9 лютого. Пам'ятні дати
Відзначення Дня стоматолога 9 лютого пов'язують з Святою Аполлонією
Міжнародний день стоматолога — міжнародне професійне свято стоматологів, у світі святкують щороку 9 лютого. В Україні відзначається з 1993 року.
Відзначення Дня стоматолога 9 лютого пов'язують з Святою Аполлонією, яка 9 лютого 249 року прийняла мученицьку смерть. У 300 році Аполлонія була канонізована як свята мучениця.
В лікувальних установах, в рамках свята, проходять безкоштовні консультації та профілактичні заходи, майстер-класи з правильного догляду за порожниною рота, ознайомлюють з новими технологіями з відбілювання та прикрашання зубів.
Події дня:
Цього дня, у 1918 році, був підписаний Берестейський мирний договір, згідно з яким Німецька, Австро-Угорська, Османська імперії та Болгарське царство визнавали УНР самостійною державою.
Це був перший під час світової війни мирний договір і перший виступ новоутвореної української держави на міжнародній арені.
З початку грудня 1917-го війська більшовицької Росії вели неоголошену війну з УНР. Протягом місяця вони зайняли майже все Лівобережжя й Південь. 22 січня 1918 року ІV Універсалом Центральної Ради було проголошено незалежність УНР. Майже одразу делегація новоутвореної держави була відправлена до Береста (нинішній Брест у Білорусі) – на переговори з країнами Четвертного союзу – Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією й Туреччиною.
Українці щиро сподівалися на міжнародне визнання і на підтримку. Натомість більшовицька делегація на чолі з Левом Троцьким намагалася довести, що УНР взагалі не існує, а територію України контролюють війська Української СРР із центром у Харкові.
«Українці різко різняться від російських делегатів, - записав у щоденнику керівник австро-угорської делегації граф Оттокар Чернін. – Вони багато менш революційні й незрівнянно більше цікавляться власним краєм, ніж загальним соціалізмом. Їхні зусилля спрямовані на те, щоби стати якомога хутчіш самостійними. Вони ще не зовсім розуміють: чи це має бути повна міжнародна самостійність, чи самостійність у рамках федеративної держави».
Четвертний Союз визнав Україну самостійною державою з західним кордоном, що існував між Австро-Угорщиною й Росією до 1914 року. Холмщина і Підляшшя відходили до України. Докладнішу лінію кордону мала встановити змішана комісія відповідно до етнографічного розселення, зважаючи на бажання самого населення. Водночас, Договір передбачав встановлення дипломатичних відносин між деякими країнами, повернення військовополонених, обмін цивільних інтернованих, відмову від будь-яких анексій і контрибуцій, негайне відновлення економічних контактів і взаємного обміну товарами.
УНР зобов’язувалась до 31 липня 1918 року вивезти до Німеччини і Австро-Угорщини велику кількість хліба, цукру, м’яса, сала, яєць, льону, вугілля та інших товарів.
Скориставшись проханням уряду УНР про надання допомоги в боротьбі з більшовиками, Німеччина і Австро-Угорщина направили в Україну майже півмільйонну армію. Окупація завдала великої шкоди престижу Української Центральної Ради серед народних мас. Незважаючи на всі потуги, важко склалися також її взаємини з командуванням окупаційних військ. Позбавлена підтримки, Центральна Рада незабаром була розігнана окупантами. Їй на зміну прийшов гетьманський режим Павла Скоропадського, який, утім, теж довго не протримався.
Договір від 9 лютого 1918 року врятував УНР від поглинання більшовицькою Росією. 1 березня більшовицькі війська змушені були залишити столицю УНР Київ. Через тиждень до міста прибув уряд Центральної Ради. Більшовицьку владу було повалено, але ненадовго: через внутрішньополітичні чвари всередині українського політикуму, за рік більшовики знову були в Києві.
У цей день 1923 року в Лук'янівській в'язниці Києва спалахнуло повстання засуджених до розстрілу отаманів Холодного Яру
Наприкінці 1922 році радянське ГПУ провело операцію "Заповіт", суть якої полягала в об'єднанні антибільшовицьких повстанських загонів під керівництвом своїх агентів з метою арешту справжніх ватажків антирадянської боротьби. Для цього чекісти інспірували 29 вересня 1922 р. у Звенигородці на Черкащині з'їзд командирів загонів і керівників підпілля, підготувавши для них пастку. Усіх, хто прибув на з'їзд, було заарештовано і посаджено в Лук’янівську в’язницю в Києві.
2 лютого 1923 року Надзвичайна сесія Київського губернського трибуналу засудила отаманів до смертної кари. 9 лютого засуджені підняли повстання у в'язниці, заволоділи зброєю і загинули після чотирьох годин бою з охороною в'язниці.
детальніше тут: https://www.istpravda.com.ua/articles/2016/02/9/148918/
Цього дня 1942 року у Києві німці заарештували Олену Телігу та інших членів ОУН(М)
У січні-лютому 1942 німці почали другу хвилю арештів українських націоналістів. Член Проводу ОУН Олег Ольжич фактично наказував Олені Телізі залишити Київ, приготувавши для цього необхідні документи. Проте Теліга очолювала тоді Спілку українських письменників і на 9 лютого у них була запланована зустріч. Гестапівці прийшли арештувати всіх членів Спілки, присутніх на зборах, втім, дозволили вийти тим, хто до неї не належить. Чоловік Олени – Михайло Теліга, який перебував на зборах, але письменником не був, відмовився вийти і пішов з дружиною на смерть. Їх розстріляли наприкінці лютого у Бабиному Яру.
Детальніше тут: https://old.uinp.gov.ua/news/zhinochi-istorii-drugoi-svitovoi-olena-teliga
9 лютого 2014 року, під час Революції Гідності, відбулось 10-те недільне віче. Участь у заході взяли десятки тисяч людей, опозиційні політики та громадські активісти.
Віче традиційно розпочалося з молебню, який провели представники різних конфесій. Потім захід продовжився виступами зі сцени лідерів опозиції та громадських активістів.
Так, Віталій Кличко запросив Віктора Януковича прийти на Майдан і взяти участь у публічних дебатах з ним і з народом. Крім того, Кличко закликав українців вийти на всеукраїнський страйк 13 лютого.
Олександр Турчинов повідомив, що Штаб національного спротиву ухвалив рішення про створення загонів самооборони по всій Україні та закликав зі сцени записуватися в ці загони. А Юрій Луценко звернувся до мешканців південного сходу України з пропозицією організувати «Східний Майдан».
Після завершення Віче людей на Майдані розважали українські музичні гурти.
Цього ж дня під посольством Німеччини відбулася акція Enjoy the silence. Учасники акції тримали транспаранти без надписів та закрили свої обличчя медичними бинтами і пластирами. У такий спосіб активісти закликали керівництво країн Європейського Союзу адекватно відреагувати на порушення прав та свобод українських громадян, які виборюють своє майбутнє на Майдані.
9 лютого 2015 року російські військові розстріляли полонених із 30-ї механізованої бригади Павла Плацинського, Олександра Бердеса та Василя Демчука.
Дві машини 30-ї механізованої бригади потрапили під обстріл поблизу села Логвинове у верхній частині «дебальцівського виступу» на трасі між Дебальцевим і Бахмутом. Згодом в інтернеті з'явилося відео, де було видно як бойовики знущаються над трьома полоненими українськими військовими. Як з'ясувалося пізніше, бойовики розстріляли поранених, а тіла прикопали в лісосмузі неподалік села. Згодом волонтери групи «Патріот» знайшли тіла бійців.
Детальніше: https://informnapalm.org/ua/identyfikatsiya-prychetnyh-nesudovoyi-straty-pid-debaltsevym/
Цього дня народилися
в Україні…
|
|
Костянтин Трутовський (1826-1893), український живописець, графік
Народився у селі Яковлівка Курської губернії на Східній Слобожанщині. Раннє дитинство провів у маєтку батьків на Харківщині. Навчався у Миколаївському Інженерному Училищі в Петербурзі, де товаришував з Федором Достоєвським, учнем того ж самого навчального закладу. Особисто був знайомий з молодим ще тоді Тарасом Шевченком. Здобувши художню освіту в Академії мистецтв, повернувся до України, де жив, як і у дитячі роки, то в Харківській, то у Курській губерніях. Метою своєї художньої творчості Трутовський вважав зображення звичайного життя українського селянства тодішньої Слобожанщини, життя, що зникало під впливом русифікаторської політики російського царату та зламу старих патріархальних традицій українського народу. Художник жадав зберегти величний світ української духовності хоча б на своїх полотнах. Найкращі його картини: «Тарас Шевченко з кобзою над Дніпром», «Весільний викуп» (обидві зберігаються у Національному художньому музеї України), «Дівчина зі снопами», «Повінь». Трутовський також ілюстрував твори Марка Вовчка, Миколи Гоголя, Тараса Шевченка. Цікавила художника й етнічна межа між зонами розселення українського і російського народів, яка проходила саме через його Курську губернію.
Цій темі присвячені дві його картини – «Переселенці в Курській губернії» і «Хоровод в Курській губернії». На першій картині зображені російські селяни, які за наказом уряду переселяються на українські землі. У цей колись веселий і квітучий край вони несуть з собою убозтво і злиденність. На другому полотні – люди у російському народному вбранні танцюють біля українських біленьких хат. Так, на думку художника, одна національна культура вбирає у себе елементи іншої національної культури. Всі свої українські картини Костянтин Трутовський мріяв об’єднати в два великих цикли – «Альбом сцен українського життя» (акварелі) та «Живописна Україна». Помер художник на своїй рідній Східній Слобожанщині 17 березня 1893 року.
|
|
Іполіт Корабльов (1874–1951), український вчений у галузі бджільництва.
Народився на Смоленщині в родині безземельного селянина, працював учителем, а після закінчення Московського сільськогосподарського інституту (1902) відправлений до Полтави для роботи з розвитку бджільництва та шовківництва в Полтавській, Харківській та Чернігівській губерніях. У цей час він вивчає стан бджільництва в центральних областях Росії, Криму, Бессарабії, Кавказу і Середньої Азії, публікує в журналах узагальнення досліду бджільництва, дає поради з розвитку цієї корисної і цінної галузі,.
Наступною подією у житті І.І. Корабльова було призначення на роботу в Уманське середнє училище (згодом агротехнікум) садівництва і землеробства. В Уманському агротехнікумі протягом 10 років він очолював кафедру бджільництва та шовківництва, з 1922 по 1925 рр. був деканом плодоовочевого факультету, автор підручника "Бджільництво", який цінний і понині.
Детальніше тут: https://www.udau.edu.ua/ua/other-news/ipolit-ivanovich-korablov-osnovopolozhnik-racionalnogo-bdzhilnictva-v-ukraini.html
|
|
Василь Данилевич (1872–1936), український історик, археолог, нумізмат, музеєзнавець.
Закінчив історичне відділення історично-філологічного факультету Київського університету, де його учителем був Володимир Боніфатійович Антонович (згодом Данилевич присвятив йому низку дослідницьких і науково-популярних праць). Після закінчення університету Данилевич працював у Харківському університеті, а з 1907 р. його життя пов’язане з Києвом – доцент, професор університету і Вищих жіночих курсів, у 1920-х роках – Інституту народної освіти, у 1930-х – Інституту червоної професури. Автор фундаментальної праці з давньої історії Київщини «Археологічна минувщина Київщини» (1925), історіографічних розвідок про Миколу Костомарова, публікацій матеріалів численних археологічних досліджень курганів на Сумщині, слов’янських старожитностей під Харковом.
Валерій Мігунов (1936), льотчик-випробовувач АНТК «Антонов».
Народився у Харкові. У 1957 році закінчив Чкаловське військове авіаційне училище льотчиків. У 1961-62-х навчався у Харківському авіаційному інституті. Закінчив Московський авіаційний інститут у 1967 році.
У 1991-99 роках перебував на льотно-випробувальній роботі у ОКБ ім. О.К.Антонова. Провів ряд випробувальних робіт на літаках Ан-72П, Ан-74, Ан-22 "Антей" та Ан-124 "Руслан". Автор книги «Подарунок долі. Сповідь льотчика-випробувача».
Василь Зубанич (1983), полковник Збройних сил України, Герой України (2015).
Перебував у зоні бойових дій з травня 2014 року. На початок АТО був командиром 15-го окремого гвардійського гірсько-піхотного батальйону (Ужгород) 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади. Брав участь у боях за Новоганнівку, Нижнє Тепле, Станицю Луганську, Макарове, Щастя, Луганський аеропорт, Дебальцеве, особисто виконував завдання на мобільних пересувних блокпостах, супроводжував колони та вантажі для військ і сил антитерористичної операції, його рішення дозволяли виконувати поставлені завдання зі збереженням життів військовослужбовців. Наприкінці 2015 року призначений командиром новоствореної 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади.
…у світі
Алішер Навої (Нізамаддін Мір Алішер Навої, 1441-1501), узбецький поет, мислитель, державний діяч.
У 1469 р. Навої був призначений на посаду хранителя печатки правителя Хорасана, за три роки отримав чин візира і титул еміра. В 1476-му подав у відставку, проте залишився наближеним султана, який довіряв йому важливі справи в Гераті. Навої надавав протекцію та підтримував матеріально вчених, мислителів, художників, музикантів, поетів та каліграфів. При ньому в Гераті формується гурток вчених та творчих людей. З ініціативи Навоі та під його керівництвом у Гераті велося будівництво мечеті, медресе, бібліотеки, лікарні – лише близько 380 громадських будівель.
Писав чагатайською (староузбецькою), таджицькою і перською мовами. Видатний гуманіст середньовіччя Сходу. Вершина творчості — поеми «Неспокій праведних» (1483), «Лейлі і Меджнун» (1484), «Фархад і Ширін» (1484), «Сім планет» (1484), «Іскандерів мур» (1485), збірки віршів, афоризмів тощо. Ім'ям Алішера Навої названо проспект у Києві, вулицю у Львові та провулки в Ужгороді та Полтаві.
Вільгельм Майбах (1846-1929), один з найвідоміших німецьких інженерів і підприємців, конструктор перших автомобілів «даймлер» і «мерседес», «король конструкторів».
Спочатку компанія займалась виробництвом моторів для дирижаблів «Цеппелін», а після Першої світової війни почалось виробництво знаменитих автомобілів марки Maybach. По смерті Вільгельма Майбаха фірму очолив його син Карл. Під час Другої світової війни Maybach постачав двигуни для танків нацистської Німеччини. У лютому 1945 року завод Maybach у Фрідріхсгафені зазнав бомбардування американськими літаками, а самого Карла Майбаха арештували і відправили разом з іншими інженерами у Францію, де він займався розробкою надпотужних двигунів на замовлення французького уряду. В 1960 році компанія «Майбах» була придбана концерном Daimler. У 2002-2012 роках назва Maybach повернулася як самостійний бренд ультрарозкішних автомобілів.