8 лютого. Пам'ятні дати

Цього дня, у 1918 році, під час першої радянсько-української війни, більшовики захопили центральну частину Києва.

Більшовицька армія під командуванням полковника Муравйова після тривалого артилерійського обстрілу ввійшла до міста і зайняла Печерськ і Липки – найбагатші квартали Києва, там мешкало чимало високопосадовців – як військових, так і цивільних та й просто заможних містян. Почався кривавий грабунок міста та розстріли.

Київ обороняли приблизно дві тисячі вояків, які залишилися вірні УНР, – залишки Богданівського, Полуботківського, Дорошенківського, Богунівського й Гордієнківського полків, Гайдамацького коша Слобідської України, куреня Січових стрільців, вільного козацтва та чорних гайдамаків, – які не могли довго чинити опір більш ніж учетверо чисельнішим силам більшовиків.

Комендант Києва Михайло Ковенко, який фактично командував обороною, оголосив евакуацію. Відступали на захід Святошинським шосе – у бік Житомира. За військом вирушили міністри Української Народної Республіки й кілька десятків членів Центральної Ради на чолі з професором Михайлом Грушевським (по його високому, добре видному здаля, будинку спеціально била артилерія).

Червоноармійці влаштували в Києві криваву розправу: вдиралися до помешкань, витягали генералів, офіцерів і просто дорослих чоловіків і вбивали їх без суду і слідства. У більшості будинків, навіть на Хрещатику, вікна були наглухо забиті дошками. Розмовляти українською мовою на вулиці стало небезпечно. У Маріїнському парку, де стояв царський палац, урядували штаб Муравйова і ЧК під проводом завжди п’яного чекіста Полуянова. Сюди червоногвардійці звозили арештованих киян і тут же в Маріїнському парку їх розстрілювали… Число жертв більшовицького терору точно не відомо, але щонайменше 5-6 тисяч осіб.

«Київ заплатив дорогу ціну за це перше знайомство з більшовиками», – згадував член Центральної Ради й міністр продовольчих, а згодом земельних справ в уряді УНР Микола Ковалевський. Він не зміг евакуюватися і залишився в місті – обзавівся фальшивими документами і працював продавцем на молочарні на Малій Васильківській. «П’яні червоноармійці й матроси, обвішані кулеметними стрічками і гранатами на всю горлянку співали: «Эх, яблочко, сбоку красное. Что Украине… конец – дело ясное…»»

Варто зауважити, що безчинства головорізів Муравйова занепокоїли навіть членів маріонеткового радянського уряду України. Нагору пішли сигнали про надмірну жорстокість, пияцтво і мародерство «рабоче-крестьянской армии». У березні 1918 року в Москві на прийомі в голови ВЧК Фелікса Дзержинського члени колишнього армійського комітету Першої революційної армії звинуватили Муравйова в розправах, розстрілах, самодурстві, наданні воякам прав на пограбування здобутих міст і сіл. Була утворена спеціальна комісія, опитано чимало свідків у цій справі. Муравйова навіть арештували, але незабаром випустили – за нього заступилися впливові покровителі.

9 лютого 1918 року був укладений Берестейський мирний договір, відповідно якого півмільйонний контингент австро-німецьких військ почав займати територію Лівобережної України. Вже 1 березня більшовицькі війська змушені були залишити Київ. Через тиждень до міста прибув уряд Центральної Ради. Більшовицьку владу було повалено.

Події дня:

8 лютого 1921 року заповідному парку Асканія-Нова було надано статус Державного степового заповідника. На Асканію-Нову було покладено завдання зберігати і вивчати природу цілинного степу, а також акліматизувати та вивчати якнайбільше число видів тварин і рослин, які мають господарське значення. При Асканії-Новій були створені науково-степова станція, зоотехнічна станція з племінним господарством, фітотехнічна станція та інші наукові заклади. Значно розширено зоопарк і ботанічний сад.

Як відомо, заповідник був заснований у 1898 році німецьким колонізатором Фрідріхом Фальц-Фейном. Назву місцевості дав один з її попередніх власників – герцог Ангальт-Кьотенський у 1841 році на честь свого родового маєтку Асканія в Німеччині. Нині до складу Біосферного заповідника «Асканія-Нова» ім. Ф.Е. Фальц-Фейна, що знаходиться в смт Асканія-Нова Чаплинського району Херсонської області (звідси і колишня назва заповідника «Чаплі»), входять ділянка заповідного степу, акліматизаційний зоопарк і дендропарк. Площа заповідника становить 33 307,6 га, з них 11 054 га – «абсолютно заповідна» степова зона. Біологічна різноманітність степових екосистем налічує більше 500 видів вищих рослин і понад 3000 видів тварин. У різні пори року над Асканією пролітає 270 видів птахів, з яких 107 видів залишаються на гніздування. У 1984 році заповідник «Асканія-Нова» рішенням Бюро ЮНЕСКО внесений до списку еталонних територій планети і є Біосферним резерватом.

8 лютого 1994 року Україна приєдналася до програми НАТО «Партнерство заради миру».

Ця Програма є інструментом взаємодії НАТО з країнами-партнерами, що базується на практичному співробітництві та відданості демократичним принципам. 8 лютого 1994 року Україна підписала Рамковий документ ПЗМ, а 25 травня того ж року передала керівництву НАТО свій Презентаційний документ. У ньому визначені політичні цілі участі України в Програмі ПЗМ, заходи, які планується здійснити для досягнення цих цілей, а також сили і засоби, що виділяються Україною для участі в неї. Нині Україна бере активну участь у програмі «Партнерство заради миру», в рамках якої українські військові були залучені до кількох десятків спільних з країнами-членами та партнерами НАТО миротворчих навчань як на території країни, так і за кордоном.

8 лютого 2014 року, під час Революції Гідності, оголошене напередодні, суботнє прибирання на Майдані перетворилося на силове протистояння.

Зранку до барикади Майдану біля Центрального універмагу прийшли близько тисячі людей, назвавшись «небайдужими киянами». Вони заявили, що будуть «наводити порядок» у центрі столиці. На рукавах у них були георгіївські стрічки, а в руках дехто мав дерев’яні кийки. Євромайданівці миттєво оголосили мобілізацію: на захист барикади вийшли близько 200 членів самооборони Майдану.

Через кілька годин, після кількох невдалих спроб спровокувати бійку, «небайдужі кияни» вирішили розійтися. Активісти та самооборонівці випровадили непроханих гостей і провели ходу центральними вулицями Києва.

Після того, євромайданівці влаштували на центральній площі столиці велике прибирання. Зібране сміття і сніг, вкладений у мішки, пішли на укріплення барикад.

8 лютого у Сімферополі пройшов перший Кримський форум Євромайданів. Учасники форуму з прапорами України та Євросоюзу колоною пройшли центральними вулицями столиці Криму до будівлі представництва президента. Вони скандували: «Крим – це Європа», «Слава Україні», «Банду геть!». І попри спроби активістів партії «Російський блок» та комуністів перешкодити проведенню заходу, форум завершився без інцидентів.

Цього дня народилися

…в Україні

Опанас Маркович (1822-1867), український фольклорист, етнограф.

Був одружений з Марією Вілінською (письменниця Марко Вовчок). Біограф Шевченка, Михайло Чалий, пише про київський період життя подружжя Марковичів: «Жили на Куренівці у найбіднішій халупі, навіть без дверей…» Потім переїхали до Немирова (Маркович там вчителював), звідти – у Петербург, де зустрічалися з Тарасом Шевченком, Пантелеймоном Кулішем, Іваном Тургенєвим. У квітні 1859 р. Марковичі виїхали до Німеччини. Проте сімейне життя не склалося, дружина з сином Богданом залишилися за кордоном, а Маркович повернувся до Петербурга. Останні роки прожив у Чернігові, служив мировим посередником, працював у «Черниговских губернских ведомостях». Друкував етнографічні нариси про русалок, купальські пісні. Зібрав майже 5 тис. українських приказок і прислів’їв.

Іван Похитонов (1850-1923), український художник, майстер пейзажу, живописець та графік.

Народився 27 січня 1850 р. на хуторі Мотронівка Херсонської губернії (нині поблизу с.Трепівка Знам'янського району Кіровоградщини) у родині українця Павла Даниловича Похитонова, військового, що отримав дворянський титул, та сербки Варвари Бєліч.

Паралельно із навчанням у Новоросійському університеті Похитонов займався малюнком та аквареллю. У 1871 р. Іван Павлович із матір'ю та сестрою побував у Європі, де вперше взяв участь у художній виставці у Женеві. Там його акварельні пейзажі мали успіх. У 1876 р. він переїхав до Італії, а за рік оселився у Парижі, де цілком присвятив себе мистецтву. Увійшов до складу паризького Товариства взаємодопомоги художників, зблизився із В.Д.Полєновим, М.М.Антокольським, В.В.Стасовим, а також із французькими живописцями. Із 1876 р. художник регулярно експонував свої роботи у паризьких салонах. Критики ставилися до нього прихильно, і він швидко заробив репутацію першокласного пейзажиста, його твори мали величезний попит на художньому ринку. Павло Третьяков придбав понад двадцять робіт художника. З 1893 р. митець постійно жив у Бельгії, багато подорожував Францією, Італією, Росією. У 1895 р. його прийняли до Товариства пересувних художніх виставок. У 1900 р. отримав срібну медаль від Салону мистецтв у Парижі. У 1904-му – за серію панно, присвячених російсько-турецькій війні у Болгарії, обраний дійсним членом Імператорської академії мистецтв з батального живопису

У 1913 р. художник приїхав до Петербурга, де залишався до 1917 р. через Першу світову війну. У 1917 р. поїхав на Кубань, жив у Єкатеринодарі та Гарячому Ключі. У 1919 р. знову повернувся до Бельгії. В останні роки життя художник не мав змоги активно працювати через погіршення зору.

Діана Петриненко (1930-2018), українська співачка (сопрано).

Народилася 8 лютого 1930 року в селі Білоусівці, Черкаської області.

Закінчила аспірантуру Київської консерваторії (1961). У 1955–1958 – солістка Державної хорової капели «Думка», в 1962–1988 роках – солістка Київської філармонії. Професор з 1991 року. Гастролювала у США, Канаді, Італії, Франції, Японії, Угорщині, Фінляндії, Югославії.

Виконувала партії сопрано в 9-й симфонії Л. Бетховена, ораторії «Пори року» Й. Гайдна, «Реквіємі» В. А. Моцарта, з особливою виразністю співала українські народні пісні та романси українських композиторів, записувала їх на грамплатівки. У її концертних програмах – вокальні твори М.Лисенка, Д.Січинського, Я.Степового, К.Стеценка, С.Рахманінова, М.Глінки, В.А.Моцарта, Й.Гайдна, Л.Бетховена. Дж.Верді, О.Білаша, Г.Майбороди, Ю.Мейтуса.

Дружина журналіста Гаринальда Петриненка, мати співака Тараса Петриненка, рідна сестра Івана Паливоди (1924–2004) – українського співака і педагога.

Павло Білошицький (1937), патофізіолог, математик, альпініст, доктор медичних наук.

З 1993 року працював заступником директора Міжнародного центру астрономічних та медико-екологічних досліджень НАН України; до того – в Інституті фізіології НАН України (з 1973 – зав. Ельбруською медико-біологічною станцією). Автор досліджень у галузі авіакосмічної, екстремальної, гірської та спортивної медицини, математичної біології, біоінформатики. Чемпіон України з альпінізму у висотно-віковому класі, брав участь у першосходженнях на найвищі вершини Європи, Африки, Америки з державним прапором України. Лауреат Державної премії України (2000). Вчений брав участь в експерименті з моделювання умов життя на Місяці в кратері вершини Ельбрусу, проходив підготовку в загоні космонавтів. Автор численних наукових публікацій, а також декількох книжок автобіографічного характеру.

Аскольд Лозинський (1952), президент Світового конгресу українців (1998-2008), юрист.

Народився в Нью-Йорку в сім'ї українських емігрантів, які прибули до США в 1951 р., в час третьої політичної хвилі української еміграції. У 1976 році закінчив юридичний факультет університету «Фордхам». Здобув науковий ступінь доктора та увійшов до складу адвокатури міста Нью-Йорка.

Аскольд Лозинський є членом правління багатьох українсько-американських та світових українських організацій, а також професійних асоціацій США. Активно об'єднує світову українську спільноту за кордоном. З цією метою не раз зустрічався з президентами США, України, Польщі. Нагороджений орденом України «За заслуги» II ступеня та відзнаками організацій українців у світі.

Володимир Балух (1971), український громадський активіст, політичний в'язень путінського режиму.

Після окупації Криму в 2014 році залишився громадянином України, відмовившись отримувати російський паспорт. Був підданий переслідуванню тимчасовою окупаційною владою РФ, а 8 грудня 2016 року був заарештований за зфабрикованою справою. Звільнений 7 вересня 2019 року в рамках обміну між Україною і РФ.

…і в світі

Жуль Верн (1828-1905), французький письменник, один із основоположників жанру науково-фантастичного роману.

За фахом юрист (адвокат). Автор 65 романів і науково-популярних книг, серед яких «Від Землі до Місяця», «Діти капітана Гранта», «Двадцять тисяч льє під водою» та ін. Жюль Верн був не лише романістом, а й автором відомих праць з історії географічних відкриттів. За життя письменника було видано понад 120 томів: науково-фантастичних, пригодницьких, географічних та соціально сатиричних романів. Велику роль у популяризації творів Верна в Україні відіграла Марко Вовчок, яка переклала 16 його творів.

Елізабет Бішоп (1911-1979), американська поетеса, класикиня американської поезії ХХ століття.

Елізабет Бішоп одержала гарну освіту – закінчила приватний Вассар-коледж; жила у Франції, в 30-х роках – у Мексиці, Флориді, з 1951 (протягом 16 років) у Бразилії. Викладала письменницьку майстерність в університетах США (Вашингтонському, Гарвардському, Нью-Йоркському, Массачусетському технологічному). Останні роки життя мешкала у Бостоні. Автор лише чотирьох поетичних збірок (була дуже вимогливою до себе й прискіпливо відбирала вірші кожної зі збірок) та автобіографічної прози. Її лірика небагатослівна, досить стримана, втім сповнена внутрішньої сили і духовної свободи («мудрої прозорості», як досить влучно висловився один із критиків). Досить цікавим є епістолярій Елізабет Бішоп – протягом 30 років вона листувалася з Робертом Лоуеллом – одним із найяскравіших американських поетів і епатажною особою.