Інна Драганчук, заступник міністра у справах ветеранів

У нідерландському місті Гаага у міжнародних спортивних змаганнях «Ігри Нескорених» (Invictus Games) українська збірна здобула вже п’ять золотих медалей та продовжує яскраво виступати, поповнюючи медальну скарбничку сріблом та бронзою.

Українська команда представляє Україну у 8 видах спорту, зокрема у плаванні, бігу, штовханні ядра, стрільби з лука, баскетболі на візках. Однак окрім спортивних здобутків, місія української збірної – доносити правду про війну в Україні та виборювати підтримку світу. Більшість учасників збірної на змагання приїхали з гарячих точок України. Вони на власні очі бачили, як армія рф масово нищить українські міста та села, чинить масові вбивства та катування мирного населення. І після завершення Ігор Нескорених більшість членів української збірної повернуться на передову.

Про те, як Гаага зустріла незламних захисників України, про реабілітацію наших військових за кордоном та про підтримку з боку інших країн в інтерв’ю Укрінформу розповіла заступник міністра у справах ветеранів Інна Драганчук.

ЧАЮВАННЯ У НІДЕРЛАНДКИ ТА ПРАВО ДОНОСИТИ ПРАВДУ

- Дорога в Гаагу української команди фактично перетворилася на спецоперацію, адже більшість учасників перебувала на бойових позиціях. Як Нідерланди зустріли нашу збірну? Що це за історія з чаюванням?

- У перший день нашого приїзду члени нашої збірної прогулювалися неподалік готелю після 48 годин у дорозі. Вони були у формі з написом «українська команда». До них підійшла місцева мешканка, котра розпитувала, як вони почуваються, яка ситуація в Україні тощо? Після короткого спілкування запросила до себе в гості, на чай і дуже просила прийняти пропозицію. Так три члени нашої команди опинились на кухні мешканки, з якою тільки-но познайомилися - з чаєм та оповіданнями про Україну. Цей жест - запрошення до себе додому – вкрай простий, але й вкрай складний одночасно для європейської культури. Саме тому це спілкування викликало стільки приємних емоцій.

- Як підтримують нашу збірну команди інших країн-учасниць?

- Тут немає країни, від якої б ми не відчували підтримки. Наприклад, збірна Кореї зібрала та символічно передала гроші на підтримку української збірної. Ми були дуже розчулені. Посольство США у переддень відкриття Ігор організувало спеціальний прийом на честь української збірної та поваги до нашої боротьби. Великобританія, Польща, Грузія, Канада – наші постійні шанувальники, щирі і людяні.

На знак взаємної вдячності ми хочемо провести захід з усіма командами «Нескорених», який буде черговим майданчиком для висвітлення українських подій. За дні змагань ми дуже зблизились з іншими учасниками, тож вони також стали носіями нашої правди, яку, власне, ми сюди й везли. Адже, окрім перемог на п’єдесталах, наша збірна виборює право доносити цю «правду», максимально розповідаючи про те, що відбувається у нас вдома.

Також важлива місія – максимально наголошувати на факті викрадення члена нашої збірної – Юлії Паєвської («Тайри»), яку ми намагаємося врятувати всіма можливими шляхами. Вона – видатний волонтер, цивільний медик, була взята в полон у Маріуполі, коли вивозила мирних громадян, дітей, жінок. Ми всі завдячуємо Тайрі за її відданість. Прийшов наш час боротися за неї, як вона боролась за інших. Тайра стала своєрідним образом усіх, хто зараз перебуває в полоні у росіян. Борячись за Тайру, відстоюючи її безпечне повернення додому, ми тим закликаємо до повернення всіх інших громадян, які були викрадені або незаконно ув‘язнені росією з 2014 року.

Майже всі, з ким я спілкуюсь, обізнані з меседжем, з яким ми приїхали сюди. Така поінформованість говорить лише про те, що вони емоційно з нами співпереживають все, що відбувається в Україні. Більшість співрозмовників на Іграх Нескорених знають про наші втрати, про блокаду Маріуполя тощо. Це говорить про те, що інформація доведена коректно, і дуже важливо, щоби вона так само продовжувала залишатися на перших шпальтах до самої перемоги України.

РЕАБІЛІТАЦІЯ ТА ЦЕНТР НАДАННЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ

- Ігри Нескорених фактично є реабілітацією ветеранів через спорт, допомагають довести собі та світу, що попри отримані на війні травми, можливо все. Розкажіть про надання психологічної допомоги та програми реабілітації?  

 - Кількість поранених – як військових, так і цивільних – буде значно більшою, ніж протягом 8 останніх років, починаючи з 2014-го. Водночас значна кількість закладів із реабілітації або відповідних виробництв нині зруйновані. У державі зараз мають відбуватися одночасно два паралельні процеси. По-перше – запровадження лікування та реабілітації за кордоном найбільш складних випадків. По-друге – забезпечення відновлення та удосконалення спроможностей в Україні. Держава зараз спрямувала зусилля на створення «центру координації» цих процесів, щоби все відбувалося планово, а не хаотично. Домовленості є. Я не знаю зараз країни, яка б публічно відмовилася у наданні такої допомоги. Серед іншого ми звернулись до міжнародного співтовариства щодо спрямування в Україну реабілітаційних груп.

Також вкрай потрібно запровадження програми психологічної підтримки, де поранений військовий матиме змогу одразу після потрапляння до закладу охорони здоров‘я отримати психологічну допомогу. Дуже важливо, щоби поруч з бійцем, який, наприклад, втратив кінцівку, були фахівці, котрі допоможуть спрямувати хід думок щодо майбутнього, подолати перші емоції та страхи. Це шлях, який пройшли чи не всі учасники Ігор Нескорених.

- Хто готовий допомагати Україні?

- На словах – всі. Кожен із кроків на різних фронтах наближає нашу перемогу. Але ці кроки складаються з певних домовленостей, що потребують часу, якого, звичайно, у нас немає. Нам всім потрібна мотивація, щоб не впасти у відчай. Також потрібні сили відбудувати зруйновані міста. Тому, напевно, після нашої Перемоги найбільшою «цивільною армією» України мають стати психологи. Сьогодні велика кількість людей фізично живі, але морально вбиті. Дуже складно не збожеволіти цілою нацією, переживаючи все, що ми проживаємо або співпереживаємо щодня.

Саме тому  нам вкрай важливо відновити наші реабілітаційні центри для ветеранів у Київській області, які були зруйновані й вже стали символами боротьби. Серед наших  працівників і членів родин також є загиблі...

Повертаючись до допомоги та тих, хто готовий її надавати, а не тільки декларувати, зазначу – все буде зрозуміло вже найближчим часом. Ми маємо чисельні домовленості, які тепер переходять з політичного на технічний рівень відпрацювання. Рівень залучення деяких країн, наприклад, Нідерландів, росте на очах. Але насправді цьому передувала колосальна робота моїх колег на різних рівнях та фронтах. Безсумнівними партнерами залишаються США, Великобританія, Польща, країни Балтії.

 - Як багато ветеранів зараз повернулося на війну?

- Точно не можу сказати, але інколи здається, що всі. Для наших захисників і захисниць цей момент, коли вони можуть віддати свій «борг», виявився переломним. Мова не тільки про патріотичну мотивацію – захист своєї країни, родини. Бажання помсти є також частим мотивом – за загиблих побратимів, за зруйновані життя. Після поранення більшість бійців одразу рвуться до бою. Наш тренер зі стрільби із лука Дмитро Сидорук, який нещодавно загинув, спочатку був поранений та лікувався в госпіталі. Ми раділи, що знайшли його, що він погодився поїхати з командою на змагання. А за декілька днів його вбили... Після першого «одужання» він поїхав далі воювати. Це про ветеранський дух.

- Як команда переживала втрату Дмитра?  

- Дуже важко. Мені бракує слів це описати. Я бачила абсолютну розгубленість і біль людей, які, здавалося, вже бачили все на війні. У них був дуже сильний особистий, емоційний зв’язок.

ДОДАТОК ІЗ СИГНАЛОМ ТРИВОГИ

- Після повномасштабного російського вторгнення в Україну жителі Нідерландів побачили справжнє обличчя рф. І вже ні в кого немає сумнівів щодо ролі росії у трагедії МН17, коли загинуло 298 людей (192 громадянина Нідерландів). 19 квітня 2022 року нідерландський прем'єр-міністр Марк Рютте заявив, що Нідерланди готові постачати Україні важке озброєння, зокрема бронетехніку. Яка ситуація з наданням допомоги Україні?

- Після 24 лютого глибока занепокоєність змінилася на глибокий біль. І якби всі уряди країн нас офіційно підтримували так, як нас підтримують пересічні громадяни цих країн, то війну вже було б виграно Україною. Україна сьогодні – образ і центр цивілізованого світу, росія – варварського. Мені болить, як і всім нам, що ми – «предмет обговорення». На жаль, я не бачу рішучості в практичних кроках. Всі країни, які знали про те, що росія готується до вторгнення, фактично просто констатували, що це вторгнення відбудеться. Якби це занепокоєння супроводжувалося конкретними кроками технічної та військової підтримки, то наші втрати на самому початку були б інші. Власне, і європейські втрати були б в рази менші.

Німеччина разом із Нідерландами блокували з травня 2021 року постачання Україні зброї через процедури закупівель НАТО. Коли Україна пройшла абсолютно всі внутрішні процеси для того, щоб придбати – не отримати безкоштовно, а саме придбати – озброєння, Німеччина використовувала власне право вето, оскільки всі рішення в НАТО мають ухвалюватися консенсусом. І зараз ми говоримо про те, що є країни, які до останнього відкладали цей рішучий крок, намагаючись зрозуміти настрій свого електорату, настрій своєї домробітниці з росії, думали, як краще зробити, щоб отримати політичні бонуси або щоб у наступному уряді збереглося як не крісло, так вплив.

- Що може змусити світових лідерів до активних дій, аби все не обмежувалося лише вивішуванням прапорів України та висловленням занепокоєння та підтримки?

- Я не знаю, що може бути страшнішим за зґвалтування дітей на очах у прив’язаних матерів. Це трагедія, яку не можна перетворювати на статистику. Оскільки це вищий вимір горя та болю. І ось зараз той жах, який перевищив все, що можна було уявити, якраз і змусив схаменутися, і привів до того, що прапори України висять скрізь. І якби українські прапори усюди повісили значно раніше, і кожен у світі за вранішньою кавою обговорював, що може статися, і є загроза, що прилетить в якусь столицю Європи - тоді б така солідарність нам дуже допомогла як превентивний захід. Визволення України можна було здійснити значно швидше.

Мені зараз спала на думку ідея для флешмобу: хай би лідери країн встановили собі додаток із сигналом тривоги, який лунає по всій Україні. Це приводить до тями навіть тут, де люди живуть у мирі, і було б чітке розуміння, як живуть в Україні. Це жахливий звук, це звук смерті. І якщо нічого не прилітає, це не означає, що попередження було марним. Це говорить про те, що українська ППО спрацювала.

Якби реакція цивілізованого світу на події 2014-го була відповідною, то сьогодні б у нас не було трагедій Харкова та Маріуполя. І помилки, які привели до світової бездіяльності, за які зараз платить Україна, нами повністю усвідомлені за рахунок власної крові. Якщо колись на нашому місці опиниться інша країна, Україна ніколи не зволікатиме з допомогою, а одразу діятиме рішуче. Така суть українців – сильні та нескорені.

Ірина Драбок, Гаага

Фото: Ірина Драбок та Invictus Games: Team Ukraine