Українські журналісти відзначають професійне свято
Сьогодні українські журналісти відзначають своє професійне свято.
День журналіста відзначається згідно з Указом Президента від 25 травня 1994 року щорічно в цей день. Саме цього дня, 6 червня 1992 року, Спілка журналістів України була прийнята до Міжнародної федерації журналістів, яка є найбільшою в світі організацією професійних працівників ЗМІ.
Як відомо, слово журналіст і журналістика походить з французької мови. Journal «газета» виникло як скорочення словосполучення papier journal і означає «щоденний папір (листок)», що в свою чергу походить від латинського «щоденна звістка». Тобто, журналісти – це вісники, ті, що оповіщають, приносять щоденні звістки. Прообразом газети вважають стародавні рукописні новини. Ще Юлій Цезар почав публікувати «Діяння сенату», а згодом «Щоденні громадські дощечки», на яких записували хроніку подій. Приблизно з 911 року в Китаї почав виходити «Цзінь бао» («Столичний вісник»). Вважається, що перша газета вийшла друком у 1605 році у французькому Страсбурзі. А от перше успішне щоденне видання з’явилося в Британії – газета The Daily Courant друкувалася з 1702 по 1735 рік.
З часом і з розвитком суспільства преса сформувалася як впливовий соціальний інструмент під титулом «Четверта влада» (Fourth Estate – «четвертий стан»). Цей вислів, який згодом став терміном, приписують Томасу Карлейлю і Жан-Жаку Руссо.
В Україні журналістика як професія виникла в ХІХ столітті. Наступні 100 років вона намагалася розвиватися, але шансів на те у неї було обмаль – журналістам дозволялося рухатися вузькоколійкою марксизму-ленінізму, агітації-пропаганди – все інше було полем суцільних табу.
З початком незалежності відбулось відродження традицій української журналістики, але, знову ж таки, на неї, як і на суспільство, чатували нові небезпеки і нові виклики – самоцензура, важкий спадок посттоталітарного минулого, продажність, сумнозвісні «темники», готовність писати замовні матеріали, прогинатися під замовника та ще багато чого іншого. І незважаючи ні на що, українська журналістика продовжує розвиватись, виконуючи одну з головних функцій - виявлення важливих для суспільства тем, їхнього розкриття і формування дискусії, що сприяє розвитку цього ж таки суспільства.
Крім Дня журналіста існують й інші професійні свята – Міжнародний день солідарності журналістів (8 вересня), Міжнародний день спортивного журналіста (2 липня), День україномовної преси (12 листопада, свято не офіційне), День працівників радіо, телебачення та зв’язку України (16 листопада). Втім саме День журналіста є чи не «найдушевнішим» святом української журналістської спільноти, адже засноване воно було на зорі незалежності нашої держави, в пору великих сподівань і світлої надії на зміни в суспільстві.
Роль українських журналістів в умовах розв’язаної росією повномасштабної війни неоціненна.
Про це написав міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко в Телеграмі, передає Укрінформ.
«Цього року День журналіста має особливий присмак гіркоти. 4-й місяць повномасштабної війни - і ми втратили 32 журналісти… За 8 років війни ми втратили ще більше. Вічна пам’ять нашим борцям передової інформаційного фронту. Всі журналісти сьогодні, які працюють 24/7, - ви герої. Ми ведемо гібридну війну, першу таку масштабну в історії світу, і ваша роль сьогодні неоціненна. Як і ваша відповідальність, ваша відданість справі, завзятість та сміливість», - підкреслив Ткаченко.
За його словами, журналісти різних медіагруп, які зараз працюють на об'єднаному фронті єдиного марафону новин, показали свою здатність домовлятись, співпрацювати і таким чином ставити понад усе єдину головну мету - нашу перемогу.
«Наш інформаційний фронт сильний завдяки всім вам. Безмежно вдячний вам, як і вдячна наша країна», - додав міністр.