19 лютого. Пам’ятні дати

Вісім років тому, 19 лютого 2014 року, під час Революції Гідності на Майдані тривало протистояння.

Після тривалих сутичок ввечері 18 лютого, силовики відтіснили мітингарів на Майдан. В ніч з 18 на 19 лютого протистояння стало ще запеклішим. Напередодні, беркутівці оточили протестувальників з боку Інститутської вулиці та Європейської площі. Почався штурм. Аби захиститись, активісти підпалювали шини. Через деякий час їм вдалось утворити суцільну смугу полум’я, яка заважала пройти правоохоронцям. Люди кидали до вогню все, що знаходили.

Силовики пригнали до Майдану водомети, намагаючись загасити полум'я, але спроби були марними. Майданівці відбивались бруківкою, піротехнікою та «коктейлями молотова». Разом з тим, беркутівці намагались штурмувати барикади БТРами, але невдало.

Будинок профспілок, що загорівся напередодні ввечері, палав. Активісти, що вибігали з нього, повідомляли, що в середину з даху й з першого поверху зайшли бійці «Беркуту», які навмисне спричинили пожежу. Коли полум’я охопило більшу частину будівлі, в середині ще лишались люди. Їх рятували за допомогою підйомного крану та мотузок. Згодом через пожежу обрушилися конструкції між 4 і 5 поверхами.

Штурм Майдану продовжувався всю ніч. Злам ситуації на користь протестувальників відбувся близько 6 ранку 19 лютого, коли на допомогу оборонцям Майдану крізь блокаду силовиків прорвалися кілька автобусі львів'ян. Вони з палицями і щитами кинулись у наступ на солдат внутрішніх військ, які згодом почали відступ. Протестувальникам вдалось повністю відновити контроль над Майданом Незалежності.

У трапезній Михайлівського собору протестувальники організували госпіталь. Упродовж дня кияни несли туди медикаменти. Там постійно працювали близько 20-30 лікарів. Як правило, вони надавали лише першу допомогу, після чого постраждалих відправляли до лікарень.

Київ продовжував перебувати у транспортному колапсі: під’їзди до міста охороняли автоматники, метро не працювало через оголошену владою так звану терористичну загрозу. Припинилося і залізничне сполучення з Львівською та Івано-Франківською областями.

Кривавий штурм Майдану 18-19 лютого сколихнув регіони України. Оскільки влада ігнорувала вимоги протестувальників, відбулося масове захоплення будівель силових структур у Львові, Івано-Франківську, Тернополі, Луцьку.

Протягом дня 19 лютого від європейських та американських високопосадовців прозвучала низка заяв с приводу ситуації, що склалася в Україні. Зокрема, президент США Барак Обама пригрозив «наслідками» для української влади, якщо насилля не припиниться.

19 лютого на Майдані загинуло 8 осіб, завдано тілесних ушкоджень 206 особам, з них 35 – тяжкі, 31 – середньої тяжкості.

На 20 лютого Віктор Янукович оголосив день жалоби за загиблими у протистояннях. Крім того він звинуватив лідерів опозиції у тому, що вони перейшли межу, закликавши людей до зброї.

Події дня:

У 1900 році Микола Міхновський виголосив свій реферат «Самостійна Україна».

Наприкінці XIX – на початку ХХ ст. українська національна ідея стала теоретично усвідомленою, у політичній думці з'явився запит на обґрунтування необхідності досягнення української національної незалежності і повної державної самостійності. До групи позитивістів, що апелювали до врахування реальних обставин, входили: Михайло Драгоманов, Іван Франко, Михайло Грушевський. Другу групу фундаторів української національної ідеї становили прибічники радикальної форми націоналізму – так званого інтегрального, в основі якого ідея формування нового типу українця, беззастережно відданого нації та справі незалежної державності, їх шлях до національної мети – шлях свідомого українства, для якого Україна – не засіб, а мета, самодостатня цінність, яка мусить забезпечити на своєму ґрунті реалізацію всіх, зокрема й найвищих духовних потреб. Яскравими носіями цієї орієнтації були Іван Нечуй-Левицький, Борис Грінченко, Микола Міхновський, Юрій Липа і Дмитро Донцов.

У січні 1900 року, Микола Міхновський взяв участь у становленні Революційної Української Партії. Її лідери запропонували Міхновському узагальнити свої ідеї в окремій брошурі. Вона з'явилася під назвою «Самостійна Україна», в її основу покладено промови 19 лютого 1900 р. в Полтаві, а 26 лютого - в Харкові. Вперше видано у Львові того ж року.

Значну її частину становив екскурс до історії русифікаторської великодержавної політики царизму. Автор вважав за необхідне і правомірне повернення до статусу України, який існував на основі Переяславського трактату 1654 року. З позицій міжнародного права він блискуче проаналізував відносини України з Росією, які мали стати конфедеративними, але були згодом односторонньо порушені Росією.

19 лютого 1954 року, Крим увійшов до складу України.

Цього дня Президія Верховної Ради СРСР видала указ про виведення Кримської області зі складу РРФСР і передачу її Українській РСР.

26 квітня 1954 року на основі свого указу, ВР СРСР прийняла закон про передачу Криму Україні і затвердила ці зміни у Конституції країни. Рівно через 60 років, 20 лютого 2014 року, Росія цинічно анексувала Кримський півострів. Насильницька анексія Криму не визнається ані Україною, ані міжнародними організаціями. Нині, згідно з Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», територія Кримського півострова вважається тимчасово окупованою територією.

19 лютого 1992 року Верховна Рада України затвердила тризуб як Малий герб України, вважаючи його головним елементом великого Державного герба України. Відкритий конкурс щодо створення проекту Державного герба України, відповідно до Постанови Верховної Ради, був оголошений 24 червня 1991 року (тобто ще за існування СРСР). Під егідою Комісії з питань культури і духовного відродження ВР було створено робочу групу–журі з народних обранців, істориків, мистецтвознавців, музейників. 4 жовтня 1991 року експертна група підбила підсумки конкурсу. Для участі в ньому надійшло понад 200 робіт (усі вони тепер зберігаються в Центральному державному архіві органів центральної влади та управління). Важливо, що 192 з них містили зображення тризуба у різних контекстах. Переміг у конкурсі проект історика–геральдиста Андрія Гречила та художника Івана Турецького. На думку Гречила, тризуб у графічній традиції періоду правління Великого князя Володимира був прийнятий не випадково, оскільки «саме за князя Володимира всі етнічні українські землі були об’єднані в одній державі. У 1918 році тризуб також було обрано гербом УНР як символ соборності українських земель. Такий герб має ідею поновлення традиції державності». Наразі Великий Державний герб України досі не затверджено.

У 2003 році в Києві пройшла прем'єра фільму «Мамай», що став першою повнометражною роботою режисера Олеся Саніна.

«Мамай» – художній фільм режисера Олеся Саніна, відзнятий на «Національній кіностудія художніх фільмів ім. О. Довженка» творчим об'єднанням «Земля» за участі Західно-Європейського інституту та кіностудії «Фрески», на замовлення Міністерства культури і мистецтв України. Створений на основі давнього українського і кримськотатарського фольклору. Це українська версія Ромео і Джульєтти. Козак-утікач закохується в приголомшливо вродливу татарську жінку, яка рятує його від неминучої смерті. Зйомки тривали всього 24 дні. Кошторис фільму склав 280 тис. доларів.

Займає 75-80-у позицію у списку 100 найкращих фільмів в історії українського кіно.

Цього дня народилися

в Україні…

Олег Коркушко (1929), український учений-терапевт і геронтолог.

Доктор медичних наук (1969), професор, академік НАМН України (1994), член-кореспондент НАН України (1992), член-кореспондент РАМН, Заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державних премій УРСР (1984) та України (1997, 2003). Головний редактор журналу «Кровообіг та гемостаз» (від 2003).

Після закінчення Київського медінституту (1955) працював в інституті удосконалення лікарів, а з 1961-го – в Інституті геронтології НАМНУ.  Наукові дослідження: клінічно-фізіологічні механізми старіння людини; особливості основних захворювань внутрішніх органів у людей похилого віку; причини передчасного старіння людини, механізми зниження стійкості організму до стресів; фармакокінетика та фармакодинаміка лікарських засобів у людей похилого віку. Обґрунтував методику визначення функціонального віку фізіологічних систем, схеми застосування геропротекторів для профілактики прискореного старіння і лікування патологій, залежно від віку; запропонував нові підходи до корекції порушень біоритмів в осіб похилого віку, критерії для розмежування вікових та патологічних змін.

Клим Чурюмов (1937-2016), український астроном.

Першовідкривач комет Чурюмова-Герасименко (1969) та Чурюмова-Солодовникова (1986). Член-кореспондент Національної академії наук України, директор Київського планетарію, головний редактор астрономічного науково-популярного часопису «Наше небо» (2006–2009), президент Українського товариства аматорів астрономії

Народився в Миколаєві, батько загинув під час Другої світової війни в 1942 р. У 1949 р. родина Чурюмових переїхала до Києва. Після закінчення у 1960 р. фізичного факультет КДУ ім. Т. Г. Шевченка, був направлений на полярну геофізичну станцію в бухті Тіксі Якутської АРСР. Там він досліджував полярні сяйва, земні струми та іоносферу. У 1962 р., повернувшись до Києва, пішов працювати на завод «Арсенал», де брав участь у розробці астронавігаційної апаратури для космічних ракет та її випробовуванні на космодромах. Після закінчення аспірантури Київського державного університету (спеціальність «астрофізика»), де науковим керівником К. І. Чурюмова був професор С. К. Всехсвятський, залишився працювати науковим співробітником на кафедрі астрономії КДУ. З 1998 р. – професор Київського національного університету Чурюмов опублікував понад 800 наукових робіт, зокрема 4 монографії та 4 навчальні посібники. Був науковим консультантом з астрономії під час другого видання Української радянської енциклопедії.

Інтерв'ю: https://ukurier.gov.ua/uk/articles/klim-churyumov-mi-zoryani-lyudi-i-povinni-dotrimuv/p/

Анатолій Дем’яненко (1959), український футболіст та тренер.

Анатолій Дем’яненко вихованець футбольного клубу «Дніпро», багаторічний капітан київського «Динамо», футболіст, що виграв безліч трофеїв і як гравець, і як тренер. Він володар Кубка володарів Кубків УЄФА 1986 року, чемпіон Європи серед молодіжних команд 1980 року, учасник фінальної стадії трьох чемпіонатів світу в 1982, 1986 та 1990 роках, віце-чемпіон Європи 1988 року. Тоді ж авторитетний журнал «Франс футбол» «заявив» його до символічної збірної континенту. Сім разів Дем’яненка включали до списку «33-х найкращих» під №1, ще по разу №2 та №3. Гра Дем’яненка, як гравця, вирізнялася невтомністю, чіпкістю, силою, високою швидкістю, хорошим контролем м’яча та баченням поля, бажанням та вмінням підключатися до атак.

Тренерську кар’єру Анатолій розпочав у травні 1993 року в якості головного наставника Центрального спортивного клубу Збройних Сил України, але вже за два місяці він був тренерському штабі «Борисфена». В 1994 році Дем’яненко став асистентом головного тренера в рідному «Динамо». На цій посаді він працював із Йожефом Сабо, Валерієм Лобановським, Олексієм Михайличенком, Леонідом Буряком. У 2005 році його було призначено головним тренером київського «Динамо». У сезоні 2006-2007 років Дем’яненка визнали найкращим тренером України. Надалі він продовжив кар’єру тренера в азербайджанському «Нефтчі», узбецькому «Насафі», луцькій «Волині».

і в світі

Миколай Коперник (1473–1543), польський астроном, обстоювач геліоцентричної системи світу.

Навчався в Краківському університеті, потім в університетах Болоньї, Падуї, Феррарі. Коперник здійснив революційний переворот у природознавстві, пояснивши видимі рухи небесних світил обертанням Землі навколо Сонця. Своє вчення виклав у праці «Про обертання небесних сфер» (1543), що складається з 6 книг. У якості епіграфа до цього твору він взяв слова, що за легендою були накреслені на дверях академії Платона: «Нехай не входить сюди той, хто не знає математики». В 1616 р. праця Коперника була внесена католицькою церквою в «Індекс заборонених книг». І ця заборона тривала понад 200 років. В Україну відомості про геліоцентричну систему почали проникати лише в ХVІІ ст. Ієромонах київського Братського монастиря Єпифаній Славунецький – людина надзвичайно освічена, з двома помічниками переклав «Космографію» Янсона Блеу. Це було перше джерело, де було викладено теорію Коперника. Невдовзі переклали і «Селенографію» Гевелія, у якій також йшлося про вчення Коперника.

Зигмунт Красінський (Napoleon Stanisław Adam Feliks Zygmunt Krasiński; 1812-1859), видатний польський поет і драматург, граф. Один із трьох польських «віщих» поетів епохи Романтизму, поряд з Адамом Міцкевичем та Юліушем Словацьким.

Походив зі знатного магнатського роду. Батько, Вінцентій Красінський – генерал Наполеона Бонапарта (який навіть став хрещеним батьком Зигмунта), а згодом – лояльний підданий російського імператора.

Зигмунт вивчав право у Варшаві, а згодом у Женеві, де він познайомився з Адамом Міцкевичем, який справив на юного Зигмунта велике позитивне враження, видався йому «ідеалом ученої людини, сповненої геніальності». З 1829 року жив за кордоном, переважно у Франції та Італії, зрідка приїжджав на батьківщину. Був приятелем Ю. Словацького, з яким познайомився 1836 р. в Римі. Втім, у 40-х рр. їхні стосунки було розірвано через ідеологічні розбіжності.

Перші твори, т. зв. готичні повісті, створив ще у Варшаві («Могила сім'ї Рейхсталів», 1828 – дебют в друці), наслідуючи традиції «роману жахів» та застосовуючи деякі прийоми Вальтера Скотта. Через кілька років після Листопадового повстання 1830 р., що скінчилося цілковитою поразкою поляків, написав свої нйвидатніші твори – драми «Не-божественна комедія» (1833, вид. 1835) та «Іридіон» (1833-34, вид. 1836), вперше надруковані анонімно. У них автор глибоко, в містично-релігійному дусі, осмислив невдачі польської національно-визвольної боротьби.

Габріель Мюнтер (1877-1962), німецька художниця-експресіоністка, член-засновник експресіоністської групи Der Blaue Reiter.

Вона народилася у сім'ї вищого середнього класу в Берліні, її родина підтримувала її бажання стати художницею. У 21 рік разом із сестрою здійснили дворічну подорож до Америки, де вивчала техніку різьби по дереву, скульптуру, живопис та друк. З 1901 р. Мюнтер навчалася поза офіційними академіями мистецтв у Мюнхені та Дюссельдорфі, оскільки вони були закриті для жінок. У школі Фаланга - авангардному закладі, заснованому Василем Кандинським - Мюнтер познайомилася з постімпресіонізмом та технікою маркування палетним ножем та пензлем. Її яскраві кольори та сміливі контури дещо випливали з Гогена та Фове, якими вона захоплювалася. Поряд з цим її надихало баварське народне мистецтво. Незабаром Мюнтер стала професійно займатися з Кандинським - Це врешті обернулося особистими стосунками, які тривали понад десятиліття, але після розриву Вона повернула низку картин та малюнків Кандинському і на кілька років відійшла від творчості. Під час нацистського режиму попри неодноразові обшуки зберігла твори учасників Der Blaue Reiter, переслідуваних за модернізм. На свій вісімдесятий день народження Мюнтер подарувала всю колекцію, яка складалася з понад 80 олійних картин та 330 малюнків, художній галереї у Мюнхені.

Тоні Айоммі (1948), британський гітарист, автор пісень і продюсер.

Народився в Бірмінгемі, Англія. Працював зварювальником на фабриці. Найбільш відомий як засновник, композитор і незмінний учасник групи Black Sabbath. Айоммі вважається батьком важкого металу і одним з найбільших і найвпливовіших рок-гітаристів всіх часів. Плідний творець рифів, він зайняв 25-е місце в списку «100 найкращих гітаристів усіх часів» журналу Rolling Stone.

Цього дня народився Бенісіо дель Торо (1967), пуерториканський актор, володар премій Оскар, Золотий глобус, BAFTA і нагороди Каннського кінофестивалю за найкращу чоловічу роль.

Бенісіо дель Торо народився в Пуерто-Рико в родині юристів. Коли хлопцю було 9 років, його мати померла. У віці 13 років він із батьком переїхав до Месербурга, штат Пенсільванія, США. Після закінчення школи-інтернату Бенісіо вступив на факультет права Каліфорнійського Університету у Сан-Дієго, але покинув його задля навчання акторській майстерності у Нью-Йорку. Наприкінці 1980-х почав зніматися у невеликих ролях у телесеріалах. Першу роль у кіно актор виконав у фільмі про Джеймса Бонда «Ліцензія на вбивство». Ця роль, як і наступні у 1991-1993 роках, не принесли йому популярності.

Успіх прийшов до Бенісіо дель Торо у 1995 році, після ролі Фреда Фенстера у фільмі «Звичайні підозрювані», за яку він отримав нагороду «Незалежний дух». 1996 року він знову здобуває цю нагороду за роль Бенні Далмау у стрічці «Баскьят». Його акторську славу зміцнила і роль доктора Гонзо у фільмі «Страх і ненависть у Лас-Вегасі», який набув статусу культового. Після двох років неактивності дель Торо 2000 року повернувся на екран з ролями одразу у чотирьох стрічках. Першою став «Шлях зброї», де Бенісіо дель Торо також виступив режисером, а автором сценарію був Крістофер МакКвері, з яким актор працював над «Звичайними підозрюваними». За кілька місяців вийшов «Трафік» Стівена Содеберга, за роль у якому дель Торо отримав Оскара, Золотий глобус, BAFTA, приз Берлінського кінофестивалю. 2003 року актор виконав головні ролі у фільмах «Загнаний» Томммі Лі Джонса і «21 грам» Алехандро Гонсалеса Іньярріту. За роль у другому він був номінований на Оскар і BAFTA, а також отримав приз глядацьких симпатій Венеціанського кінофестивалю і нагороду «Незалежний дух». 2008 року Бенісіо дель Торо отримав нагороди Каннського кінофестивалю і Гойя за роль Че Гевари у стрічці «Че».