Про чернігівський «іграшковий будиночок»
Будівлі для мене - це живі істоти. У мене до них трепетне ставлення. Так, до коробки з цегли або бетону. Або дерева. Неважливо. Або паперу. Бо за матеріальним обрамленням стоїть суть, настільки глибока, настільки стійка, настільки витривала, що жодній ракеті, жодному Граду або Смерчу цього не зруйнувати
На фото зображена одна з таких будівель. Вона була фактично зруйнована під час чергового обстрілу рашистами Чернігова, 11 березня 2022 року. Обстрілу «військових об’єктів» - стадіону та бібліотеки. (Таке можливо? Сьогодні? Просто тому, що комусь захотілося? Тому, хто переповнений ненавистю щодо нас? Хто насолоджується людськими стражданнями та смертю? Разом зі своїми 140 млн виблядків. Тьху… Мерзота).
Неоготична затишна будівля прикрашає місто з кінця ХІХ століття. Що цікаво, сучасного вигляду «іграшкового будиночка» вона набула після перебудови… з ремісничих майстерень. У 1902 року в цьому невеликому приміщенні відкрився Музей українських старожитностей Василя Тарновського. Мистецько-історична колекція - картини, стародруки, археологічні знахідки, зброя, вбрання, церковні речі, документи, зібрання «шевченкіани», артефакти козацької доби, яку родина Тарновських збирала протягом ХІХ століття, була передана як дарунок місту з маєтку «Качанівка» до Чернігова. Музей, чия експозиція постійно поповнювалася новими предметами, став потужним науковим і культурним центром, відкритим для всіх охочих. Свою діяльність з ним пов'язали такі відомі особистості, вчені як подружжя Грінченків - Борис і Марія, О. Лазаревський, В. Антонович, М. Біляшівський, В. Модзалевський та багато інших. У подальшому саме Старожитності стали основою для створення сучасного Чернігівського історичного музею на Дитинці.
Будівля ж на вулиці Шевченка, біля стадіону футбольної команди «Десна», з 1970-х років стала домом для Юнацької бібліотеки, знайомим та рідним місцем для чернігівців. І залишалася таким, поки не насунула московська орда. «Іграшковий будиночок» встояв під обстрілами більшовиків у 1918-1919 роках, під бомбардуваннями німецької авіації у 1941 році, але зазнав руйнувань вже від фашистів ХХІ століття.
В принципі, це могла бути будь-яка інша будівля, бо ж їм, цій помилковій хромосомі у цивілізаційній днк, однаково. Справді, окрім жахливої людської трагедії, у місті пошкоджено багато житлових та інфраструктурних об‘єктів, пам‘яток історії та архітектури. (Ненавиджу. З глибинних глибин розбурхалися і охопили такої сили гнів, лють, презирство, бажання помсти, оте стародавнє «око за око, життя за життя», непритаманне українській нації, і я цьому не рада. Але завДЯКИ (але не ДЯКУЮчи) їм нам тепер з цим жити. Ми назавжди цим травмовані).
Річ у тому, що нам не однаково.
Саме тому дизайнер та декоратор nastia gornichar, створивши таку милу просту штуку, як паперова модель бібліотеки, зробила свій внесок на підтримку людей, які постраждали під час окупації Чернігова, залишилися без елементарних засобів до існування. За що їй велике Дякую! Коли ти небайдужий - то велике діло.
Для мене цей паперовий будиночок знаковий. Він обов'язково поїде зі мною до Чернігова, на вулицю Шевченка. І там, де зараз стоїть напівруїна з розбитим дахом, винесеними ударною хвилею вікнами та дверима, розтрощеними та змішаними із землею книжковими полицями, постане відремонтована, оновлена, ще більш красива будівля Юнацької бібліотеки. (Обов’язково. Я в це вірю). Вона пов’яже наше минуле з нашим майбутнім. І історія оживе. Тепер в цій бібліотеці діти читатимуть книжки про Героїв і Героїнь, які стали на захист Держави, на зустрічах з ними слухатимуть про звичайні будні військових, медиків, надзвичайників, комунальників, волонтерів та їхні незвичайні подвиги, про те, як гнали то кодло якнайдалі від нашої землі, щоб і духу їх тут не було. (Так і буде. Тому що забуття і незнання дорого коштують). Тим часом Історичний музей, продовжувач справи Тарновських, зберігатиме для нас пам‘ять про пережиті біль, страждання, втрати, а наші онуки-правнуки пізнаватимуть тут свою історію, яскравою сторінкою якої, безумовно, стане нинішній етап багатовікової боротьби українців за Незалежість. Бо дуже важливо знати та розуміти своє минуле, своє місце в історії, щоб розумітися між собою та знати собі ціну зараз і бачити своє майбутнє. Ми маємо багату історію. Не менш багатим є наше майбутнє. Пам‘ятаймо про це.
Марія Ковальчук
Фото: Марія Ковальчук та Анатолій Сірик