Окей, тоді ми поїдемо до них.  

– Чи складно ветерану потрапити до збірної? 

– У 2019 році було більш як 200 претендентів, з них обрали 20 учасників. Тобто це орієнтовно - 10 осіб на місце. І мені здається, багато хто з ветеранів думає, що потрапити сюди можна лише, якщо ти супер-крутий атлет. Але у нашій збірній таких немає. У нас немає професійних спортсменів, є люди, які в житті взагалі не займалися спортом. Ми відбираємо за іншими критеріями: мотивація, ставлення, етика, спорт. Спорт займає всього лише 10% серед цих критеріїв.

Суддя в полі чи на спортивному майданчику звертає увагу на результати, але оцінює й спортивну етику учасників. Неприпустимими є штовхання, зневажливе ставлення один до одного. На жаль, на міжнародних змаганнях таке траплялося.

ПРО ВПЛИВ ПАНДЕМІЇ

– Як наша збірна реагує на перенесення Ігор через пандемію?  

– Ми потроху вже адаптувалися. Бо зараз такий час, коли не можна бути до кінця певним: чи ми зможемо взяти участь чи ні. Хоча на початку було надзвичайно складно. Коли перенесли Ігри воїнів літом, у збірників був шок, це було дуже тяжко усвідомити. Але того ж вечора команда організувала барбекю на березі річки, і потім вони надсилали нам «відосики», де жартували про "вічну збірну», підтримували одне одного.

– У вас немає побоювань, що цьогорічні Ігри також можуть перенести?

– Дуже переживаю за це. Але ми транслюємо ці побоювання Організаційному комітету Ігор Нескорених. Оргкомітет надав нам дуже грунтовну інформацію щодо того, як будуть забезпечені Ігри у контексті пандемії – починаючи з зустрічі команд в аеропорту, закінчуючи готелем та перебуванням на території спортивного містечка. Наприклад, у кожному готелі стоятиме станція для тестування на коронавірус. Для входу на змагання вони вводять спеціальні QR-коди для перевірки вакцинацій, які, до речі, у нас у всіх є. Крім того, ми страхуємо учасників змагань, і всю делегацію на випадок захворювання на коронавірус. Тому рівень підготовки досить грунтовний. Сподіваємося, що нічого не буде скасовано, і українські ветерани зможуть взяти участь у змаганнях.

Вікторія Шевченко

Фото Євгена Котенка