З проповіді Митрополита Епіфанія
На літургії в неділю Всіх святих землі української в монастирі на Козацьких могилах:
«Завдяки подвигам найкращих синів і дочок нашого народу ми маємо можливість молитися у рідній Церкві рідною мовою, маємо можливість будувати свою державу, а не жити у рабському ярмі «русского міра». І ми зібралися на цьому священному для всіх українців місці, щоби подякувати їм усім – тим, хто на Берестейському полі та на всіх інших полях битв боровся за правду, за православну віру, за рідну землю, і всім тим, хто не шаблею або мечем залізним, але мечем духовним – молитвою і словом Господнім – на землях України-Руси також боровся зі злом та гріхом.
Наша вдячність, наша єдність, наше усвідомлення відповідальності за ті безцінні дари, які попередні покоління українського народу передали нам і які ми маємо примножити та передати наступникам – зобов’язують нас у цей день щороку збиратися тут. І з особливими почуттями ми робимо це тепер, коли знову ріки крові української чужинець-ворог проливає на нашій землі. Коли північна орда прийшла навалою на квітучу Україну, щоби знову накласти своє ярмо, а непокірних – знищити. Воїни наші зі зброєю в руках боронять Батьківщину від цієї навали, а ми зібралися тут, щоби піднести меч Божої правди, меч духовний – слово Господнє і молитву, щоби цей меч спрямувати проти диявола і всіх, хто чинить його злу волю.
І нехай молитва ця, молитва багатоголоса, в якій єднаються живі тут і живі на небесах, нехай вона день і ніч підноситься до Престолу Божого. І ми віримо, що Господь, який вивів нас із новітнього вавилонського полону «русского міра» до обіцяної землі гідності та свободи – Він, наш Владика і Цар, захистить Україну-Русь.
Гнівом Своїм Бог праведний нехай уразить полки чужинців, як уражений був єгипетський фараон запеклий і ассирійський Сеннахирим гордовитий. Нехай пошле Він ангелів на чолі з покровителем столиці нашої, Золотоверхого Києва, Архістратигом Михаїлом, на допомогу українському воїнству.
Росія – це колос, голова якого блищить, ніби золото, але ноги його – глиняні. Тому надимається вона від уявної величі, але не стоїть твердо на ногах, а хитається і падає. А Україна наша, як малий Давид перед велетом Голіафом, стоїть міцно, маючи правдиву віру в Бога і надихаючись любов’ю до ближніх.
Ще лютує ворог, ще кидає на наші міста і села свої ракети, бомби і снаряди. Але кожна така ракета, бомба і снаряд, кожна краплина невинної крові, яку проливає російський агресор – примножує міру його прокляття. Як Каїн був проклятий за вбивство брата Авеля через заздрість – так і всі ті, хто спрямував свою зброю проти мирної України, наслідують каїнове прокляття. Нехай знають вони, що коли не людське покарання, то Боже неодмінно здійсниться над ними за все зло, яке вони чинять. І якщо хочуть уникнути муки у полум’ї пекельному – нехай покаються і припинять свою душогубську справу та забираються геть з нашої землі.
А ми, стоячи на своїй рідній землі, яка просякнута кров’ю героїв та мучеників, піднесімо сьогодні наші посилені молитви, щоби Господь наблизив перемогу для України і справедливий мир. Нехай благословить він воїнів наших, нехай допоможе зцілитися пораненим, нехай визволить від кайданів полонених, нехай опікується всіма, хто від нашестя чужинців постраждав.
Просимо Бога нашого, Отця, Сина і Святого Духа, просимо Пречисту Діву Марію Богородицю, просимо все воїнство ангельське, всіх святих землі Української та всіх угодників Божих – подайте милостиво все те, чого нині стражденний народ український потребує!
Амінь!