Євген Дикий, директор Національного антарктичного наукового центру

У серпні минулого року Україні вдалося придбати британський криголам «Джеймс Кларк Росс», який згодом передали українським дослідникам Антарктики під іменем «Ноосфера». До цього майже 20 років наша країна не мала наукового судна для полярних експедицій. Зараз же перед Україною відкривається великий спектр можливостей для досліджень Світового океану. Також криголам дасть змогу розв’язати логістичні проблеми на антарктичній станції “Академік Вернадський” та розширити можливості сезонних експедицій. 

Зовсім нещодавно, у кінці січня, криголам “Ноосфера” вже під українським прапором відправився у свій перший рейс з Одеси до Антарктики. На цей рейс вже запланована низка досліджень – як по всьому маршруту, так і в атлантичному секторі Антарктики та в акваторії довкола Антарктичного півострова. Про особливості самої “Ноосфери”, дослідження у першому рейсі та планах на майбутні експедиції Укрінформу розповів директор Національного антарктичного наукового центру Євген Дикий.  

«НООСФЕРА» СЕРЕД ТОП-20 НАЙКРАЩИХ КРИГОЛАМІВ

- У серпні Україна придбала дослідницький криголам у Великої Британії. Відомо, що йому вже немало років. У якому стані ми його отримали, чи потрібно було там щось ремонтувати?

- Судно прийшло до нас своїм ходом. Це вже відповідь на запитання про його загальний стан. Для судна, якому 30 років, воно в ідеальному стані. Насправді, коли на нього заходиш і оглядаєш усі системи, механізми, то ніхто б не сказав, що йому стільки років. Після того, як судно прийшло до України, ми перш за все загнали його на Іллічівський судноремонтний завод. Вже після цього пройшли ходові випробування під наглядом Регістру судноплавства України.

Що стосується наукового обладнання, то тут історія інша. Ми купували саме судно, і те обладнання, що інтегроване з його корпусом, йшло в пакеті з продажем. А те, що можна було переставити на нове судно – комп’ютери, мікроскопи, тощо, все це не інтегровано. Тому наукове наповнення судна треба було робити з нуля. Це ми чудово знали. І те, що ми встигали зробити до першого рейсу, те ми зробили.

Ми ж дуже швидко виходили в перший рейс. Комусь може здатися, що навпаки, повільно, але 19 серпня ми тільки підписали купчу, 5 жовтня судно було в Одесі, а 28 січня ми вже вийшли в Антарктиду.

Для порівняння – друге судно, яке продавала Велика Британія, купили італійці – це теж до питання про вживані судна. Як бачите, країни, значно багатші за нас, теж вважають, що це раціональний, правильний шлях. Так от, італійці чотири місяці готувалися, щоб забрати судно з порту до Італії. У нас же весь процес від придбання до експедиції зайняв п’ять місяців. Це насправді дуже ефективно, але це автоматично накладало обмеження. Деякі складні наукові прилади виготовляють місяці три-чотири під замовлення, вони не стоять готові десь у магазині. Тому в перший рейс ми щось закупили, а щось позичили в колег. Для першого рейсу ми мінімально укомплектувались, а влітку ми будемо дооснащуватись тим складним науковим обладнанням, яке виготовляють під замовлення. І після повернення з рейсу і літнього дооснащення “Ноосфера” вже буде готова, як то кажуть, “під ключ”, для будь-яких досліджень.

- Як давно Україна планувала придбати це судно? 

- До останнього моменту це було дискусійне питання. Ще у 2018 році стало відомо, що судно буде продаватись. І тодішній віцепрем’єр В’ячеслав Кириленко дав доручення посольству у Великій Британії опрацювати питання надання його Україні. Але тоді йшлося про те, чи не вдасться нам його отримати як подарунок, так, як свого часу нам подарували антарктичну станцію. Посольство досить швидко відписало, що це не та ситуація, і судно саме продаватимуть. Тоді це питання стало на паузу.

А у 2019 році, коли вже точно оголосили, що судно продається, ми зробили першу спробу. Уряд Гончарука тоді доволі оперативно схвалив розпорядження про виділення коштів. Але ми не пройшли бюджетний комітет Верховної Ради. Депутати виявились не готовими це сприйняти.

Ми були дуже засмучені, але буквально одразу після бюджетного комітету Ради стало відомо, що у британців виникли проблеми з введенням у експлуатацію нового криголаму, тому вони на два роки відтерміновують продаж цього. І от таким чином у нас з’явився люфт на два роки. І ці два роки ми витратили на роботу з медіа, роботу з депутатами, щоб переконати, пояснити, для чого нам криголам. Також потрібно було зробити достатньо докладні фінансові розрахунки. Це питання довго висіло, були ті, хто цього хотів, і були ті, хто вважав, що воно нам не потрібно. 

І от 6 лютого 2021 року ми святкували 25 років станції “Академік Вернадський”, і тоді був перший в історії сеанс прямого зв’язку президента України з полярниками, і він їх напряму запитав: що держава може зробити, щоб вони ефективніше та краще працювали? Й українська експедиція буквально хором сказала, що потрібен свій криголам.

Після прямого зв’язку президент запитав мене, чи реальна ця ідея про криголам? І я сказав, що це реально саме зараз. Далі вже за допомогою президента і нашого Посольства в Великій Британії розвивалась ця історія. Коли саме Посольство включилося в цей процес, то ціна з 10-12 мільйонів доларів одразу впала до 5 млн. Тобто ми брали судно не за ринковою ціною. Коли вони зрозуміли, що купує саме держава під науку, то вони зробили один із багатьох дружніх жестів з боку Великої Британії.

- На який максимальний термін можна відправлятися в рейси на “Ноосфері”? 

- Максимально відправлятися в експедицію можна хоч на цілий рік, були б гроші. Але, якщо мати на увазі, скільки часу можна провести, не заходячи в порт (це те, що називається автономність плавання), то – два місяці.

Загалом у нас 76 місць на судні. Зазвичай, розподіл такий: 26 людей – екіпаж, і до 50 науковців. Це фактично такий “плавучий інститут”. Одним із перших моментів, який проговорювався під час його придбання, була логістика станції “Академік Вернадський”, яка тепер міняється принципово.

У нас на станції зараз настає зовсім інше життя. До того ми були жорстко прив’язані до фрахту іноземних суден, а їх ще спробуй зафрахтуй. Ринок послуг в Антарктиді поки дуже невеликий, попит сильно перевищує пропозицію.

Тепер же ми не залежимо від фрахту, і станція доступна практично цілий рік. Але, хоч як би я любив нашу станцію, навіть я вважав, що тільки для її логістики купляти й утримувати судно нераціонально.

Ми купили в першу чергу саме океанографічне судно, яке дозволяє антарктичну дослідницьку програму подвоїти. Раніше ми працювали тільки на станції “Академік Вернадський”, тепер для нас відкривається весь Південний океан, це – вдвічі більше задач.

А в принципі, нас ніхто не зобов’язує використовувати його тільки в Антарктиці. За великим рахунком, нам тепер доступна будь-яка точка Cвітового океану. Треба тільки ставити задачі й фінансувати рейси. Інструмент є, і причому дуже потужний.

На момент побудови цей криголам був найкращим у світі науково-дослідним судном. Так, це було 30 років тому, але він і зараз у топ-20 входить. Британці насправді планували ще років 20 ним користуватися, але ввели до ладу нове судно.

СПЕКТР МОЖЛИВОСТЕЙ ДЛЯ ДОСЛІДЖЕНЬ ОКЕАНУ

- Які наукові дослідження ми зможемо проводити на цьому судні? 

- Оскільки таке судно в України одне, на ньому треба буде робити все. Що ж плануємо досліджувати? Почнемо з фізичної океанографії, тобто з дослідження морів, течій тощо. У першому рейсі ми на таке не замахуємось, але з наступного року плануємо піти в море Ведделла – це одна з трьох ключових точок на планеті, де формується вся система течій. Є три точки, де утворюються холодні водні маси, які далі розтікаються по дну океанів по всьому світу. Вони взаємодіють з теплими екваторіальними водними масами, і, фактично, це формує клімат.

Зокрема, весь клімат по два боки Атлантики формують холодні маси з двох точок. Одна на Півночі, а друга – власне, море Ведделла в Антарктиді. Це ніби два зубчастих коліщатка оцього конвеєра. І таким чином, зокрема, клімат в Україні значною мірою визначається процесами моря Ведделла.

Наші науковці вже не перший рік мають дуже цікаві напрацювання щодо цих процесів. Навіть коли у нас зовсім не було грошей на науку, математики все одно працювали. У нас є дуже сильна школа математичного моделювання цих процесів, і вперше ми отримаємо можливість перевірити ці моделі в реальному житті, наскільки вони є точними, доповнити їх, уточнити вже саме замірюваннями на місці. 

Далі – морське дно. На сьогодні всі наші гаджети використовують рідкоземельні метали, без цього вони не працюють. І на сьогодні фактично 80% всіх рідкоземельних металів на планеті контролює Китайська Народна Республіка. А з наступного року Японія починає видобуток рідкоземельних металів з дна Тихого океану, з глибини 4 км. Тобто повністю поміняється світовий ринок. Ресурси суходолу добре розвідані, поділені й значною мірою навіть вичерпані, тож світова економіка буде кидатися саме в океан. І це буде якраз те поле для глобальних гравців, куди можна заходити з технологіями, інвестиціями і мати надприбутки. 

Від мінеральних ресурсів переходимо до біологічних. Як ви думаєте, де Україна минулого року виловила найбільше риби і морепродуктів? В Антарктиді. Ми зловили там більше риби, аніж у Чорному й Азовському морях разом. Ми є однією з держав, які використовують біоресурси Антарктики.

А якщо ти використовуєш ресурси, то ти маєш прогнозувати, що з ними відбуватиметься. Ти маєш вести науковий супровід того, а скільки їх ще лишилось, як вони переміщуються тощо. Це те, чого нам сильно бракувало останні два десятиліття. Різні задачі ставимо також із хімії забруднень.

Це те, що у першому рейсі ми будемо робити. Тобто все, що пов’язане з океаном, можна з борту цього судна вивчати.

- А є щось таке, що хотілось би робити, але ресурси “Ноосфери” не дозволяють?

- Давайте для початку цими ресурсами навчимося користуватися. Але є пара технічних особливостей. З нашого судна, наприклад, складно спускати батискаф, тобто населений людьми підводний апарат. Й у нас немає гелікоптерного майданчика, а в деяких районах Антарктиди, навіть якщо ти вже бачитимеш берег, він може бути таким, що ти без гелікоптера і не висадишся.

Оце, мабуть, єдині обмеження, які є.

ПЕРША, "ПРОБНА" ЕКСПЕДИЦІЯ

- Чим займатимуться українські дослідники під час першого рейсу? 

- Перший рейс – значною мірою пробний. Перша наша задача – освоїти це судно, навчитися екіпажу ним керувати. Але навіть на переході судна через Атлантику вже дві наукові задачі вирішуються. Буде робитися так звана радіоокеанографія, тобто дослідження океанських хвиль за допомогою радіохвиль. Здавалося б, для всіх нас очевидно, що є вітер, і тоді виникають хвилі. Але насправді досі немає нормальної моделі, яка дозволяє чітко спрогнозувати, за якої метеообстановки які хвилі утворюються. А запит на це від судноплавства дуже сильний. 

А друге – це буде вивчення грозових фронтів. Це частина дослідження, яке вже десять років ведуть наші науковці – Радіоастрономічний інститут НАН із Харкова. У них стоять три антенних комплекси. Один – на “Академіку Вернадському”, один – на Шпіцбергені в Норвегії, й один – під Харковом. І ці антенні комплекси ловлять грозову активність по всій планеті.

А зараз судно буде проходити якраз під одним із регіонів найбільшої грозової активності – це екваторіальна Атлантика. І до цих трьох антен буде додано рухому антену на “Ноосфері”, що дозволить уточнити, як нам далі трактувати покази з тих антенних комплексів.

А це ж ми просто робимо перехід судна на Південь. На Півдні вже сяде інша група науковців, і будуть перші розвідки з морської геології, біологічна програма.

- Перша експедиція скільки триватиме?

- Перша – коротенька, бо ми все одно не хочемо в першому ж рейсі залишатися на піку Антарктичної зими. До літа ми хочемо повернутися. Є об’єктивні обставини, що ми цього року на Півдні відпрацюємо 5-6 тижнів, безпосередньо в Антарктиді. Всю решту часу займе перехід у дві сторони.

Ну, звичайно, логістична задача виконується на 100%: ми нікого цього року не фрахтуємо, а своїми силами робимо перезмінку на «Вернадському». Завозимо туди людей і всі запаси на рік.

- А як довго підбирали тих людей, які увійшли до складу екіпажу першої експедиції?

- Фактично, підбір відбувався на ходу. Паралельно з роботами на Іллічівському судноремонтному заводі підбирався й екіпаж. Частково це відбувалося через крюїнгові агенції, але була одна поправка. Ми все одно попросили, щоб тих людей, які безпосередньо напряму прислали свої анкети нам в антарктичний центр, щоб їх перебрати в першу чергу. А інші місця заповнюємо стандартно, через базу даних крюїнгу. Не всі, хто напряму до нас звертались, підходили за професійною кваліфікацією, тобто є люди романтики, але тут нам потрібні були професіонали. Капітан у нас дуже досвідчений, він водив судно такого ж ступеня складності за кордоном, зокрема, і на науково-дослідних суднах.

- Тримаєте зв'язок з екіпажем?

- Аякже. На судні є інтернет. Двічі на день отримуємо зведення від капітана. Коли виникає якесь робоче питання, то можна написати йому – й у межах години отримати відповідь. Якщо дуже хочеться голосом поговорити, то окремо є супутниковий телефон. 

ЩО ДАЛІ?

- Можливо, вже розробили графік наступних експедицій? 

- Давайте ми з першої повернемось. Після першого рейсу про наступні рейси я зможу говорити вже набагато предметніше. Коли щось робиться вперше після 20 років перерви, то багато чого саме експериментально з'ясовується.

- Тобто саме судно ще потрібно дослідити?

- Так. Більше того, ми в перший рейс запросили чотирьох фахівців з британської антарктичної служби, які раніше на цьому судні ходили. Для початку хотіли, щоб був момент передачі досвіду. 

- Як довго судно може прослужити країні? 

- Песимістична оцінка – 20 років, оптимістична – 30 років. 

- А чи потрібні нам ще подібні судна для розширення програми досліджень в океані? 

- Саме в Антарктиду ні. Ми вважаємо, що поки нам в далеких океанах одної “Ноосфери” на найближчі десять років вистачить. А як далі, не буду загадувати.

Якщо ж зайти в площину мрій, то ідеальну українську полярну програму я бачу так. Дві станції в Антарктиді – одна там, де зараз, а друга – на протилежному її краї. Одну станцію потрібно в Арктиці. З практичних міркувань найбільш реалістичне розміщення – архіпелаг Свальбард (Шпіцберген) у Норвегії. Він відкритий для наукових станцій різних країн. Й одне судно потрібне, яке б обслуговувало всі ці станції. До речі, те, що я описав, – це не абстракція. Саме так побудована полярна програма Південної Кореї.

А от що стосується того, де нам потрібні ще судна, то у нас Чорне море поки недостатньо закрите, а “Ноосферу” туди ганяти абсолютно нераціонально. Воно маленьке, компактне море, й такі ж мають бути кораблики. На щастя, одним таким корабликом минулого року науковий флот України поповнився. Уряд Королівства Бельгії подарував своє вживане судно “Бельгіка”, яке до того багато років працювало в Північному морі. Але її одної мало, в Чорному морі стоять задачі не лише фундаментальної науки, а й постійного екологічного моніторингу.

- У скільки обходиться експлуатація “Ноосфери”?

- Звичайно, це недешеве задоволення. Порядок цифр я можу сказати – це 20-25 тисяч доларів на добу. Точніше скажу після повернення з рейсу.

- Чи плануєте проводити спільні наукові дослідження в океані з іншими країнами? І чи можлива така співпраця? З якими країнами?

- Ми відкриті до співпраці практично з усіма. Ми знаємо, що у наших сусідів, поляків – точно така ж ситуація, як у нас була на «Вернадському» до придбання свого судна. Станція є, а свого флоту немає. У Чехії – така ж сама історія. З приводу наукової співпраці ми очікуємо, що й британцям буде цікава ця історія. Вже навіть неформально є контакти з деякими британськими науковцями, які раніше працювали на цьому судні, й вони запитують, чи нам було б цікаво разом з ними продовжувати ці роботи. Є вже прямий запит, пропозиція на спільну роботу з малайзійською антарктичною програмою. Це молода, але дуже амбіційна програма. А досвіду поки небагато, станції своєї нема. От вони вже подали запит з приводу зимівлі свого науковця на станції “Академік Вернадський”, ну, і коли дізналися про купівлю “Ноосфери”, були одні з перших, хто прийшли з пропозиціями по спільній роботі.

Є хороша історія з турецькою антарктичною експедицією. Власне вся турецька антарктична експедиція починалася на «Вернадському». Наразі вони вже виросли в цілком самостійну програму, будують з нуля свою станцію. Відповідно цілком може бути, що з ними багато тепер можливостей для співпраці.

Вікторія Шевченко
Фото Володимира Тарасова