Іван Трейко. Генерал-хорунжий на ім’я «Немо»
Проєкт «Калиновий к@тяг» у дні війни продовжуємо розповідями про українських героїв і полководців різних часів. Один з таких - сотник УПА, учасник багатьох визвольних боїв Іван Трейко
Про знаменитого сотника УПА пісні складали по обидві сторони фронту! Зокрема, на Волині у 1920-х рр. червоні кепкували, мовляв, “Ой дощ іде і хмариться, / сидить Трейко під кущем та й чухмариться”, тоді як люд про знаменитого повстанця з Київщини виспівував твір із яскравою назвою "Утікайте комуністи!”, де йшлося: - “Ішов броневик, соскочила рейка. / Утікайте, комуністи, бо вже близько Трейко!”
Не знаю, як ви, а я точно не назву другого такого героя Визвольних змагань 1917-1921 рр., котрий на олтар Української Революції поклав усе: життя цивільної дружини та добробут другої сім’ї, особисту кар’єру, свій дах над головою, власне майбутнє, поранення другої дружини, світле дитинство десятимісячного сина, якого червоні здали в притулок, навіть лик, спотворений вистрілом в обличчя. Як стверджували його бойові побратими (Яків Гальчевський), сам Іван Трейко від численних ран був подірявлений наче ото решето. Єдиною метою у житті незламний патріот бачив збройну боротьбу за вільну Україну, яку вів 28 довгих років.
Ні, війну він ніколи не любив, бо на різних фронтах провів три десятиліття.
- Розумний полководець не любить воювати. Розумний воїн не любить убивати. Той, хто вміє перемагати, першим не нападе, - наставляв колись “великий міністр” (太政大臣; дайдзйо-дайдзін) і японський стратег Тойотомі Хідейосі (豊臣秀吉; 1536-1598), який ні багато ні мало, а у 1591 р. взяв усі роздроблені “держави” Японії під свою оруду.
Між солоним потом, який зрошує благодатну землю, і гарячою кров’ю, яка капає на збитий кіньми ґрунт, - прірва особистих бажань та патріотичного обов’язку. Неймовірно, але такими, як отаман, були і його бійці, котрі вдень сіяли гречку, а вночі виходили на другу зміну - “на повстанчу роботу”. Про наших маловідомих для загалу героїв моя сьогоднішня тужлива пісня.
***
Селянин сіє хліб, науковець узагальнює факти, християнин шукає любові, а воїн практикує шлях не вмирати у смертельних битвах. Повстанський отаман, сотник УНР, генерал-хорунжий УПА Іван Демидович Трейко народився 17 (29) квітня 1898 р. у селі Старостинці Почарівської волості Сквирського повіту Київської губернії (нині - Погребищенський район Вінницької області) у селянській родині. Це десь за 12 км від Сквири.
Зазначу, у Старостинцях, що розкинулися на пагорбах між струмочками Мика і Гопчиця, світ побачили народний художник України, лауреат Шевченківської премії Федір Глущук, економіст Володимир Левитський, оперна співачка (сопрано) Василина Старостинецька, а за юності мешкав відомий поет-шістдесятник Василь Діденко.
Батька майбутнього генерал-хорунжого УПА звали Демид Іванович Трейко, а матір - Серафима Федорівна. Хрестили новонародженого у місцевому храмі Мучениці Параскеви, збудованому ще 1825 р. Про долучення до віри Христової зберігся запис у метричній книзі Параскевської церкви Київської духовної консисторії Бердичівського повіту.
Біля землі, нехай і родючої, вижити не просто… Замолоду померла Серафима Федорівна, залишивши чоловікові двох малих дітей - сина та доньку. Вікувати вдівцем Демид Іванович не зміг, а взяв другий шлюб. Тому Іванка виховувала мачуха, взаємини з якою у пасинка не склалися: напівсирота не раз потерпав від її “материнської ласки”, тож втік з дому, блукав світами, аж поки не потрапив у пекло Першої світової. Служив він, за версією Ігора Марчука, єфрейтором 58-го Празького піхотного полку 15-ї піхотної дивізії, приписаного до Миколаєва Херсонської губернії.
Під час бою 20 червня 1916 р., який точився біля волинських сіл Угринів та Дубова Корчма, вояк дістав важке поранення та контузію. Лікування розтягнулося на пів року, а закінчилось у київському шпиталі 15-ї піхотної дивізії, розгорнутому на вулиці Виноградній, 14 у Солом’янському районі міста, - лише 1 грудня т.р. службу вояк продовжив у 229-му піхотному Сквирському полку 58-ї піхотної дивізії.
***
Думаю, воїн встиг зненавидіти війну всіма фібрами душі… Як зустрів Українську революцію 1917 р. майбутній отаман, відомостей немає. За деякими джерелами (Володимир Барцьось), від самого створення Центральної Ради і відродження української державності Іван Трейко став на національно-державницькі позиції, а згодом, як отаман і сотник Армії УНР, несхитно тримався самостійницького курсу.
Непримиренний ворог більшовиків, здавалося, воювати… не бажав. Селяни переказували (Григорій Марчук, Хома Поліщук), що у 1920 р. Іван Трейко служив воєнкомом у Сквирі, але через конфлікт з партійним секретарем, який чіплявся до його жінки-красуні Марти Кудрі, з роботи звільнився… Дехто з дослідників (І. Моргунов) стверджує, що потім колишній сотник УНР працював… службовцем у Топорівському бурякорадгоспі (тепер - Ружинський район Житомирської області).
Для непосвячених Іван був таким собі партійним активістом і “буряківником”, але однодумці добре знали, чим Іван насправді займається по ночах.
Перша задокументована згадка про Івана Трейка зустрічається ще у 1919 р. Про патріота пишуть, як про отамана повстанчого загону, який на теренах південно-західної Київської губернії, зокрема у Сквирському, Білоцерківському та Таращанському повітах, бився як проти більшовиків, так і білогвардійців.
І не місяць, не два, а уявіть, - десять довгих років… Це попри той факт, що наприкінці серпня 1920 р. більшовицька Всеукраїнська центральна комісія боротьби з дезертирством видала наказ і створила інститут п’яти- та десятихатників, відповідальних за те, щоб у кожному селі ніхто не контактував з повстанцями. За порядок ті уповноважені відповідали життям родин.
***
|
|
Попри те, що Визвольні змагання 1917-1921 рр. закінчилися поразкою й УНР зникла з мапи Європи, боротьби за незалежність українці не припинили. Станом на 25 січня 1921 р. самі більшовики вважали, що загін Трейка вже налічує 30 багнетів й на озброєнні мав перший віджатий у вороженьків... кулемет. За десять місяців бойовий склад підрозділу подвоївся. У книжці “Провісники волі” (2005), в якій представлені портрети патріотів з легенди, історик та журналіст Кость Завальнюк навів численні дати нападів повстанського отамана на продзагони, ліквідацію політруків, червоноармійців і міліціонерів, побиття сільських зрадників-комнезамівців.
У розвідці “Іван Трейко: повстанський отаман (1917-1921), генерал-хорунжий УПА (1940-1945)” доцент Національної академії оборони України, кандидат історичних наук Юрій Каліберда пише:
- У травні 1921-го року загін Івана Трейка у кількості 100 осіб територіально входив до 2-ї групи 8-го повстанського району (загальна чисельність - 4,5 тис повстанців), у зону відповідальності якого входили південні повіти Київської губернії.
|
|
За наказом командування, Іван Трейко особисто відповідав за Сквирський повіт, очолював Сквирський повстансько-партизанський загін, був командиром охоронної сотні при штабі Північної повстанської групи під орудою полковника Сергія “Карого” Яворського (1892-1923). За даними Київського ГубЧК, за 1921 р. патріоти здійснили десять збройних нападів, низку вбивств червоноармійців, комуністів та чекістів. Тим часом майбутня, друга (цивільна) дружина отамана, - Маруся (Мотря; є версія - Марина) Йосипівна Басарабенко (1888-1925), служила розвідницею та діяла як зв’язкова штабу генерала Повстанської армії УНР Юрка Тютюнника (1891-1930), який готував загальне повстання проти московсько-більшовицьких окупантів.
Під час Другого зимового походу (листопад 1921 р.), за планами Повстансько-партизанського штабу (ППШ), на базі загону І. Трейка планувалося розгорнути повстанську дивізію. Деякий час штаб отамана очолював агент ППШ Матвій “Довбня” Цимбалюк (1891-1921), який від осені до своєї смерті командував окремим загоном.
Чому такий шалений спротив українські патріоти чинили московським більшовикам? Комуняцька влада, як і рашистські окупанти зразка 2022 р., були не стільки вояками, скільки гвалтівниками, убивцями мирних людей та мародерами. Наприклад, у селі Кобилівка Брацлавського повіту (нині - Зарічне Тульчинського району Вінницької області) п’яні червоноармійці 8-ї кавалерійської дивізії масово калічили та грабували селян. Знущання мали місце і в селі Гриненки (нині - Немирівський район Вінницької області), де червоноармієць розстріляв з кулемета молодичку - за те, що та не нагодувала окупанта. За відмову від сплати контрибуції продовольством московіти спалили села Копіївка та Шура. У свою чергу доведені до відчаю мешканці Журавлівки повстали проти окупантів.
***
Від докорів сумління будь-якого воїна рятує відповідь на запитання: нащо ти забруднив руки кров’ю?… Повстанці чітко це знали. Улітку 1921 р. І. Трейко разом із отаманами Семеном Заболотним, Володимиром Вовком, Лихом (Кирило Бондарук), Орлом (Яків Гальчевський), Гуляй-Бідою (Михайло Чехович), Богуном та Пугачем (про це у багатотомній монографії “Україна в огні і бурі революції 1917-1921 рр.” написав прем’єр уряду УНР Ісак Мазепа) визнав над собою владу створеного 18 березня 1921 р. у Києві Всеукраїнського центрального повстанського комітету. Його очолив Антон Бондаренко, керівний осідок якого знаходився у селі Обідному біля Немирова. Повстанське з’єднання діяло на території Брацлавщини (східна частина Поділля - територія теперішньої Вінницької та частин Черкаської, Кіровоградської та Одеської областей) під орудою делегованого Симоном Петлюрою командувача Другої (Північної) повстанської групи, полковника Сергія Карого-Яворського (1892-1923) та підпорядковувалося уряду УНР в екзилі.
В Україні повстанський рух набирав розмаху. Тільки на Бердичівщині, як зазначено у депешах до москви, діяло до 150 отаманів, під орудою яких билося до 2000 патріотів. Газета “Червоне село” захлиналася люттю, “за один тільки 1921 р. банди ці (Трейка, Костюшка та Гальчевського - О.Р.) здійснили 138 нападів на міста, села, радянські установи, залізниці”. Однак, і ворог був жорстокий, ідейний, вмотивований.
Тим часом окупант узявся за широкомасштабні каральні операції. Улітку 1921 р. чекісти ліквідували 40 повстанських загонів - зокрема, під проводом Гулого-Гуленка, Орлика, Лиха та інших. Загинуло та опинилось у в’язницях понад три тисячі партизанів, повстанський рух почав ущухати. Але у тій чи тій формі - збройно, ідеологічно, культурологічно - боротьбу Україна ніколи не припиняла.
|
|
Як свідчив про побратима сотник Армії УНР, а затим очільник Подільської повстанської групи Яків Гальчевський (Jakub Wojnarowski; 1894-1943; “Орел”):
- Його способи боротьби з червоними були оригінальні, відмінні від тактики інших отаманів. Іван Трейко став для червоних несхопним тому, що на терені кількох повітів (Сквира, Тараща, Біла Церква) створив велику конспіративну сітку. Збере людей, зробить, було, напад на якийсь комуністичний об’єкт, козаків розпустить, а червоні попадають у порожнечу, шукаючи відділу отамана Трейка. Коли все перетреться, небезпека мине, подія призабувається, Трейко, було, знов обирає місце удару, хитро реалізуючи задум. Своїх довірених козаків мав Трейко до 20. Були це люди відважні й добре озброєні. Козаків, якими послуговувався додатково й які могли бути вночі на повстанчій роботі, а вдень гречку сіяли, - мав кілька соток. Така тактика зробила Трейка на Київщині дуже популярним і грізним для комуністів.
***
Після поразки Другого зимового походу Повстанської армії УНР на чолі з Юрком Тютюнником, отаман Іван Трейко зброї не склав, сили перегрупував та став учасником підпільної антибільшовицької організації “Козача Рада Правобережної України”, продовжуючи збройний опір більшовикам протягом весни-осені 1922 р. у Сквирському, Таращанському та Білоцерківському повітах.
Довелося змінити тактику: час від часу вони переходили радянсько-польський кордон в районі міста Рівне, що стало центром підготовки українських повстанців, співпрацювали з польською експозитурою (ekspozitura; підрозділи територіальної військової розвідки). Комуняк Іван Трейко валив справно, володіючи не лише особистими бойовими навичками, а й тактичним інтелектом.
У статті “Трейко Іван - повстанський отаман та генерал-хорунжий УПА” директор Івано-Франківського обласного музею визвольної боротьби імені С. Бандери Ярослав Коретчук пише:
- У червні-липні 1922 р. загін Трейка зазнав втрат та під натиском Червоної армії відійшов у Польщу. У серпні 1922 р. його загін, інші підрозділи УПА під приводом отаманів Якова Шепеля, Григорія Щербанюка та Хмари (Семен Харченко) повернулися в Україну, спробувавши розпалити загальнонаціональне повстання проти російських окупантів. На жаль, цього зробити не вдалося, і восени 1922 р. повстанчий рух в Україні під тиском Червоної Армії та голоду майже занепав.
***
Вони відступили, щоб знову перегрупуватися, навчити нових бійців бити ворога, щоб продовжити боротьбу за визволення України. З огляду на особисті якості та бойовий авторитет у 1923 р. побратими обрали Івана Трейка командиром усієї Київської похідної повстанської групи, створеної урядом УНР в екзилі разом з Волинською та Подільською групами. Яка відмінність окупанта від патріота? З якою метою ти взяв до рук зброю?
Улітку 1923 р. УПА здійснила останню спробу підняти загальнонаціональне повстання проти москалів. З території Другої Польської Республіки на Поділля зайшла об’єднана бойова група отаманів Трейка і Грищенка. Є відомості, що тій операції сприяла експозитура. Реалізувати план не вдалося, хоча під час кожної битви трейківці, звертаючись до богині військової звитяги Слави, символічно гукали:
- Слава, козаки!
Повстанський отаман знову зброї не склав. У квітні 1924 р. Іван Трейко на чолі мобільного відділу із 17 українських відчайдухів (попередники нашої спецури ССО) знову зайшов у підрадянську Україну. Мета? Диверсійна робота на території Сквирського повіту Київської губернії. Стратегії українці трималися національної, виробленої ще запорізькими козаками: ніяких стінка на стінку, а… “бий та тікай”. До речі, ця тактика ЗСУ, так звана практика “рідкого фронту”, іншими словами, “тихенько зайшли, тихенько пішли” і сьогодні деморалізує московитів, які не розуміють: де і з ким мають битися?
***
Кожна битва має ціну… У червні 1924 р. у Вінниці чекісти схопили члена Центрального повстанкому, вагітну розвідницю Марусю Бесарабенко-Трейко, ледь-но цивільна дружина отамана повернулася з Польщі. 28 липня 1925 р. у Києві її розстріляли. Посмертно героїню нагородили Орденом Симона Петлюри як мужню партизанку українського війська. 28 липня 1925 р. десятимісячного сина Семена Трейка, - найімовірніше, народженого у в’язниці, - Київська окружна інспектура охорони здоров’я під іменем “Вова” здала у сиротинець.
Ось відеореконструкція тих подій.
Далі репресії лише посилювалися. Не дивно, що у жовтні 1924 р. ОДПУ зафіксувало наявність в Україні тільки 18 збройних загонів загальною чисельністю 130 бійців. П’ятьма найнебезпечнішими більшовики вважали так звані “політичні” осередки, бійці яких мали ідеологічну мотивацію. З-поміж таких називався загін Івана Трейка.
***
Отже, терени УРСР повстанському отаманові довелося залишити, збройну боротьбу припинити та у 1925 р. з новою родиною замешкати у селі Самостріли на Рівненщині - подалі від “більшовицького раю”. На жаль, на кордоні його другу дружину було поранено. Навіть тоді, з огляду на страждання коханої, він боротьби не припинив, а створив… Комітет допомоги емігрантам з України та під новим позивним “Хайнацький” діяв з невеличним загоном у районі Білоцерківської, Бердичівської та Уманської округи. Зазнаючи незначних втрат, загін Івана Трейка щоразу вдало повертався на польську територію, однак, з огляду на військову ефективність більшість тих рейдів була позначена незначними успіхами.
У москви терпець урвався. Завербовані більшовицьким ОДПУ два селянина - Андрій Денисюк з села Головниця та Максим Марчук із Самострілів - у 1926 р. погодилися здійснити замах на повстанського ватажка, але, потрапивши під нагляд польської̈ поліції, вимушено втекли до підрадянської України, проваливши завдання. Нічого не скажеш, для радянських спецслужб політичні вбивства завжди були дієвим інструментом боротьби з уенерівською еміграцією та націонал-патріотами.
До речі, тема… Обласні архіви й досі зберігають купу недосліджених матеріалів щодо українського повстанського руху 1920-х рр. Ось, наприклад, депутат VII скликання у Вінницькій облраді Володимир Барцьось на сторінці у Фейсбуці 24 квітня 2019 р. подав світлини українських повстанців із “особливого загону” Івана Трейка, які діяли неподалік села Гопчиці Бердичівської округи (нині - Погребищенський район Вінницької області). Знайдені в обласному архіві Управління Служби Безпеки України у Вінницькій області фото (кримінальна справа №27747) сьогодні публікуємо. Відтепер є можливість показати обличчя українських лицарів та окремі документи.
|
|
|
|
Як стверджував у нашій розмові сам дослідник Володимир Барцьось:
- Це було організаційне ядро повстанського загону, що складався з місцевих селян, осередок, підзвітний Івану Трейку. Очолював загін отаман Іван Лавренчук. Саме Гопчиця постачала самостійницькому руху чимало кадрів та, за свідченнями чекістів, була “базою” повстанців… Їх обвинуватили за статтею УК УССР 54-10 - “ведення контрреволюційної агітації петлюрівського характеру”. У січні 1929 р. трейківців агенти НКВС заарештували. Особливим судовим засіданням Колегії ОГПУ від 3 червня 1929 р. ухвалили: Івана Лавренчука та Никифора Скрипника - розстріляти, Данила Москальчука - засудити до вищого ступеня покарання з заміною на ув’язнення у концтаборі строком на десять років, а Кіндрата Братковського та Степана Храбана - ув’язнити до концтабору строком на десять років.
|
|
|
***
У 1927 р. ОДПУ повторило спробу замаху на Івана Трейка, завербувавши у кілери жителя села Самостріли Павла Підстригача. Як розповів про пригоду побратим повстанського ватажка, отаман Петро Філоненко (1896-1960):
- У білий день Підстригач прийшов до господаря купити меду, бо Трейко тримав пасіку. Коли ґазда нахилився до землі, незнайомець вистрілив - куля пройшла Трейкові через підборіддя.
Український лицар вижив, але отримав важке поранення - просто в обличчя, та втратив кілька зубів. Куля розтрощила щелепу, пробила дихальне горло (трахею) і стравохід. Зазвичай такі рани призводять до смерті, та Іван Демидович вижив. Але… Чи то через спотворену зовнішність бойового командира, чи то з огляду на дотримання суворої конспірації, - жодної (!!!) світлини Івана Трейка знайти неможливо.
|
|
Обставини підготовки замаху, як і подальша доля його виконавця П. Підстригача, невідомі. У монографії “Батькам скажеш, що був чесний” (2019) Роман Коваль пише:
- На подвір’ї, очевидно за якоюсь спорудою, вбивцю очікували Микола Баланчик, Юліан Драбчук (Дробчук) і невідомий Юліанів товариш. Усі вони втекли “на совсторону”. Атентат, як зазначено було пізніше у звіті, було проведено, аби помстися за численні вбивства Трейком комуністів на території СРСР.
Хто з професійних кілерів на Івана Трейка полював, тривалий час було загадкою. Запона секретності зникла, коли у збірці “Чекисты” (москва, вид-во “Молодая гвардия”, 1987) командир розвідувально-диверсійного загону “Мисливці” НКВС СРСР, полковник зовнішньої розвідки Ніколай Прокоп’юк (1902-1975) зізнався, що “брав участь і відзначився у ліквідації залишків петлюрівських військ та контрреволюційних банд в Україні”, серед інших назвавши прізвище Івана Трейка.
***
|
|
|
У серпні 1932 р. повстанського отамана було вдруге поранено на кордоні з Польщею. Він усамітнився на пів року, до 1933-го, обрав мирну професію та разом із гайсинським отаманом Ананієм Волинцем (1894-1941) працював контролером лічильника на електростанції у Рівному.
Через переслідування польської влади його родина виїхала до Луцька… Одне слово, час добряче поміркувати Іван Трейко мав. І патріот усвідомив, що починається новий етап боротьби за визволення України, і до цього у належний спосіб слід підготуватися. Ні, голову можна схиляти (усі ми - люди), але з поля зору не слід випускати ціль.
Час вимагав уточнити політичні погляди та перейти до свідомої ідеологічної (!!!) боротьби. Зацікавившись теорією національного монархізму історика і теоретика українського консерватизму В’ячеслава Липинського (1882-1931), поборник правди сконтактував з політичною організацією “Союз гетьманців-державників” гетьмана Павла Скоропадського (1873-1945 (див. тут і тут) і став її важливим учасником.
|
|
***
Такими співзвучними видавалися думки, висунуті свого часу В. Липинським:
- Націоналізм буває двоякий: державотворчий і державоруйнівний - такий, що сприяє державному життю нації, і такий, що це життя роз’їдає. Прикладом першого може слугувати націоналізм англійський; другого - націоналізм польський та український. Перший є націоналізмом територіальним, другий - націоналізмом екстериторіальним і віросповідним. Перший називається патріотизмом, другий - шовінізмом. Коли Ви хочете, щоб існувала Українська Держава - Ви мусите стати патріотами, а не шовіністами. Що це значить? Перш за все, що Ваш націоналізм мусить спиратися на любов до земляків, а не ненависть до них за те, що вони не українські націоналісти.
Невідворотно велика Війна насувалася до наших теренів… На відміну від самовпевненого Сталіна та командування Червоної Армії, українці спрогнозували подальші події та почали заздалегідь готуватися до… партизанської боротьби. За дорученням “Союзу гетьманців-державників” повстанський отаман І. Трейко виїхав на територію Західної України та особисто заходився налагоджувати зв’язки з тамтешнім патріотичним підпіллям. Уже тоді, за рік до початку радянсько-німецької війни (!!!), складалися плани політично-мілітарних акцій об’єднаних українських сил.
У мемуарах “Армія без держави” (Вінніпег, 1981) командувач УПА “Поліська Січ”, генерал-хорунжий УПА Тарас “Бульба” Боровець (1908-1961) зазначив:
- У питаннях партизанської тактики нашими консультантами були: полковник Яків Войнаровський-Гальчевський, колишній повстанський отаман з Поділля “Орел”, полковники - Іван Трейко, Андрій Долуд, Петро Дяченко, сотник Галюк-Малиновський та багато інших фахових знавців повстанської війни.
|
|
|
Тарас “Бульба” Боровець і його мемуари “Армія без держави”
***
Коли спалахнула Друга світова, очільник дипломатичної місії від “Союзу гетьманців-державників” колишній сотник УНР Іван Трейко, за дорученням гетьмана Павла Скоропадського, 5 серпня 1941 р. у Рівному уклав договір про участь гетьманців у лавах Української повстанської армії (УПА) “Поліська Січ”, підпорядкованої уряду УНР в екзилі, та особисто узявся розгортати партизанський рух на Західній Україні.
Маючи безцінний бойовий досвід, він відновив контакти, а від грудня 1941 р. до 18 серпня 1943 р. на посаді консультанта з тактики партизанської боротьби входив до штабу УПА “Поліська Січ”. Це саме він, старшина штабу Іван Трейко, розробляв численні бойові операції та брав безпосередню участь у партизанських рейдах на Поліссі та Волині.
|
|
Тут слід підкреслити: під час радянсько-німецької війни партизанський рух у Західній Україні нагадував… декоративну клаптеву ковдру, карта якої часто змінювалася з огляду на… ідеологічну ситуацію. У зоні бойової відповідальності УПА “Поліська Січ” Тараса Бульби (Волинська та Рівненська області, Поділля), як раптом з’ясувалось у червні 1942-го, з’явився… розвідувально-диверсійний загін “Переможці” НКДБ СРСР під командуванням капітана держбезпеки Дмітрія Медведєва (1898-1954) на прізвисько “Мітя”. Ну, той, що написав мемуари “Сильні духом” (1951)… Ба більше, за повітряно-десантної підтримки москви досить швидко цей РДЗ розгорнувся у потужне партизанське з’єднання чисельністю понад 800 стволів.
Довго українці трималися осторонь росіян, але на контакт з бульбівцями вийшов керівник агентурно-оперативної роботи РДЗ “Переможці” підполковник Алєксандр Лукін (1901-1975). Вирішили зустрітися… У ніч з 17 на 18 вересня 1942 р. на лісовому хуторі біля сіл Більчаки-Глушків Людвипільського району Рівненської області їхні перемовини тривали шість годин.
***
Врешті-решт, після низки зустрічей досягли перемир’я. Як і личить лицарству, до березня 1943 р. УПА “Поліська Січ” не вчиняла ворожих дій проти радянських партизанів (РДЗ “Переможці”). Задля цього завели пароль, який у разі потреби допомагав ідентифікувати сторони.
Але, як давно сказано: договір, укладений з росією, не вартий паперу, на якому його написали…
Так сталося і цього разу. Перемир’я москва розірвала у ніч з 19 на 20 лютого 1943 р., коли розстріляла групу січовиків, які сказали застарілий пароль. Як виплило, комісар Лукін самостійно пароль змінив, не повідомивши про це УПА, бо запідозрив генерал-хорунжого Тараса “Бульбу” Боровця у… співпраці з гітлерівцями.
Ймовірно, це було зроблене зумисне, аби знешкодити українське підпілля. Бо на той час “Поліська Січ” налічувала 3000 бійців. Не дарма ж після війни А. Лукін служив начальником 4-го відділу 4-го (Особливого) управління НКВС СРСР, яке боролося з антирадянськими елементами.
***
|
народно-революційної армії |
Підпільна діяльність - наче подорож мінним полем: ніхто не знає, де ти завтра опинишся. У перших числах червня 1942 р. у м. Холм Івана Трейка… заарештувало гестапо; катували так, (переказував його співкамерник, звенигородський отаман Іван Лютий-Лютенко (1897-1989)), що бранець після цього не міг слова вимовити.. Ймовірно, за сприяння колишніх старшин армії УНР бранцеві вдалося вийти на волю та повернутися до адміністративно-штабної роботи в УПА “Поліська Січ”.
Тут ми ступаємо на терени, що їх слабко досліджено: з певних причин підпільники та партизани свою діяльність не нотували. Утім, відомо, що влітку 1943-го, коли загострилися відносини бульбівців з підрозділами ОУН Степана Бандери, група старшин Української народно-революційної армії (УНРА; у минулому - “Поліська Січ”) у складі Івана Трейка, Івана Литвиненка, Петра Смородського, Василя Совенка та інших відмовилася використовувати зброю… проти бандерівців.
|
|
Здавалося, безглузду братовбивчу війну на деякий час зупинено. Проте, 19 серпня 1943 р. у селі Бистричі Людвипольського району (нині - Березнівський район Рівненської області) бійці Служби безпеки ОУН (Б), так звана сотня під командуванням “Дороша”, разом із куренем УПА раптово оточили штаб УНРА. Так несподівано Іван Трейко з дружиною та сином-підлітком, а також полковник Василь Совенко, підполковник Олексій Новицький, поручик Гудимчук потрапили… в полон.
Наприкінці 1943 р. отаман Тарас Боровець намагався домовитися з німецьким командуванням про спільні дії проти Червоної Армії, однак під час перемовин його заарештувало гестапо і запроторило до концтабору Заксенгаузен. Відтоді Українська народна революційна армія втратила боєздатність.
***
Наприкінці серпня 1943 р., після ліквідації штабу УНРА, І.Трейко погодився співробітничати з ОУН (Б) під проводом Романа Шухевича. Хто відмовився йти до бандерівців, того СБ розстріляла. Поза власною волею друга дружина Трейка – схоже, Маруся Коноцька, мимохіть стала свідком “боротьби і розстрілів бульбівців”. В ідеологічному протистоянні українці бувають жорстокими до співвітчизників…
Під псевдонімами “Немо”, “Дибов”, “Терейко” восени 1943 р. на хуторі Хвоянка Соснівського району Рівненської області Іван Трейко опікувався… вишколом розвідників та Служби безпеки, підготувавши три групи по 15-20 слухачів кожна, а від 2 листопада 1943 р. обіймав посаду керівника розвідувально-інформаційного відділу референтури СБ військової округи “Заграва”.
Чи складно було? Уявіть собі, в їхній зоні відповідальності доводилося одночасно діяти проти гітлерівців, червоноармійців і… поляків, які також визискували селян та знущалися над мирним населенням. До того ж належало, як йшлося у наказі №97 від 9 грудня 1943 р. начальника розвідки З’єднаних груп “44” УПА-Північ “Немо”, чітко розрізняти “національну польську партизанку” та “червону польську бандитку”.
Восени 1943 р. Івана Трейка було призначено заступником шефа штабу УПА-Північ.
Брати мої, Боже покликання та дари - безповоротні.
***
4 липня 1944 р. Іван Трейко очолив сектор розвідки воєнної округи ВО-4 “Тютюнник” оперативної групи УПА-Північ, зона відповідальності якої поширювалася на Житомирську область та західну частину Київської області. Призначений у січні 1945 р., начальник штабу з’єднання груп (ЗГ-44) великої Перемоги, на жаль, не дочекався: до неї залишалися довгі 46 років.
Загинув герой 18 липня 1945 р. у бою із загоном НКВС (70 солдат) біля села Сторожів (нині - Корецький район Рівненської області); за іншими даними, 24 квітня 1945 р. в селі Городниця на Житомирщині. Того дня його кінний почт “Боєвий” із 40 вершників потрапив у засідку.
У цікавій розвідці “Повстанський отаман Іван Трейко” доцент кафедри історії Міжнародного економіко-гуманітарного університету імені академіка Степана Дем’янчука, кандидат історичних наук Андрій Жив’юк виклав таку версію:
- Нещодавно віднайдені документи органів НКВС дозволяють пролити світло на обставини загибелі Івана Трейка. 15-18 липня 1945 р. кінна група УПА з Рівненщини (орієнтовно: 120-130 вершників) здійснила рейд на територію Городницького району Житомирської області. Її появу зафіксували у селах Курчиця, Геральдівка (тепер - Ситне), Березники, Ковалевичі тощо. Для нейтралізації групи УПА було вислано оперативно-військову групу Городницького РВ НКВС (35 чол.) та внутрішні війська НКВС Новоград-Волинського гарнізону (150 солдат плюс артилерійську батарею). Близько 14-ї години 18 липня 1945 р., під час прочісування лісового масиву Дзержинський і Березниківський Майдан, група ВВ НКВС наштовхнулася на групу УПА в кількості 80 осіб. У перестрілці троє повстанців загинули, а решта, розбившись на п’ять груп, із боєм стали відступати, закидуючи карателів гранатами.
Під час перестрілки однієї з груп (5-6 бійців у Майданському лісі) переслідувачі вбили вояка УПА, який відстрілювався на ходу, прикриваючи жінку поперед себе. У загиблого були автомат-кулемет Судаєва із чотирма ріжками, два пістолети, бінокль, окуляри і польовий планшет з документами. Серед інших - посвідка члена ОУН з фотокарткою, видана 28 липня 1940 р. у Берліні на ім’я Івана Трейка, 1896 року народження, із села Старостинці Сквирського району. Оглянувши світлину і вбитого, агенти вирішили, що це одна й та сама людина. Листування у планшеті також адресувалося полковнику, яким іменував себе "колишній повстанчий отаман".
***
Нове звання - генерал-хорунжий Української повстанської армії - Українська головна визвольна рада, разом із шістьма іншими генералами УПА, присвоїла Івану Трейку 8 жовтня 1945 р. (посмертно). Як затим Ненька вшановувала свого лицаря?
Не дуже щоб…
18 липня 2020 р. у лісі між селами Сторожів і Городниця Новоград-Волинського району єпископ Житомирський і Овруцький (ПЦУ) Паїсій освятив пам’ятний хрест на честь генерал-хорунжого УПА Івана Трейка.
24 серпня 2020 р. на малій батьківщині героя, у селі Старостинці Погребищенського району Вінницької області, на будівлі сільради відкрили меморіальну дошку роботи скульптора Анатолія Бурдейного.
Ото й все. Коли сприймаєш страждання Батьківщини як власний біль, стаєш на шлях патріота. Бо лише той, хто використовує зброю задля захисту життя, має право називатися воїном. Ось як лунає “Молитва за Україну” в таборі імені генерал-хорунжого УПА Івана Трейка у Новоград-Волинському:
Тішить, що, виявляється, генерал-хоружний писав спогади (!!!) про партизанську війну з московсько-більшовицькими окупантами, а його син, як свідчать документи НКВС, воював у лавах УПА (доля сина і останньої дружини отамана поки невідомі). Отже, дослідницька праця та пошуки рукописів отамана і його світлин тривають.
Олександр Рудяченко